Соціальна стратифікація та соціальна мобільність

В аналізі соціальної структури суспільства та її елементів використовують два основних підходи: класовий та стратифікаційний.

Класовий підхід забезпечує аналіз суспільства крізь призму соціальних класів як найстійкіших форм соціальних спільностей. Серед головних характеристик класів найбільша увага надається відношенню до власності на засоби виробництва; участі у розподілі матеріальних та культурних благ; місцю і ролі класів в управлінні суспільством.

Як вже йшлося, соціальні класи — це великі соціальні спільності людей, які розрізняються за їхнім місцем в історично зумовленій системі суспільного виробництва, за їхнім відношенням до засобів праці, за їхньою роллю в суспіль­ній організації праці, а отже, за способами одержання та розмірами тієї частки суспільного багатства, яку вони мають.

Найбільш детальний аналіз соціальних класів здійснив К. Маркс ще в середині XIX ст. Він всебічно проаналізував становище в
суспільстві кожного окремого класу, показав складну схему суспіль­них відносин; перехідних ступенів від одного класу до іншого. Але практично К. Маркс виокремив тільки два основних соціальних класи: клас капіталістів (буржуазії), який володіє засобами виробництва, організує його та управляє ним, привласнюючи результати чужої праці, і клас пролетарів, який, не володіючи власністю на засоби виробництва та будучи змушений продавати свою здатність працювати капіталістам, пригноблюється ними. Вихід з такого несправедливого становища К. Маркс вбачав тільки в соціалістичній революції, яка єдино здатна зруйнувати диктатуру буржуазії та утвердити диктатуру пролетаріату. Тому він абсолютизував класову боротьбу, насильство та диктатуру певного класу, насамперед — пролетаріату. К. Маркс розрізняв класи відносно власності на капітал і засоби виробництва, поділяючи населення на тих, хто має власність, і тих, хто її не має, — на капіталістів і пролетарів. Селяни й дрібні власники не підпадали під цю класифікацію. Вони були, на думку Маркса, «пережитками» докапіталістичної економіки і мали з часом зникнути.

В. Ленін соціальним класом уважав велику групу людей, що відрізняються від інших місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, відношенням до засобів виробництва, роллю в суспільній організації праці і способами отримання та розмірами тої долі суспільного багатства, яку вона має.

За І. Уорнером, соціальний клас — це група людей, що відносять себе до певної позиції в системі соціальної ієрархії: вищий — вищий, нижчий — вищий, вищий — середній, нижчий — середній, вищий — нижчий, нижчий — нижчий.

За М. Вебером, класи — це агрегати людей, які мають однакові життєві шанси. Він поділяв населення на класи відповідно до різних «життєвих шансів». В одного класу головне — капітал, в іншого — кваліфікація.

Усе населення М. Вебер класифікував так:

1) власники;

2) інтелектуали (адміністратори і менеджери);

3) дрібна буржуазія (дрібні підприємці й комерсанти);

4) робіт­ники.

Особливого значення М. Вебер надавав такому критерію стратифікації, як соціальна репутація, чи статус.

Сучасні соціологи додержуються веберівських принципів стратифікації, визнаючи належність до того чи того класу за такими критеріями:

— тип економічної діяльності — від підприємницької і державної на верхніх щаблях до некваліфікованої праці на нижніх;

— величина доходу — від мільярдів доларів до нуля;

— тип і рівень освіти — від диплома про закінчення престижного вузу до свідоцтва про закінчення початкової школи (цікаво, що кількість років навчання і обсяг знань не такі вже важливі — значно більше важить престижність вузу);

— місце проживання — від привілейованих районів до трущоб;

— тип організації дозвілля — від світських раутів і відпочинку на престижних зарубіжних курортах до гри в карти в темних завулках.

Існує поняття абстрактного соціального класу — це сукуп­ність індивідів, що відрізняються наявністю характеризуючих їх об’єктивних атрибутів соціальної позиції, проте, на відміну від соціального класу в його соціологічному розумінні, не маючих почуття ідентифікації з іншими членами цієї сукупності, не усвідомлюючих спільності власних інтересів, не володіючих власною організацією.

На противагу абстрактному соціальному класу, за Дж. Г. Мі­дом, клас соціальний у його соціологічному розумінні є конкретним, тобто це — група людей, що функціонує як соціальна одиниця, і її члени перебувають у безпосередній взаємодії.

У межах одного класу може існувати кілька страт чи прошарків. Окрім загальнокласових рис їм притаманні деякі специфічні ознаки (наприклад джерело доходу). Прошарок складається з осіб однакового соціального статусу.

Соціальна структура суспільства складається не тільки з класів, а й з великої кількості соціальних спільностей: націй, верств, соціальних груп, прошарків, каст та ін. У зв’язку з цим ще в стародавніх суспільствах виникала ціла низка питань, і насамперед такі: чому деякі соціальні групи багатші та мають велику владу? Чому існує нерівність? Чому в розвинутих суспільствах є бідні? Наскільки великими є шанси кожного піднятися на вершину економічної та соціальної піраміди?

Головне ж у всіх цих питаннях — співвідношення рівності та нерівності, тому соціологи, аналізуючи нерівність, говорять про існування соціальної стратифікації, під якою розуміють структурування нерівностей між різними соціальними спільностями, верствами, прошарками та групами людей. Стратифікація — це визнання існування в суспільстві нерівності, вищих та нижчих прошарків — страт. Суспільство є не просто диференційованим на окремі групи, воно ще й ієрархізоване. У ньому одні групи мають більше прав, привілеїв і переваг, інші — менше. Така соціальна нерівність привносить у життя людей багато несправедливості, тому ця проблема завжди цікавила соціологів. І, якщо те, що основою диференціації є нерівність людей, визнають усі вчені, то щодо визначальних чинників і критеріїв ієрархії їхні погляди не збігаються. Існує багато шкіл і парадигм, які по-різному їх тлумачать.

Засновниками теорії соціальної стратифікації були М. Вебер, П. Сорокін та інші соціологи початку XX століття. Пізніше теорію соціальної стратифікації, зокрема теорію соціально­го статусу, розвинули англійський соціолог Генрі Дейм, американські соціологи Роберт Лінтон, Ральф Тернер та інші. Соціальна стратифікація — це поняття, що визначає, по-перше, структуру розшарування суспільства, по-друге, систе­му критеріїв, відповідно до яких воно відбувається.

Історично першою системою соціальної стратифікації є рабство —економічна, соціальна і правова форма поневолення людей з позбавленням їх будь-яких прав.

У деяких країнах після зникнення рабовласницького устрою з’явився кастовий устрій. Каста — замкнута спільнота людей, зв’язаних походженням чи правовим статусом, належність до якої успадковується. Це соціальна група (страта), членом якої людина стає з народження, перейти до іншої касти вона не має права. На думку М. Вебера, каста є формою ранжирування за критерієм престижу. В Індії налічується чотири основні касти: священиків, воїнів, купців, робітників та селян — і близько 5 тис. неосновних каст і підкаст. Саму касту визначає передовсім фах, який переходить від батька до сина протягом життя десятків поколінь. Кожна каста живе згідно з приписами і заборонами, регулюючих поведінку саме в цій касті.

Марксизм,під впливом якого формувалася вітчизняна соціо­логія, першопричиною нерівності вважає економічний чинник — відносини власності, первинний розподіл матеріальних благ. Саме поява приватної власності, на думку марксистів, призвела до соціального розшарування суспільства, появи антагоністичних класів: власників (рабовласники, феодали, буржуазія) та класів, які не володіють власністю, (раби, пролетарі), або мають обмежене право на власність (селяни). Інтелігенція, за марксистською концепцією — проміжний прошарок.

Функціоналізм пояснює нерівність виходячи з диференціації соціальних функцій, виконуваних різними прошарками, класами, спільнотами. Функціонування й розвиток суспільства можливі лише за умови поділу праці, коли кожна соціальна група, клас, спільнота виконують притаманні їм функції. Для нормальної життєдіяльності суспільства є необхідним виконання всіх функцій, але деякі з них більш важливі, а інші — менш. На основі ієрархії функцій складається відповідна ієрархія груп, класів, спільнот, що їх виконують. На верхівці ієрархії перебувають ті, що управляють, бо саме управлінська функція покликана об’єднати, скоординувати, створити умови для виконання всіх інших функцій.

Проте, чому якась функція має бути важливішою за інші, коли суспільство як цілісність не може існувати без жодної з функцій, без усієї їх множини; чому той чи той індивід має належати до вищої страти, коли він не бере безпосередньої участі в управлінні. Тому Т. Парсонс, визнаючи соціальну ієрархію за необхідний чинник, що забезпечує життєдіяльність соціальної системи, зв’язує її конфігурацію з існуючими в суспільстві цінностями. На його думку, соціальні прошарки розміщуються в ієрархічній послідовності залежно від системи цінностей, від уявлення, яке формується в суспільстві щодо кожного з індивідів, соціальних груп, прошарків; змінюються цінності — змінюється й послідовність їх розміщення.

М. Вебер, крім економічних стратифікаційних критеріїв (відносини власності, рівень доходів), користується такими критеріями, як соціальний престиж і належність до певних політичних партій. Соціальний престиж — це надбання індивідом (від народження чи завдяки особистим якостям) такого соціального статусу, який дає йому змогу виконувати ту чи ту соціальну роль і посісти певне місце в соціальній ієрархії (наприклад, мати відповідні знання й уміння, щоб бути викладачем).

Місце соціального статусу в ієрархічній структурі суспільства визначається регулятивною нормативно-ціннісною системою. На певних щаблях ієрархії перебувають ті, чий статус відповідає чинним у суспільстві нормам і законам, а також сформованим у свідомості людей уявленням про відповідну значущість їхнього титулу, фаху.

Чіткіше критерії стратифікації визначив П. Сорокін. Він наголошував, що в суспільстві наявні три основні форми стратифікації: економічна, професійна, політична. Пізніше соціологи збільшили кількість критеріїв (зокрема додали рівень освіти).

У теорії соціальної дії наявну в суспільстві велику різноманіт­ність соціально-диференційних ознак Т. Парсонс спробував об’єднати в такі універсальні критерії соціальної стратифікації:

— якісні характеристики людей — відповідальність, компетентність та ін.;

— виконувані ролі — численні різновиди професійно-трудової діяльності;

— володіння власністю — матеріальними й духовними цінностями, привілеями, культурними надбаннями тощо.

На різних етапах суспільного розвитку за соціально-дифе­ренційні критерії бралися різні ознаки. У ранній період більше користувались якісними характеристиками, у сучасному індустріальному суспільстві — професійно-трудовими. Що стосується ознак власності, то вони були важливими завжди.

У теоріях стратифікації вирізняється одномірна стратифікація — вичленення страт, що здійснюється на основі якогось одного критерію, і багатомірна стратифікація, що здійснюється на основі багатьох критеріїв: доходу, багатства, влади, престижності професії, освіти, типу житла тощо.

Одним із критеріїв стратифікації є престижність професії — порівняльна оцінка спільнотою чи групою і її членами значущості певної професії, виду занять Престиж — громадська оцінка суспільної вагомості індивіда, соціальної групи, професійної категорії тощо.

Усі професії, види занять, посади можна ранжирувати за рівнем їхньої престижності, утворивши шкалу престижу. У США постійно, починаючи з 1947 року, за допомогою спеціальних методів (вивчення громадської думки, порівняння різних професій, аналізу статистичних даних) вивчається динаміка престижності професій. Отже, доходи, влада, престижність професії, освіта визначають соціальне становище людини в сус­пільстві, її соціально-економічний стан.Цей показник є узагальненим критерієм стратифікації й характеризує, власне, різницю в якості і стилі життя.

За розглянутими критеріями соціологи типологізують соціальну стратифікацію на:

— економічну (за рівнем багатства й доходів);

— політичну (за рівнем доступу до політичної влади, за рангом посади);

— освітню (за рівнем освіти);

— професійну (за престижністю професії).

Кожну із цих страт можна зобразити у вигляді вертикальної вимірювальної шкали, де в економічній стратифікації окремими поділками позначено суму доходу за місяць чи рік, у політичній — ранг посади, в освітній — кількість років навчання, у професійній — престижність професії.

Вишикувавши в один ряд усі чотири шкали і позначивши на них місце, яке посідає конкретна людина, а потім з’єднавши всі позначки, отримаємо стратифікаційний профільдля конкретного індивіда, соціальної групи чи виду занять.

На Заході найчастіше користуються семирівневою вертикальною стратифікацією:

1) вищий клас професіоналів, адміністраторів;

2) технічні спеціалісти середнього рівня;

3) комерсанти;

4) дрібна буржуазія;

5) техніки і робітники, що виконують управлінські функції;

6) кваліфіковані робітники;

7) некваліфіковані робітники.

Позначок на кожній вертикалі, що відповідає певному прошарку, можна зробити безліч, але це ускладнить процедуру і мало що дасть для пояснення стратифікаційної структури. Тому досліджуючи соціальну ієрархію суспільства в цілому, достатньо виділити три основні рівні: вищий, середній і нижчий. Люди, що належать до вищого рівня за одним критерієм, здебільшого стоятимуть на цьому самому рівні й за іншими критеріями.

Багаті, як правило, обіймають найпрестижніші посади, у них високий рівень освіти і великий обсяг владних повноважень, високі доходи. Їх називають елітою суспільства. Це керівники держави, політичні діячі, бізнесмени, відомі діячі мистецтв. До заможних прошарків, що з них складається середній клас, можна віднести лікарів, викладачів, кваліфікованих робітників, службовців. До найнижчого прошарку належать некваліфіковані робітники, безробітні, деякі категорії пенсіонерів тощо.

Розподіл населення за такими рівнями враховує в основному всі критерії нерівності. При цьому соціальна значущість кожного з рівнів визначається поширеними в суспільстві цінностями, нор­мами, установками, тобто регулятивною ціннісно-нормативною системою. У сучасному західному суспільстві пріоритетнішими є економічні критерії, у колишньому радянському суспільстві переважали критерії політичні. Соціальна стратифікація якісно й кількісно різниться в усіх суспільствах і за всіх часів.

Соціальна нерівність, що є основою стратифікації суспільства, сприймається як головна його властивість. Історія людства не знає суспільства без соціальної нерівності. Нерівність у доходах, владі, престижності занять, освіті виникла разом з людським суспільством, але попервах вона була дуже незначною, тому стратифікації в простих суспільствах майже не існувало. У складних суспільствах нерівність посилилась і поділила людей спочатку на рабів і рабовласників, потім на касти, верстви, класи.

Соціальні страти можна типологізувати за наступними критеріями:

— соціально-класові — класи, соціальні прошарки, соціальні групи та верстви;

— соціально-професійні — колективи виробничі, навчальні, військові;

— соціально-демографічні — сім’ї, молодь, люди похилого віку;

— соціально-територіальні — міста, села, райони;

— соціально-етнічні — нації, народності, етноси.

Наведену типологізацію можна поглибити, зазначивши, наприклад, такі складові:

— вища політична еліта;

— середні прошарки державного й місцевого управління;

— низові працівники апарату управління;

— провідні господарські керівники;

— низові керівники;

— фахівці й службовці різних рівнів;

— робітники різних кваліфікацій;

— пенсіонери та інваліди;

— учні та студенти;

— декласовані елементи тощо.

Кожну з цих складових сформовано на підставі спільних інтересів, які завжди спрямовані на зміцнення та збереження становища конкретної соціальної групи в соціальній структурі суспільства.

Теорія соціальної стратифікації не виключає класовий підхід, навпаки, значно розширює характеристики місця, ролі, статусу та можливостей кожної соціальної групи або індивіда в суспільстві. Таким чином, теорія соціальної стратифікації забезпечує всебічний аналіз соціальної структури, всіх її елементів, починаючи з індивіда й закінчуючи великими соціальними групами. В основу утворення різних соціальних страт покладено ті позиції, що їх вони мають у суспільстві: влада, багатство та можливість або неможливість їх привласнення.

Дата добавления: 2014-11-29