Національна економіка і міжнародна економічна інтеграція 375

Тема 13

здатен до самопідтримки і саморозвитку. Для всіх ринків, що на­роджуються, конкуренція є найболючішою проблемою, оскільки вона ніколи і ніде не була вигідною товаровиробнику.

Одночасно захищати вітчизняного товаровиробника, під­тримувати великі підприємства, здатні виробляти наукоємну продукцію, і забезпечувати конкурентний тиск на внутріш­ньому ринку - завдання надзвичайно складне. За винятком невеликої кількості оборонних, а також соціальне значущих виробництв, що включають здебільшого державні підпри­ємства, всі інші галузі економіки повинні бути відкриті для конкуренції. Державною підтримкою повинні користуватися, насамперед, ті виробники готової продукції і напівфабрикатів, що виходять на зовнішні ринки. Експортному виробництву необхідно відкрити «зелену вулицю», а на внутрішньому ринку ті ж самі виробники повинні працювати в умовах жорсткої конкуренції.

Як відомо з класичної теорії, головною перешкодою для кон­куренції не поточна монополізація ринку, а високі бар'єри для виходу на ринок. Дуже часто це адміністративні бар'єри, ство­рені регіональною владою, нерідко бюрократизм і тяганина, часто - кримінал, що не допускає на ринок «сторонніх». Боротьба з такими явищами лежить головним чином у сфері адміністра­тивних зусиль держави. Наукомісткі виробництва, що є моно­полістами на внутрішньому ринку, самі вступають у боротьбу з іноземними конкурентами, маючи потребу не стільки у захисті від конкурентів, скільки в початковій економічній підтримці і наступному просуванні на зовнішніх ринках. Це визначає також напрями державного регулювання.

Усе більшу роль в економічній інтеграції відіграє міжнародне науково-технічне співробітництво, що здійснюється у вигляді спільних програм науково-дослідних, проектно-дослідних робіт, формування спільних науково-дослідних груп спеціалістів чи організацій.

Сучасний розвиток науки, техніки і технології дозволяє за­безпечити розробку та випуск нової продукції в таких масшта­бах, що найдоцільніше це робити, об'єднуючи зусилля багатьох країн. Досягнення в розвитку засобів інформації та комунікацій зробили можливим швидке розповсюдження нової техніки і тех-

нологій в усіх регіонах земної кулі, різке підвищення рухомості капіталу та робочої сили.

Основними формами науково-технічної співпраці є: створен­ня загальних науково-дослідних центрів, бюро, лабораторій для розробки і впровадження нових технологій і техніки, підготовка висококваліфікованого дослідницького персоналу.

На сучасному етапі науково-технічного розвитку висуваються більш високі вимоги до організації та управління трудовим про­цесом, його науково-технічного забезпечення. Освоєння новітніх технологій вимагає значних затрат на розвиток допоміжних виробництв, а також різних послуг, від яких залежить ефектив­ність використання сучасної техніки, виробничої та інформацій­ної інфраструктур. Це обумовлює необхідність організовувати виготовлення новітньої продукції загальними зусиллями ряду

країн.

Зростання добробуту людей, створення самодостатньої економіки - розв'язання цього стратегічного завдання голо­вним чином визначається правильною технічною політикою. Пошук стратегічно перспективних технічних рішень є важли­вою стратегічною проблемою України. У розвинутих країнах на частку нових чи вдосконалених технологій, що містять нові підходи та знання, припадає до 85 % приросту ВВП. Обсяг світового ринку наукомісткої продукції сьогодні становить 2 трлн дол. З цієї суми 39 % припадає на США, ЗО - на Японію, 16 - на Німеччину. Частка України становить десяті частини відсотка. Сім найбільш розвинених країн, володіючи 46 ма-кротехнологіями з 50, які забезпечують світове виробництво наукоємної продукції, отримують 80 % світового ринку на­укомісткої продукції. Тому стратегічне завдання України -уві­йти на умовах рівноправного партнера у світове товариство. В Україні наявний науково-технічний потенціал, індустріаль­на база, проте відсутня належна організація справи зі стра­тегічним передбаченням, необхідна система концентрації фі­нансових коштів. Для цього акцент повинен бути зроблений на зміцненні ролі держави в проведенні науково-технічної політики.

Тема 13

Національна економіка і міжнародна економічна інтеграція

13.3. Інтеграція України у світовий економічний простір

Світові господарські зв'язки відіграють важливу роль у наці­ональній економіці будь-якої країни. Особливу актуальність на­бувають інтеграційні процеси у постіндустріальному суспільстві, що характеризується якісно новим рівнем розвитку інноваційно-інформаційної економіки. Для України набуває особливе значен­ня активізація зовнішньоторговельних зв'язків з тими країнами та економічними регіональними об'єднаннями, які допоможуть просуватися їй у цьому трансформаційному процесі.

Необхідність активного інтегрування України в світове това­риство визначає особливу важливість формування й зовнішньо­економічних зв'язків із країнами світу, серед яких одне із провід­них місць належить зовнішньоторговельним зв'язкам. Набуття Україною членства у СОТ створює значні додаткові можливості для реалізації нашою державою своїх інтересів у торговельній сфері.

Дослідження динаміки торгівлі України товарами у 2001-2008 роках дозволяють виділити 2 етапи:

- перший етап (2001-2004 рр.): позитивні тенденції у товар-
, ній торгівлі, Україна мала у торгівлі товарами позитивне
торговельне сальдо, максимальна величина якого стано­
вила у 2004 році - + 3,68 млрд дол. США;

- другий етап (починаючи з 2005 р.): постійне перевищен­
ня імпорту товарів над експортом. У 2008 році величина
негативного сальдо балансу товарної торгівлі досягла
максимального значення і становила -18,6 млрд дол.
США.

У першому кварталі 2009 року спостерігалася екстраполяція несприятливих тенденцій останніх років: експорт товарів сягнув 8,33 млрд дол. США (60,4 % від рівня 1 -го кварталу 2008 року), імпорт товарів-9,77 млрд дол. США (51,9% від рівня 1-го квар­талу 2008 року), а від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами за 1 -й квартал 2009 року становило 1,44 млрд дол. США [3].

У табл. 13.5 представлено інформацію щодо географічної структури експорту товарів із України до інших країн світу.

Таблиця 13.5

Географічна структура експорту товарів із України за 2О01-2008 роки, %

Регіони
Експорт, в т. ч.		100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
Країни СНД	24,10	24,4	26,2	26,2	31,3	33,0	37,8	35,6
Країни Європи	35,70	36,3	39,7	36,0	31,8	32,9	30,0	29.5
В т. ч. ЄС	31,6	33.4	35,7		28,2	27,8	25,4	27,1
Країни Азії	28,90	28,2	23,4	24,6	24,5	21,2	21,0	22,7
Країни Африки	5,70	5,9	5,4	5,4	7,0	6,2	5,7	5,8
Країни Америки	5,60	5,2	5,3	7,8	5,3	6,6	5,5	6,2
Австралія і Океанія	0,02	0,02	0,02	0,04	0.04	0,05	0,03	0,1
Антарктида	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,1
Інші	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,01	0,00	0,00

Дата добавления: 2014-11-29