Типи шлюбних відносин

Залежно від вибору партнера виділяють ендогамні та екзогамні шлюби.

Ендогамний шлюб — це союз між особами, які належать до одної суспільної групи (рід, плем’я, каста).Він переважав у доіндустріальному суспільстві і був поширеним серед окремих верств і каст населення. Колись і в нашій країні вихідці зі «шляхетних» сімей могли брати шлюб лише з представниками цієї самої верстви населення. У сучасному суспільстві така форма шлюбу збереглася переважно в деяких соціально-етнічних групах.

Норми екзогамного шлюбу, навпаки, приписують вибирати шлюбного партнера за межами своєї спільноти, забороняють шлюби між людьми одної спорідненої групи. Ці звичаї притаманні общинно-родовому устрою. Такий тип шлюбу руйнує соціальні обмеження, сприяє солідаризації суспільства. Норми екзогамії, перш за все, базуються на принципі винятку кровного споріднення і зазвичай включають в себе табу на інцест - заборона сексуальних відносин між близькими кровними родичами.

Подекуди існують звичаї, за яких можливі лише левіратні шлюби, коли вдова має право виходити заміж тільки за братів свого чоловіка. У деяких племен існує так звана матримоніальна традиція, яка характеризується тим, що спочатку шлюбна угода укладається між молодим і літнім партнерами з метою виховання і навчання сімейного життя перших, а вже потім між однолітками.

Залежно від кількості партнерів, що вступають у сімейно-родинні відносини, розрізняють моногамні — між одним чоловіком і однією жінкою — і полігамні шлюби (між кількома партнерами — одним чоловіком і кількома жінками чи однією жінкою і кількома чоловіками). У сучасному світі переважають моногамні шлюби. Полігамний шлюб порушує природну пропорцію між кількістю чоловіків і жінок. Негативним є й те, що він породжує боротьбу між чоловіками за жінок або між жінками за чоловіків, спричиняючи соціальну напруженість, конфлікти в суспільстві.

За юридичним оформленням розрізняють громадянські (вільні, юридично не засвідчені) і офіційні ( оформлені відповідними документами) шлюби.

Треба зауважити також, що там, де церкву відокремлено від держави (наприклад в Україні), церковний шлюб (вінчання чи інший канонічний спосіб оформлення подружніх стосунків) не вважається офіційним.

Останнім часом набрало поширення укладання так званих фік­тивних шлюбів і розлучень з метою розв’язання різних економічних проблем. Проте така практика здебільшого підлягає кримінальному покаранню.

Зважаючи на роль і права кожного з подружжя та розподіл владних повноважень, виділяють такі типи шлюбу:

— патріархальний — чоловік відіграє домінуючу роль у сімейному житті;

— матріархальний — характеризується домінуванням жінки;

— егалітарний (демократичний) — коли чоловік і жінка мають рівні права. Нині переважає егалітарний шлюб, хоча пережитки патріархальної (взагалі авторитарної) форми сімейної влади ще збереглися і за даними соціологів становлять приблизно 5 % загальної кількості шлюбів, кожна десята сім’я — це сім’я перехідного типу, а в кожній п’ятій — характер відносин важко визначити.

За місцем проживання подружжя шлюби поділяються на:

— патрілокальні — коли подружжя проживає в батьків чоловіка;

— матрілокальні — у батьків дружини;

— неолокальні (дислокальні) — кожен окремо;

— унілокальні — чоловік і жінка проживають разом.

Складним є процес адаптації до сімейної ролі. За даними статистики в середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом менше 4-х років. Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об’єктивною необхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничою чи просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякий вплив на розвиток сімейно-родинних відносин. Проблеми виникають насамперед у поєднанні ролі матері з професійною діяльністю, що є наслідком еволюції сімейної організації, значної трансформації соціальних ролей подружжя, зв’язаної з розвитком соціально-професійної структури суспільства.

Розуміючи сучасну нуклеарну сім’ю як результат еволюції суспільства від аграрного типу до індустріального, американські вчені звертають увагу на те, що, з одного боку, вона існує автономно, а з другого — залежить від соціально-професійної структури суспільства. Вплив суспільства на сім’ю проявився насамперед у зміні соціального статусу жінки. Раніше чоловік був одноосібним господарем сім’ї, власником сімейного майна й забезпечував її економічну незалежність. З еволюцією суспільства жінка отримала однакові з чоловіком права брати участь у розв’язанні сімейних проблем, а отже, у виробничому процесі, громадському житті. Професійна і громадська діяльність робить жінку економічно незалежною, сприяє розвитку її особистості, а життя її завдяки широкому спілкуванню й особистим контактам стає цікавішим. Проте така діяльність жінки справляє негативний вплив на функціонування сім’ї — зменшується народжуваність, збільшується кількість розлучень, ускладнюються взаємовідносини між батьками та дітьми. Жінка втрачає і тому, що вияв її індивідуальності, людських якостей можливий не стільки у сфері професійної діяльності, скільки в сім’ї та материнстві.

Крім того, у суспільстві, де вимоги виробництва є пріоритетними, заміжня жінка з дітьми потрапляє в дуже невигідне становище на ринку праці, бо сімейні турботи забирають у неї багато сил і часу і їй важко конкурувати з чоловіками. Наслідком цієї соціальної нерівності статей є те, що жінки здебільшого працюють на непрестижних і малооплачуваних посадах, а серед безробітних їх абсолютна більшість.

Намагання розв’язати цю проблему, адаптуватися до вимог соціально-професійної структури суспільства породили новий тип сім’ї, яка досить успішно поєднує ціннісні орієнтації подружжя на утворення власної сім’ї та їхні професійні інтереси. Це так звана бікар’єрна сім’я, яка поширена в основному в серед­ньому класі, у деяких прошарках інтелігенції.

У бікар’єрних сім’ях чоловік і жінка розподіляють між собою домашні обов’язки, поважають і допомагають самореалізуватися одне одному не тільки в сім’ї, а і в кар’єрі.

Як складова суспільства, сім’я зазнає впливу всіх тих змін, що в ньому відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад вироб­ництва, безробіття, соціальна незахищеність — усе це справляє негативний вплив на сім’ю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.

Криза інституту сім’ї проявляється в утраті орієнтації молоді на створення власної сім’ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній орієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбних дітей тощо.

Одним з основних факторів кризи сім’ї є її матеріальні труднощі, розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку, брак життєвих перспектив.

Дата добавления: 2014-11-29