Приклад 3. 2

І

Розподіл витрат обслуговуючих підрозділів ускладнюється, якщо вони нада­ють взаємні послуги один одному, а не тільки виробничим підрозділам. У цьому разі можуть бути застосовані різні методи розподілу витрат: / прямого розподілу; У послідовного розподілу; / розподіл взаємних послуг; / одночасного розподілу. Для ілюстрації цих методів розглянемо такий приклад.

Підприємство має два основні цехи (механічний та складальний) і три обслу­говуючі підрозділи (ремонтний цех, склад матеріалів та їдальня).

Нижче наведені дані про накладні витрати за підрозділами й додаткова ін­формація про них.

Таблиця 3.4. Вихідні дані для розподілу витрат обслуговуючих підрозділів

Виходячи з наведених даних, послуги обслуговуючих підрозділів можна розподі­лити таким чином (табл. 3.5).

Разом

Наведений вище розподіл послуг було здійснено на основі:

/ чисельності працюючих — для послуг їдальні;

/ вартості матеріалів — для послуг складу;

</ обсягу ремонтних робіт — для ремонтного цеху.

Тепер розподілимо витрати обслуговуючих підрозділів між цехами, скорис­тавшися різними методами.

Метод прямого розподілу (Direct Allocation Method)

— метод розподілу витрат обслуговуючих підрозді-

лів, за якого їхні витрати списують безпосередньо на витрати виробничих підрозділів.

Тобто при застосуванні цього методу взаємні послуги обслуговуючих підроз­ділів не враховують.

У нашому прикладі застосування методу прямого розподілу дає такий ре­зультат (табл. 3.6).

Розподіл витрат їдальні між цехами здійснено так: 30/80 витрат було віднесе­но на витрати механічного цеху, а 50/80 — на витрати складального цеху. Така пропорція зумовлена тим, що 80% загальних послуг їдальні надано цехам, зокре­ма 30% — механічному цеху, 50% — складальному цеху.

Аналогічно було розподілено витрати інших обслуговуючих підрозділів.

Метод послідовного розподілу (Step-Down Allocation Method) — метод розподілу витрат обслуговуючих під­розділів, за якого витрати кожного обслуговуючого під­розділу розподіляють послідовно щодо виробничих під-

розділів та інших обслуговуючих підрозділів.

Отже, перший обслуговуючий підрозділ, витрати якого розподілено, не має включати витрати іншого підрозділу, навіть якщо це йому вигідно. У зв'язку з цим перший обслуговуючий підрозділ, витрати якого розподілено, має якнай­менше обслуговуватися іншими підрозділами. За такою самою ознакою визнача­ють послідовність розподілу інших обслуговуючих підрозділів (табл. 3.7).

У нашому прикладі для початкового розподілу можна обрати їдальню та склад. Але перевагу слід віддати підрозділу, що має більші витрати, тобто їдальні.

Метод розподілу взаємних послуг (Interaction Allocation Method) — метод розподілу витрат обслуговуючих підрозді­лів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно з урахуванням взаємних послуг.

Після цього витрати обслуговуючих підрозділів розподіляють між виробни­чими підрозділами так само, як і за методом прямого розподілу (табл. 3.8).

Метод одночасного розподілу (Reciprocal Allocation Method) — метод розподілу витрат обслуговуючих під­розділів, що передбачає розподіл взаємних послуг шля­хом розв'язання системи рівнянь.

Цей метод дещо повторює попередній за винятком того, що в цьому разі для розподілу взаємних послуг розв'язують систему рівнянь:

Р = 240 000 + 0,2С + O,1J

де: Р — витрати ремонтного цеху; С — витрати складу; J — витрати їдальні. Своєю чергою:

С = 160 000 + 0,U J = 200 000 + 0ДС Шляхом заміщення у другому рівнянні маємо:

С = 160 000 + 0,1(200 000 + 0,1С)

С = 160 000 + 20 000 + 0,01С

0,99С = 180 000

С= 181 818 Звідси:

J = 200 000 + 0,1 • 181 818 = 218 182 Відповідно:

Р = 240 000 + (0,2 • 181 818) + 0,1 • (218 181) = 240 000 + 36 364 + 21 818 = 298 182

Наступним етапом є розподіл витрат обслуговуючих підрозділів відповідно до обсягу (%) наданих ними послуг (табл. 3.9).

Порівняння результатів розподілу витрат обслуговуючих підрозділів різними ме­тодами свідчить, що в нашому прикладі вони суттєво не відрізняються (табл. 3.10).

Але в інших випадках розбіжність може бути доволі значною. Тому слід до­сліджувати ці розбіжності й обирати оптимальний метод розподілу.

Таблиця	3.10. Порівняння результатів р<	ззподілу накладних bhtj	>ат різними методами
Сума наклад	них витрат
		виробничого и	дрозділу. ірч
. ■ ■ ■	..■:■;;..-■ - • ^лт<^т.,ґ-:щ
	Прямого розподілу	1111 571	і 2;
	Послідовного розподілу	1130 000	1270 000
	Розподіл взаємних послуг	1126 000	1273 000
	Одночасного розподілу	1009 455	1390 545

Найбільше такий результат забезпечує метод одночасного розподілу, проте у практиці найпоширенішим є метод прямого розподілу, оскільки він простіший і не потребує значних витрат.

Після того як визначено загальну суму накладних витрат кожного виробни­чого підрозділу, можна розрахувати ставку розподілу накладних витрат підрозді­лу між виробами або замовленнями.

При визначенні ставки розподілу накладних витрат важливе значення має вибір відповідної бази розподілу.

У практиці вибір бази розподілу залежить від характеру діяльності й техноло­гії виробництва. Найпоширенішими базами розподілу є:

• години праці робітників;

• машино-години;

• пряма заробітна плата;

• прямі матеріали;

• основні витрати;

• кількість продукції.

Для ілюстрації визначення ставки розподілу із застосуванням різних базових величин розглянемо такий приклад.

Дата добавления: 2014-11-29