Поняття соціології, її предмет, об’єкт і методи

Поняття «соціологія» походить від лат. societas (суспільство) і грецького logos (слово, вчення) й означає вчення про суспільство.

Таким чином, соціологія — це наука про суспільство як єдину соціальну систему. Вона вивчає закономірності й випадкові чинники виникнення, становлення, функціонування й розвитку суспільства, його структуру та організацію, поведінку людей у суспільстві.

Об’єктом соціології є суспільство з усіма його складовими, предметом – тенденції та закономірності суспільного розвитку.

Поява соці­ології як самостійної науки була зумовлена розвитком суспільства й суспільствознавчих наук, які відбувалися наприкінці ХVIII — початку ХIХ ст. У цей час світ зазнав глибоких соціальних змін, пов’язаних із переходом від традиційного до сучасного індустріального суспільства. Нові форми економічного та політичного життя вимагали конкретного наукового аналізу. Отже, причини виникнення соціології у окрему галузь наукового знання можна відобразити наступним чином:

Уперше поняття «соціологія» було введене в обіг французьким філософом Огюстом Контом, який вже в 30-х роках CIC ст. визначав соціологію як загальну науку про структуру суспільства, його розвиток. Він ототожнював соціологію з суспільствознавством, вважав, що соціологія має ґрунтуватися на позитивних фактах, а не на абстрактних міркуваннях, та будуватися за прикладом природничих наук. Саме тому соціологія О. Конта отримала назву «позитивізм», тобто «точна наука». Соціологія, будучи наукою про реальні, конкретні соціальні явища й процеси, не обмежується цим, а розкриває соціальну взаємодію — процес взаємного впливу спільної діяльності, оскільки суспільство — це і є соціальна взаємодія, а складні взаємодії соціального, особливого й одиничного є, по суті, соціальними механізмами.

Сучасна соціологія — це багатоманітність течій та наукових шкіл, які по-різному пояснюють її об’єкт і предмет, місце і роль у суспільному житті й соціальному розвиткові, однак більшість учених-соціологів погоджуються з тим, що об’єктом соціології як науки є суспільство як цілісний організм. що його. Соціальну реальність вивчають також інші науки — філософія, історія, політологія, економічна теорія, етнографія, право тощо, але кожна з них має свій предмет вивчення — це певні аспекти становлення й розвитку будь-якого суспільства.

Предметом соціології як науки є соціальні відносини, закономірності та випадкові чинники їх становлення і розвитку, соціальні спільності, явища, процеси й механізми їх взаємодії.

Отже, предмет соціології — це те, на що спрямовані соціологічні дос­лідницькі дії та результат соціологічних досліджень, тобто вся сукуп­ність властивостей, зв’язків і відносин, які мають назву «соціальні».

Соціальне — це сукупність тих чи інших властивостей, особливостей суспільних відносин, інтегрованих індивідами або спільностями в процесі спільної діяльності в конкретних умовах, що виявляється у їхніх взаємовідносинах, у ставленні їх до свого становища в суспільстві, до явищ та процесів суспільного життя.

Таким чином, предметом соціології є істотні властивості, зв’язки й відношення об’єкта дослідження як цілісного соціального організму, пізнання яких необхідне для вирішення теоретичних та практичних проблем функціонування й розвитку соціальної сфери суспільства.

Соціологи досліджують суспільство на мікро- та макрорівні (мікросоціологія й макросоціологія).

Мікросоціологія вивчає спілкування й поведінку людей, їхні вчинки, мотиви, значення, якого надають вони своїй взаємодії, вплив, котрий все це справляє на стабільність суспільства або на зміни, що в ньому відбуваються. Людська взаємодія, поведінка є вирішальним чинником побудови суспільства у мікросоціологічній теорії. Самé суспільство розглядається як продукт взаємодії різних груп людей. Але суть взаємодії різні автори тлумачать по-різному.

Наприклад, автор теорії соціального обміну Дж. Хоманс стверджує, що вирішальна роль у взаємодії людей належить процесам інтеграції та диференціації в групах і що взаємодію можна зрозуміти виходячи із засад заохочення та покарання (люди схильні постійно відновлювати ті моделі поведінки, за які вони в минулому мали якусь моральну чи матеріальну винагороду).

Основою всіх соціальних відносин і процесів, за цією теорією, є обмін різними типами діяльності, а рушійним мотивом людської діяльності — отримання зиску.

Г. Гарфінкель є автором теорії етнометодології, згідно з якою поведінка людей у процесі спілкування визначається історично детермінованими правилами й поняттями. Автори цієї теорії намагаються перетворити методи етнології і соціальної антропології в загальну методологію соціологічної науки, а предметом цієї мето­дології вважають процедури інтерпретації, скриті, неусвідомлені, нерефлексовані механізми соціальних комунікацій між людьми.

Є. Гоффман, зазначаючи, що життя подібне до театру, описує взаємодію людей у термінах «менеджменту вражень». Згідно з його теорією люди, мов актори на сцені, свідомо беруть на себе ролі, які допомагають їм справити належне враження і вплив на інших.

Дж. Мід, Г. Блумер та інші представники теорії символічного інтеракціонізму гадають, що взаємодія людей, їхнє спілкування зумовлюється тим значенням, якого люди надають матеріальним речам і різним зовнішнім виявам поведінки. Це можуть бути різні предмети, слова, вчинки, міміка, жести тощо. Тобто люди реагують не на самі зовнішні стимули, а на те символічне значення, якого самі вони надають цим стимулам. Символічний інтеракціонізм трактує суспільство як продукування і зміни значень у процесі їх інтерпретації учасниками соціальної ситуації.

Представники макросоціології визнають значущість людської взаємодії для розуміння суспільства, але, на їхню думку, цю взаємодію зумовлено загальною природою суспільства і тією його структурою, котра характеризує суспільство як цілісну соціальну систему, як соціальний організм. Таких поглядів додержувалися, зокрема, О. Конт і Г. Спенсер, для котрих суспільство — це система взаємозв’язаних і взаємозалежних частин, кожна з яких є необхідною для існування цілого. Такими були концепції Е. Дюркгейма, М. Вебера, К. Маркса, пізніше Г. Парсонса, Р. Мертона, К. Девіса та інших. Макросоціологічна орієнтація в соціології переважала до 20-х рр. XX ст., але вже в 30-ті рр. у зв’язку з широким розвитком емпіричних досліджень поступилася місцем мікросоціологічній.

Якщо порівнювати мікро- і макросоціологічні підходи, то в першому випадку увага зосереджується на людській поведінці, і те, що відбувається в суспільстві, пояснюється індивідуальними чи колективними особливостями людей, а в другому — головна увага звертається на саму соціальну систему та її складові, зокрема на соціальні інституції суспільства (економіку, політику, релігію, сім’ю та ін.).

Методи соціології — це спосіб здобуття, побудови та обґрун­тування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур, операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соціальної реальності.

Кожна наука, досліджуючи певну сферу життя, виробляє і свій специфічний метод дослідження, яким вона користується поряд із загальнонауковими методами, притаманними й іншим наукам.

Якщо визначення предмета соціології дозволяє отримати відповідь на запитання, що вивчає ця наука, то характеристика її методу повинна дати відповідь на запитання: як, яким чином соціологія підходить до вивчення суспільства.

Своєрідність методу соціології полягає, по-перше, у тому, що цей метод не можна правильно зрозуміти без визнання методологічної ролі соціальної філософії відносно соціології та інших суспільних наук. І в цьому плані метод соціології — це перш за все специфічний прояв, конкретизація соціально-філософського методу при всебічному вивченні суспільства як цілісної соціальної системи.

По-друге, вивчення в соціології суспільства саме як цілісної соціальної системи зумовлює широке використання цією наукою методу структурно-функціонального аналізу, згідно з яким кожна сфера суспільного життя (економічна, політична, соціальна або духовна) і кожен її суб’єкт (особистість, клас, нація, сім’я та ін.) розглядаються як відповідні підсистеми і з’ясовуються їх місце й роль у суспільстві (як системі), їх дії та взаємодії. Метод соціології вимагає вивчати суспільство під кутом зору його структури, функціонування та розвитку.

По-третє, в структуру методу соціології включаються методологічні принципи соціологічного дослідження суспільства і на макрорівні, тобто як цілісної соціальної системи, і на середніх рівнях, тобто на рівнях окремих її елементів, підсистем, і на мікрорівні, тобто на рівні міжособистісних взаємовідносин.

По-четверте, одна з найважливіших характеристик методу соціо­логії полягає в тому, що при вивченні соціальної реальності соціо­логія спирається на емпіричне її дослідження. У межах такого дослід­ження, у свою чергу, використовуються різноманітні методи: спостереження, опитування, аналіз документів, експеримент та ін.

По-п’яте, як зазначає відомий американський соціолог Нейл Смелзер, соціологічне знання має такі складові: факти, гіпотези й теорії. При цьому соціологічні методи він розглядає як правила й прийоми, за допомогою яких факти, гіпотези й теорії взаємопо­в’язуються. Під гіпотезою, з якої починається соціологічне дослід­ження, мається на увазі припущення про причинний зв’язок одних фактів з іншими, а під теорією — система взаємопов’язаних вихід­них положень і гіпотез.

Соціологія використовує дві основні групи методів: перша група — загальнонаукові методи, до яких належать діалектика, синергетика, історизм, і друга група — специфічні методи соціології, до яких належать спостереження, опитування (усне, анкетне, інтерв’ю), експеримент, моделювання, соціометрія, аналіз документів та інші.

Категорії соціології — це певна сукупність загальнонаукових і специфічних понять, що їх вона використовує в теоретичній, дослідницькій і практичній соціальній діяльності. Призначення категорій як основних понять полягає у фіксації і правильному (науковому) визначенні різних істотних властивостей соціальної реальності, а також зв’язків і відношень між властивостями процесів, які відбуваються, змін властивостей і відношень.

Основними категоріями соціології як науки та практики є такі: суспільство, соціальна група, соціальна інституція, соціальний процес, соціальні відносини, соціальна взаємодія, соціальний мотив, соціум, соціальний поділ праці, соціальний конфлікт, соціальна роль, особистість, соціальний клас, соціальна рівновага, соціальний досвід, соціальний розвиток, соціальна стратифікація, соціальний контроль, соціальна зміна, рольовий конфлікт, соціальний статус тощо.

Оволодіння категоріями соціології передбачає не тільки розуміння того конкретного, про що йдеться, а й вміння за певних конкретних умов використовувати відповідні категорії у соціологічному дослідженні і в соціальній життєдіяльності людини, у практичній роботі, а також вірне розуміння доречності, доцільності й плідності використання певних категорій у системі певних зв’язків та умов під час розв’язання тих чи інших завдань і соціальних проблем.

Дата добавления: 2014-11-29