Політика економічного зростання і розвитку національної економіки

Тема 4

Тема 4

Тема 4

лише за умови реалізації моделі випереджаючого економічного зростання. При цьому варто відмітити деякі особливості транс­формації обсягу ВВП в Україні, що проявилися у її 3-5-річному відставанні від держав колишнього радянського простору. Якщо в середньому в усіх цих країнах зростання мало місце у 1996 р., то в Україні,-тільки починаючи з 1999 р.

За час перехідного періоду намітилися і позитивні тенден­ції для української економіки: накопичено достатньо вагомий потенціал економічного зростання, який за умови ефективної економічної політики та стабільної політичної ситуації може забезпечити добробут, сформовано основні ринкові інститути, відбулася зміна відносин власності, досягнуто значних позитив­них зрушень у бюджетній сфері.

4.2. Фактори економічного росту

Відповідно до двох типів економічного зростання - інтенсив­ного та екстенсивного - виділяють дві групи чинників:

• чинники, що впливають на кількість ресурсів: праця,
земля, капітал, підприємницькі здібності. До чинників
екстенсивного типу економічного зростання належать:
використання більшої кількості робочої сили; будівництво
нових підприємств; використання більшої кількості устат­
кування; залучення до господарського обороту додатко­
вих земель: відкриття нових родовищ і збільшення видо­
бутку корисних копалин; зовнішня торгівля, що дозволяє
збільшити кількість ресурсів, і т. п. Проте, при цьому ква­
ліфікація робітників і продуктивність їхньої праці, якість
устаткування і технологія не змінюються. Тому віддача
продукції і доходу на одиницю праці і капіталу залишаєть­
ся колишньою;

• чинники, які впливають на якість ресурсів. Чинниками
інтенсивного типу економічного зростання є: зростан­
ня рівня кваліфікації і професійної підготовки робочої
сили; використання досконалішого устаткування; най-

більш передових технологій (у першу чергу, ресурсозбері­гаючих); наукова організація праці; найбільш ефективні методи державного регулювання економіки. Найважли­вішу роль серед інтенсивних чинників зростання відіграє науково-технічний прогрес (НТП), який заснований на на­копиченні і розширенні знань, які має в своєму розпоря­дженні суспільство; на наукових відкриттях і винаходах, які дають нові знання; на нововведеннях, які служать формою реалізації наукових відкриттів і винаходів. Саме науково-технічний прогрес забезпечує вдосконалення якості ресурсів. Основною економічною характеристикою якості ресурсів є їх продуктивність. Найбільш важливим чинником, що визначає рівень життя в країні, є продук­тивність праці. Продуктивність праці- це кількість това­рів і послуг, що створюються працівником за одну годину робочого часу.

Продуктивність _ Кількість виробництва
праці Кількість годин робочого часу

Чим більше товарів і послуг виробляє кожен працівник за го­дину, тим вище продуктивність праці і тим більше реальний ВВП. Оскільки рівень життя визначається кількістю вироблю­ваних в країні товарів і послуг, оскільки сукупний дохід дорівнює сукупному випуску (обсягу виробництва), то чим вище реальний ВВП, тим вище рівень життя, рівень добробуту. На продуктив­ності праці, а, отже, на економічне зростання і на його темпи, здійснюють вплив такі чинники:

• фізичний капітал (або просто капітал) - це запаси, устатку­вання, будівлі і споруди, які використовуються для вироб­ництва товарів і послуг. Відмітимо, що фізичний капітал сам є результатом процесу виробництва. Чим досконалі­шим і сучаснішим він є, тим більше товарів (у тому числі інвестиційних, тобто нового устаткування) і послуг можна виробити з його допомогою;

• людський капітал - це знання і трудові навики, які отриму­ють робітники в процесі вчення (у школі, коледжі, універ­ситеті, курсах професійної підготовки і підвищення квалі­фікації) і в процесі трудової діяльності (так зване «1еагпіп£

Тема 4

Ьу <іоіп£»). Відмітимо, що людський капітал, як і фізичний капітал, також є результатом виробничих процесів і також підвищує можливості суспільства виробляти нові товари і послуги.

• природні ресурси - це чинники, що забезпечуються при­
родою, такі, як земля, річки і корисні копалини. Природ­
ні ресурси поділяють на відтворювані і невідтворювані.
Прикладом перших можуть служити лісові ресурси (за­
мість вирубаних дерев можна посадити нові). Приклади
невідновлюваних ресурсів - нафта, вугілля, залізняк та
ін., на утворення яких у природних умовах потрібні тисячі
і навіть мільйони років. Хоча запаси природних ресурсів -
дуже важливий чинник економічного процвітання, але
їх наявність зовсім не є головною умовою високих темпів
зростання і високої ефективності економіки. Дійсно, швид­
кі темпи розвитку економіки США спочатку були пов'язані з
великою кількістю вільних земель, придатних для сільсько­
господарського використання, а Кувейт і Саудівська Аравія
стали багатющими державами світу завдяки величезним
розвіданим запасам нафти. Проте, наприклад, Японія пе­
ретворилася на одну з провідних країн світу, володіючи
вельми незначними сировинними запасами. Швидкі тем­
пи економічного зростання в країнах Південне-Східної Азії
(так званих «азіатських драконах», що включають Гонконг,
Тайвань, Південну Корею і Сінгапур) обумовлені зовсім
не великою кількістю природних ресурсів. Природні ре­
сурси є єдиним чинником, який не виробляється люди­
ною. Через те, що кількість невідновлюваних природних
ресурсів обмежена, великого поширення набули ідеї про
те, що існують межі зростання світової економіки. Проте
проблему збільшення цих меж дозволяють вирішити тех­
нологічні досягнення.

• технологічні знання - це розуміння найкращих способів
(методів) виробництва товарів і послуг. Відмінність техно­
логічних знань від людського капіталу полягає в тому, що
технологічні знання є саме розробкою і розумінням цих
найкращих методів (відповідають на питання, як виробля­
ти), а під людським капіталом розуміють міру опануван-

ня людей (робочою силою) цими методами, перетворення знань на трудові навички. Нові технології роблять працю ефективнішою і дозволяють збільшити виробництво товарів і послуг. Технологічні знання мають надзвичайне значення, оскільки вони: а) дозволяють ви­рішити проблему обмеженості ресурсів; б) є головним чинником прискорення темпів економічного зростання.

Основна причина того, що сьогоднішній рівень життя вищий, ніж був 100 років тому, полягає в нових технологічних знаннях. Телефон, комп'ютер, двигун внутрішнього згорання, конвеєр на­лежать до тих тисяч технічних новин, які збільшили можливості виробництва товарів і послуг.

Для опису взаємозв'язку між кількістю ресурсів, використо­вуваних в економіці (витратами чинників виробництва) та об-ягом випуску, використовується поняття виробничої функції, яка має вигляд:

¥=АР(Ь, К. Н, М),

де ¥ - обсяг продукції, що випускається, Р (...)- функція, що ви­значає залежність обсягу випуску продукції від значень витрат чинників виробництва, А- змінна, залежна від ефективності ви­робничих технологій і що характеризує технологічний прогрес, Ь - кількість праці, К - кількість фізичного капіталу, Н - кількість людського капіталу, N - кількість природних ресурсів.

У макроекономічних моделях зазвичай використовуються виробничі функції, що мають властивість постійної віддачі від масштабу. Якщо виробнича функція володіє цією властивістю, то при одночасній зміні всіх чинників виробництва на одну і ту ж величину вона сама змінюється на ту ж саму величину. Математично це означає, що для будь-якого позитивного числа х виконується умова:

х¥=АР(хЦхК, хН, хМ).

Так, якщо х=2, то це означає, що при подвоєнні всіх чинників виробництва обсяг випуску збільшується в два рази. За допо­могою виробничої функції з постійною віддачею від масшта-

економічного зростання і розвитку національної економіки

2000 2001 2Ш>: 2<ХЙ 2064 20052006 '2<ХП ІоІІІ:'рі?днмї»п.І ]х>їгу (ліна шкала) ^^»^и— до ІЙПОрику (пршйіпі

19*8

бу можна отримати цікавий результат. Якщо передбачити, що х = 1/Ь. то рівняння прийме вигляд: У/1= АГ (1, К/Ь, Н/Ь, М/Ь). ¥/Ь відображає кількість продукції на одного робітника, тобто є. показником продуктивності праці. Таким чином, отримане рів­няння виражає залежність продуктивності праці від величини фізичного і людського капіталу на одного робітника (відповідно К/Ь, званого капіталоозброєністю, і Н/1), кількості природних ресурсів на одного робітника (ІЧ/Ь) і рівня розвитку технології А, тобто від основних чотирьох чинників економічного зрос­тання.

Отже, рівень життя в кра'їні визначається здатністю економі­ки виробляти товари та послуги, а продуктивність залежить від величини фізичного і людського капіталу, природних ресурсів та технологічних знань.

Процеси, що відбуваються в Україні протягом останнього десятиріччя, дають підстави говорити про еволюцію чинників економічного зростання. Сформована до 2004 р. в нашій державі експортно-сировинна модель економіки почала еволюціонувати у бік моделі, яка базується на підвищенні ролі внутрішнього по­питу, активізації інвестиційної діяльності, орієнтації виробників на виготовлення товарів кінцевого споживання. Якщо у 2000-2004 рр. роль ключової рушійної сили відігравав зовнішній по­пит - темпи зростання експорту перевищували темпи зростання ВВП майже в 1,6 разу (у зазначений період їх приріст становив 1 ЗО та 41 % відповідно), то у 2005-2008 рр. активізувалася роль внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, профінан-сованого банківськими кредитами та видатками з бюджету - ви­трати населення зросли в 3,2 разу, видатки бюджету - в 3 рази, інвестиції - в 1,8 разу.

У 2005-2008 рр. економіка України досягла середньорічного зростання на рівні 4,9 %. Загалом за період 2005-2008 рр. ре­альний ВВП України порівняно з 2004 р. збільшився на 21,4 %, тоді як за період 2001-2004 рр. аналогічний показник становив 41,1 %. Завдяки цьому обсяг ВВП, створений в Україні в 2008 р., сягнув 74,1 % докризового рівня 1990 р. (рис. 4.1).

ІГЛ.Т.І)

Рис 4.1. Динаміка ВВП України» 19ЗД-2Ш рр.., % Дж'срст»: розрахована ".ш даними Державного комітету статистики України.

Водночас динаміка економічного зростання протягом остан­ніх років мала нестійкий характер. У секторальному вимірі спо­стерігалися значні коливання темпів зростання майже в усіх видах діяльності, що свідчить про нестабільність впливу осно­вних чинників зростання. Таким чином, зростання української економіки визначалося, насамперед, можливостями адаптації до зміни зовнішніх та внутрішніх інституційних та економічних умов, а не формуванням стійких внутрішніх засад стійкого роз­витку.

Різке зниження темпів економічного зростання у 2005 р. зумовлене погіршенням зовнішньої кон'юнктури та втратою українськими експортерами частини зовнішніх ринків, лібера­лізацією доступу на внутрішній ринок готової продукції (зокре­ма, товарів легкої промисловості та, побутової техніки, світлих нафтопродуктів), ревальвацією гривні та наслідками «інститу-ційного шоку», пов'язаного з радикальними змінами в економіч­ному середовищі.

Найдинамічнішою зростаючою частиною ВВП виявилась торгівля, що дозволило їй стати основним рушієм економічно­го зростання експорту - перевищували темпи зростання ВВП майже в 1,6 разу (у зазначений період їх приріст становив 1 ЗО та 41 % відповідно), у 2005-2008 рр, активізувалася роль внутріш­нього споживчого та інвестиційного попиту, профінансованого банківськими кредитами та видатками з бюджету, - витрати населення зросли в 3,2 разу, видатки бюджету - в 3 рази, інвес­тиції-в 1,8 разу.

Тема 4

Тенденції, що були спричинені процесом розгортання світової фінансово-економічної кризи, розкрили значні внутрішні супер­ечності розвитку, нагромаджені в українській економіці. Під­ґрунтям наростання макрофінансової нестабільності в Україні наприкінці 2008 р. була здійснювана економічна політика, яка характеризувалася невиваженістю та неадекватністю страте­гічним завданням та можливостям розвитку національної еко­номіки.

Тому до фінансових механізмів забезпечення моделі виперед­жаючого економічного зростання в Україні слід віднести:

- спеціальні державні інвестиційні програми і спеціальні
програми кредитування (пільгове кредитування);

- збільшення фінансування фундаментальних і прикладних
досліджень, наукомістких галузей та виробництв;

- поетапне зниження податкового тиску на підприємства,
що дозволить їм швидко нагромадити стабілізаційний
капітал, розширити виробництво, втриматися на плаву
в умовах нестабільності фінансового ринку;

- посилення мотивації до нагромадження фінансових ресур­
сів населенням та їх інвестиційного використання в укра­
їнській економіці;

- ув'язка темпів збільшення доходів і соціальних гарантій
населення з випереджаючими темпами економічного зрос­
тання.

Особливої уваги на даному етапі заслуговує проблема фор­мування системи заохочення впровадження новітніх розробок у виробництво. Інструментами дієвого регуляторного впливу, які може використати уряд України, на даному етапі є:

1. Податкове стимулювання.

2. Пільгове кредитування. Контроль за якістю продукції, до­
триманням високих стандартів якості товарів і послуг.

3. Встановлення обов'язкових відрахувань до амортизацій­
ного фонду та жорсткий контроль за їх цільовим використан­
ням²¹.

²¹ ПетковаЛ. О. Теоретико-методологічні засади економічного зростання в Україні: Регіональні аспекти. Дис. на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.10.01 - Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - Рада з вивчення продуктивних сил України НАН Укра­їни. -К., 2006.

Політика економічного зростання і розвитку національної економіки

Отже, важливою умовою успішної реалізації моделі виперед­жаючого економічного зростання є залучення нових джерел та концентрація матеріальних і фінансових ресурсів на ключових напрямках випереджаючого розвитку. Разом з цим, дедалі біль­шої актуальності набувають питання структурної перебудови національної економіки як чинника соціально-економічної ста­більності та економічного зростання.

4.3. Структурна перебудова як чинник економічного зростання

Серед чинників, що визначають зростання національної еко­номіки, особливе місце займає її структура. Зважаючи на те, що національна економіка належить до надзвичайно складних, багатовимірних систем, її структура не є стабільною, вона по­стійно змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Ті структурні зрушення, що відбуваються, здатні супроводжува­тися прогресивними або депресивними змінами в економіці, що, в свою чергу, по-різному відображається на характері і темпах економічного зростання. Тобто нарощування потенціалу на­ціональних економік, підвищення їх ефективності безпосеред­ньо пов'язане із проведенням активної структурної політики, що становить ключовий елемент загальної стратегії соціально-економічного розвитку країни. Саме тому з кінця 70-х років ми­нулого століття широкомасштабна структурна трансформація охопила найбільш розвинені країни, і вона набула глобального

характеру.

У найбільш загальному розумінні структурна перебудо­ва -це зміна політичного, державного, економічного мислення з метою оптимізації пропорцій зайнятості в управлінні та еко­номіці, капіталі і його розміщенні на території країни та отри­мання обсягу і структури національного продукту, адекватного внутрішнім потребам і міжнаціональному товарообміну. Для за­безпечення ефективності структурних перетворень особливого значення набуває розробка та втілення науковообґрунтованої

структурної політики, що охоплює завдання щодо вирішен­ня загальних економічних проблем, які виникають внаслідок структурних зрушень в економіці, всередині галузей народно­го господарства та між ними, між регіонами та між групами підприємств. Відповідно до цілеспрямованої системи заходів структурної політики, повинні забезпечуватися прогресивні структурні перетворення у всіх макроекономічних структурах економіки шляхом урахування сучасних тенденцій розвитку та використання конкурентних переваг країни.

Структурно-трансформаційний процес, який охопив світову економіку в другій половині XX ст. характеризувався новими якісними рисами та став невід'ємною частиною світового циві-лізаційного прогресу. Досвід розвинутих країн показав, що ви­сокий рівень споживання на індустріальній основі досягається непомірно дорогою ціною: розтратою земельних ресурсів; нера­ціональним використанням людського потенціалу; порушенням рівноваги між діяльністю людини та природним середовищем.

Вагомі структурні перетворення характеризувалися таким. По-перше, швидко розширилася сфера послуг. У США, Японії та Німеччини в ній уже сьогодні зайнято 60-70 % економічно активного населення, і ці показники мають тенденцію до по­дальшого зростання. По-друге, принципово нові, революційні зміни у системі суспільного виробництва викликала поява сек­тора інформатики та інформатизації. За прогнозними оцінка­ми, у наступні 20-25 років для країн-лідерів індустрія інфор­мації стане провідною галуззю національного господарства з 15-20-процентним рівнем зайнятості населення. Ці фактори значно впливають як на глобальні процеси відтворення, так і на спрямованість механізмів щодо збалансування економічно­го розвитку окремих країн та їх певних інтеграційних угрупу-вань. Крім того, на думку провідних західних учених (таких, як Д. Бєлл, Дж. К. Гелбрейт, Д. Хенді, Ю. Хабермас, Р. Дарендорфта ін.) поява нової соціальної групи - працівників названих вище секторів економіки («ипаегсіазз») - істотно змінює ціннісні прі­оритети суспільства та його соціальні орієнтири.

За цих умов структурна перебудова покликана сприяти ство­ренню засад нової постіндустріальної цивілізації, найсуттєвіши­ми ознаками якої є:

1) перехід до нового технологічного способу виробництва і
нового типу економічного зростання;

2) гуманізація і соціалізація економіки;

3) наявність різних форм власності та економічних укладів,
еволюція економічних відносин та інститутів;

4) посилення інтеграційних процесів.

Актуальними та практично значимими проблемами струк­турної трансформації є особливо для кра'ін, що розбудовують свою економіку на ринкових засадах і зазнали вагомих руйнів­них процесів. Серед них - Україна, яка успадкувала від колиш­нього Радянського Союзу деформовану структуру виробництва з переважним розвитком важкої промисловості та низькою пи­томою вагою споживчого сектора. Україна була лише однією з складових господарського комплексу СРСР, тому її економіка підпорядковувалася загальносоюзним інтересам, серед яких розвиток ВПК і галузей, пов'язаних з виробництвом засобів ви­робництва, вважався пріоритетним. Крім того, негативно позна­чилися розрив господарських зв'язків на території колишнього Радянського Союзу, недостатній технічний рівень виробництва,

його витратний характер.

В Україні пошук власної моделі структуризації національної економіки перебуває на початковому етапі. Певну методологічну і практичну базу державної структурної політики було закладе­но у розробленому Міністерством економіки концептуальному варіанті Програми структурної перебудови, який було схвалено Кабінетом Міністрів України у квітні 1995р. Наприкінці 1998р. міністерство завершило розробку нового широкомасштабно­го документа - Програми структурної перебудови економіки України на середньостроковий період 1999-2003 рр. Цим було зроблено подальший крок на шляху створення ефективної моде­лі економіки майбутнього. Як відомо, структурні перетворення всіх сфер господарства нашої держави мають на меті реалізацію моделі відкритої конкурентної економіки і втілення на практиці стратегії європейського вибору. Водночас наміри щодо рівно­правного входження до світового цивілізаційного простору ма­ють ґрунтуватися на реальних економічних передумовах. З огля­ду на це, особливої ваги набирає науковий аналіз тенденцій щодо трансформування галузевої структури української економіки і напрямів державного регулювання даного процесу.

Дата добавления: 2014-11-29