Морфологія тіла

По

І

Програма й методика антропологічних до

сліджень

Соматометрія та соматоскопія

Положення кінчика й основи носа оцінюється при погляді на обличчя у профіль, * коли голова перебуває у франкфуртській горизонталі, за трибальною схемою: 1 — трохи підняте; 2\- горизон­тальне; 3 — опущене. Існує значний зв'язок між даною скшакою і профілем спинки носа: увігнутий профіль частіше поєднується з піднятими кінчиком і основою, а випуклий — з горизонтальними або опущеними.

у?)

12 3*

Положення кінчика й основи носа

Положення поздовжньої осі ніздрів

Форма ніздрів. Вирізняють три типи носових отворів (у балах): _ круглі чи квадратні; 2 ~ трикутні, яйцеподібні; 3 — овальні, квасолеподібні. Широким і плоским носам властивіші круглі, а вузь­ким, чітко виступаючим із площини обличчя, — овальні форми

ніздрів.

Положення поздовжньої осі ніздрів оцінюється в балах: 1 — вертикальне, тобто майже сагітальне; 2 — середнє; 3 — похиле, близьке до поперечного. Широкі носи характеризуються більш попе­речним, а вузькі — більш вертикальним положенням ніздрів.

Висота крил носа. Розрізняють три типи цієї ознаки (в балах): 1 _ низька (близько 1/5 загальної висоти носа); 2 — середня (приблизно 1/4); висока (1/3).

У процесі соматологічних досліджень фіксують також ознаки будови губ.

Висота верхньої губи — відстань від субназале до лабрале супе­ріус. Визначається за допомогою вимірів або візуально за трибаль­ною схемою: 1 — коротка, або низька (13 — 15 мм); 2 — середня; З — довга, або висока (19 — 21 мм). Існує певний, хоча й не чіткий зв'язок між низьким обличчям і короткою, і навпаки — між високим обличчям і високою верхньою губою.

Профіль верхньої губи, або контур її шкірної частини відносно вертикалі, опущеної з точки субназале. Оцінюється за трибальною схемою: 1 — прохейлія, або виступання губи вперед; 2 — ортохейлія (вертикальне положення); 3 — опістохейлія (відступання губи назад).

Товщина губ, або висота їхньої слизистої частини, визначається за допомогою вимірів як відстань між точками лабрале суперіус та лабрале інферіус або ж візуально за чотирибальною схемою: 1 — тонкі; 2 — середні; 3 — товсті; 4 — надуті.

Важливим джерелом антропологічної інформації є варіації будови м'яких тканин очної ділянки обличчя.

Розріз очей визначається за трибальною схемою: 1 — вузький; 2 — середній; 3 — широкий.

Ші^Ш

Складка верхньої повіки (бали 0— 3): 0 — відсутня; / — виражена слабо; 2 — виражена середню; З — виражена сильно

І 2 З Епікантус (бали 0— 3): виражений слабо; 2— виражений серсдньо; 3 — виражений сильно

0—

Складка верхньої повіки — складка між її верхньою частиною, обмеженою борозною, та нижньою, що прилягає до очного яблука. Шкіра верхньої повіки або натягнута, або "набухає", утворюючи поперечні складки. Розрізняють (у балах) чотири ступені розвитку цієї ознаки, а саме: 1 — складка відсутня; 2 — розвинута слабо; 3 — нижній край складки опускається до середини повіки; 4 — сильно розвинута складка закриває нижній край повіки.

Програма й методика антропологічних досліджень

Соматометрія та соматоскопія

Епікантус, або "монгольська складка", — шкірна складка/ що вертикально тягнеться вздовж внутрішнього кута ока, прикриваючи слізний горбик. Здебільшого з'єднується зі складкою верхньої повіки. Це призводить до того, що нижній край повіки і внутрішній кут ока можуть бути цілком закриті шкірною складкою.

Розвиток епікантуса оцінюється за чотирибальною схемою|: 1 — відсутній] 2 — виражений слабо; 3 — середній; 4 — сильний.

Для вимірів тіла живої людини застосовують систему антропометричних точок, які містяться на тулубі та кінцівках. До головних антропометричних точок на тулубі належать:

верхньогрудинна, зиргазіегпаіе (ззі) — у центрі верхнього краю яремної вирізки грудини;

середньогрудинна, тезозіетаіе (тзі) — у центрі тіла грудини на рівні верхнього краю четвертого грудинно-реберного зрощення;

соскова, іИеііоп (іИ) — точка у центрі соска, що визначається тільки в дітей та чоловіків;

пупкова, отрИаііоп (от) — у центрі пупка;

лобкова, зутрИузіоп (зу) — по медіальній лінії на верхньому краї лобкового зрощення;

клубово-остиста, Шозріпаіе апіегіиз (із) — найбільш виступаюча вперед точка верхньої передньої ості клубової кістки;

клубово-гребінцева, Иіосгізіаіе — найбільш виступаюча назовні точка на гребені клубової кості;

шийна, сегуісаіе (с) — точка на верхівці остистого відростка сьомого шийного хребця;

пояснична, ШтЬаіе (їй) — точка на вершині остистого відростка п'ятого поясничного хребця.

До антропометричних точок на верхній кінцівці належать:

плечова, акготіоп (а) — найбільш виступаюча назовні точка на краю плечового відростка лопатки;

променева, гасііаіе (г) — верхня точка голівки променевої кіст­ки;

шилоподібна, зіуііоп (зіу) — нижня точка шилоподібного відростка променевої кістки;

фалангова, ркаіап&оп (рЬ) — верхня точка основної фаланги третього пальця на тильній поверхні;

пальцева, сіасгуііоп (йа) — найбільш дистальна точка на м'якій тканині нігтьової фаланги третього пальця на опущеній руці;

Антропометричні точки на нижній кінцівці: вертлюгова, ігоскапіегіоп (іго) — найвища, найбільш виступаюча назовні точка великого вертлюга стегна;

Основні антропометричні точки на тілі людини

верхньогомілкова внутрішня, ііЬіаіе (іі) — найвища точка на середині медіального виростка великогомілкової кістки;

нижньогомілкова, зрИугіоп (зрИ) — найнижча точка на присередній кісточці;

п 'яткова, ріетіоп (ріе) — найбільш задня точка п'ятки;

кінцева, акгоройіоп (ар) — найбільш виступаюча вперед точка стопи на м'якій тканині першого чи другого пальця.

Наведена система антропометричних точок дає змогу з'ясувати такі розміри людського тіла:

довжина тіла (зріст) — висота над підлогою верхівкової точки. Вимірюється антропометром. Слід урахувати, що ця ознака зміню­ється протягом дня: вранці довжина тіла трохи більше, ніж увечері.

Програма й методика антропологічних досліджень

Соматометрія та соматоскопія

Для класифікації росту найчастіше застосовується рубрикація, запропонована Р. Мартіном (табл. 9).

Таблиця 9 Умовна рубрикація довжини тіла (в см)

Довжина тіла	Чоловіки	Жінки
Мала
карликова	до 129,9	до 120,9
дуже мала	130,0-149,9	121,0-139,9
мала	150,0- 159,9	140,0- 148,9
Середня
нижче середньої	160,0- 163,9	149,0-152,9
середня	164,0-166,9	153,0-155,9
вище середньої	167,0- 169,9	156,0- 158,9
Велика
велика	170,0-179,9	159,0-167,9
дуже велика	180,0-199,9	168,0- 186,9
гігантська	вище 200,0	вище 187,0

довжина тулуба — відстань від верхньогрудинної до лобкової точки. Антропометр;

довжина корпуса — довжина тіла без довжини нижньої кінцівки.

Антропометр;

довжина верхньої кінцівки — відстань між плечовою та паль­цевими точками. Антропометр;

довжина плеча —- відстань між плечовою та променевою точками.

Антропометр;

довжина передпліччя — відстань між променевою та шилоподіб­ною точками. Антропометр;

довжина кисті — відстань між шилоподібною та пальцевою

точками. Антропометр;

довжина нижньої кінцівки — здебільшого півсума остисто-клубо­вої і лобкової висот над підлогою; відстань між підлогою і верхівкою голівки стегнової кістки. Антропометр;

довжина стегна — довжина нижньої кінцівки без висоти над підлогою верхньостешової кістки. Антропометр;

довжина гомілки — відстань між верхньогомілковою та нижньо-гомілковою точками. Антропометр;

ширина плечей — відстань між правою та лівою плечовими точ­ками. Великий товщинний циркуль або штангенциркуль;

ширина грудної клітки — горизонтальна відстань між найбільш виступаючими бічними частинами ребер на рівні середньогрудинної точки. Великий товщинний циркуль або штангенциркуль;

глибина грудної клітки, або передньо-задній діаметр, — на рівні середньогрудинної точки в горизонтальній площині. Великий тов­щинний циркуль;

окружність грудей — окружність торса по сосковій лінії, нижче кутів лопаток, збоку — між тулубом і руками. Антропометрична стрічка;

найбільша ширина таза — відстань між двома тазогребеневими точками. Великий товщинний циркуль або штангенциркуль.

Наведені^розшри^дають змогу визначити пропорції тіла та фізич­ний розвиток людини.

Пропорції тіла — це співвідношення довжини тулуба, кінцівок, ширини плечей і таза до загальної довжини тіла.

Розрізняють три основних типи пропорцій тіла: 1) доліхоморф­ний — довгі ноги, короткий і вузький тулуб; 2) брахіморфний — короткі ноги, довгий і широкий тулуб; 3) мезоморфний — середній варіант (табл. 10).

Таблиця 10

Характеристика пропорцій тіла (за Л. Башкировим)

	Окремі розміри, виражені у % довжини тіла
Типи пропорцій	довжина тулуба	довжина ноги	довжина руки	ширина плечей	ширина таза
Доліхоморфний Мезоморфний Брахіморфний	29,5 31,0 33,5	55,0 53,0 51,0	46,5 44,5 42,5	21,5 23,0 24,5	16,0 16,5 17,5

Пропорції тіла визначаються здебільшого розмірами скелета, що дає змогу зіставляти давню та сучасну людність у процесі етноге-нетичних досліджень.

Фізичний розвиток людини — це комплекс морфофункціональних властивостей, що визначають фізичну дієздатність організму.

Для характеристики фізичного розвитку застосовують переважно три ознаки, а саме: зріст (довжина тіла), вага тіла та окружність грудей.

Здебільшого довжина тіла остаточно формується у 18— 20 років, однак у деяких популяціях (наприклад, у тутсі Кенії) збільшення росту триває до 25— ЗО років.

Вага тіла поступово збільшується від народження людини до 25 років. У віці 25—40 років вона здебільшого відносно стабільна,

Програма й методика антропологічних досліджень

)донтологічні, дерматогліфічні, гематологічні розвідки

потім часто дещо зростає, а після 60 — зменшується. Індивідуальні відхилення ваги тіла від середньої величини в популяції коливаються в таких межах: мінус 18 — плюс 25 кг. Вага чоловіків найчастіше варіює від 52 до 75 кг, жінок — від 47 до 70 кг.

Для визначення "оптимальної", або "ідеальної", ваги найчастіше застосовують формулу Лоренца: Р = (В — 100) — (В — 150): 4, де Р — вага тіла, кг, В — довжина тіла, см.

Окружність грудей після припинення росту людини, як правило, збільшується на 3— 5 см.

При оцінці фізичного розвитку людини вага розглядається як показник маси, її співвідношення з окружністю грудей — як показник щільності, співвідношення окружності грудей і зросту — як показник форми тіла. Для повнішої характеристики фізичного розвитку визначають ряд додаткових розмірів, що дають змогу вира­хувати вагу м'язів, жирової тканини, скелета.

За однакового зросту переваги у фізичному розвитку мають кремезніші люди, тобто ті, які характеризуються більшою масою та | щільністю тіла.

Серед зубів молщної зміни відсутні премоляри, і вони включають три класи: різці (і), шіа (с) та моляри (т) — всього 20 зубів. їхня зубна формула має такий вигляд:

.2 1 2 ¹2^СТ^т2

Всі зуби складаються з кореня, що криється в комірці (альвеолі), коронки, яка міститься над коміркою і вкрита емаллю, та шийки, розміщеної між коренем та коронкою. Різці мають один, ікла — переважно один, премоляри — один чи два, нижні моляри — два, іноді — три, верхні — три корені. Коронки різців та ікол викін­чуються ріжучим краєм, премолярів і молярів — жувальною поверх­нею. Поверхня зуба, звернута у бік язика, називається лінгвальною, а протилежна їй — вестибулярною. Коронки зубів та особливо жу­вальні поверхні молярів мають досить складну будову і містять багато ознак, які розмежовують давні та сучасні групи людства.

Наведемо головні ознаки, які входять до програми антрополого-одонтологічних досліджень.

Дата добавления: 2014-11-29