Господарський механізм економіки Збройних Сил України

Економіка збройних сил являє собою частину державної системи економічного забезпечення оборони країни, яка організаційно і функціонально належить до збройних сил, тому правомірно розглядати її як економічну діяльність у збройних силах. Суть економічної діяльності у збройних силах полягає в тому, щоб найефективніше використовувати воєнно-економічні ресурси для повного і своєчасного забезпечення життєдіяльності, боєздатності, продуктивності та розвитку та удосконалення збройних сил.

Суб’єкти економіки та структура воєнно-економічних відносин в економіці Збройних Сил України

Воєнна економіка України має специфічну частину, яка функціонально й організаційно належить до ЗС України та утворює їх економічну структур-ру – економіку збройних сил. Економіка збройних сил істотно, а в деяких
випадках значно впливає на стан життя, діяльності й бойової готовності військ, тому вона заслуговує серйозної уваги з боку воєнно-економічної науки. Це стало особливо необхідним зараз, коли в умовах ринкових перетворень в економіці, проведення воєнної реформи перед усією воєнно-економічною наукою постали нові складні проблеми. До них, перш за все, слід віднести необхідність розроблення економічної теорії та практичних
рекомендацій з таких актуальних питань, як скорочення збройних сил за умови підвищення їх якісних параметрів, конверсія військового виробництва, підвищення рівня життя та поліпшення побуту військовослужбовців.

Ці проблеми прямо стосуються економічної діяльності у збройних силах, тому їх наукова розробка і практичне вирішення можуть бути здійснені тільки з урахуванням специфічних інтересів та умов діяльності збройних сил.

Основу економічної діяльності становлять продуктивні сили та еконо-мічні відносини і закономірності, які виражають об’єктивні воєнно-економічні потреби, інтереси держави в цілому і збройних сил зокрема.

Економіка збройних сил має розвинену матеріально-технічну базу,в якувходять виробничі об’єднання, підприємства і майстерні, арсенали, бази, склади, засоби зв’язку, транспортні засоби, соціальні об’єкти та ін., за допомогою яких здійснюється економічне забезпечення виробничої і невиробничої діяльності у збройних силах. Побудова матеріально-технічної бази відповідає структурним компонентам економічного механізму збройних сил.

Отже, економіку збройних сил можна повніше визначити як частину державної системи економічного забезпечення оборони країни, яка належить безпосередньо до збройних сил і має власний економічний механізм та матеріально-технічну базу діяльності. Основними елементами економіки збройних сил є економічні суб’єкти господарської діяльності:

з правом юридичної особи, які перебувають у сфері управління
МО України (державні підприємства та об’єднання МО України);

без права юридичної особи (військові частини).

Економічні відносини в цій сфері утворюють складний комплекс, в якому можна виділити дві групи відносин. Одна з них виражає взаємодію з галузями економіки країни, друга – взаємозв’язки всередині збройних сил.

Економічні відносини з галузями економіки здійснюються щодо виділених державою матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на цілі функціонування і розвитку збройних сил. На кожній стадії відтворення кінцевої
воєнної продукції економічні відносини мають визначений зміст і форми.

Певним чином ці відносини полягають у тому, що МО України, Гене-ральний штаб ЗС України, головні управління видів збройних сил, окремі служби взаємодіють з державою в особі Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, окремих міністерств і відомств в отриманні необхідних економічних ресурсів, у розробленні тактико-технічних
завдань, проектів, у створенні дослідних зразків, у поставках серійної
продукції.

Узгоджені за кількістю та якістю економічні ресурси (фінансові, людські, матеріальні), які виділені збройним силам, відображені у планах еконо-мічного розвитку країни і в державному бюджеті.

У межах виділених державою економічних ресурсів спеціалізовані головні і центральні управління збройних сил взаємодіють з організаторами – постачальниками КВП на договірній основі. Споживання КВП здійснюється у військах і в організаціях збройних сил, при цьому зберігаються зв’язки з постачальниками по лінії рекламацій, претензій, доробок і ремонту отриманої продукції.

Два важливих явища завжди роблять економічну науку актуальною:
постійна змінюваність потреб, з одного боку, та обмеженість ресурсів -
з іншого. Якби потреби були обмежені і структурно незмінні, а ресурси,
навпаки, безмежні, то в економічній і воєнно-економічній науці був би від-сутній і предмет дослідження.

Це випливає із визначення того, що саме економічну науку цікавлять способи якнайповнішого задоволення потреб суспільства за обмежених
ресурсів. Визначення проблем управління економікою передбачає з’ясування того, що є потребою в економічному розумінні і як управляти воєнно-економічними ресурсами.

В економічній теорії потреба цікава як чинник доцільної поведінки споживача, який є суб’єктом економічних відносин за всіх часів та економічних систем.

Потреба визначається як необхідність у чомусь, бажання, нестача чогось. Ці різні значення слова саме і відображають певні сторони змісту явища потреба.

Потреба - це прояв необхідності певних речей, бажання володіти ними, відчуття нестачі, якщо це бажання залишається незадоволеним. Потреби
надзвичайно різноманітні, тому існують різні підходи (критерії) до їх класифікації.

За характером виникнення - базові та такі, що породжені розвитком
цивілізації.

Базові потреби – потреби у повітрі, їжі, воді, захисті від різних погодних негараздів - виникають із необхідності підтримання життя людини як біоло-гічної істоти.

Разом з тим існують потреби, породжені розвитком цивілізації. Людина бажає не просто захисту від дощу та вітру, а комфортабельного житла з усіма зручностями, не просто одягу, а таких речей, що відповідають сучасній моді. Людина хоче розважатися і спілкуватися у вільний час. Їй необхідний певний освітній рівень, сучасне медичне обслуговування, своєчасна інформація, транспортні послуги тощо.

За ступенем нагальності задоволення потреб: першочергові (їжа, одяг, житло, медична допомога) і такі, що задовольняються предметами розкоші, але такий підхід є досить умовним. Адже те, що колись могло розглядатися як предмети розкоші, з часом перетворюється для більшості членів суспільст-ва на предмети першої необхідності. Наприклад, електропостачання, телевізори, холодильники, які півстоліття тому були винятком у побуті, тепер стали невід’ємною його частиною. З іншого боку, те, що є предметом розкоші для людей з одним рівнем доходу, може бути предметом необхідності для інших людей з вищим рівнем доходу. Це ж зауваження стосується й окремих країн.

За засобами, що забезпечують задоволення потреб - матеріальні та нематеріальні. До нематеріальних потреб належать передусім ті, які задовольняються послугами освіти, культури, мистецтва. На задоволення цих потреб працюють також транспорт і телефонний зв’язок, юридичні служби та страхові установи.

Пріоритетною складовою частиною матеріальних потреб, задоволення яких пов’язано з функціонуванням суспільного виробництва, є економічні потреби. Вони виражають відносини між людьми з приводу виробництва і використання благ та послуг.

Характерними особливостями економічних потреб в умовах ринкової економіки є такі:

по-перше, соціальні форми прояву і способи задоволення економічних потреб визначаються переважно пануючою формою власності;

по-друге, як відомо, в умовах ринкової економіки діє закон попиту і пропозиції. Проте потреби - це ще не попит, але не існує попиту без потреб. Отже, знання потреб в умовах трансформації - необхідна умова для ефективного використання інструментарію ринку та його функцій. Ринок - це сфера обміну за законами товарного виробництва, за допомогою якої задовольняються потреби на основі взаємодії попиту і пропозиції;

по-третє, характерною особливістю економічних потреб є їх постійне зростання, яке проявляється в сучасній цивілізації у вигляді загальної повторюваної тенденції;

по-четверте, в умовах існування закону попиту і пропозиції потреби виконують важливі функції господарського механізму: інформаційну, регулюючу і стимулюючу. Знання сукупності потреб дає суспільству і державі інформацію, орієнтир для розвитку економіки і всіх сторін життя. З урахуванням ресурсів сукупність потреб регулює суспільне виробництво, окремі його галузі, підприємства для найповнішого його задоволення.

Усвідомлені потреби стають економічними інтересами і виступають як важливі економічні стимули.

Названі функції потреб відображаються і реалізуються через зростання внутрішнього валового продукту, економічного і воєнно-економічного
потенціалів.

Економічні потреби суспільства поділяють на цивільні економічні
потреби і воєнно-економічні потреби.

Наявність і розвиток останніх зумовлено виключно зовнішніми умовами: стимулювання військових приготувань урядами десятків високорозвинених держав у різних регіонах планети і можливим виникненням дестабілізуючих факторів воєнного характеру.

В цих умовах Україна повинна намагатися зробити все необхідне, щоб забезпечити надійний захист своїх громадян та суспільства в цілому від зовнішньої агресії, підтримувати обороноздатність держави на належному рівні.

Проте воєнно-економічні потреби некоректно обмежувати лише потребами збройних сил у КВП, озброєнні, бойовій техніці, боєприпасах та інших матеріально-технічних засобах ведення війни.

За своєю суттю воєнно-економічні потреби являють собою всю сукупність економічних потреб, яка зумовлена необхідністю всебічного забезпечення національної та воєнної безпеки країни.

Визначений зміст воєнно-економічних потреб зумовлений їх функціо-нальним призначенням і внутрішньою структурою.

Найважливішою формою задоволення галузями національної економічних потреб є воєнне постачання, яке здійснюється відповідно до положень Закону України “Про державне оборонне замовлення”, що є засобом державного регулювання у сфері наукового та матеріально-технічного забезпечення потреб оборони і національної безпеки України. Закон визначає порядок
взаємодії міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних установ, організацій та суб’єктів підприємницької діяльності всіх форм власності під час формування, розміщення і виконання ДОЗ, а
також передбачає заходи щодо виконання міжнародних договорів України з питань військово-технічного співробітництва.

Чинний закон - головний нормативно-правовий документ, який забезпечує основні вимоги, які висуває сучасна війна до економіки. У колі таких
вимог особливе місце займають:

планомірний розвиток економічного, в тому числі ВЕП, завчасне Туво-рення міцної бази й основного джерела перетворення Української держави в реальну військову силу у політично виправданих для неї обставинах;

підтримання постійної високої воєнно-економічної готовності країни, її здатністю надійно задовольняти оборонні потреби в будь-яких умовах;

забезпечення стійкого функціонування воєнної економіки в сучасних війнах і збройних конфліктах;

розвиток і поглиблення військово-економічного співробітництва з
арміями країн СНД, в рамках партнерства європейських держав.

Спосіб організації економічних відносин і відповідних функціональних і організаційних структур, форм і методів діяльності становлять господарський механізм економіки збройних сил, який є специфічною частиною господарського механізму економіки країни.

Економічні відносини всередині збройних сил складаються головним чином для споживання КВП та послуг, використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, які виділяються державою.

У збройних силах є достатньо розвинений виробничий сектор, в якому економічні відносини складаються, виходячи з внутрішнього виробництва, розподілу, обміну і споживання КВП та послуг. Цю продукцію та послуги використовують переважно у споживацькому (невиробничому) секторі. У зв’язку з наявністю власного виробництва в економіці збройних сил є в певному обсязі виробниче споживання воєнно-економічних ресурсів.

Певна частина внутрішніх економічних відносин пов’язана із забезпеченням збройних сил фінансовими, матеріальними і трудовими ресурсами. Ці відносини мають місце з приводу взаємодії з державними і галузевими організаціями та окремими підприємствами, з одного боку, і зі споживачами
ресурсів всередині збройних сил – з іншого.

Сектор економіки збройних сил, в якому функціонують такі економічні відносини, можна назвати забезпечувальним сектором.

Визначений зміст внутрішніх економічних відносин найповніше відоб-ражений у функціональній і організаційній структурах, формах і методах діяльності економіки збройних сил.

Таким чином, за функціональними ознаками у структурі економіки збройних сил можна виділити три сектори: споживацький (невиробничий), виробничий та забезпечувальний. Кожен з них має своє призначення і свою власну функціональну підструктуру. Разом з цим, усі сектори тісно еконо-мічно взаємопов’язані.

Центральне місце у функціональній структурі економіки збройних сил займає споживацький сектор, два інших призначені для забезпечення його діяльності. Пріоритетне становище цього сектору обумовлене тим, що прямо в ньому здійснюється економічне забезпечення боєздатності і функціонування збройних сил. Найважливішими видами діяльності і відповідно напрямами економічного забезпечення в цьому секторі є: застосування військ, їх бойова підготовка, управління військами, експлуатація ОВТ, НДДКР у військових організаціях, діяльність військових навчальних закладів. В сукупності ці
напрями утворюють функціональну підструктуру сектору.

У свою чергу, кожен компонент функціональної підструктури має власну структурну побудову, яка відображає особливості діяльності і відповідно економічного забезпечення в різних видах збройних сил і родах військ
(наприклад, зміст і організація бойової підготовки й експлуатації ОВТ у ВПС і ВМС мають суттєві відмінності, які відображуються у змісті і побудові їх економічного забезпечення).

Економічні відносини у споживацькому секторі з приводу споживання воєнно-економічних ресурсів будуються, головним чином, на планово-нор-мативній основі, а встановлюються і регламентуються нормативно-право-вими документами, військовими статутами, наказами, настановами, інструкціями та іншими організаційними формами. Характер реальних економічних відносин може змінюватися під впливом певних умов діяльності.

У виробничому секторі економіки збройних сил, як це випливає із назви, здійснюється виробнича діяльність, яка складається із виробництва нової промислової продукції, ремонту ОВТ, майна, будівель та споруд. У сукуп-ності ці види діяльності утворюють функціональну підструктуру виробничого сектору.

Мета виробничої діяльності – створення КВП для забезпечення потреб збройних сил додатково до воєнної продукції, яка надходить з економіки
країни. Створену у виробничому секторі продукцію споживають в інших
функціональних секторах економіки збройних сил, і головним чином у споживацькому секторі.

Таким чином, виробничий сектор становить деяку частку військового виробництва економіки країни, що проникає в економічну структуру збройних сил.

Відтворюючи кінцеву воєнну продукцію, виробничий сектор є споживачем проміжної воєнної продукції, яку у вигляді знарядь та предметів праці він отримує із базових галузей економіки.

Нова промислова продукція у виробничому секторі економіки збройних сил виготовляється на підприємствах видів збройних сил, родів військ, служб, організацій МО України.

Натурально-речовий склад цієї продукції включає в себе готові для кінцевого споживання вироби (пересувні засоби для ремонту та експлуатації ОВТ, тренажери тощо), а також запасні частини, вузли та агрегати.

Нова промислова продукція, що виготовляється на підприємствах збройних сил, має велику різноманітність видів та найменувань виробів, що зумовлене тим, що вона призначена для забезпечення експлуатації і ремонту різноманітних за своїм призначенням і технічним виконанням видів ОВТ.

Капітальне будівництво проводять з метою забезпечення збройних сил кінцевою будівельною продукцією, яку складають будівлі й споруди військово-технічного та загального призначення.

У виробничому секторі економіки збройних сил виконується великий обсяг ремонту озброєння й військового майна, а також будівель і споруд. Всі роботи по ремонту проводяться на ремонтних заводах та підприємствах по видах збройних сил, службах та установах. Таким чином, виробничий сектор економіки збройних сил має розвинену внутрішню функціональну підструктуру, що реалізується на декількох функціональних рівнях. Кожен з функціональних компонентів цього сектору є відносно самостійною галуззю економічної діяльності.

Воєнно-економічні відносини у виробничому секторі економіки збройних сил мають місце з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створюваної в ньому КВП, а також використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, що виділяються для нього. Ці відносини будуються на директивній планово-нормативній основі, а також на основі внутрішнього для збройних сил господарського розрахунку, який має місце в багатьох структурних елементах виробничого сектору.

У зв’язку із складністю функціональної побудови та великою різнома-нітністю економічних взаємозв’язків між окремими функціональними компонентами виробничого сектору діючі в ньому воєнно-економічні відносини мають досить розвинену багатопланову структуру.

Забезпечувальний сектор призначений для забезпечення матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами функціонування споживчого та вироб-ничого секторів економіки збройних сил. Він включає в себе матеріально-технічне постачання, фінансове забезпечення та забезпечення трудовими
ресурсами виробничо-економічної діяльності. Кожен з компонентів, що утворюють забезпечувальний сектор, має власну розвинену організаційну і функціональну структуру та є самостійним об’єктом.

Матеріально-технічне постачання функціонально є планомірним розподілом та обміном частки національного доходу, що виділяється державою у вигляді кінцевої та проміжної воєнної продукції для задоволення потреб збройних сил. За допомогою матеріально-технічного постачання реалізуються взаємозв’язки виробництва воєнної продукції з її споживанням у збройних силах.

Постачання споживачам здійснюється за видами КВП, яка складається з воєнної продукції та продукції загального призначення.

Воєнна продукція складається з військового майна (згідно із Законом України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, до військового майна належать усі види ОВТ, спеціальне паливо тощо) та матеріалів. Вона виробляється в оборонній галузі економіки та споживається тільки у збройних силах.

Озброєння як сукупність різних видів зброї включає в себе всю різноманітність засобів ураження. Військова техніка є сукупністю різноманітних
засобів, що забезпечують застосування озброєння, його базування та доставку до місця застосування.

Вся воєнна продукція за своїм натурально-речовим складом має велику кількість видів та типів виробів, які дуже відрізняються за своїм призначенням та способом застосування.

Продукція загального призначення складається із засобів виробництва та предметів споживання. Продукцію виробничо-технічного призначення використовують у вигляді технологічного обладнання для оснащення воєнних ремонтних заводів та інших підприємств; комплектуючих виробів для виробництва нової промислової продукції та ремонту ОВТ; у вигляді предметів праці (електро- та теплоенергії, палива, металів тощо). До предметів споживання належить продукція легкої промисловості і вироби культурно-побутового призначення. Частка споживчих товарів реалізується у збройних силах через систему військової торгівлі.

Постачання споживачам функціонально розподіляється за видами продукції. Для кожного виду функціонує окремий канал постачання, який має власну організаційну та функціональну структуру.

Фінансове забезпечення – це проведення системи цілеспрямованих
заходів та дій щодо формування та використання грошових коштів. Фінансові ресурси збройних сил – це сукупний фонд грошових коштів, що перебуває в їх власності. Грошовий обіг опосередковує всі види економічної діяльності збройних сил. У зв’язку з рухом коштів утворюються воєнно-фінансові відносини, що є специфічною сферою воєнно-економічних відносин. Воєнно-фінансові відносини, а також організаційні і функціональні структури, форми та методи діяльності, що пов’язані з їх реалізацією, утворюють воєнно-фінансовий механізм збройних сил. Він є самостійною функціональною системою, яка пронизує всю діяльність збройних сил. Вивчення цієї системи складає окрему галузь воєнно-економічної науки – “Фінанси Збройних Сил”.

Трудові (людські) ресурси, які використовуються в збройних силах, складаються з двох категорій.

По-перше, це військовослужбовці, які за службовим призначенням зай-маються трудовою діяльністю в різних функціональних секторах економіки збройних сил. Забезпечення цією категорією трудових ресурсів здійснюється централізовано на основі державного законодавства про військову службу.

По-друге, до трудових ресурсів збройних сил входять робітники і службовці, комплектування і використання яких відповідно до трудового державного законодавства ведуть безпосередньо військові частини, підприємства, установи збройних сил.

До складу забезпечувального сектору економіки збройних сил належать також транспортні засоби, засоби зв’язку та інші засоби, що забезпечують економічну діяльність військових частин, підприємств та установ збройних сил.

Через забезпечувальний сектор здійснюється взаємодія економіки збройних сил з галузями економіки, через нього надходять всі воєнно-економічні ресурси, що виділяє держава. За змістом діяльності забезпечувальний сектор здійснює обслуговуючі функції стосовно двох інших секторів економіки збройних сил, виконуючи в ній роль виробничої інфраструктури.

Розглянуті вище економічні функції реалізуються на базі визначених
організаційних об’єктів та взаємозв’язків, що входять в організаційну структуру економіки збройних сил. Організаційну структуру утворюють адміністративні об’єкти та взаємозв’язки, на базі та за допомогою яких функціонує економіка збройних сил. На основі організаційної структури реалізуються головні функції управління економікою: планування, організація, регулювання, контроль та облік діяльності, мотивація особового складу. Організаційна структура збройних сил входить в організаційну структуру економіки та підпорядковується їй як структурі вищого рівня. У зв’язку з відмінністю та особливостями у складі та характері використання військ організаційні підструктури економічної діяльності видів збройних сил, служб мають значну відокремленість.

Відповідно до принципу матеріально-технічного постачання за видами КВП в збройних силах діє система замовників по різних видах продукції.

Замовники – це відповідні Головні управління видів збройних сил, служб міністерства оборони. За закріпленою за ними номенклатурою про-дукції вони взаємодіють з державними органами, галузями та підприємствами з питань замовлень на воєнну продукцію, її оплати та отримання, а також здійснюють планово-розпорядні та постачальні функції усередині збройних сил стосовно споживачів КВП. На замовників в основному покладено постачання споживачам воєнної продукції, що надходить від промисловості на основі державного замовлення, а також деяких видів загальногосподарської продукції (продовольство, пально-мастильні матеріали та інші види).

Споживачами КВП є військові частини, підприємства й установи.

В умовах ринкової економіки все чіткіше визначаються два способи
матеріально-технічного забезпечення збройних сил: забезпечення через державне замовлення і прямі закупівлі продукції на ринку.

По лінії державного замовлення у Збройні Сили України надходить
насамперед воєнна продукція через спеціалізовані головні і центральні управління – генеральних замовників КВП.

Прямі закупівлі на ринку, головним чином, продукції загальногоспо-дарського призначення, можуть здійснювати генеральні замовники, одержувачі і споживачі в обсязі делегованих їм повноважень з цього виду діяльності.

Закупівлі продукції на ринку вимагають від покупців маркетингової
діяльності, уміння найвигідніше їх виробляти, встановлювати ефективні ринкові економічні відносини.

В організаційній структурі економіки збройних сил особливе місце
займає тил, оскільки він має низку організаційних особливостей. По-перше, управлінням тилом і вся його діяльність здійснюються по вертикалі від центру до кожної військової частини. По-друге, він має у своєму складі тилові, технічні підрозділи, виробничі підприємства.

У загальній системі економічного забезпечення тил постачає збройним силам сільськогосподарську продукцію, продукцію легкої промисловості,
пально-мастильні матеріали, споживчі товари. Тил має свою власну функціональну та організаційну структуру, господарський механізм та матеріально-технічну базу.

Економічна діяльність головних споживачів воєнно-економічних ресурсів – військових частин – здійснюється на базі військового господарства.

Військове господарство – це система сил, засобів, об’єктів, призначених для матеріального забезпечення життя та діяльності військ. За функціональним призначенням сили, засоби та об’єкти можна розділити на чотири групи.

Військово-технічна група включає в себе парки, стоянки, споруди для базування ОВТ, майстерні та засоби їх обслуговування, навчальні центри, полігони, класи, сховища озброєння та інші об’єкти.

Тилова група включає їдальні, кухні, бані, пральні, підсобні господарства, сховища продовольства, речового майна, пально-мастильних матеріалів та інших видів тилового забезпечення.

Група загальнотехнічних засобів та об’єктів поєднує казарменні, житлові, побутові, клубні та інші споруди, комунікації (електромережі, газо- та водопроводи, каналізації тощо), обладнання території військової частини (дороги, огорожа тощо). Ця група знаходиться у підпорядкуванні начальника квартирно-експлуатаційної служби (КЕС) району та заступника командира частини з тилу.

Група культурно-просвітницьких засобів та об’єктів включає в себе клуби, бібліотеки, спортмайданчики та ін.

До складу військового господарства входить також фінансова служба частини. Усі названі компоненти військового господарства використовуються в інтересах забезпечення високого рівня боєготовності військових частин.

Беручи до уваги існуючий стан економіки України та велику внутрішню і зовнішню заборгованості, збільшення видатків на збройні сили є дуже
проблематичним. Проте, незважаючи на малий ВВП, певного поліпшення стану ЗС України можна досягти за рахунок вивільнення коштів на додаткове
фінансування за рахунок суттєвого реформування Військової організації України, передусім, її основи - Збройних Сил та ОПК. Проте подані рівні
задоволення воєнно-економічних потреб – це спрощений фінансовий підхід. Він залишає “поза кадром” всебічне обґрунтування регресуючих тенденцій, які відбуваються в ОПК і які в перспективі можуть призвести до втрати цілих видів і родів військ.

Критерієм визначення меж задоволення абсолютних (ідеальних) і навіть мінімальних реальних воєнно-економічних потреб має бути тільки функціональне призначення військової організації, безпосереднє виконання нею своєї суспільної функції – оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Виконання зазначеної функції досягається підтриманням ЗС України у постійній готовності до виконання військових
завдань та їх всебічним матеріальним забезпеченням.

Тому в часи економічної дестабілізації має бути повністю задоволений мінімум потреб, за яким збройні сили припиняють виконувати властиві їм зовнішні функції. До цих потреб належать: утримання і навчання особового складу, обслуговування штатної техніки та зброї, утримання необхідних
запасів боєприпасів, пально-мастильних матеріалів та інших ресурсів, необхідних для підтримання техніки й озброєння в належному стані.

2.2. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ
ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Дата добавления: 2014-11-29