Тема 16. Фінансовий аналіз діяльності комерційних банків 2 страница

розподілі витрат за банківськими установами): І_с.з. =

II. Отримання додаткового ефекту за рахунок більш інтенсивного використання витрат

(економії ресурсів і поточних витрат).

Розмір відносної економії:

- ресурсів: РС₁ – РС₀ · I_D;

- поточних витрат: В_пот1 - В_пот0 ·I _д;

- капіталу банку: К₁ – К₀ · I_D, де I_D – індекс зміни доходу банку.

III. Вплив на динаміку ефекту (доходу) змін ефективності та витрат (капіталу).
ΔД_Е = (Е₁ – Е₀) · К₁, Δ Д_к = (К₁ – К₀) · Е₀

IV. У ході аналізу ефективності використовується взаємозв’язок частинних показників ефективності з відповідними мультиплікаторами.

Як приклад можна навести взаємозв’язок показників

- прибуток акціонерного капіталу ROE = ROA·MK:

ROE = Прибуток/акціонерний капітал;

- прибутковості активів: ROA= Прибуток/Сумарні активи;

- мультиплікатора акціонерного капіталу: MK= Сумарні активи/акціонерний капітал
(показує співвідношення обсягу розміщених коштів банку та акціонерного капіталу).
Для розрахунку впливу на динаміку прибутковості акціонерного капіталу (ROE) пов’язаних з ним величин використовують метод ланцюгових підстановок. Так динаміка ROE за рахунок обох факторів визначається за формулами:

а) відносна зміна: І _ROE=

б)абсолютний розмір зміни Δ₁= ROE₁ – ROE₀ = ROA₁· MK₁ – ROA₀ · MK₀,

у тому числі:

- за рахунок динаміки ROA:

відносна зміна: І _ROE(ROA)=

абсолютна зміна: Δ₂= ROA₁· MK₁ – ROA₀ · MK₁;

- за рахунок динаміки МК:

відносна зміна: І _ROE(EM)=

абсолютна зміна: Δ₃= ROA₀· MK₁ – ROA₀ · MK_0.

Взаємозв’язок між показниками:

I_ROE = I_ROА · I_МК,

Δ_{1 =} Δ₂ + Δ_3.

V. Роль окремих факторів у розвитку ефективності банківської діяльності визначається за допомогою виробничої функції:

Д = А· К^ɑ · L^β,

Де К – капітал банку;

L – кількість зайнятих (витрати праці);

ɑ і β – характеризують залежність обсягу і динаміки доходів банку від обсягу та динаміки факторів банківської діяльності К та L (ɑ - характеризує приріст доходу банку на одиницю зміни К при фіксованому L; β - приріст доходу банку на одиницю зміни L при фіксованому К).

Збільшення К і L в n разів призведе до збільшення Д в n ^(ɑ+β) разів. Якщо:

- (ɑ+β) > 1 – рівень доходу випереджає рівень факторів діяльності. Це свідчить про наявність інтенсивних джерел зростання результатів банківської діяльності.

- (ɑ+β) =1- рівень доходу відбувається в міру зростання факторів діяльності. Це екстенсивний шлях розвитку.

- (ɑ+β) < 1 – доход банку зростає повільніше, ніж фактори банківської діяльності. Зменшується сумарна ефективність банківських ресурсів, що порушує нормальні умови функціонування банку.

Рейтинг банку за системою CAMEL (за кожним компонентом – оцінка від «1» до «5»,

де «1» означає найвищий з рейтингів, а «5» - найнижчий.

Достатність капіталу (Capital Adequacy) дає змогу оцінити спроможність банку покрити збитки за рахунок власного капіталу.

Якість активів (Assets Quality) дає оцінку рівня ризику портфеля активів і є індикатором обсягу надходжень та можливих потенційних збитків.

Управління (Management) визначає достатність і адекватність положень, механізмів та контрольних функцій щодо управління ризиком і можливими збитками.
Надходження (Earnings), їх обсяг і якість зумовлюють здатність виплачувати дивіденди акціонерам та підтримувати достатню базу капіталу.

Ліквідність (liquidity) відображає здатність банку задовольняти передбачувані та непередбачувані потреби у фінансуванні як індикатора довіри суспільства до банку та стабільності депозитів і вкладів.

Для кожного з компонентів установлюються правила визначення числового рейтингу:

1. «Відмінно» (надійно) - відображає дуже високий рівень результатів діяльності без жодного дійсного чи потенційного недоліку.

2. «Добре» - відображає високий рівень результатів діяльності, що може підтримуватися у стабільному оточенні (середовищі). Існують лише незначні недоліки.

3. «Гранично» - відображає стан, який може бути серйозно вражений у нестабільному оточенні.

4. «Погано» - діяльність банку потенційно може завдати шкоди його загальній платоспроможності.

5. «Незадовільно» - діяльність банку загрожує його загальній платоспроможності.

Комплексна оцінка «1» показує, що банк загалом надійний. Банк вважається стабільним та добре керованим, і через це очікується, що він зможе протистояти коливанням у бізнесі.

Комплексна оцінка «2» загалом має те саме значення, що і комплексна оцінка «1», хоча помічені вади, що істотніші за ті, що притаманні установам за оцінкою «1».

Комплексна оцінка «3» свідчить, що банк може протистояти несприятливим умовам, але вразі неефективності заходів щодо ліквідації недоліків перебуватиме під загрозою.

Комплексна оцінка «4» вказує на банк із серйозними проблемами, а також на існування потреби вжити невідкладних заходів щодо платоспроможності, яка перебуває під загрозою.

Комплексна оцінка «5» вказує на банк, близький до неплатоспроможності або фактично неплатоспроможний, щодо якого може розглядатися питання про ліквідацію чи реорганізацію.

Узагальнення результатів аналізу ефективності є базою статистичного прогнозування.
Економічне прогнозування – спосіб науково обґрунтованого передбачення основних напрямів розвитку економічної системи або їх окремих елементів При цьому з’ясовуються основні шляхи та перспективи розвитку, можливі структурні зміни, виявляються альтернативні шляхи розвитку, оцінюються наслідки.

Основні етапи розробки прогнозу: 1. Окреслення періоду (горизонту) прогнозу. 2. Добір і аналіз факторів, які впливають на ринок інвестицій. 3. Кількісна оцінка ступеня впливу цих факторів. 4. Моделювання процесу розвитку ринку. 5. Прогнозування ринку.

Методи прогнозування: Метод експертних оцінок, заснований на досвіді вчених і спеціалістів, які розробляють альтернативні оцінки та гіпотези, ідеї та концепції з визначенням шляхів їх реалізації; Нормативний метод, який вказує на можливі шляхи та строки досягнення необхідного перспективного рівня показників ринку інвестицій відповідно до цільових нормативів; Інформаційно-статистичні методи: екстраполяція на основі числових рядів, екстраполяція структур, економіко-математичне моделювання.

16.5. Економічні нормативи регулювання діяльності комерційного банку

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» з метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності НБУ встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи. Порядок розрахунку економічних нормативів регламентується Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою Постановою НБУ № 368 від 28.08.2001р.

Економічні нормативи діяльності банків (economic ratios; regulatory ratios for banks) – показники, встановлені Національним банком України з метою регулювання банківської діяльності на основі безвиїзного нагляду для здійснення моніторингу діяльності окремих банків і банківської системи в цілому. Національний банк України встановлює наступні економічні нормативи, що є обов’язковими до виконання всіма банками:

1. Нормативи капіталу: мінімального розміру регулятивного капіталу – Н1 (120 млн. грн.); достатності (адекватності) регулятивного капіталу – Н2 (не менше 10%); (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3) – Н3 (не менше 9%);(коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до зобов’язань (Н3-1) (не менше 10%).

2. Нормативи ліквідності: миттєва ліквідність – Н4 (не менше 20%); поточна ліквідність – Н5 (не менше 40%); короткострокова ліквідність – Н6 (не менше 60%).

3. Нормативи кредитного ризику: максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента – Н7 (не більше 25%); великих кредитних ризиків – Н8 (не більше 8-ми кратного розміру регулятивного капіталу); максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру – Н9 (не більше 5%); максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам – Н10 (не більше 30%).

4. Нормативи інвестування: інвестування в цінні папери окремо за кожною установою – Н11 (не більше 15%); загальної суми інвестування – Н12 (не більше 60%).

Регулятивний капітал є одним із найважливіших показників діяльності банків, призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості і стальної діяльності банку. Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового(2 рівня) капіталу. Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та має повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

Загальна сума капіталу, не відкоригованого на основні засоби, визначається за формулою:
К1=ОК + ДК – В,

де ОК – основний каптал,

ДК – додатковий капітал,

В – відвернення.

При розрахунку сума додаткового капіталу не має перевищувати суму основного капіталу.

Коефіцієнти ризику активів комерційного банку (%) поділяються на 5 груп, а саме:

0 – кошти на кореспондентському рахунку в НБУ, банкноти та монети в касі; банківські метали;

10 – кредити, надані центральним органам державного управління;

20 - кредити, надані місцевим органам влади, боргові цінні папери центральних органів державного управління та місцевих органів влади;

50 – кошти до запитання в інших банках, строкові депозити, які розміщені в інших банках;

100 – операції з цінними паперами, кредити, які надані клієнтам банку, пролонгована та прострочена, сумнівна заборгованість, дебітори, основні засоби, товарно-матеріальні цінності.

Відкоригований капіталу визначається за формулою:

К = К1 – (ОЗ – К1)

де ОЗ – основні засоби,

(ОЗ – К1) – перевищення капітальних витрат над сумою капітал банку
Якщо ОЗ > К1, то до розрахунку приймається позитивна різниця. Якщо ОЗ < К1, до розрахунку приймається 0.

Отже, мінусування вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом перевищень

Якщо на умовах субординованого боргу кошти залучені строком на п’ять років, то сума субординованого боргу враховується до капіталу банку зі щорічним зменшенням розміру цих коштів на 20% на кінець кожного року за таким графіком:

Строк до закінчення дії угоди	Сума, що враховується до капіталу
Від 5 до 4 років	100%
Від 4 до 3 років	80%
Від 3 до 2 років	60%
Від 2 до 1 року	40%
Менше 1 року	20%

Якщо на умовах субординованого боргу кошти залучені а строк понад п’ять років, то банк може здійснювати часткове погашення субординованого боргу, але не раніше ніж через п’ять років від дати його залучення. Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, мають враховуватися до капіталу банку в останні п’ять років дії угоди з урахуванням розміру амортизації від залишкової суми субординовного боргу, що обліковується на рахунку «Субординований борг банку».

Кредитоспроможність - наявність передумов для одержання кредиту і здатність його повернути.

Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

Ліквідність банку – це його здатність забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та виконання зобов’язань банку.

Ліквідними активами є кошти в касі, які відкрито в НБУ та в інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов’язаних контрагентів вважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, становить 10% і більше регулятивного капталу банку.

Інсайдери – особи, які здатні здійснювати прямий або непрямий вплив на діяльність банку, що може призвести до значних проблем, оскільки в цих випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється об’єктивно.

До інсайдерів – фізичних осіб належать: а) власники істотної участі; б) управлінський персонал банку, працівники внутрішнього аудиту; члени ревізійної комісії; в) контролери; г) асоційовані особи: рідні брати та сестри, батьки, чоловік, дружина або повнолітні діти тих керівників банку, контролерів банку і керівників установ – акціонерів банку, які є власниками істотної участі банку.

До інсайдерів юридичних осіб належать: а) власники істотної участі; б) афілійовані особи - установа, що має істотну участь у банку;

- установа, в якій банк є власником істотної участі;

в) споріднені особи: установа, у якій власником істотної участі є особа, яка водночас власником істотної участі в банку; установа, керівники якої є одночасно керівниками банку; г) асоційована особа – юридична особа, в якій керівником є батьки, брати і сестри, дружина, чоловік або діти тих керівників і контролерів банку, а також установ – акціонерів банку, які є власниками істотної участі в банку.

Прямі інвестиції банків – це внесення банками власних коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштів і від власного імені) лише на підставі письмового дозволу НБУ, що надається згідно правилами, установленими відповідними нормативно-правовими актами НБУ. Банки мають право здійснити інвестицію без письмового дозволу НБУ, якщо:

- інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5% регулятивного капіталу банку;
- юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;

- регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестиції, установленим нормативно-правовими актами НБУ.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників.

Банк набуває статусу спеціалізованого, якщо більше 50% його активів є активами одного типу, пов’язаного з іпотекою, інвестиційною діяльністю, кліринговою діяльністю, а також статусу ощадного банку, якщо більше 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб.

НБУ здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків і встановлює спеціальні вимоги стосовно певного виду діяльності банку.

Формування та дотримання комерційним банком обов’язкових резервів

Обов’язкові мінімальні резерви – це один з активних інструментів, за допомогою якого НБУ визначає потребу та здійснює регулювання грошової

маси в обігу. Також обов’язкові резерви допомагають комерційним банкам підтримувати ліквідність на певному рівні та забезпечувати своєчасні платежі за вимогами клієнтів.

Обов’язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені комерційними банками на їх баланс як у національній, так і в іноземній валюті.

До залучених банками коштів належать кошти, що знаходяться на депозитних, розрахункових, поточних, бюджетних рахунках юридичних і фізичних осіб, а також, кошти інших загально банківських рахунків.

НБУ зобов’язує комерційні банки тримати суму обов’язкових резервів у визначеному розмірі на коррахунках щоденно і забороняє зараховувати на покриття обов’язкових резервних вимог готівку в касі і ОВДП.

Обсяг обов’язкових резервів визначається комерційним банком кожен день у розмірі встановленого відсотка від середньоарифметичних залишків залучених банком коштів.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЕКЗАМЕНУ

1. Сутність банку з позицій його історичного розвитку.
2. Етапи розвитку банківської діяльності.
3. Сутність поняття «банківська система».
4. Принципи побудови банківської системи.
5. Функції банківської системи.
6. Фактори, що впливають на організаційну структуру та правове регулювання банківської системи
7. Організація і особливості банківської системи Великої Британії.
8. Організація і особливості банківської системи США.
9. Організація і особливості банківської системи Франції.
10. Організація і особливості банківської системи Швейцарії.
11. Формування банківської системи в Україні, основні етапи розвитку.
12. Розбудова національної банківської системи та законодавче підґрунтя її формування.
13. Створення центрального банку України - НБУ.
14. Формування другого рівня банківської системи України.
15. Суть, цілі та принципи діяльності банків в умовах ринкової економіки.
16. Види комерційних банків.
17. Порядок створення і організаційна структура банку.
18. Економічні нормативи, що регулюють діяльність комерційних банків.
19. Інвестиційні ризики.
20. Операційні ризики.
21. Банківські операції: класифікація та принципи проведення.
22. Характеристика пасивних банківських операцій.
23. Склад і структура ресурсів комерційних банків.
24. Характеристика активних банківських операцій.
25. Характеристика комісійно-посередницьких операцій банку.
26. Цілі та принципи створення банківських об'єднань. основні напрямки їх діяльності.
27. Аналіз фінансового стану комерційного банку.
28. Характеристика організаційно - правових форм функціонування центральних банків світу.
29. Інституціональні характеристики розвитку центральних банків світу.
30. Правові основи діяльності НБУ.
31. Функції і завдання НБУ.
32. Організаційна структура НБУ.
33. Аналіз сучасного стану готівкового обігу в Україні.
34. Формування ресурсної бази комерційного банку.
35. Організація роботи з готівкою в установах НБУ.
36. Емісійні операції НБУ.
37. Активні операції комерційних банків.
38. Пасивні операції комерційних банків.
39. Ломбардне кредитування.
40. Облікова ставка НБУ, принципи її встановлення.
41. Фінансова безпека банківської системи.
42. Кредитні ризики комерційного банку.
43. Економічна сутність кореспондентських відносин між банківськими установами.
44. Система електронних міжбанківських платежів.
45. Суб’єкти первинного та державного фінансового моніторингу.
46. Економічні нормативи регулювання діяльності комерційних банків.
47. Банківські операції з цінними паперами.
48. Банківське регулювання, функції, завдання, види здійснення.
49. Міжнародний досвід банківського нагляду і регулювання.
50. Банківський нагляд, функції, завдання, види здійснення.
51. Інвестиційна діяльність комерційних банків.
52. Розрахунково-касові операції комерційних банків.
53. Економічні нормативи регулювання банківської діяльності
54. Фінансова звітність комерційних банків.
55. Організація банківського нагляду в зарубіжних країнах.
56. Касові операції комерційних банків.
57. Система управління банківськими ризиками.
58. Сутність грошово-кредитної політики та її інституційна основа.
59. Цільова спрямованість грошово-кредитної політики.
60. Банківські ризики.
61. Типи грошово-кредитної політики.
62. Діяльність комерційного банку на ринку цінних паперів.
63. Класифікаційна характеристика інструментів грошово-кредитної політики.
64. Повноваження НБУ в сфері валютного регулювання.
65. Характеристика методів валютного регулювання і контролю.
66. Структура золотовалютного резерву та методи управління його розміром.
67. Основи організації діяльності комерційних банків.
68. Формування власного капіталу комерційного банку.
69. Аналіз діяльності комерційних банків

Дата добавления: 2014-11-29