Загальні принципи фінансового планування

ТЕМА 11. ВНУТРІШНЬОФІРМОВЕ ФІНАНСОВЕ ПРОНОЗУВАННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ

(Лекційне заняття №11)

Лекцію розраховано на 2 год.

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

11.1. Загальні принципи фінансового планування

11.2. Стратегічне планування діяльності

11.3. Методичні засади процесу бюджетування на підприємстві

11.4. Аналіз беззбитковості та цільове планування прибутку

Після вивчення теми студент зможе:

ý перелічити основні етапи здійснення фінансового планування;

ý дати визначення понять «місія», «стратегічна мета», «стратегічні напрями» і пояснити їх зв'язок із фінансовим плануванням;

ý назвати методи прогнозування бюджету підприємства;

ý викласти зміст понять «точка беззбитковості», «запас безпеки» тощо.

В умовах переходу від адміністративної до ринкової економіки процес планування діяльності підприємства перетерпів корінні зміни. Методи планування, прийняті в умовах централізованої економіки, не виправдали себе, і це було визнано однієї з головних причин, що призвели до складної економічної ситуації. Стара система планування також не відповідала новим післяприватизаційним умовам. Працювати ж без планування, як виявилося, не в змозі жодне підприємство. Таким чином, виникла необхідність розробки нової системи, що відповідає цілям і завданням підприємства в умовах ринкової економіки, що допомагає здійснювати ефективну управлінську діяльність. Зрозуміло, ця система повинна базуватися на підходах і технологіях, використовуваних на західних підприємствах, що мають багаторічний досвід планування.

Чому планування життєво важливо для господарюючого суб'єкта? Планувати необхідно для того

ü щоб розуміти, де, коли й для кого підприємство збираєтеся провадити й продавати продукцію;

ü щоб знати, які ресурси й коли знадобляться підприємству для досягнення поставлених цілей;

ü щоб домогтися ефективного використання притягнутих ресурсів;

ü нарешті, щоб передбачати несприятливі ситуації, аналізувати можливі ризики й передбачати конкретні заходи щодо їхнього зниження.

З розвитком світової економіки планування діяльності стало основою роботи підприємств. Характерним прикладом цього є бізнес-план. Без нього дуже рідкий інвестор зважиться вкладати гроші в розвиток або розширення бізнесу. Від правильності й точності прогнозів залежать успіхи й невдачі підприємницької діяльності.

Після відмови від старої системи планування багато вітчизняних підприємств намагалися самостійно розробити нову ефективну систему, але недостача кваліфікованих фахівців даного напрямку робила завдання нездійсненної. Сліпо переймати західний досвід було нерозумно. В ідеальному випадку сучасне планування повинне сполучити позитивний досвід попередньої системи господарювання й те нове, що диктується умовами, що змінилися, і позитивним закордонним досвідом.

Навіть зараз, коли Україна підключена до світового інформаційного потоку обміну досвідом і знаннями, а кількість кваліфікованих фахівців зрослася, системи планування діяльності на українських підприємствах не позбавлені недоліків:

ü форми більшості планово-економічних документів незручні для фінансового аналізу;

ü процес планування за традицією починається з виробництва, а не з вивчення потреби ринку в конкретному продукті;

ü при плануванні переважає витратний метод ціноутворення, без обліку попиту на продукцію;

ü не провадиться аналізу беззбитковості продажів;

ü економічне планування не доводить до фінансового й тому не дає можливості визначити потреба у фінансуванні діяльності підприємства;

ü при існуючій системі планування неможливо визначити запас фінансової міцності, вірогідно проводити сценарний аналіз і аналіз фінансової стабільності підприємства в умовах, що змінюються, діяльності.

Майже всі ці недоліки пов'язані з повільністю переходу від старої економічної системи до нового.

Фінансове планування – це керування процесами створення, розподілу, перерозподіли й використання фінансових ресурсів на підприємстві, що реалізується в деталізованих фінансових планах. Фінансове планування є складовою частиною загального процесу планування й, отже, управлінського процесу, здійснюваного менеджментом підприємства. Його головними етапами є:

ü аналіз інвестиційних можливостей і можливостей фінансування, якими розташовує компанія;

ü прогнозування наслідків поточних рішень, щоб уникнути несподіванок і зрозуміти зв'язок між поточними й майбутніми рішеннями;

ü обґрунтування обраного варіанта з ряду можливих рішень (цей варіант і буде представлений в остаточній редакції плану);

ü оцінки результатів, досягнутих компанією, у порівнянні із цілями, установленими у фінансовому плані.

Фінансове планування тісно зв'язане й опирається на маркетинговий, виробничий і інший плани підприємства, підкоряється місії й загальній стратегії підприємства: ніякі фінансові прогнози не знайдуть практичну цінність доти, поки не пророблені виробничі й маркетингові рішення. Фінансові плани будуть нереальні, якщо недосяжні поставлені маркетингові цілі, фінансові плани можуть бути неприйнятні, якщо умови досяжності цільових фінансових показників невигідні для підприємства в довгостроковому періоді. Із загальної точки зору можна виділити наступні рівні фінансового планування: довгострокове й короткострокове планування. Довгострокове планування пов'язане із придбанням основних коштів, які планується використати протягом тривалого часу. Поділ провадять за наступними критеріями:

ü група активів і зобов'язань, з якими зв'язані питання фінансового планування (довгострокові зобов'язання);

ü рішення довгострокового фінансового планування нелегко призупинити, вони впливають на діяльність компанії на тривалий час;

ü плановий період (як правило, у короткострокового планування – до 12 місяців, у довгострокового – більше одного року, звичайно більше трьох років).

Наприклад, порівняйте кредит в 10 мільйонів доларів, отриманий у банку на 60 днів, з випуском облігацій на 10 мільйонів доларів на 10 років. Одержання банківського кредиту, безумовно, ставиться до категорії короткострокових рішень. Компанія може погасити його два місяці через і виявитися знову на початку шляху прийняття короткострокових рішень. Компанія може здійснити випуск в обіг облігацій, розрахованих на 10 років, у січні й погасити його в березні, але таке рішення вкрай нерозумно й обійдеться дуже дорого. У дійсності подібний випуск облігацій ставиться до категорії довгострокових рішень, не тільки тому, що облігації випущені на 10 років, але також у зв'язку з тим, що рішення про випуск облігацій неможливо швидко призупинити й змінити. Довгострокове планування пов'язане із залученням довгострокових джерел фінансування й звичайно оформляється у вигляді інвестиційного проекту.

Фінансовий менеджер, відповідальний за короткострокові фінансові рішення, не повинен заглядати далеко вперед. Його рішення про 60 денний кредит у банку може бути засноване всього лише на прогнозі потоку коштів на 2 місяці. Але рішення про випуск облігацій звичайно вимагає прогнозу потоків коштів на 5, 10 або більше років.

Менеджери, зайняті короткостроковим фінансовим плануванням, можуть уникнути багатьох принципових питань. Інакше кажучи, короткострокові фінансові рішення легше, ніж прийняття довгострокових рішень, однак це не означає, що вони менш важливі. Компанія може виявити досить, що обіцяють можливості, для здійснення інвестицій, визначити оптимальне співвідношення позикового й власного капіталів, розробити зроблену політику дивідендів і проте не мати успіху, тому що ніхто не подбав про те, щоб мати досить коштів для оплати її поточних рахунків.

Однак у такій класифікації є два обмеження:

1) віднести період до тієї або іншої терміновості в різних галузях народного господарства досить важко, наприклад, довгостроковий період суднобудівної компанії не рівнозначний довгостроковому періоду супермаркету;

2) у деяких випадках проблеми короткострокового періоду можуть придбати стратегічне значення. Так, наприклад, раптові труднощі з поточними платежами часто здобувають фундаментальну значимість, тому що можуть зненацька порушити питання про виживання підприємства.

Довгострокове планування пов'язане із залученням довгострокових джерел фінансування й звичайно оформляється у вигляді інвестиційного проекту.

Розроблювачі довгострокових фінансових планів прагнуть мати справу з агрегатними інвестиційними показниками й не поринають у різні деталі. Численні дрібні інвестиційні проекти зводяться воєдино й розглядаються, як один великий проект.

Наприклад, кожний підрозділ підприємства становить три можливих варіанти його діяльності:

ü план агресивного росту, що припускає великі капіталовкладення, розвиток нових продуктів, освоєння нових ринків;

ü план нормального росту, що припускає ріст підрозділу темпами росту ринку, а не за рахунок настання на конкурентів;

ü план скорочення видатків, що припускає звести до мінімуму необхідні капіталовкладення.

ü Фінансовий менеджер, у цьому випадку, не займається деталізацією проектів усередині кожного з варіантів діяльності. Його завдання принципово схвалити один з варіантів.

Умови, від яких залежить ефективність фінансового планування, випливають із самих цілей цього процесу й необхідного кінцевого результату. У цьому змісті виділяють три основні умови фінансового планування:

1. Прогнозування. Фінансові плани повинні бути складені при як можна більше точному прогнозі визначальних факторів. При цьому прогнозування може ґрунтуватися на історичній інформації, з використанням апарата математичної статистики (математичного очікування, лінії тренда й т.д.), результатів моделей прогнозування (статистичних моделей, що враховують взаємозв'язок факторів один з одним і зовнішніми факторами), експертних оцінок і ін.

2. Вибір оптимального фінансового плану. Дуже важливий момент для менеджерів компанії. На сьогоднішній день не існує моделі, що вирішує за менеджера, яку з можливих альтернатив варто прийняти. Рішення приймається після вивчення альтернатив, на основі професійного досвіду й, можливо навіть, інтуїції керівництва.

3. Контроль над втіленням фінансового плану в життя. Досягнення довгострокових планів неможливо без поточного планування, підлеглого цим довгостроковим планам.

Сформульовані вище умови мають досить загальний вид. У той же час варто усвідомлювати, що фінансовий план – це, в остаточному підсумку, набір фінансових показників, які необхідно розраховувати й прогнозувати за допомогою спеціальних технологій. Як кінцевий результат фінансового плану звичайно використаються прогнозні баланс підприємства, звіт про прибутки й звіт про рух грошових коштів. Сформулюємо основні технологічні принципи фінансового планування.

Принцип відповідності полягає в тому, що придбання поточних активів (оборотних коштів) варто планувати переважно за рахунок короткострокових джерел. Інакше кажучи, якщо підприємство планує закупівлю партії товарів, прибігати для фінансування цієї угоди до емісії облігацій не треба. Необхідно скористатися короткостроковою банківською позичкою або комерційним кредитом постачальника. У той же час, для проведення модернізації парку встаткування варто залучати довгострокові джерела фінансування.

Принцип постійної потреби в робочому капіталі (власних оборотних коштах) зводиться до того, що в прогнозованому балансі підприємства сума оборотних коштів підприємства повинна перевищувати суму його короткострокових заборгованостей, тобто не можна планувати «слабко ліквідний» баланс підприємства. Даний принцип має яскраво виражений прагматичний зміст – певна частина оборотних коштів підприємства повинна фінансуватися з довгострокових джерел (довгострокової заборгованості й власного капіталу). У цьому випадку підприємство має менший ризик відчути дефіцит оборотних коштів.

Принцип надлишку коштів припускає в процесі планування «не обнуляти» грошовий рахунок, а мати деякий запас грошей для забезпечення надійної платіжної дисципліни в тих випадках, коли якої-небудь із платників прострочить у порівнянні із планом свій платіж. У тому випадку, коли в реальній практиці сума грошей підприємства стає надмірно великою (вище деякого граничного значення), підприємство може вдатися до покупки високоліквідних цінних паперів.

Дата добавления: 2014-11-29