Сутність, завдання та стратегія розвитку воєнної економіки держави

Як головне стратегічне завдання держави з галузі оборони Воєнна доктрина України визначає захист її державного суверенітету і політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканності кордонів. Україна може і повинна стати впливовою державою, здатною відігравати значну роль у забезпеченні політичної, економічної і воєнної стабільності в Європі та в усьому світі. Воєнна доктрина України, яка має оборонний характер, є складовою концепції національної безпеки і містить сукупність настанов і принципів щодо організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних
заходів.

Необхідність прийняття та наукового обґрунтування оборонної концепції України, формування оборонного комплексу держави, який забезпечить потреби функціонування її збройних сил, потребує вирішення ряду воєнно-політичних, військово-технічних, воєнно-економічних питань оборони України. Проте загрози європейського воєнного конфлікту як такого, що несе загибель європейській цивілізації, зменшені. Це вже починають розуміти країни Північноатлантичного альянсу, тому після “холодної війни”, розпаду СРСР, Організації Варшавського договору воєнна стратегія НАТО була частково переглянута. Почалась адаптація блоку НАТО до реалій в Європі. Було проголошено про перехід від конфронтації до діалогу і партнерства. Це офіційно закріплено в “Новій стратегічній концепції НАТО” в листопаді 1991 р., але НАТО було створено як військовий блок проти СРСР і Варшавського
договору. Для нових умов, що склались, для партнерства і створення надійної колективної європейської безпеки усіх країн континенту ця Концепція
непридатна, потребує ліквідування або докорінного трансформування. Розширення НАТО на Схід може призвести до розколу Європи, створення протилежних блоків, нового витка конфронтації між державами.

Треба підкреслити, що Оборонна концепція України узгоджується з
основним змістом і метою Декларації про принципи міжнародного права відповідно до Статуту ООН, прийнятого в 1979 р. Основними принципами Дек-ларації є: заборона застосовувати силу або загрози силою, мирне розв’язання міжнародних спорів, невтручання у внутрішні справи, обов’язкове співробітництво країн, рівноправність і самовизначеність народів, суверенна рівність країн, добровільне виконання міжнародних домовленостей. Отже, визначені пріоритети в галузі національної оборони прямо відповідають Декларації.

У Воєнній доктрині зафіксовано: відсутність територіальних претензій України до інших держав і невизнання жодних територіальних претензій до себе; суворе дотримання принципу недоторканності існуючих державних кордонів; поважання державного суверенітету і політичної незалежності інших держав, визнання за ними права вирішувати всі питання своєї національної безпеки відповідно до своїх інтересів без завдання шкоди безпеці інших держав; сприяння паритетному і збалансованому скороченню всіх видів збройних сил і озброєнь у регіоні та у світі, виходячи з умов забезпечення оборонної достатності кожної держави; вирішення всіх міждержавних суперечностей тільки політичними та іншими прийнятими згідно з нормами міжнародного права засобами і прийняттям всіма державами зобов’язань про взаємний ненапад; будування своїх відносин з іншими державами, незалежно від їх
суспільно-політичного ладу та воєнно-політичної організації, на взаємному врахуванні всіх питань національної безпеки сторін; заборону на застосування власних збройних сил для вирішення політичних завдань на своїй території; виступ проти розміщення іноземних військ на своїй території та на території інших держав без їх згоди; заперечення повного одностороннього роззброєння.

До основних напрямів забезпечення воєнної безпеки, що зумовлюють воєнно-технічні та геополітичні аспекти, належать:

мирний час – прогнозування мети і характеру можливої війни для її
запобігання, будівництво власних збройних сил у межах взятих на себе міжнародних зобов’язань, створення і підтримання воєнного потенціалу на рівні, достатньому для утримання збройної агресії, забезпечення недоторканності державних кордонів у повітрі, на суші і морі, припинення можливих провокацій та посягань на суверенітет країни, підтримання постійної готовності збройних сил до відбиття можливої агресії з боку будь-якої держави із повітряно-космічного простору, суші або моря:

воєнний час – мобілізація всіх матеріальних та людських ресурсів країни для відбиття збройної агресії, завдання поразки агресору, позбавлення його можливості продовжувати війну та припинення воєнних дій за умов, вигідних для України.

До воєнно-економічних аспектів воєнної безпеки України належить
підтримання реальної обороноздатності держави при раціональному обсязі воєнних витрат. При цьому власний науково-технічний і виробничий потенціал має орієнтуватися на збереження і розвиток сучасних високоефективних технологій та створення на їх основі систем озброєння, які в межах діючих політичних, економічних, міжнародно-правових та інших обмежень дають можливість ефективно вирішувати завдання, поставлені збройним силам.

Врахування сучасних реалій воєнних і воєнно-політичних доктрин розвинутих країн світу, прикордонних країн та окремих регіонів дасть можливість правильно закласти основи побудови ЗС України, їх оборонного комплексу. Змінюється матеріальна основа ведення збройної боротьби, людство вступило в епоху високотехнічних війн – війн шостого покоління, які ведуться із застосуванням високоточної зброї, здатної змінити не тільки характер бойових дій, а й війни в цілому. Науково-технічний прогрес змінив суть принципів воєнного мистецтва. У Першій світовій війні успіх досягався за рахунок переваги в артилерії, у Другій світовій війні – за рахунок переваги авіації, у війнах майбутнього для досягнення успіху буде необхідна додаткова перевага в інформації; питома вага спеціальних операцій з використанням малогабаритної й диверсійної зброї; технічне оснащення військ (сил) для застосування воєнних хитрощів; найновіші технології відбору й підготовки військових кадрів.

Таким чином, воєнно-політичні умови в Європі та світі, складна економічна ситуація в Україні потребують науково обґрунтованого визначення
ролі та місця збройних сил у системі забезпечення національної безпеки держави. Відтак збройні сили і воєнну політику будують з увагою не на певного противника, а на можливі загрозливі тенденції розвитку міжнародних відносин. Це вимагає дотримання Україною принципу нейтралітету. Для України із зруйнованою економікою та ослабленою боєздатністю армії, враховуючи її геополітичне положення і характер внутрішніх і зовнішніх загроз, найдоцільніше спрямовувати оборону країни на збереження нейтралітету, неучасть у воєнних блоках. Нейтралітет потрібен Україні для встановлення злагоди в суспільстві і здійснення економічних реформ та економічної інтеграції в Європу.

Якісними ознаками стратегії будівництва ЗС України є бойова здатність, бойова ефективність, бойова стійкість, мобільність, інформованість, керованість, живучість, готовність до відмобілізування і виконання бойового
завдання. За час формування ЗС України Парламент держави ухвалив близько 50 документів, що регламентують їх розбудову. В основу розбудови
ЗС України необхідно покласти:

1. Створення органів управління, реформування та реорганізацію існуючих військових управлінських структур.

2. Розроблення прийнятої Верховною Радою України 19 жовтня 1993 р. Воєнної доктрини, підзаконних актів та документів.

3. Формування власної військово-технічної політики, розроблення концепції забезпечення зброєю та військовою технікою, придбання новітнього озброєння, відновлення та експлуатацію тощо.

4. Розроблення та оптимізацію організаційних структур збройних сил, складу та чисельності видів і родів військ.

5. Реформування системи підготовки військових кадрів, реформу військової освіти, розроблення структури національної воєнної науки, концепцію її становлення та розвитку, організацію НДДКР.

6. Створення системи тилового забезпечення, промислового забезпечення військового виробництва, постачання необхідного майна, техніки.

7. Підвищення організаційного рівня у підготовці бойових чергувань військ, приведення їх у бойовий стан у максимально короткі строки, впровадження у практику принципів воєнного мистецтва, стратегії та тактики.

8. Створення ефективного механізму соціального захисту військово-службовців та членів їх сімей.

9. Демократизацію системи усіх військових відносин. У процесі розбудови ЗС України створено необхідну законодавчу базу, але немає жодного законодавчого акта з питань воєнної економіки, воєнних витрат та оборонного бюджету. На жаль, відсутні концепція і програма проведення економічної реформи у ЗС України, але ж без теоретичного обґрунтування цих проблем буде неможливо створити боєздатні збройні сили, так само, як і організувати виробничу і науково-технічну базу, здатну постійно забезпечувати та зміцнювати боєздатність війська.

В сучасних умовах розвитку ЗС України першочерговими завданнями мають бути:

забезпечення структур, які гарантують незалежність і суверенітет
держави, бюджетними ресурсами, достатніми для виконання належних їм функцій;

формування програми самозабезпечення і запровадження її в силових міністерствах та інших структурах воєнної сфери;

під час планування передбачення витрат коштів на національну оборону для утворення стратегічних резервів і недоторканих запасів, що є необхідною умовою для забезпечення надійної оборони держави.

Незалежність України як стратегічний фактор надає їй право і зобов’я-зує її самостійно, без втручання інших країн, як практикувалося впродовж багатьох десятиріч, розв’язувати проблеми своєї армії.

1.3. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ
СУЧАСНОЇ ВОЄННО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Дата добавления: 2014-11-29