Роль держави в регулюванні розвитку національної економіки

Тема 8

Тема 8

Тема 8

Тема 8

Неокласич­ний напрям (теорія раціо­нальних очі­кувань, нео­класичний синтез)

Неокейнсі-анський на­прям

Неолібераль­ний напрям («економіка пропозиції»)

Представники англійської класичної школи (А. Сміт, Д. Рікардо та ін.) надавали винятково важливого значення зростанню ви­робництва багатства народів, його розподілу та об'єктивним законам, що ними управляють.

Таблиця 8.3 Основні теорії макроекономічного регулювання

Назва теорії	Період	Представники	Основні положення
Мерканти­лізм	ХУ-ХУІІ ст.	А. Монкретьєн, Е. Міссель-ден, Т. Ман,	Активна роль держави у роз­витку економіки,
		Дж. Чайлд	зокрема, міжна­родної торгівлі
Класична те-		Ф. Кене,
орія (фізіокра-	ХУШ-	А. Р. Ж. Тюрго,	Обмежене втру-
ти, англійська (промислова)	початок XIX ст.	А. Сміт, Д. Рікар­до, С. Сісмонді,	держави в еконо-
школа		Ж. Б. Сей,
			Активна дер-
	ХІХ-до		жавна політи-
Кейнсіан-	кінця	Дж. М. Кейнс,	ка, спрямована
ство	70-х рр.	Д-Д'ю	на стимулюван-
	XX ст.		ня сукупного по-
			питу
			Обмежене втру-
Монетаризм	70-90-ті рр. XX ст.	М. Фрідмен, Ф. Кейген, К. Бруннер	чання держави в економіку, ак­тивізація політи-
			ки регулювання
			грошового обігу

А. Маршалл, Дж. С. Мілль, А. Пігу, Ф. Хайєк, Р. Лукас, Дж. То-бін, Т. Серджент, Д. Мут,

80-90-ті рр. XX ст.

Друга по­ловина 60-х рр. XX ст.

Р. Клауер, Р. Бер-роу, Г. Гросманн, П. Девідсон

В. Ойкен, А. Лаффер, М. Фельдстайн, Р. Манделла, П. Робертс

50-ті рр. XX ст.

Мінімальне втру­чання держави через існування в розвиненій рин­ковій економіці тенденції до рів­новаги та ста­більності завдяки конкуренції Активне втру­чання держави в економіку вна­слідок збережен­ня в ринковій економіці корін­них причин, здат­них викликати, нестабільність та неефективне ви­користання ре­сурсів Усунення дер­жавного втру­чання в еконо­міку, орієнтація на стимулюван­ня пропозиції, формування і за­хист конкурент­ного господар­ського порядку

Однак спільним є те, що обидві школи виходили з тези невтру­чання держави в економіку, категорії «невидимої руки» (іпуізіЬІе папи), концепції так званого «нічного сторожа». Найвизначніші економісти XIX ст. - Джон Стюарт Мілль та Насо-старший - опри­люднили доктрину, відому як «1аі88Є2-Гаіге» - «дозволяйте робити

(чого хочуть), яка не визнавала втручання уряду в справи при­ватного сектора. Урядові відводилася роль, що обмежувалася виконанням в основному фіскальних та емісійних функцій. По­чинаючи з 20-х років XX ст, розвиваються ідеї мінімалістської держави. Спираючись на традиційні положення неокласичної ринкової концепції, її представники (Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрід-мен) неухильно висловлювали думку про неефективність дер­жавного втручання в економіку.

Однак у 30-х роках XX ст. ринкові невдачі періоду Великої депресії, глибока і затяжна криза не змогли бути подолані рин­ковою системою, що згідно з класичними уявленнями мало від­бутися автоматично, внаслідок притаманних їй саморегулюю­чих механізмів. Способи виходу з депресії запропонувала нова економічна теорія - кейнсіанство, засновником якої був Джон Мейнард Кейнс. Кейнсіанство панувало в економічній теорії та практиці господарського регулювання упродовж багатьох деся­тиліть минулого століття, аж до кінця 70-х років.

Провідні положення кейнсіанської теорії - це необхідність активного втручання держави в економіку, здійснення анти-кризового регулювання, управління сукупним попитом, а також соціальною політикою. «Держава, писав Дж. Кейнс, повинна здійснювати свій керівний вплив на схильність до споживання частково шляхом відповідної системи податків, частково шля­хом фіксації норми процента і частково, можливо, ще й іншими способами»³¹. Тобто, основними засобами й інструментами дер­жавного впливу було визнано стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестиційної діяльності через зменшення рівня облікової ставки кредиту, розширення державних закупок, підвищення рівня зайнятості як фактора зростання доходів на­селення, проведення раціональної фіскальної політики та ін. Для підвищення сукупного попиту, який згідно з кейнсіанською теорією обумовлює рівень виробництва і відповідно рівень без­робіття, уряд повинен збільшити видатки, інвестиції та змен­шити податки для зростання купівельної спроможності. При досягненні надто високого рівня сукупного попиту і загрозливих масштабів інфляції потрібно, навпаки, вдатися до «фіскальної

М.:

³¹ Кине Д. М. Общая теория занятости, процента й денег. Пер. с англ. -Прогресе. 1978.-С. 156.

рестрикції», скоротити видатки або зменшити доходи. Ці по­гляди багато в чому визначали розвиток і напрями економічної думки того часу. Наприклад, американський економіст Д. Д'ю стверджував, що в «сучасному суспільстві податки функціонують скоріше як регулятори, ніж дохідний захід»³².

Згідно з поглядами Кейнса, зниження податків на прибу­ток, безперервне розширення урядових видатків, незважаючи на зростання бюджетного дефіциту, а також прийняття інших рішень, пов'язаних з регулюванням капіталістичної економіки, здатні забезпечити високу ділову активність й зайнятість на­селення.

Концепція регульованого і планованого капіталізму була під­хоплена цілим рядом реформаторів-теоретиків, які стверджу­вали, що держава повинна забезпечувати і гарантувати стійке економічне зростання шляхом підтримки в своїх рішеннях рів­новаги попиту і пропозиції.

Економічна політика, в основу якої були покладені ідеї Кейн­са, чимало в чому сприяла виходу із кризи багатьох країн. Зо­крема, для подолання депресії 30-х років уряд США інтереси приватного підприємництва значною мірою підпорядкував гро­мадським і національним інтересам. У США жорстка регулююча державна політика виявилася у встановленні після Великої де­пресії нових регулятивних норм, а саме заборони купівлі банкам акцій промислових і комерційних компаній, сплати процентів за депозитами до запитання, інвестиційного кредитування. Для посилення державного контролю були утворені Федеральна кор­порація страхування депозитів, Комісія з цінних паперів, спе­ціалізовані державні банківські установи. Розробка і реалізація ряду програм у 60-х роках, коли президент Ліндон Б, Джонсон оголосив «війну з бідністю», наслідування принципів кейнсіан-ства в економічній політиці дозволили США досягти високого

рівня розвитку.

Кейнсіанська концепція переважала в повоєнний період у розвинутих країнах Європи. В окремих європейських країнах під впливом різних за часом кризових подій мала місце пряма націоналізація великих комерційних банків. Можна також до-

³² Федосов В. М. Налоги в зкономике современного капитализма (на примере ФРГ).-К.: Вища школа, 1997.-С. 71.

Роль держави в регулюванні розвитку національної економіки

дати, що в Японії і сьогодні простежується кейнсіанський підхід до управління економікою.

Та незважаючи на успіхи кейнсіанської політики, вже в 30-ті роки поступово почало відбуватися її критичне переосмислення. Зокрема, при врученні Нобелівської премії з економіки у 1974 р. Фрідріху фон Хайєку були відзначені його погляди щодо будь-якого втручання держави в економіку. Він пропагував переваги механізму вільного ринку. Характеризуючи переваги конкурент­ного ринку, він вважав, що конкуренція це «ефективний спосіб спрямування невідомих ресурсів на невідомі цілі»³³. Тобто йдеть­ся про розподіл тих ресурсів, які раніше не могли бути враховані на цілі, що не могли бути виявлені.

В умовах стагнації 70-х років відбувся особливо активний перегляд здійснених кроків з реалізації кейнсіанської політики. Економічна думка повернула у бік консерватизму: її основою стали положення про необхідність максимального скорочення прямого державного втручання і економіку та підвищення ролі ринкових регуляторів. Виникли теорії неокласичного, неолібе­рального, неоконсервативного напрямів. Всі вони, хоча і визна­ють необхідність державного втручання в економічне життя суспільства, однак зводять його до мінімуму та віддають пере­вагу непрямим методам державного впливу. Дж. Мілль, який по­будував неокласичну модель, вважав державу дестабілізуючим фактором з безмежним зростанням її витрат.

В неокласичній теорії отримала широке розповсюдження, на­самперед, економічна школа-монетаризм, яка диктує відмову від втручання держави в економіку, віддаючи перевагу серед непрямих методів державного впливу регулюванню грошового обігу. Передбачається контроль за темпами зростання пропози­ції грошей, який має відповідати темпам реального економічного зростання й очікуваної інфляції. Найбільш впливовою ця теорія стала у 80-90-ті ор. XX століття. На думку монетаристів система вільного ринку забезпечує на основі конкуренції макроеконо-мічну стабільність, якщо держава не втручається в економіку, а збільшення грошової маси помірне і становить лише 3-5 % на рік. Збільшення грошової маси понад 5 % здатне спричини-

³⁰ История зкономических учений: (современньш зтап): Учеб. / Под общ. ред. А. Г. Худокормова. - М.: ИНФРА-М, 1998. - С.64.

ти підвищення цін. Збільшення грошової маси, що випереджає збільшення обсягів виробництва, здатне викликати довготри­валу інфляцію.

Для зміцнення економічної стабільності монетаристи радять проводити довгострокову політику помірного нарощування об­сягів грошової маси стабільними темпами, незалежно від коли­вань сукупного попиту.

В науковій літературі існують два концептуальні підходи щодо суті та напрямів монетарної політики. Перший - визначальним фактором стабілізації цін, збалансованості бюджету, попиту і пропозиції в цілому визнає грошову масу. Жорстке регулювання грошової маси та встановлення високого рівня облікової ставки та процентних ставок за кредитами комерційних банків лежать в основі такої обмежувальної версії монетарної політики. Другий підхід базується на більш вільному і цілеспрямованому розши­ренні пропозиції грошей, оскільки гроші та кредит є активними факторами стимулювання господарського обороту, поповнення оборотних коштів підприємств та організацій. Вважається, що звуження грошової маси призводить до стагнації всього пла­тіжного обороту.

У США протягом кількох десятиріч велася дискусія, який гро­шовий параметр повинен бути строго контрольованим - про­центна ставка чи темпи приросту грошової маси. Тривалий час переважала концепція впливу на ставку процента. І це визна­чало всю грошово-кредитну політику США. Однак з 80-х років XX ст. пріоритетним стало регулювання грошової маси. Хоча в окремих розвинених країнах, наприклад, у Великобританії й досі зберігається управління грошовою масою за допомогою ставки процента.

До теорій, які зводять до мінімуму державне втручання, на­лежать також теорії «економіки пропозицій» та «раціональних очікувань». Теорія «економіки пропозиції» (М. Фелдстайн, А. Лаф-фер) - це неоліберальний напрям і на відміну від неокейсіанства диктує необхідність стимулювання не стільки сукупного попиту, скільки сукупної пропозиції. На думку прихильників цієї теорії, політика держави повинна обмежуватися стимулюванням під­приємницької діяльності та зростання сукупної пропозиції за­вдяки лібералізації ринку, розвиткові конкуренції та зменшенню податків. Надання пільг, передусім податкових, сприяє не лише

підвищенню сукупної пропозицій, але й збільшенню податкових надходжень до бюджету. Стосовно доказу останнього, особливо­го, розповсюдження набула крива А. Лаффера, що пояснювала залежність між податковими надходженнями та податковими ставками. Згідно з цією кривою, податкові надходження зрос­тають лише до певного рівня податкових ставок, у подальшому їх підвищення призводить до зменшення таких надходжень.

Неокласична теорія «раціональних очікувань» (Р. Лукас, Т. Сер-джент, Д. Мут) стверджує, що заходи держави зі стабілізації економіки є неефективними. Це обумовлено тим, що суб'єкти господарювання (підприємці, споживачі, наймані робітники), оцінюючи всю інформацію про об'єкти, які являють для них гро­шовий інтерес, розуміючи можливі наслідки економічної полі­тики держави, поводяться раціонально: приймають оптимальні (найкращі для них) рішення, тобто ті, які максимізують їхній добробут.

На думку неокласиків, для забезпечення сталого зростання потрібна не компенсаційна діяльність держави з її інфляційними витратами, а усталеність грошової системи, кредитно-грошової політики центрального банку, що забезпечить автоматичність механізму перерозподілу доходів і заощаджень, який підтримає необхідну зайнятість ресурсів і стале економічне зростання. Сво­єю теоретичною концепцією неокласики намагаються довести, що держава з її схильністю до зростання бюджетних витрат є дестабілізуючим чинником, а політика державного втручання неефективна.

Водночас, модернізаційні проекти, що відбулися у XX сто­літті в ряді країн, показали хибність твердження прихильників неоліберальних теорій про те, що держава становить основну перешкоду на шляху ринкового економічного успіху. Саме неор­динарна дієздатність державних інститутів, а не тільки ринкові сили, створили «економічне диво» в Японії, Китаї, Південній Ко­реї, інших країнах Азіатсько-іихоокеанського регіону. Зокрема, в Китаї, який на відміну «шокової терапії» реалізації ринкових перетворень здійснив поступову реструктуризацію та лібералі­зацію економіки отримано високі темпи розвитку.

Економічна школа, що має назву «неокласичний синтез», по­єднує переваги неокейнсіанства і неолібералізму. Ця школа стала теоретичною основою змішаної системи регулювання ринкової

економіки, яка сьогодні існує практично. Важливого значення тут набуває раціональне поєднання ринкових і державних ме­тодів регулювання. Прихильники створення змішаної економі­ки, зокрема, лауреати Нобелівської премії у 1972 р. К. Ерроу та у 1980 р. Л. Клєйн припускали навіть теоретичну можливість існування ринкового соціалізму, який розумівся ними як особли­вий тип ринкової системи, заснованої на поєднанні приватної і державної власності, що повністю відкидалося консервативни­ми економістами.

Близьким неокласичному синтезу вважають соціально-їнстигпииюнальний напрямок, згідно з яким формування еконо­мічних відносин відбувається під дією (окрім економічних) ряду інших факторів: соціально-політичних, психологічних, а також інститутів - корпорацій, держави, профспілок тощо.

Тйким чином, можна стверджувати, що конкретне наповне­ння системи державного регулювання економіки має історичний характер. Воно нерозривно пов'язане з існуванням держави, її функціонуванням та відповідає характеру і меті певної історич­ної епохи. Кожен із охарактеризованих варіантів співвідношен­ня держави і ринку, маючи позитивні та негативні риси, тією чи іншою мірою знайшов практичне застосування, бо раціональне співвідношення ринку і держави ніколи не було сталим у жод­ній країні. Воно формувалося під впливом багатьох умов, які повинні були забезпечити розвиток економіки та задоволення суспільних потреб.

8.3. Сутність державного регулювання та концепція «ефективної держави»

При визначенні сутності поняття «державне регулювання» важливо враховувати його багатоаспектний зміст. Інколи ви­значення цього терміна обмежують лише вибором можливого ступеня чи варіанта впливу держави на економіку. В такому випадку зміст цього поняття звужується та не розкривається повністю його сутність. Системне уявлення про державне регу-

Дата добавления: 2014-11-29