Теоретичні основи організації праці

Тема 1. Сутність, задачі та зміст організації праці

1.1. Предмет дисципліни "Організація праці"

В найзагальнішому розумінні, праця — це діяльність людини спрямована на досягнення певного результату. Праця як доцільна і цілеспрямована діяльність людей є неодмінною умовою існування і розвитку суспільства.

За традиційним підходом до розгля­ду праці як чинника виробництва, процес праці містить три обо­в'язкові елементи: доцільну діяльність людини (власне працю), предмети праці та засоби праці. Нині економічна наука розглядає працю ширше і комплексніше. Зокрема пропонується розглядати щонайменше п'ять елементів процесу праці:

предмет праці — річ, дана природою, або предмет, вироблений попередньою працею, чи об'єкт надання послуг, на котрі спрямована трудова діяльність пра­цівника з метою надання їм нових корисних людині властивостей;

засіб праці — провідник продуктивної дії людини на предмети і сили природи, те знаряддя, за допомогою якого працівник впли­ває на предмет праці;

технологія діяльності — визначений поря­док виробничих процесів, сукупність методів впливу на предмет праці для зміни чи надання йому нових властивостей, форми, місцезнаходження в просторі, взаємного розташування складових блага, що виробляється;

організація праці — система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок організації та здійснення процесу праці;

сама праця (жива праця) — процес усвідомленого впливу працівника на предмети праці за допомогою засобів праці, техно­логії, організації з метою зміни предметів і сил природи задля за­доволення своїх потреб. У процесі праці люди взаємодіють також і з навколишнім середовищем.

Взаємодія людини з названими елементами процесу праці показана на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Взаємодія людини з елементами процесу праці

При аналізі змісту організації праці слід враховувати особли­вості виробничого рівня, на якому вона відбувається.

На макроекономічному рівні вдосконалення організації праці має такі завдання: відвернення економічних і соціальних втрат, забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів су­спільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих в га­лузях матеріального і нематеріального виробництва, перерозподіл працівників між галузями і раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни тощо. Для цього застосовуються прямі і непрямі регулятори, що враховують міру розвитку ринкових відносин.

На мікроекономічному рівні головне значення для організації праці мають питання правильної розстановки працівників у вироб­ництві на основі раціонального поділу праці і суміщення професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування. Ще одним завдан­ням є узгодженість діяльності - кооперування при здійсненні су­ворої кількісної пропорційності трудових витрат на взаємопов'я­заних ділянках виробництва. У цьому важлива роль належить тех­нологічному і виробничому плануванню, нормуванню праці, які дозволяють науково встановити кількісну пропорційність якісно різних видів праці.

На конкретному робочому місці вирішуються такі завдання організації праці, як впровадження найпрогресивніших робочих прийомів і раціонального змісту всього комплексу трудових опера­цій, правильне обладнання і планування робочих місць, рівномір­не і безперебійне забезпечення їх інструментами та матеріалами, створення належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи і життєдіяльності людини

У вітчизняній теорії і практиці широко використовується термін «наукова організація праці» (НОП). Це поняття має свою історію і виникло в противагу примітивним, нераціональним організаційним відносинам і ненауковим, некваліфікованим рішенням в галузі організації праці.

НОП - це така організація праці, при якій практичному впровадженню конкретних заходів передує ретельний науковий аналіз трудових процесів і умов їхнього виконання, а самі практичні заходи базуються на досягненнях сучасної науки і передової практики.

Таким чином, терміни НОП і «організація праці» виражають сутність одного і того ж самого явища (процесу), а різниця між цими поняттями визначається методом, підходом до вирішення однакових завдань, станом системи взаємодії працівників один з одним і з засобами виробництва в процесі трудової діяльності. Тому використання терміна «наукова організація праці» і в даний час цілком виправдано. За усіх часів, у будь-якій сфері діяльності краще організована праця при рівній оснащеності забезпечувала досягнення більш високих результатів.

Організація праці зв'язана з матеріальним виробництвом і працею робітників, а також з будь-яким видом трудової діяльності в будь-якій сфері і галузі національної економіки, з будь-якою категорією працівників. Тому курс «Організація праці» - міжгалузева дисципліна, що вивчає теоретичні і методичні питання організації праці на рівні підприємства, що мають значення для усіх галузей національної економіки.

1.2. Сутність і зміст організації праці на підприємстві

Термін "організація" має декілька значень.

Перше значення — це внутрішня впорядкованість, узгодже­ність взаємодії відносно окремих частин цілого. В цьому розумінні організація праці на підприємстві - це система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу. Суттє­вою ознакою організації праці є порядок трудового процесу на відміну від безпорядку як ознаки відсутності організації праці.

Друге значення терміна "організація" — це сукупність процесів чи дій, що призводять до утворення і вдосконалення зв'язків між частинами цілого. Логічніше було б вживати в цьому розумінні сло­во "організовування", але воно не поширене в українській мові. Тобто це дія, функція управління. В цьому значенні організація праці на підприємстві - це сукупність процесів і дій по встановленню чи вдосконаленню порядку здіснення трудового процесу і пов'язаних з ним взаємозв'язків працівників між собою та із засобами виробництва.

Ще одне значення терміна "організація" - це об'єднання людей, що разом реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил та процедур. В цьому значенні в економічній літературі це слово найчастіше вживається як синонім слів "господарюючий суб'єкт", "підприємство" з відтінком нема­теріальної сфери діяльності такого підприємства. Однак, беручи до уваги що в цьому посібнику нам доведеться називати терміном "Організація праці" два охарактеризованих вище поняття, господарюючі суб'єкти і виробничої, і невиробничої сфери діяльності ми будемо називати підприємствами, щоб уникнути плутанини.

Розглянемо наступні підходи до визначення сутності і змісту організації праці на підприємстві:

· системний;

· ситуаційний;

· процесійний.

В сучасній теорії і практиці організації праці будь-яке підприємство розглядають як сукупність технічної, економічної, організаційної, та соціальної систем, що складають єдиний виробничо-господарський комплекс (ВГК). Організація праці- складова частина організаційної системи - взаємодіє з іншими системами і підсистемами ВГК. Труднощі визначення місця і ролі організації праці серед цих систем пов'язана з надзвичайною складністю самого комплексу і структури ВГК. Будь який ВГК багатомірний. Найчастіше як основну структуру розглядають тривимірну систему.

Перший вимір - рівні виробничої структури: окремий працівник (робоче місце), бригада, цех (дільниця), виробництво, підприємство.

Другий вимір - предметний, за об'єктами управління: засоби праці (устаткування, верстати, транспортні засоби, інструменти і т.д.) предмети праці (заготовки, напівфабрикати, комплектуючі й ін.), ресурси (трудові, фінансові, енергетичні й ін.).

Третій вимір - функціональні системи: технічна, технологічна, організаційна, економічна, соціальна.

Тому кожен елемент ВГК існує одночасно як частина функціональної системи, а також управління за об'єктами і належить до певного рівня виробничої структури.

Однак і ця схема спрощена, тому що не цілком відбиває реальність. Це пов’язано з іншою принциповою складністю аналізу ВГК, а саме, кожна функціональна система (підсистема) у дійсності зв'язана не з двома сусідніми, а з всіма іншими. Нарешті, найбільша складність аналізу ВГК у тім, що межі підсистем цього комплексу не постійні і чітко не позначені. Системи ВГК характеризуються взаємопроникненням (поліструктурністю), що призводить до взаємного перекриття технічної, технологічної, організаційної, економічної і соціальної систем, наявності у них загальних структурних областей і елементів. Кожну з названих систем не можна механічно виділити з ВГК або розчленувати на більш прості частини, кожен елемент може входити одночасно в кілька підсистем. Однак з метою вивчення будь-яку складову систему можна виділити, але при цьому в неї обов'язково ввійде хоча б частина елементів іншої системи, що необхідно враховувати й в аналітичній і практичній діяльності. Наприклад, матеріальне стимулювання праці — це складова частина й економічної, і організаційної і соціальної систем. Організація робочих місць - це елемент технічної, технологічної, організаційної і соціальної систем.

У такий спосіб неможлива однозначна формалізація кожної з виробничих систем, повне структурне (поелементне) їх розмежування. Недооцінка цього принципового положення приводить до неповних представлень про склад ВГК і його систем, що відбивають тільки яку-небудь одну з його сторін, зріз елементів. Тому можна сказати: організаційна система містить елементи інших систем - технічної, технологічної, економічної, соціальної.

Організаційна система у свою чергу, як і в цілому ВГК, має поліструктурність. Складовими частинами організаційної системи є організація технологічних процесів, організація праці й організація управління.

Ядро всієї організаційної системи - підтримка безперервності (безперебійності), стабільності, ритмічності й одночасно гнучкості трудового процесу в межах підприємства. Це - область потрійного перекриття, тобто відноситься до організації технологічних процесів і до організації праці, організації управління і передбачає організацію взаємозв'язку і взаємодії в процесі праці і характеризується поняттям кооперування праці.

Організація праці, як складова частина організаційної системи, сама складається із сукупності елементів і також представляє собою систему. Організація праці як система на рівні підприємства - це сукупність організаційних відносин і організаційних зв'язків між працівниками і засобами виробництва і працівників один з одним, що забезпечує визначений порядок протікання трудового процесу, характер функціонування робочої сили і засобів виробництва і певну ефективність трудової діяльності. Ці організаційні відносини і зв'язки - елементи організації праці - формують зміст організації праці на підприємстві. До них (елементами організації праці) відносяться відносини з приводу:

• поділу і кооперування праці;

• організації робочих місць;

• розробки і використання прийомів і методів праці;

• створення сприятливих умов праці;

• установлення міри (норми) праці;

• застосування конкретних форм і систем оплати праці, організації винагороди персоналу;

• підбору, підготовки і підвищення кваліфікації працівників;

• підтримки необхідного рівня дисципліни праці.

Теорія систем, розглядаючи організацію праці як єдину систему, проте не відкидає, що в той або інший момент часу, у тій або іншій ситуації вирішальну роль у функціонуванні і розвитку системи організації праці відіграють окремі її елементи. Тому іншим найважливішим сучасним підходом до організації праці, тісно зв'язаним із системним, є ситуаційний, що дозволяє краще зрозуміти, які елементи організації праці в даний момент найважливіші, які заходи будуть у більшій мірі сприяти ефективному організаційному розвитку. Ситуаційний підхід означає також необхідність правильно оцінювати й інтерпретувати ситуацію, уміти передбачати ймовірні наслідки організаційних рішень.

Ще одним підходом до організації праці є процесійний. З цієї точки зору організація праці — це діяльність, (одна з управлінських функцій), по створенню, підтримці, упорядкуванню і розвитку системи організації праці. Дана діяльність повинна здійснюватися як постійний процес, а не як одноразові розрізнені дії.

Дата добавления: 2014-11-29