Основні взаємозв’язки та тенденції в процесі військового та цивільного виробництва

Концентрація і централізація економічної могутності в масштабі галузей, держав і міждержавних об’єднань, все настійніша необхідність регулювання економічних процесів у загальнонаціональних і глобальних економічних просторах об’єктивно вимагали економіко-математичного моделювання як одного з інструментів такого регулювання. Не дивно, що для найпоширеніших економічних вчень – кейнсіанства і марксизм-ленінізму – був харак-терний підвищений інтерес до проблеми управління економікою, використовування досягнень математики для її вирішення. При цьому не тільки роз-роблялися теорії, а 1 створювався багатий інструментарій управління: представниками першої течії – стосовно ринкової економіки, представниками другого – стосовно планової економіки. Ті й інші широко застосовували економіко-математичне моделювання. Кейнсіанські моделі стосувалися, як правило, до окремих економічних функцій і процесів, а моделі, що відображали процес відтворювання всього суспільного капіталу, були розвитком ідей Ф. Кене, К. Маркса і відображені в системі балансу народного господарства.

У воєнно-економічному відношенні найбільший інтерес становлять
роботи Р. М. Леонтьєва, С. Г. Струміліна, B. C. Немчінова й інших авторів. У радянській воєнно-економічній літературі довго точились дискусії по проблемі конкретизації схем відтворювання суспільного капіталу шляхом включення в них військового виробництва. Серед інших була запропонована
логічна схема відтворювання, наведена у табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Логічна схема відтворювання

Галузі виробництва	Цивільний сектор (Ц)	Воєнний сектор (В)
Засоби виробництва (I)	IЦ (с + v + m)	I В (с + v + m)
Предмети споживання (П)	ПЦ (с + v + m)	ПВ (с + v + m)
Кінцева воєнна продукція	–	КВП (с + v + m)

Примітка: де с – вартість засобів виробництва; v – вартість фондів життєвих засобів; m – вартість додаткового продукту.

Сукупне суспільне виробництво розділяється на два сектори: цивільний (Ц) і воєнний (В). В кожному з них виділені мінімально необхідні для розгляду проблеми функціональні частини (галузі). У цивільному секторі – це
галузь, в якій виготовляють засоби виробництва (ІЦ), і галузь, в якій виготовляють предмети споживання (IIЦ), а у воєнному секторі – галузі, які виготовляють засоби виробництва для військового виробництва (IB), предмети споживання для працівників військового виробництва (IIВ) і кінцеву воєнну продукцію (КВП). Всього п’ять галузей виробництва (відповідно п’ять видів продукту, кожен з яких виконує свою функцію, що не зводиться до інших). Вони представляють елементи найпростішої моделі мілітаризованої економіки. Ця модель в гранично агрегованому вигляді відображає структуру економіки, дає можливість імітувати процес відтворювання, виразити основний взаємозв’язок між військовим і цивільним виробництвом, взаємозв’язки у воєнному і цивільному секторах, виявити напрями структурних зсувів, що відбуваються в процесі конверсії і реконверсії економіки, а також знайти вплив на вищеназвані взаємозв’язки змін у співвідношеннях с: v і m: v.

Таким чином, ця найпростіша модель може бути покладена в основу розгорненої, застосовуваної на практиці економіко-математичної моделі
економічної мобілізації, реконверсії економіки і конверсії воєнного виробництва.

Виразимо математично основні взаємозв’язки прийнятої логічної схеми відтворювання. Продукція кожної з п’яти галузей строго задовольняє певні потреби і не може бути використана з іншою метою. Так, продукція ІЦ може бути використана тільки для відшкодування (і розширення) засобів вироб-ництва в цивільному секторі. Звідси випливає, що обсяг виробництва в ІЦ має дорівнювати обсягу у засобах виробництва в галузях ІЦ і ПЦ:

ІЦ (с + v + т) = ІЦ с +ПЦ с.

Аналогічно на основі зіставлення обсягів виробництва продукції в кожній галузі з платоспроможним попитом на неї виводимо й інші співвідношення:

ПЦ (c + v + m) = ІЦ (v + тп) +ПЦ (v + тп)+ IB mn + IIВ mn + КВП mn;

IB (c + v + m)= IB с + ПВ с + КВП с;

ПВ (c + v + m) = IB v + IIВ v + КВП v,

де тп – частина вартості додаткового продукту, що йде на особисте спожи-
вання.

Щодо КВП (c + v + m),то, як відомо, для безпосереднього відтворювання в жодній з п’яти галузей ця продукція не потрібна, у тому числі і в галузі, що її виробляє. Значить для визначення обсягу виробництва цієї продукції потрібен інший підхід. Він полягає в такому.

Галузь виробництва КВП забезпечує загальну зовнішню умову для
здійснення суспільного відтворювання – воєнну безпеку. Цю послугу надає держава за допомогою відповідних структур, перш за все, збройних сил. Держава купує кінцеву воєнну продукцію в кількості, необхідній для підтримання військової могутності, і передає її збройним силам. Єдине джерело, з якого деруться ці гроші – додатковий продукт, який створюється у всіх галузях. Можна прийняти, що частка участі кожної галузі у відшкодуванні воєнних витрат має бути пропорційна величині її додаткового продукту, як в цьому прикладі, або величині її прибутку, капіталу, вартості створеного в ній сукупного продукту. В цьому випадку маємо

КВП(c + v + m) = ІЦ m _КВП+ ПЦ m _КВП + IВ m _КВП + ПВ m _КВП+ КВП m _КВП,

де m _КВП – частина вартості додаткового продукту, що йде на воєнне спожи-
вання.

Щоб полегшити сприйняття виявлених взаємозв’язків, виразимо кіль-кісно всі складові елементи прийнятої економіко-математичної моделі і схематично подамо процес розподілу і обігу створюваних продуктів. Приймемо варіант простого відтворювання, за яким додатковий продукт споживається повністю: 50% йде на особисте споживання (mп); 50% – на воєнне споживання (m _КВП), а накопичення (тн) відсутнє. При розширеному відтворюванні
взаємозв’язки і співвідношення значно ускладнюються. Вартість додаткового продукту тепер розчленовується не на дві, а на чотири частини: особисте споживання, кінцеве воєнне споживання, накопичення засобів виробництва і наймання додаткових працівників. Накопичувана частина додаткової вартості додається до с і v в кожній галузі, що приводить до збільшення виробництва в них. Накопичення супроводжується зміною співвідношень складових
частин капіталу, а зовнішні причини приводять до змін ступеня мілітаризації економіки. Як наслідок постійно змінюються всі пропорції відтворювання, а відстеження зростання сукупного продукту, зсувів у його структурі і тенденцій розвитку вимагає багато розрахунків і часу. Виходом з положення є
використання електронно-обчислювальної техніки.

На основі логічної схеми були розроблені програми вирішення завдань моделювання варіантів ходу процесу відтворювання, що дають можливість ілюструвати динаміку процесу відтворювання – зміну співвідношень між військовим і цивільним виробництвом, між галузями усередині кожного сектору в ході конверсії і реконверсії залежно від змін будь-якого з початкових параметрів (їх 10) і від різних комбінацій цих параметрів, а також кількісно виразити істотні взаємозв’язки в конверсійних процесах. Їх сутність полягає в такому.

Із збільшенням ступеня воєнно-економічного напруження (частки КВП у валовому продукті) сповільнюється економічне зростання. Критичною точкою в процесі уповільнення є момент, коли досягнутий ступінь мілітаризації економіки “проїдає” накопичення, а розширене відтворювання перетворюється в просте. З цього моменту збільшення обсягу КВП можливе лише
завдяки перерозподілу ресурсів з цивільного у воєнний сектор, зниженню життєвого рівня населення і проїданню основних фондів.

Названі тенденції модифікуються в ході науково-технічного прогресу. Із зростанням фондів озброєння праці знижуються темп економічного зростання і частка КВП у воєнно-економічній могутності, отже, підтримання певного обсягу КВП вимагає все значнішого загального обсягу військового виробництва. Збільшення обсягу КВП припускає випереджаючий приріст військового і цивільного виробництва.

В ході воєнно-економічного протиборства можливі різні варіанти військово-технічної політики: військове виробництво піднімається на вищий техніко-технологічний рівень порівняно з цивільним або пріоритет зберігається за цивільним виробництвом. Аналіз цих варіантів дає змогу стверджувати, що в довгостроковому плані переважає другий варіант. За першим варіантом посилюються негативні наслідки зростання співвідношення с: v у воєнному секторі і з часом неминучий технічний застій у ньому.

Відзначені тенденції в системі воєнно-економічних відносин дуже стійкі. У зв’язку із створенням принципово нових видів озброєнь, які ведуть до зміни способів економічного забезпечення воєн, відбуваються якісні зсуви у співвідношенні економічної і військової могутності, але на новому етапі названі тенденції виявляються знову. І хоча спеціальних досліджень циклічності подібного ходу розвитку не проводилося, можна вважати, що має місце прискорення зміни циклів, а значить, гострота проблем воєнно-економічного протиборства посилюється, а пов’язаний з ним економічний тягар обтяжує.

Ознайомлення з найпростішою економіко-математичною моделлю, створеною з навчальною метою на граничному рівні абстракції (всього п’ять галузей, тоді як в реальному виробництві мільйони найменувань продуктів), демонструє її великі можливості. Очевидні перспективи, які відкриває моделювання воєнно-економічних процесів на базі сучасної електронно-обчислю-вальної техніки, у справі прогнозування напрямів воєнно-економічного розвитку, вироблення ефективної воєнно-економічної політики і шляхів її реалізації.

З розвитком економіки і військової справи взаємозв’язки військового і цивільного виробництва ускладнюються. На сучасному етапі спектр загроз безпеки розширюється, до проблем економічного забезпечення воєнної безпеки додаються проблеми економічного забезпечення соціальної, економічної, екологічної й інших видів безпеки. Значить, разом з кінцевим воєнним продуктом, що випадає з процесу відтворювання і вимагає постійного відновлення, мають створюватися й інші кінцеві продукти для забезпечення відповідних видів безпеки і додаткові вирахування із сукупного суспільного продукту. Всі ці вирахування лімітують можливості споживання і накопичення, конкурують між собою, вимагають оптимізації їх співвідношення. Отже, розширюються рамки економіко-межі моделі, потрібна її конкретизація, щоб досліджувати функціональні взаємозв’язки при русі специфічних продуктів, створюваних для забезпечення всіх видів безпеки. Проблема взаємозв’язку військового і цивільного виробництва переростає в проблему взаємозв’язку економіки у вузькому значенні цього слова з економікою безпеки, що охоплює систему економічного забезпечення воєнної і всіх інших видів безпеки.

Разом з розробленням системи моделей суспільного відтворювання стосовно нових вимог перед наукою і практикою висувається завдання кількісного вираження функціональних взаємозв’язків суспільного відтворювання, оцінювання стану різних видів безпеки в системі показників-індикаторів,
виявлення порогових значень, критичних точок конверсійних процесів. Це надасть можливість здійснювати моніторинг економічного забезпечення безпеки, прогнозування та оптимізацію політики в цій сфері.

З розвитком способів економічного забезпечення воєн зміст проблеми взаємозв’язку військового і цивільного виробництва видозмінюється. До кінця XIX ст. вона полягала в перерозподілі продукції, що виробляється на
користь воєнного споживання. У світових війнах XX ст. на першому плані – створення розвинутої воєнної економіки та економічна мобілізація. Сьогодні ефективне вирішення проблеми можливе лише в системі економіки націо-нальної безпеки з використанням методів економіко-математичного моделювання, відтворювання і конверсійних процесів.

3.1. ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
У ВОЄННІЙ ЕКОНОМІЦІ

3.1.1 Сутність, зміст та роль інвестиційно-інноваційної діяльності

Нова модель економічного зростання, що ґрунтується на інноваційному типі розвитку, передбачає зміну поняття НТП і науково-технічного розвитку. З’явилися нові пріоритети: інтелектуалізація виробничої діяльності, використання високих технологій тощо. Ця модель потребує нової державної інноваційно-інвестиційної політики ефективного стимулювання інновацій, розвитку наукомістких та скорочення природо експлуатуючих галузей.

Зростання ролі інвестицій в інноваційному розвитку економіки, інвестиційний характер інноваційних циклів національного та наднаціонального
рівнів, наявність досить стійких тенденцій, що яскраво виявляються в інвестиційній спрямованості технологічного розвитку, та їх вплив на інвестиційні процеси зумовлюють поглиблений інтерес економістів до цієї галузі наукових знань. Дедалі частіше науковці та практики звертаються до першоджерел, намагаючись обґрунтувати динаміку взаємозв’язку і взаємодії інвестицій та інновацій, визначити певні параметри їх взаємодії, розробити на цій основі інвестиційно-інноваційну модель розвитку, яка має застосовуватись у теорії і практиці економічного зростання.

Сучасний стан матеріально-технічного оснащення ЗС України свідчить, що вітчизняна воєнна економіка, незважаючи на наявність значного наукового потенціалу, що випереджає в деяких галузях розвинуті країни, не вирішує своє головне завдання щодо забезпечення своєчасного переозброєння армії, створення запасів матеріальних засобів, випуску необхідної кількості сучасних систем ОВТ, а також засобів управління ними. Ситуація загострюється через розпад економічних зв’язків в оборонній галузі промисловості, різке скорочення обсягів фінансування, необхідність реформування структури
ЗС України та систем озброєння, появу у воєнній галузі нових завдань. Складність у розв’язанні оборонних проблем пояснюється специфікою переходу економіки до ринкових відносин, обмеженістю ресурсів для покриття воєнно-економічних потреб країни. В науково-пізнавальному плані варто, з’ясувати суть, зміст та роль інвестицій та інновацій, отримати та поглибити знання стосовно інноваційно-інвестиційної діяльності у воєнній економіці України.

До початку 90-х років ХХ ст. в Україні категорія “інвестиції” не вико-ристовувалася ні в теорії, ні на практиці. Уперше у вітчизняній економічній літературі це поняття почало зустрічатися, підміняючи поняття “капітальні вкладення”.

Поступово із формуванням в Україні основ ринкових відносин почали змінюватися наукові світогляди сутності інвестицій (капітальних вкладень), виникли та розвиваються ринкові підходи до їх оцінювання та прогнозування форм, методів та принципів здійснення інвестиційної діяльності. На Україні значним поштовхом для розвитку теорії інвестицій було становлення системи приватного підприємництва та конкуренції. Піком досліджень можна вважати 90-ті роки ХХ ст., коли проблемам теоретичного осмислення категорії “інвестиції” та пов’язаних із цим поняттям процесам приділялося особливо багато уваги.

Теоретичне пізнання категорії інвестицій відображені в Законі України від 18.09.91 “Про інвестиційну діяльність” № 561-XII. Відповідно до ст. 1
закону інвестиціямиєвсі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші
матеріальні цінності);

майнові права інтелектуальної власності (абзац четвертий частини другої ст. 1 в редакції Закону України № 1407-IV від 3.02.2004);

сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань,
оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Таке визначення указаної категорії є узагальненим. По-перше, в ньому враховано динамізм інвестицій, тобто розкривається взаємозв’язок, процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення, витрати, і, по-друге, наведена широка класифікація інвестицій.

Економічну характеристику інвестицій можна було б сформулювати так: “Інвестиції як економічна категорія відображають відносини, пов’язані з довгостроковим авансуванням грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, в їх основні та оборотні фонди, а також у науково-технічний розвиток, якісне вдосконалення виробничої бази та освоєння випуску нових видів продукції від моменту
авансування до реального відшкодування й отримання прибутку або соціального ефекту”.

Інвестиції відповідно до законодавства можуть існувати в грошовій або матеріальній формах, у формі майнових прав та інших цінностей.

До інвестицій у грошовій формі належать укладені в них грошові засоби, цільові банківські вклади, паї та цінні папери.

Інвестиції в матеріальній формі поділяються на рухоме і нерухоме
майно.

Інвестиції у формі майнових прав групуються за такими напрямами:
у формі інтелектуальних прав (авторське право, ноу-хау), у формі прав
користування природними ресурсами (землею, іншими ресурсами). Виділяється також група інших цінностей.

З інвестиціями пов’язана перспектива розвитку не лише ОПК України, а й оборонної економіки в цілому.

Для України найефективнішими видами інвестицій є новітні технології та обладнання, ноу-хау, вільно конвертована іноземна валюта, напрями
удосконалення способів виробництва та послуг, що у практиці підводиться під широке поняття “освоєння нових технологій” Все назване можна узагальнити одним поняттям: інновація.

Інновація – це нововведення, використання якого приводить до якісних змін у виробництві з метою отримання соціально-економічної вигоди. Інвестиції при цьому відіграють основну роль при переведенні нововведення в якісні зміни у виробництво, механізмом якого є інновації. Отже, інновації
забезпечують необхідну якість інвестицій, структурну перебудову економіки та суспільства і відкривають шляхи новим продуктам і виробництвам, досконалішим та якіснішим.

Уперше визначення інновацій дав австрійський учений Й. Шумпетер у 1912 р. Через 27 років, вже будучи професором у Кембриджі, він опублікував фундаментальну працю “Ділові цикли”. У ній дослідник пов’язує інновації з виробничою функцією: “Інноваціїє необоротною зміною виробництва речей, яка має історичне значення. Якщо замість зміни величин факторів виробничої функції змінити форму функції виробництва, то отримаємо інновацію... – пише він. –... Інновація означає зсув кривої граничної продуктивності...”

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про інноваційну діяльність”
№ 40-IV від 4.07.2002:

інновації – новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Економічне тлумачення відповідно до словника сучасної української мови таке: інновація– комплекс заходів, спрямованих на впровадження в економіку нової техніки, технологій, винаходів тощо.

Суть інноваціїполягає у використанні досягнень людського розуму
(нових ідей, відкриттів, винаходів, вдосконалень тощо) з метою підвищення ефективності діяльності в тій чи іншій сфері – у виготовленні нових засобів чи продуктів праці, застосуванні ефективніших технологій, створенні нової зброї і засобів захисту від неї, форм міжнародної співпраці тощо. Перелік можливих інновацій та сфер їх застосування невичерпний, як невичерпна
винахідливість людського розуму та різноманітність сфер діяльності, багатогранності інтересів людини.

Існує дві головні причини необхідності інновацій. Внутрішні – зростання і примноження потреб людини, суспільства, що спонукає до винаходів ефективніших способів задоволення цих потреб. Зовнішні – оточуюче людину та суспільство середовище, постійна зміна якого потребує ефективніших способів і продуктів своєї діяльності. Консервативна частина суспільного
організму приречена на поразку в боротьбі за існування та розвиток.

Отже, інновації є безперечним елементом реалізації основних законів розвитку суспільства, умовою його життєдіяльності, динамічності, виживання та розвитку.

Більшість прогресивних нововведень застосовується у складних, науко-містких продуктах, енергоощадних і високих технологіях, сфері послуг, в
тому числі і у військових технологіях та подвійного призначення.

За всієї різноманітності інновацій важливою умовою для їх практичної реалізації у нововведеннях є своєчасне і достатнє виділення інноваційних інвестицій.

Ст. 2. Закону України “Про інвестиційну діяльність” дає визначення
інвестиційної діяльності:

1. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

2. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також гро-мадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами,
заснованими на колективній власності;

державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичкових
коштів;

іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Динамічний характер інвестицій, зазначений вище, надає їм якості процесу, тимчасової тривалості, передбачає здійснення ланцюжка метаморфоз: ресурси (цінності) → вкладення (витрати) → дохід (ефект).

Практичні кроки з реалізації цього ланцюжка взаємодії (тобто з реалізації інвестицій) є інвестиційною діяльністю. Беручи до уваги той факт, що без одержання доходу (соціального ефекту) зникає поняття “інвестиції”, можна виокремити етапи інвестиційної діяльності.

До першого етапу входять перетворення ресурсів у вкладення (витрати). Це власне інвестування, процес трансформації інвестицій в об’єкти
інвестиційної діяльності.

Другий етап охоплює метаморфозу “вкладення – приріст капітальних вартостей”, характеризуючи кінцеве перетворення інвестицій, появу нової споживчої вартості.

Нарешті на третьому (останньому) етапі (“приріст капітальних вар-тостей – дохід”) реалізується кінцева мета інвестиційної діяльності – одержання доходу від інвестування.

Продовжуючи логічний аналіз метаморфоз інвестицій, видно, що кінцеві ланки ланцюжка з’єднуються, утворюючи новий взаємозв’язок: “дохід –
ресурси”. Цей взаємозв’язок відображає процеси накопичення, що правлять за основу інвестиційного попиту. Таким чином, хоча процеси накопичення безпосередньо входять в інвестиційну діяльність, вони є її необхідною передумовою і наслідком. Це дає можливість здійснювати інвестиційну діяльність на розширеній основі. По суті, вона є організаційною основою постійного обігу, тобто кругообігу інвестицій. Отже, інвестиційна діяльністьпоширюється на весь інвестиційний цикл.

Інвестиційний цикл (період) охоплює один обіг інвестицій, тобто рух вартості, авансованої в капітальне майно, від моменту акумуляції грошових засобів до реального відшкодування.

У Законі України “Про інвестиційну діяльність” під інвестиційною
діяльністю розуміють сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій. Причому інвестування визнається як основа інвестиційної діяльності, хоча цим її характеристика не вичерпується.

Інвестиційна діяльність – один із важливих структурних елементів системи відтворення в цілому. Це не лише заміна вибулих у процесі природного зношення засобів праці, а й збільшення потужностей виробництва, у тому числі на вищому якісному рівні, що дає змогу забезпечити найкращий
результат під час використання інвестиційних ресурсів. Втрата управління інвестиційною діяльністю за роки реформ призвела до згортання відтворення основних фондів їх пасивної та активної частин. Доцільно навести застереження К. Маркса: “Якою б не була суспільна форма виробництва, воно принаймні має бути безупинним, тобто має періодично знову й знову проходити ті самі стадії. Так само, як суспільство не може перестати споживати, так не може воно і перестати виробляти. Через це будь-який суспільний процес
виробництва, розглянутий у постійному зв’язку й у безупинному потоці
свого поновлення, є водночас процесом відтворення”.

Це зауваження К. Маркса надто важливе у сучасних умовах перехідного етапу економіки, оскільки інвестиційна фаза відтворення на ринковому етапі розвитку економіки слугує забезпеченню розширеного зростання товарного виробництва.

Інвестиційний процес передбачає інноваційне наповнення.

Законом України “Про інвестиційну діяльність” (ст. З) інноваційна
діяльністьрозглядається як одна з форм інвестиційної діяльності,що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у
виробництво і соціальну сферу, до складу якої входять:

випуск і поширення принципово нових видів техніки й технологій;

прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

реалізація довгострокових науково-технічних програм із тривалими термінами окупності затрат;

фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

розроблення і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального та екологічного становища.

Закон України “Про інноваційну діяльність” від 4.07.2002 № 40-IV
визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримання розвитку економіки України інноваційним шляхом.

Відповідно до ст. 1 інноваційна продукція – це нові конкурентно-спроможні товари чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Стратегія державного регулювання інвестиційно-інноваційної діяль-ності – це створення сприятливих умов для економічної активності всіх суб’єктів господарювання незалежно від їх форми власності. Сукупністю цих умов визначається ефективність проведення ринкових перетворень у вітчизняній економіці та її оборонній сфері. Ці перетворення можна вважати ефективними, якщо у процесі їх реалізації забезпечується надходження довгострокових інвестицій у виробничу сферу економіки, в тому числі і в її оборонну складову.

Під час формування інвестиційної політики важливо виділити та проаналізувати основні чинники, що впливають на інвестиційну діяльність,
сформулювати її основні завдання і кінцеву мету.

Стратегія державної інвестиційної політики в ОПК має бути зорієнтована на підтримання реструктуризації підприємств і організацій, що проводиться згідно з державними програмами і планами; оновлення технологічної бази стратегічно важливих підприємств і організацій; створення нових та розширення існуючих виробництв експортної продукції; проведення та
реалізацію НДДКР, які забезпечують виробництво конкурентоспроможної продукції або мають стратегічно важливе значення для національної безпеки та оборони країни; розроблення проектів, що сприяють розвитку ринкових відносин у сфері виробничої діяльності. Зазначена стратегія має передбачати використання механізмів, які забезпечують пріоритетне існування стратегічних напрямів діяльності в ОПК, сприяють збільшенню в структурі інвестицій власних коштів суб’єктів господарювання, реалізації змішаного фінансування інвестиційних проектів, залученню недержавних джерел інвестування.

Формами фінансового забезпечення інвестиційної діяльності можуть
бути: кошти з бюджету, позики, оренда майна, акціонування, іноземні інвестиції, змішане фінансування тощо.

До основних джерел фінансування інноваційної діяльностіналежать: бюджетні та позабюджетні кошти, іноземні інвестиції, власні кошти підприємства, кредитні ресурси та інше.

Одним з економічно доцільних напрямів залучення іноземних інвестицій у воєнну сферу є поетапний перехід від імпорту невеликих партій ОВТ або інших товарів виробничого призначення (з метою вивчення та освоєння
ймовірного ринку збуту продукції) до утворення макротехнологічних виробництв з урахуванням пріоритетів інноваційного розвитку, спільних підприємств з їх подальшою експансією на ринки за межами України. При цьому слід ураховувати жорстку конкуренцію, що панує на світових ринках техніки і технологій. Успішність реалізації цього напряму залежить від послідовності та радикальності економічних трансформацій.

Інноваційні відносини – це не лише відносини по переміщенню капіталу, товарів та робочої сили, а разом з ними переміщення технологій, ноу-хау, управлінського досвіду та передачі культури виробництва і філософії інновацій як основи інноваційного розвитку.

Провідники цих відносин – інноваційні комунікації створюються в специфічних умовах невизначеності, які випливають з характеру інвестиційних процесів, і в інноваційному середовищі учасників ринку.

Становлення інноваційних відносин слід розглядати крізь призму сучасної філософії інноваційного підприємництва, як передбачає трансформація відносин власності у загальній майновій структурі оборонної економіки. Розвиток інноваційного підприємництва потребує створення якісно організованої та обґрунтованої системи інвестиційного забезпечення. В умовах поглиблення кризових явищ у фінансово-економічній системі країни, відсутності позитивних змін в економіці, неефективного процесу формування державних фінансових ресурсів на тлі відсутності у казенних та інших підприємств оборонної економіки власних коштів відбувається зменшення можливостей централізованого фінансування і зростання ролі інвестиційного забезпечення для інноваційної діяльності.

Така інноваційна стратегія відображає нові суспільні потреби і стан
інвестиційного ринку, якому потрібно здолати важкий шлях трансформації відносин, що склалися з приводу забезпечення інноваційної діяльності. На початку цього шляху потрібно відмовитись від прямого управління інвестиційними процесами на користь інноваційного підприємництва. В кінці мають з’явитися активні незалежні суб’єкти інвестиційної діяльності, венчурні
підприємства, інноваційні менеджери, які здійснюють інноваційні дії, суть яких полягає в пошуку нововведень і диверсифікації виробництва, активному
залученню в цей процес інвестиційного капіталу.

Основними інструментами регулювання притоку інвестиційних коштів у ринковій економіці стають ті, які дають змогу створити умови для відмови від споживання. Цьому сприяє державне регулювання, спрямоване на створення привабливого інвестиційного клімату, тобто економічних фінансових та інших умов, що впливають на ефективність інвестицій.

Основної значущості у формуванні інвестиційного клімату необхідно надавати податковим, митним, ліцензійним і сертифікатним механізмам управління, але при цьому не слід відкидати можливості застосування методів державного регулювання.

Важливим завданням держави у процесі реалізації політики щодо інвестиційної діяльності є прогнозування інвестиційного клімату.Його моніторинг в Україні здійснюють різні державні органи, у тому числі Адміністрація Президента України і Кабінет Міністрів України. У структурі окремих органів виконавчої влади, зокрема місцевого рівня, створено підрозділи, які
визначають інвестиційний клімат на відповідному рівні.

У фаховій літературі подано різні методики оцінки інвестиційної привабливості регіонів. Наприклад, лондонський фінансовий журнал “ Euromoney ” розраховує так званий інтегральний показник надійності, що вимірюється за стобальною шкалою. У США регулярно публікуються індекси, що характеризують рейтинг штатів за різними критеріями і мають різну спрямованість: політичну, економічну, соціальну, екологічну. Низка відомих наукових центрів та інвестиційних компаній періодично публікують ранговий за рівнем інвестиційної привабливості перелік країн з метою орієнтації потенційних інвесторів.

Обмеження інноваційної діяльності в Україні є наслідком неефективного державного впливу, зокрема податкових пільг, антимонопольного, патентно-ліцензійного та кон’юнктурного регулювання технологічного оновлення виробництв.

Упродовж останніх 10 років всі кошти, які держава вкладала у розвиток інноваційної діяльності, використовувалися для фінансування інноваційних проектів через державні інноваційні фонди.

Загалом підвищення інвестиційної привабливості України – багато-аспектний і досить складний процес. Для кардинального поліпшення національної інвестиційної привабливості необхідні якісні зрушення в роботі відповідних державних органів, наступальна і скоординована інформаційна
політика.

Інноваційно-інвестиційна політика набуває цілісності не лише в економіці держави, а й в її воєнній сфері. Йдеться про органічне поєднання політичних, гуманітарних, соціально-психологічних, макро- і мікроекономічних чинників та інституційних передумов, які тільки комплексно здатні надавати нових відчутних імпульсів трансформаційним процесам, розвитку суспільства на інноваційній основі.

Україна вже сьогодні має бути готовою запропонувати світу радикальні нововведення, від використання яких можна очікувати значного ефекту. В іншому разі за відсутності інноваційного характеру нових технологій розвиватися завдяки традиційним видам діяльності буде важко, оскільки за відсутності цілеспрямованих дій, які забезпечують приплив капіталів до сфери
високих технологій, не буде інноваційних змін, а значить модернізації національної економіки.

Найефективнішими є інвестиції в інновації, де учасники інвестиційного ринку мають можливість отримати досить високий прибуток. Високий
потенціал ефективності інновацій оборонної сфери забезпечує попит на
нововведення з боку суб’єктів господарської діяльності, формуючи ринок науково-технічних, організаційних, економічних і соціальних нововведень у військовій і цивільній складовій економіки держави.

Дата добавления: 2014-11-29