Економічна готовність держави до оборони як важлива умова задоволення воєнно-економічних потреб

Останнім часом, в умовах поглиблення світової фінансової кризи, посилився інтерес до проблеми економічної готовності економіки України до оборони. До речі, кризу слід розглядати як фазу циклу економічного розвитку, а тому необхідно її вивчати, прогнозувати, управляти нею. Криза – це
період дезорганізації системи, водночас вона стимулює переорієнтацію господарювання і перегрупування капіталу, мобілізує сили, які шукають шляхи до оздоровлення економічної діяльності.

Війна вимагає мобілізації всіх сил суспільства на його захист, для чого необхідна всебічна завчасна підготовка економіки, органів державної влади і управління, збройних сил та інших військ.

Під економічною готовністю держави до оборони розуміють здатність економіки задовольняти воєнно-економічні потреби у встановлених обсягах і у визначені оборонним плануванням терміни в будь-яких умовах обстановки.

У мирний час мають бути забезпечені поточне воєнне споживання, створення необхідних резервів, запасів і можливість швидкого переходу військ (сил) на воєнний стан, у воєнний час – матеріальне забезпечення виконання поставлених перед збройними силами бойових завдань. Економічну готовність держави до оборони характеризують реалізований ВЕП (військово-економічна могутність) і мобілізаційна готовність економіки. Вона включає підтримання достатньої військово-економічної могутності, створення умов для проведення швидкої економічної мобілізації і стійкого функціонування економіки за надзвичайних обставин.

Для вираження можливості держави виробляти ОВТ та інші матеріально-технічні засоби збройної боротьби використовують поняття військово-економічна могутність держави, що є реалізованою частиною ВЕП та
характеризується обсягом та структурою військового виробництва на цей період часу.

Визначаючи військово-економічну могутність у мирний час як рівень військового виробництва на цей період часу, ВЕП слід розглядати як можливість збільшення військового виробництва в особливий період.

Важливою умовою ефективного використання воєнно-економічних ресурсів є раціональне поєднання поточного військового виробництва з накопиченими в державі і його збройних силах резервами, запасами і можливостями по збільшенню виробництва КВП в надзвичайних умовах.

Динаміка воєнно-економічних потреб, поточного військового вироб-ництва, резервів і запасів залежно від обстановки (стабільний мирний розвиток, ослаблення або посилення міжнародної напруженості, воєнний конфлікт або його закінчення) показана на рис. 5.1. З рисунка видно, що в різні періоди часу джерела задоволення воєнно-економічних потреб різні. В період ста-більного мирного розвитку поточне військове виробництво дає можливість
забезпечити війська всім необхідним, обновляти і поповнювати резерви і запаси. При ослабленні міжнародної напруженості можливе скорочення обсягів поточного військового виробництва, резервів і запасів у різних комбінаціях. При посиленні міжнародної напруженості і воєнних конфліктах та частина зростаючих воєнно-економічних потреб, яка не покривається збільшенням виробництва, задовольняється завдяки резервам і запасам. У всіх випадках бажано, щоб сумарна кількість вироблених і використаних з резервів і запасів ресурсів була не менше рівня воєнно-економічних потреб. В реальному житті чергування періодів можливі кількісні пропорції можуть бути дуже різними залежно від певних обставин.

В економічній готовності держави до оборони розрізняють функціо-нальну і ресурсну готовність.

Функціональна готовність економіки включає структурну, науково-технічну, виробничу, мобілізаційну та організаційну готовність, а також
готовність до стійкого функціонування в будь-яких умовах бойових дій, включаючи війну.

Структурна готовність – єдність всіх форм і видів матеріального
виробництва і засобів доставки його результатів воєнним споживачам в обсягах, що гарантують виконання бойових завдань збройними силами. Головним її завданням є забезпечення своєчасного, в необхідних обсягах і складі вироб-ництва і поставки споживачу (військам, силам) КВП. Відповідно до обсягів воєнно-економічних потреб будуються галузева і територіальна структури військового виробництва.

Науково-технічна готовність до оборони визначається сукупністю
органів і заходів, спрямованих на ефективне використання науково-технічного потенціалу і створення необхідних умов для виробництва принципово нових систем зброї.

Виробнича готовність економіки до оборони характеризує готовність всіх ланок воєнно-економічного процесу від розроблення і виробництва до розподілу, доставки, забезпечення ефективного використання оборонної продукції у збройних силах і її утилізації.

Мобілізаційна готовність охоплює поточне військове виробництво з комплексом заходів щодо підготовки до швидкого збільшення його розмірів завдяки мобілізації цивільної економіки відповідно до обстановки, що змінюється.

Організаційна готовність економіки до оборони є єдністю воєнних, технічних, економічних і соціальних процесів, упорядкованість їх проведення для ефективного використання воєнно-економічних ресурсів. Вона виявляється в певній організації управління економічним забезпеченням оборони.

Готовність економіки до стійкого функціонування характеризується її здатністю задовольняти воєнно-економічні потреби в умовах різних бойових дій (воєнних ударів, стихійних лих, аварій, катастроф тощо).

Сукупність згаданих підсистем утворює єдину керовану систему. Кожна підсистема готовності може бути розглянута як самостійний об’єкт аналізу. Облік специфіки і взаємозв’язків підсистем обумовлює ефективність всієї
системи.

Ресурсна готовність включає готовність людських ресурсів – наявність і ступінь підготовки кадрів, які забезпечують розроблення оборонної продукції, її випуск, поставку у війська, експлуатацію, а також утилізацію військово-технічних засобів, що вивільняються; готовність матеріальних ресурсів –наявність засобів праці і предметів праці (природних ресурсів, енергоносіїв, сільськогосподарської продукції тощо), необхідних для виготовлення,
поставляння і споживання КВП в необхідній кількості; фінансову готовність – наявність у держави фінансів на оплату оборонних потреб, а також можливості залучення для цього засобів з позабюджетних джерел. Всі розглянуті види економічної готовності держави до оборони взаємопов’язані і доповнюють один одного.

Кількісно в загальному вигляді економічну готовність держави до оборони (ЕГО) можна визначити як відношення його військово-економічної
могутності (ВЕМ) до поточних (або розрахункових) воєнно-економічних
потреб (ВЕПотр):

Для кількісного оцінювання рівня ЕГО необхідно вибрати відповідні
показники, які можна розділити на дві групи: результативні і факторні.
Результативні показники характеризують ступінь досягнення мети діяльності по забезпеченню ЕГО і можуть бути компонентами альтернатив. Факторні показники відображають умови, засоби і шляхи формування результативних показників. Всі факторні показники можна розділити на три групи.

Керовані (регульовані) – це показники, які характеризують якісні результати діяльності: якісні параметри озброєння і військової техніки, ступінь використання воєнно-економічних ресурсів, тимчасові й інші показники.

Умовно керовані – це показники, що мають велику інерційність. До них можна віднести показники, що характеризують обсяг виробництва і галузеву структуру ОПК, його технологічний рівень, якість підготовки трудових ресурсів.

Некеровані (нерегульовані) – це показники, які характеризують кліматичні умови регіонів, ступінь готовності можливого противника тощо.

Воєнно-економічні показники мають риси і результативної, і чинника груп. Наприклад, з одного боку, показники продуктивності праці або технологічного рівня ОПК характеризують якість його функціонування, а з іншо-го – кількісні можливості з випуску продукції, задоволення визначених
потреб у високоточній або іншій зброї, що вимагає сучасного рівня технологій.

Планування діяльності по забезпеченню економічної готовності припускає вибір оптимального варіанта дій, що відповідає вибору певної сукупності конкретних значень керованих показників чинників суб’єктами управління під час підготовки і затвердження рішення.

Воєнно-економічне дослідження структури, змісту, видів і функцій забезпечення ЕГО дає можливість стверджувати, що під час розгляду еконо-мічних витрат забезпечення безпеки слід враховувати повні витрати і добиватися оптимального розподілу ресурсів між різними сферами діяльності (політичної, воєнної, дипломатичної, екологічної, економічної й ін.); у воєнній сфері треба враховувати не тільки прямі витрати ресурсів на озброєння,
військову техніку або визначений бойовий ефект, а й “кількість безпеки”,
забезпечуваної споживною вартістю певного виду зброї.

Вартісним показником кількісних і якісних зрушень у сфері забезпечення воєнно-економічних потреб є фінансові витрати держави на оборону. В умовах ринкової економіки фінанси є одним із важелів, за допомогою якого держава зміцнює свій ВЕП та на його основі створює реальну систему оборони.

В кожній державі існує певний граничний рівень витрат на оборону. Якщо він низький, то збройні сили є малоефективними. Для України, згідно із Законом України “Про оборону України” він має становити не менш як 3% від ВВП.

Аналіз динаміки оборонних витрат у відсотках від ВВП в Україні свідчить, що вони знизилися з 2,4% у 1992 р. до 1,4% у 1999 р., а в 2008 р. до 1,03%. При цьому з 1992 по 1999 р. відбулося зниження ВВП на 74,2%, тому оборонні витрати фактично знизилися не на 40%, а у понад 5 разів. Зростання ВВП в Україні у наступні роки близько 5% щорічно мало супроводжуватися значно більшим зростанням оборонних витрат, але тільки у 2003–2004 р. таке зростання відбулося, хоча вимоги Закону України “Про оборону України” і досі не виконуються.

Разом з тим витрати на оборону мають соціальний сенс лише у тому разі, якщо не створюють надмірного тягаря для Державного бюджету України, тобто не є перепоною для економічного розвитку держави й водночас є
достатніми для забезпечення її обороноздатності.

Якщо “оборонну достатність” розглядати як орієнтир для всіх країн, тоді її можна визначити як ступінь адекватності оборони країни сучасним реаліям, тобто, по-перше – її економічним можливостям; по-друге, – національним інтересам і цілям держави, що формуються з урахуванням світового балансу могутності; по-третє, – сучасним вимогам військової справи. Тобто принцип оборонної достатності, особливо в умовах фінансової кризи, може бути реалізований у разі винайдення раціонального співвідношення між складовими елементами системи оборони держави, що дало б змогу забезпечити обороноздатність держави, гарантуючи громадянам безпечні умови життя, та сприяти становленню України як економічно сильної європейської держави.

Разом з тим незважене скорочення оборонних витрат може спричинити не лише неконтрольовані процеси в оборонній сфері, а й зумовити розбалансування системи безпеки в цілому. Валовий внутрішній продукт є основним джерелом формування фінансових ресурсів, внаслідок розподілу яких держава фактично визначає основні пріоритети свого економічного та соціального розвитку.

Дата добавления: 2014-11-29