Дій керівника стрільб на ділянці під час проведення заходів за 30 хвилин до початку стрільб, згідно статті 31 КС СЗ і БМ СВ-2004

Дії керівника	Дії командира підрозділу, тих, хто навчається та оператора дільничного пункту управління
1. Прийняти доповідь від командирів взводів про готовність до заняття.	Командир взводу доповідає керівнику стрільби про готовність взводу до заняття.
2. Подати команду: “Перша шеренга два кроки вперед – РУШ”. Перевірити наявність особового складу, його зовнішній вигляд та екіпірування згідно ст. 6 “КС СЗ і БМ СВ-2004”.	Представляє особовий склад до огляду.
3. Подати команду: “Взвод розійтись, в одну шеренгу – ставай. Зброю – до огляду”. Перевірити зброю на розрядженість.	Представляють зброю до огляду.
4. Розподілити особовий склад на стріляючи взводи та по навчальним місцям, призначити спостерігачів і хронометристів.
5. Перевірити наявність матеріального забезпечення до заняття.	Представляють матеріальне забезпечення до огляду.
6. Поставити завдання на підготовку зброї, боєприпасів, техніки та навчальних місць до проведення заняття: “Керівникам занять організувати заняття на навчальних місцях, першому взводу перевірити техніку, озброєння та убути на навчальне місце по рішенню вогневих задач.”	Готують учбові місця до проведення заняття. Перша зміна стріляючих переводить озброєння із похідного положення в бойове, перевіряє роботу електроспусків, засобів зв’язку, механізмів наведення зброї.
7. Прийняти доповідь про готовність техніки до заняття.	Командир взводу доповідає про готовність техніки до зняття, представляє акти технічного стану машин.
8. Прийняти доповідь начальника об’єкту про готовність ділянки до стрільби.	Начальник об'єкту доповідає: “Товариш підполковник, ділянка № ___до виконання ВКС готова. Людей, машин, тварин у полі немає. Начальник об’єкту _____________.”
9. Перевірити роботу мішеневого обладнання. Подати команду оператору: “Підняти БМП" та хронометрую час її руху, а також відстань до мішені. Таким чином перевірити наявність та роботу всіх мішеней на всіх рубежах згідно умов вправи, що виконується.	Оператор показує мішені.
10. Оглянути мішені.
11. Прийняти доповідь начальника пункту боєпостачання, про наявність боєприпасів. Дати указівки, що до видачі боєприпасів, прийому стріляних гільз, невитрачених боєприпасів.	Начальник пункту боєпостачання доповідає: “Товаришу підполковник! Для забезпечення заняття, на пункт боєпостачання отримано., 7,62 мм ЛПС – ___ шт., Т-46 – ___ шт., причин, які можуть визвати затримку заняття – немає! Начальник пункту боєпостачання – ___________________________.”
12. Перевірити зв’язок з машинами: “ Броня, Я Вишка, прийом!”	Входять в зв’язок з керівником стрільби: “Вишка, Я Броня 1, 2, 3,... Прийом!”
13. Перевірити зв’язок зі старшим керівником стрільби: “Центральний, я _________ – прийом”.

11. МЕТОДИКА НАВЧАННЯ РОЗВІДЦІ ЦІЛЕЙ СПОСТЕРЕЖЕННЯМ, ВИЗНАЧЕННЮ ДАЛЬНОСТІ І ЦІЛЕВКАЗАННЯ.

Одним із важливіших умов вдалого рішення вогневих задач у бою є попередження противника у відкритті вогню. Для цього особовий склад підрозділів повинен вміти своєчасно виявляти цілі, чітко надавати цілевказання і визначити дальності до них.

Вправи з розвідки цілей призначені для навчання спостереженню у бою, виявленню та розпізнаванню цілей і визначенню дальностей до них різними способами, визначенню напрямку, швидкості руху цілей та подачі цілевказівок.

Згідно вимог керівних документів вправи з розвідки цілей, визначення відстані до них та визначення вихідних даних для стрільби відпрацьовуються у ході вогневих тренувань на спеціально обладнаному автономному мішеневому полі.

Навчання розвідці цілей необхідно починати з вибору місця для спостереження, його обладнання, після чого вивчається порядок огляду місцевості, знаходження цілей, цілевказання, визначення дальності, призначення вихідних установок для ураження виявлених цілей.

При навчанні вибору місця для спостереження керівник пояснює, що воно повинне забезпечувати можливість прихованого висунення до нього і повинен бути хороший огляд всієї місцевості в заданому секторі спостереження, причому спостерігач повинен залишатися невидимим для противника.

Після спішування в наступі або при діях в обороні спостерігачі розташовуються, як правило, поряд зі своїми командирами. В ході бою крім командирів і спостерігачів розвідку цілей спостереженням веде весь особовий склад підрозділів.

Заняття по навчанню вибору місця для спостереження можуть бути організовані так. Керівник висилає у бік противника одного, найбільш підготовленого спостерігача, який навчається з автоматом і холостими патронами. Йому ставиться завдання спостерігати за висуненням тих, хто навчається на такому-то рубежі і, як тільки буде виявлене їх пересування, робити постріл холостим патроном.

Після того, як ті, хто навчаються набудуть первинних навичок у виборі місця для спостереження і його обладнанні, керівник навчає їх правилам огляду місцевості в заданому секторі спостереження, вказує їм сектор спостереження, вимагає розбити його на зони, оглянути місцевість в заданому секторі.

При навчанні розвідці цілей і цілевказанню спочатку доцільно розповісти, які можуть бути ознаки що демаскують, і пояснити, які з них є характерними для тієї або іншої цілі. Бажано при цьому практично на дійсних дальностях показати ознаки що демаскують деякі цілі, наприклад блиск стекол оптичного прицілу снайперської гвинтівки, автоматичну стрільбу з кулемета і т.д.

На перших заняттях цілі повинні демаскувати себе звуковими ознаками в поєднанні з зоровими, щоб тим, хто навчається було простіше їх відшукувати. На подальших заняттях ступінь маскування цілей слід ускладнити, тобто демаскувати їх лише зоровими (менш помітними) ознаками. Цілі спочатку необхідно позначати на невеликих дальностях, потім дальності слід збільшувати.

Коли ті, хто навчаються навчаться оглядати місцевість, керівник стисло пояснює, яким чином можна вказати місцеположення цілі (способи цілевказання|): від орієнтирів (місцевих предметів); від напряму руху; стрільбою патронами з| трасуючими кулями; сигнальними ракетами; наведенням зброї (приладу) на ціль.

Цілевказання дається в певній послідовності, повинно бути коротким, чітким, точним і зрозумілим, таким, що забезпечує швидке відшукування вказаної цілі.

При цілевказанні| про відмічену ціль спочатку вказується, у напрямі якого орієнтиру (місцевого предмету) або в яку сторону слід спостерігати; потім, якщо необхідно, уточнюється положення цілі на місцевості; потім повідомляється назва цілі і дальність до неї.

Уточнення положення цілі на місцевості проводиться по боковому напряму (вправо, вліво) звичайно в діленнях кутоміра (тисячних), а по дальності (далі, ближче) – в метрах

а) від орієнтиру: „Орієнтир перший, вправо 0-30, ближче 50 кулемет”;

б) від місцевого предмету: „Окреме дерево, вліво 0-30, далі 200 протитанкова гармата”;

„Прямо підбитий танк, вправо 0-20, далі 100 протитанкова гармата”,

„Ліворуч окремий кущ, вліво 0-30, далі 100 гранатомет”.

а – від орієнтиру; б – від місцевого предмету; у – г – відносно руху машини

Щоб відпрацювати питання, пов'язані з цілевказанням| щодо орієнтирів (місцевих предметів), спочатку треба навчити вимірюванню горизонтальних кутів в тисячних за допомогою пальців руки і підручних предметів (патрона, сірникової коробки, лінійки, олівця і т. д.). При вимірюванні кутів необхідно звернути увагу на те, щоб ті, хто навчаються руку з підручним предметом, за допомогою якого вимірюється кут, утримували приблизно в 50 см від ока, кожен міліметр товщини (ширини) підручного предмету закриватиме на місцевості кут, рівний двом тисячним (0-02), це прискорить розрахунки в польових умовах.

Необхідно кожному запам'ятати, що кутова величина предмету, віддаленого від ока спостерігача на вільно витягнуту руку вперед (точніше на 50 см), буде:

Переконавшись, що ті, хто навчаються правильно вимірюють кутові величини за допомогою підручних засобів, необхідно запропонувати їм вирішити декілька прикладів Спочатку цілі указуються в безпосередній близькості від орієнтиру (місцевого предмету); потім указуються цілі, зміщені від орієнтиру (місцевого предмету) не тільки убік, але і по дальності; нарешті, цілі указуються шляхом поступового наведення по місцевих предметах погляду спостерігача на ціль.

Важливо кожного разу крім вказівки цілі вимагати від тих, хто навчається доповіді, на якому віддаленні вона знаходиться.

Навчання визначенню дальності слід починати з навчання вимірюванню дальностей безпосереднім проміром місцевості парами кроків. Для цього на рівній місцевості позначається прапорцями 200-метровий відрізок, ті, хто навчаються проходять його 2—3 рази звичайним кроком, лічивши кожного разу під ліву ногу, скільки виходить пар кроків.

Допустимо, що при триразовому вимірюванні цього відрізка отримані результати: 126, 124 і 125 пар кроків.

Середнє арифметичне цих чисел буде рівне (126+124 + + 125): 3=125 кроків. Отже, довжина однієї пари кроків рівна 200:125=1,6 м. Для навчання намічається вихідний пункт, навколо якого на різному віддаленні розташовані місцеві предмети. Відстань до цих предметів завчасно вимірюється з максимальною точністю. Ті, хто навчаються виходять на вихідний пункт, кожному вказується предмет, до якого необхідно виміряти відстань кроками, проводячи промір в кожну сторону (туди і назад).

Після повернення того, хто навчається на вихідний пункт необхідно заслухати результати виміру, вказати новий предмет для чергового визначення дальності.

Переконавшись, що всі засвоїли техніку визначення, необхідно перейти до навчанню визначення відстаней окомірно.

При навчанні визначенню дальностей окомірно по відрізках місцевості, що відобразилися в зоровій пам'яті, рекомендується заздалегідь на вибраній ділянці місцевості за допомогою мірного шнура, рулетки і т.п. відміряти 100-метровий відрізок, в кінці якого встановлюється указка розміром 20х30 см з надписом 100 м. У решті напрямів вимірюються відрізки різної протяжності в межах 70—130 м, і в кінці кожного з них, якщо немає природного місцевого предмету, встановлюється штучний. Прийшовши з тими, хто навчається на підготовлене місце, необхідно показати їм указку і повідомити, що вона знаходиться на віддаленні 100 м. Потім керівник наказує ретельно вивчити цей 100-метровий відрізок і запам'ятати його величину. Вказавши після цього на який-небудь предмет, наприклад кущ, керівник вимагає порівняти дальність до нього з контрольним 100-метровим відрізком і доповісти: «Скільки-то метрів до куща».

У подальшому керівник наказує тим, хто навчається відкласти на око у вибраному напрямі 100-метровий відрізок і відмітити його за допомогою якого-небудь предмету. Потім дозволяє їм виміряти цей відрізок кроками.

Після того, як керівник переконається, що всі ті, хто навчається навчилися відкладати 100-метровий відрізок, не припускаючись помилки, 15% дійсної дальності (тобто помилки, за яку виставляється оцінка «добре»), він переходить до навчання визначенню дальностей в 200, 300 м і т. д., повідомляючи після відповідей тих, хто навчається дійсну дальність до цілей. При цьому треба враховувати деякі обставини, що впливають на точність окомірного виміру. Так, більші предмети або видимі різкіше і чіткіше (білого, жовтого і червоного кольору, а також яскраво освітлені) здаються ближчими за дрібні і темні (чорного, коричневого і синього кольору, а також слабо освітлені) предмети, що знаходяться на тій же відстані. В умовах поганої видимості (туман, дощ, сутінки, похмурий день, велика запилена повітря) спостережувані предмети здаються далі, ніж в ясні сонячні дні.

Всі предмети здаються розташованими ближче, ніж насправді, якщо між спостерігачем і предметом знаходиться сніжне поле, яр, лощина або водна перешкода.

При спостереженні лежачи, а також якщо спостереження ведеться від низу до верху, предмети здаються ближчими, а при погляді зверху вниз – далі.

Дальності можна визначити по чутності звуків, за середніми розмірами деяких цілей і місцевих предметів, по ступеню видимості (додаток 5, табл. а, б, в).

При навчанні визначенню дальності по кутових величинах цілей (місцевих предметів) керівник пояснює, що для цього необхідно знати їх розміри, і вимагає від тих, хто навчається запам'ятати розміри цілей (мішеней), розміщених у Курсі стрільб. Після цього необхідно навчати визначенню дальностей за допомогою формули тисячної, для чого показати ціль, наприклад кулеметний розрахунок, і зажадати, щоб ті, хто навчаються зміряли кутову величину ширини цілі за допомогою підручних предметів або шкали бокових поправок оптичного прицілу і визначили по формулі тисячної дальності до цілі. Наприклад, ціль видно під кутом 5 тисячних (0-05). Дальність до цілі рівна 200 м

Надалі керівник навчає визначенню дальності до цілі за допомогою прицільних пристосувань зброї. Спершу він стисло пояснює, що прицільні пристосування (мушка і проріз прицілу або цілека) використовуються як підручні предмети для вимірювання кутової величини цілі.

Визначення дальностей за допомогою прицільних пристосувань проводиться шляхом порівняння розмірів цілі по ширині (висоті) з криючою величиною мушки і прорізу прицілу.

Визначення дальностей за допомогою прицільних пристосувань автомата (АК-74)

Для визначення криючої величини мушки (прорізи прицілу) можна скористатися формулою.

де К — криюча величина мушки (прорізи прицілу), мм;

S — відстань від ока до вершини мушки (прорізи прицілу), мм.

Криюча величина мушки автомата на відстані 100 м буде рівно 303 мм, або 30 см

При розрахунку прийнята товщина мушки 2 мм, дальність від ока до мушки під час прицілювання – 660 мм

На інші дальності криюча величина мушки (прорізи) буде більше отриманою в стільки разів, в скільки разів дальність до цілі більше 100 м. Наприклад, на 400 м криюча величина мушки складатиме 1,2 м або, наприклад, 2,5 грудної фігури. Так само розраховуються криючі величини мушки і прорізи прицілу інших видів зброї (додаток 5, табл. г, д).

Ті, хто навчаються, які мають зброю з оптичними прицілами, на сітках яких нанесена далекомірна шкала, повинні отримати практику у визначенні дальностей за допомогою цієї шкали.

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ ВПРАВ ПО УПРАВЛІННЮ ВОГНЕМ

Вправи та тренування з управління вогнем призначені для навчання командирів підрозділів (відділень, танків) організації розвідки цілей, оцінки найважливіших цілей та прийняті рішень на їх знищення, умілій постановці вогневих завдань та подачі команд на відкриття, зосередження та розподіл вогню, здійсненню контролю за витратою боєприпасів та дотриманням заходів безпеки при стрільбі поверх та у проміжки своїх військ, а стрільців та екіпажів бойових машин - веденню вогню при діях у складі підрозділу.

Для управління вогнем у бою командир підрозділу зобов'язаний:

знати встановлені орієнтири, а при необхідності, призначати додаткові орієнтири; знати вогневі завдання свого підрозділу та вогневі завдання сусідів; безперервно спостерігати за полем бою, вчасно виявляти та швидко оцінювати цілі, вибирати найбільш важливі з них для знищення у першу чергу; визначати вид зброї, порядок та спосіб ведення вогню для надійного ураження цілі; розподіляти вогневі завдання між взводами в роті та між вогневими засобами у взводі, а також ставити вогневі завдання доданим та підтримуючим підрозділам; призначати (при необхідності) вогневі позиції взводам (вогневим засобам) для ведення вогню та визначати витрату боєприпасів; уміло маневрувати вогнем; швидко готувати вихідні дані для стрільби, вчасно подавати команди для відкриття вогню (ставити вогневі задачі), уміло застосовувати для цього команди управління вогнем; спостерігати за результатами стрільби та при необхідності корегувати вогонь.

Підрозділи (екіпажі бойових машин, окремі військовослужбовці) повинні уміти виконувати команди та уміло вести керований вогонь у всіх видах бою.

вивчення всім особовим складом бойових можливостей озброєння; вивчення з офіцерами статутних положень щодо управління вогнем; тренування офіцерів та командирів молодшої ланки у рішенні вогневих завдань у складі підрозділу та подачі команд з управління вогнем підрозділу (вогневого засобу) у всіх видах бою; вивчення з окремими військовослужбовцями, екіпажами та підрозділами порядку і правил виконання команд; тренування у складі відділення, взводу та роти щодо ведення керованого вогню у всіх видах бою та особливих умовах.

Вправи вогневих тренувань з навчання стрільби підрозділом (відділенням, взводом та ротою) мають за мету удосконалювання навичок сержантів і офіцерів: у організації вогню підрозділу; у своєчасному виявленні цілей, швидкому рішенню на їх знищення, умілій подачі команд на зосередження та розподіл вогню підрозділу; у визначенні вихідних установок, відкритті вогню та корегуванні стрільби; у корегуванні вогнем підрозділів.

Злагодження відділення, взводу, роти та набуття військовослужбовцями навичок в стрільбі у складі підрозділів здійснюється на вогневих тренуваннях, при виконанні вправ бойових стрільб та тактичних навчань з бойовою стрільбою.

Згідно вимог керівних документів кожне вогневе тренування і стрільба закінчується виконанням вправ з управління вогнем відділення і взводу, а управління вогнем роти відпрацьовується на окремих заняттях на тактичному полі або вогневому містечку (директрисі).

Напередодні заняття з командирами підрозділів (екіпажів, розрахунків) можуть проводитися тренування на макеті місцевості, мініатюр – полігоні, тренажерах по навчанню їх правильній подачі команд. Тренування з управління вогнем проводить командир підрозділу. Вправи з управління вогнем проводить командир (начальник) на ступінь вищий від командира підрозділу, що навчається.

Для навчання командирів підрозділів управлінню вогнем, а особового складу - веденню вогню у складі підрозділів розробляються наступні вправи:

управління вогнем бойової машини в обороні; управління вогнем бойової машини у наступі; управління вогнем відділення в обороні; управління вогнем відділення у наступі; управління вогнем взводу, роти в обороні; управління вогнем взводу, роти у наступі.

Тематика вправ з управління вогнем планується у з'єднаннях, військових частинах на навчальний період, (у вищих військових навчальних закладах на навчальний рік) під керівництвом органів бойової підготовки з'єднань, військових частин. При цьому повинні враховуватися, озброєння підрозділів, бойова техніка, рівень підготовки особового складу, наявність та можливості навчальної матеріально-технічної бази, а також місцеві умови дислокації військової частини (підрозділу).

Варіант плану проведення вправи з управління вогнем зазначений у додатку 6.

Вправи з управління вогнем відпрацьовуються:

з екіпажем бойових машин з управління вогнем у наступі та в обороні на вогневому містечку з використанням бойових машин, установлених на рамах качання та тренажерах вогневої підготовки;

з механізованими відділеннями та взводами на директрисі бойових машин, військовому стрільбищі та на ділянки навчального тактичного поля. При управлінні вогнем у наступі мішенева обстановка створюється на глибину: для відділення - до 1,5 км; для взводу - до 2 км, для роти – до 3 км.

Тренування можуть проводитися на комплексних тренажерах.

Вправи з управління вогнем підрозділів виконуються по цілям (мішеням), розташованім на дійсних дальностях стрільби. Допускається їх виконання по мішенях, що виставляються на скорочених дальностях, розміри яких зменшуються пропорційно дальності. Мішенева обстановка повинна відображати елементи бойового порядку противника та характерних епізодів того або іншого виду бою. По кількості та складу цілей мішенева обстановка може відображати не весь бойовий порядок противника, якій наступає або противника, що обороняється, а тільки його частину, при цьому групові цілі можуть позначатися одиночними мішенями.

Кількість, характер та порядок показу цілей повинні забезпечувати відпрацьовування наступних питань:

розвідка цілей та цілевказання; оцінка важливості цілей та визначення черговості їх ураження; вибір виду зброї, вогневого засобу, боєприпасів та способу стрільби; зосередження, розподіл та перенос вогню (у кожній вправі повинно бути не менше двох завдань на зосередження, перенос та розподіл вогню); спостереження за результатами стрільби; ведення вогню з використанням усього комплексу озброєння бойових машин та штатної зброї підрозділів.

Імітація ведення вогню цілей та їх освітлення під час стрільби вночі здійснюється так само, як і при виконанні вправ стрільб.

При виконанні вправ з витратою боєприпасів вогонь з кулеметів, установлених на бойових машинах та стрілецької зброї по наземним та повітряним цілям ведеться короткими чергами або одиночними пострілами, набоями з трасуючими кулями.

Вогонь з гармат при виконанні вправ на вогневому містечку імітується стрільбою зі спареного кулемета, а з гранатометів з використанням пристосувань навчальної стрільби (ПУС).

Тип і кількість боєприпасів, необхідних для виконання вправи з управління вогнем, визначаються керівником заняття так само, як і на тактичні навчання з бойовою стрільбою, при цьому додаткова витрата боєприпасів на метеорологічні умови не передбачається. Замість штатних боєприпасів використовуються їх замінники, стрільба ведеться одиночними пострілами з автоматичної зброї чергами скороченою кількістю боєприпасів.

Для проведення заняття з управління вогнем керівником розробляється план проведення вправи* текстуально або на карті (схемі), у якому вказується: тема, мета, час і місце проведення, підрозділи, що залучаються норми витрати моторесурсів, розрахунок боєприпасів, а також коротка тактична обстановка, схема мішеневої обстановки, навчальні питання з управління вогнем, дії підрозділу, кількість боєприпасів на кожну ціль та на вправу у цілому, дальність та черговість показу цілей, їх номера, порядок і час показу.

Вправа з управління вогнем підрозділу проводиться у наступному порядку.

Керівник вводить особовий склад у тактичну обстановку, усно або по радіо віддає бойовий наказ.

Командир, який навчається, відповідно до отриманого завдання, ставить завдання підлеглим, після чого доповідає про готовність керівнику.

Керівник подає команду на початок виконання вправи та у відповідності до розробленого плану починає показ цілей.

Ті, хто навчаються, виявляють цілі та доповідають своєму командиру. Командир оцінює характер та важливість цілей, приймає рішення на їх ураження і відає відповідні команди тим, хто навчається, стежить за правильністю їх дій.

При необхідності керівник зупиняє стрільбу (просування підрозділу) та по черзі заслуховує доповіді командирів про виявлення цілей та рішення на їх ураження. У разі неправильних дій керівник вимагає знову поставити задачі або подати команди для ведення вогню.

Ті, хто навчається, по команді або самостійно вирішують вогневі завдання стрільбою, позначаючи ведення вогню вогневими засобами або ведення вогню у складі підрозділу.

Після стрільби керівник наказує розрядити зброю, здати невитрачені боєприпаси та проводить розбір. Розбір виконання вправи проводиться з усіма тими, хто навчається та окремо з командирами підрозділів.

У розборі виконання вправи необхідно вказати по кожному вогневому завданню:

наскільки швидко та повно були розвідані показані цілі, правильно оцінена їх важливість та визначені вид зброї, тип боєприпасів, способи та черговість ураження;

правильно та досить чітко здійснювались цілевказівки та ставились бойові завдання;

час рішення вогневих завдань та результати стрільби.

При визначенні оцінки за виконання вправи з управління вогнем враховується кількість виявлених цілей, правильність постановки вогневих завдань (подачі команд на ураження цілей) та своєчасність їх виконання підрозділом.

"відмінно" - якщо виявлено 90% показаних цілей, правильно поставлені та виконані вогневі завдання по їх ураженню; "добре" - якщо виявлено 80% показаних цілей, правильно поставлені та виконані вогневі завдання по їх ураженню; "задовільно" - якщо виявлено 70% показаних цілей, правильно поставлені та виконані вогневі завдання по їх ураженню;

Вогневе завдання вважається поставленим та виконаним правильно, якщо той командир, хто навчається, правильно оцінив важливість цілей, визначив вид зброї та боєприпасів, спосіб стрільби щодо ураження цілі та подав команду на відкриття вогню, а підрозділ швидко позначило стрільбу по зазначеній цілі відповідно до команди командира.