Шляхи підвищення стійкості

Одною з основних задач ЦО є підвищення стійкості роботи господарчих об’єктів у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часу. Для цього завчасно на кожному об’єкті проводять великий обсяг інженерно-технічних, технологічних та організаційних заходів.

Інженерно-технологічними заходами забезпечують підвищення стійкості промислових будівель, споруд, обладнання і комунікацій до дії вражаючих факторів ядерного вибуху.

Технологічними заходами здійснюють підвищення стійкості шляхом зміни технологічного режиму для виключення можливості виникнення вторинних факторів ураження.

Організаційними заходами передбачається завчасна розробка та планування дій особового складу штабу, служб та формувань ЦО об’єкту в умовах надзвичайних ситуацій.

З усього комплексу заходів з підвищення стійкості роботи об’єктів найбільш важливе значення має проведення інженерно-технічних заходів, які слід проводити при найменших витратах, досягаючи їх максимальної ефективності. Заходи з підвищення стійкості роботи об’єкту у воєнний час та при надзвичайних ситуаціях будуть економічно обґрунтовані, якщо вони максимально пов’язані із заходами, що проводяться у буденний час для забезпечення безаварійної роботи об’єкту, покращання умов праці або удосконалення виробничого процесу. Особливо бажано проводити інженерно-технічні заходи ЦО при новому будівництві, в процесі реконструкції або при виконанні інших ремонтно-будівельних робіт.

Об’єкти господарства дуже різноманітні за своїм призначенням, характером виробничого процесу та умовам розташування. Тому на кожному об’єкті проведення інженерно-технічних заходів передбачають виходячи з конкретних умов, однак на всіх об’єктах вирішують загальні задачі:

забезпечення захисту робочих та службовців;

підвищення стійкості управління ЦО об’єкту;

підвищення стійкості будівель та споруд;

захист цінного та унікального обладнання;

підвищення стійкості постачання електроенергії, газу, пари, води та роботи мереж комунального господарства;

захист об’єктів від пожеж та інших вторинних факторів ураження;

підвищення стійкості матеріально-технічного постачання;

підготовка до відновлення порушеного виробництва.

Основним засобом захисту робочих та службовців підприємства є укриття їх в захисних спорудах (сховищах та укриттях). Для захисту персоналу, що працює в умовах безперервного виробництва, коли зупинити обладнання неможливо навіть по сигналу "Повітряна тривога", доцільно зводити спеціальні захисні споруди. Для захисту відпочиваючих змін у приміській зоні за виникненням загрози нападу будують протирадіаційні укриття; їх будівництво планується у мирний час.

Для підвищення стійкості управління на об’єкті має бути розроблена схема оповіщення та зв’язку, яка є складовою частиною загального плану ЦО об’єкту. Управління повинно бути постійним на всіх етапах: при загрозі нападу, в умовах проведення розосередження та евакуації, при веденні рятувальних та невідкладних аварійно-рятувальних робіт. На важливих об’єктах при загрозі нападу створюють дві групи управління - одна безпосередньо на об’єкті, а друга - в районі розосередження персоналу в приміській зоні.

Підвищення стійкості будівель та споруд досягається підвищенням їх механічної міцності та вогнестійкості. Підвищення механічної міцності будівель та споруд, що будуються, досягається відповідним розплануванням їх та застосуванням більш міцних конструкцій та матеріалів. Найбільш важливі споруди для підвищення стійкості будують заглибленими або із зниженою вітрильністю (зменшеною площею стін) та висотністю.

Існуючі будівлі та споруди підсилюють металевими стійками та балками; у такий спосіб підвищують міцність нижніх поверхів будівель, над якими встановлено важке та громіздке обладнання, міцність підвалів доводять до міцності сховищ. Будівлі, де розміщене дорогоцінне обладнання, підсилюють додатковим влаштуванням стін або споруд, що сприймають на себе тиск ударної хвилі. Низькі споруди для підвищення їх міцності частково обсипаються ґрунтом. Високі споруди (труби, башти, вежі та колони) закріплюють відтяжками. Ємності для зберігання легкозаймистих рідин обкручують земляним валом, висота котрого розраховується на утримання повного об’єму рідини, що може витекти при руйнуванні ємності.

Захист цінного та унікального обладнання забезпечується здебільшого проведенням загальних інженерно-технічних заходів. Надійно захистити все обладнання практично неможливо, тому що доводити міцність будівель всіх цехів до міцності сховищ економічно недоцільно. Тому захист особливо цінного та унікального обладнання, готової продукції здійснюють розміщенням їх у заглиблених приміщеннях та використанням для цього спеціальних захисних пристроїв – камер, шатрів, кожухів та парасолів.

Підвищення стійкості систем електропостачання досягається базуванням підприємства на двох або більше джерелах, або підготовкою резервного автономного джерела. Електропостачання слід перевести з повітряного на підземно-кабельне.

Для підвищення стійкості джерел газопостачання рекомендують мати підземні ємності для зберігання резервних запасів газу. Паралельні газопроводи поєднуються між собою, а вся мережа закільцевується. Кільце навкруги об’єкту дозволяє. відмикати ушкоджені ділянки та використовувати ті, що збереглися. Для попередження виникнення вторинних факторів ураження при руйнуванні газових мереж доцільно обладнати їх пристроями для автоматичного вимикання ушкоджених ділянок, запірною арматурою з дистанційним управлінням.

Для підвищення стійкості роботи водопостачання застосовують:

1. Створення резервних джерел водопостачання, що підключаються при виході з ладу основного,- артезіанської свердловини, близько розташовані водоймища або спеціально побудовані на території об’єкту водойми. Для введення в дію резервного джерела необхідно мати автономне джерело енергії.

2. Заглиблення в ґрунт всіх ліній водопроводу, розміщення пожежних гідрантів та пристроїв для відмикання на території, що не може бути завалена при руйнуванні будівель та споруд та устроєм перемичок, які дозволяють відмикати ушкоджені лінії.

3. Кільцювання міської системи водопостачання та поєднання систем водопостачання кількох крупних підприємств; оборотне водопостачання з повторним використанням води для технічних потреб.

4. На об’єктах, що мають власний водопровід, слабким містом є водонапірні башти. Такі системи готуються для подачі води безпосередньо у мережу, обходячи водонапірні башти; для цього ж використовують обвідні лінії (байпаси), по яким подають воду, обходячи ушкоджені споруди, наприклад, мимо відстійників на фільтри, мимо фільтрів в резервуари чистої води.

Підвищення стійкості комунальних мереж відбувається при будівництві нових об’єктів та реконструкції існуючих. Теплову мережу доцільно будувати за кільцевою схемою, труби прокладати в спеціальних каналах, паралельні дільниці з’єднувати. Арматуру слід розміщувати у колодязях на території, що не буде завалена. Системи каналізації треба розділяти на дві – одна для зливових вод, інша для промислових та господарчих. В системі промислової та побутової каналізації доцільно обладнати не менш двох виходів з підключенням до міських колекторів. На випадок аварії на міських мережах влаштовують аварійні скиди (в розташовану поблизу річку).

Захист від вторинних факторів ураження співдіє захисту від пожеж. Нові споруди будують з вогнестійких матеріалів. Між будівлями передбачають протипожежні відстані і достатню кількість виїздів з території для вільних дій пожежних команд.

Для запобігання пожеж в будівлях та спорудах застосовують вогнестійкі конструкції, вогнезахисна обробка спалимих елементів будівель та спеціальні протипожежні перепони. В кам’яних будівлях перекриття виконують з армованого бетону та бетонних плит.

Великі будівлі поділяють на секції з неспалимими стінами (брандмауерами). Ці стіни через горище виступають над дахом. Пройми у брандмауерах і неспалимих стінах не повинні перевищувати 25% їх площі. Вони закриваються металевими дверми або дерев’яними, що обшиті листовим залізом по азбесту.

Проводять також профілактичні заходи на діючих об’єктах. Для попередження загорянь та пожеж від світлового випромінювання вичищають двори, проміжки між будівлями та території підприємств від дерев’яних предметів та спалимого сміття. Створюють умови для безперешкодного проїзду пожежних машин по території об’єкту, навкруги будівель до пожежних гідрантів та водойм. Для підвищення вогнестійкості дерев’яних конструкцій застосовують вогнезахисне фарбування та обмазка. Для гасіння пожеж на об’єкті споруджують водойми, а до тих, що вже є обладнують зручні під’їзди, на березі – площадки для встановлення пожежних насосів. Щоб отримати достатню кількість води взимку при максимальній товщі льоду, водойми заглиблюють. Якщо немає можливості будувати водойми, застосовують артезіанські свердловини. Сховища пожежовибухонебезпечних речовин бажано виносити за межі території об’єкту та будувати заглибленими. Приготування та зберігання розчинів з отрутохімікатів слід виконувати централізовано за межами основних цехів. У вибухонебезпечних приміщеннях встановлюють засоби локалізації вибуху (вибухові клапани, вишибні панелі, самовідкриваючі вікна та фрамуги).

Матеріально-технічне постачання на сучасних виробництвах здійснюють численні заводи-суміжники. Резерви комплектуючих виробів, матеріалів, сировини та обладнання визначаються відповідними міністерствами виходячи з необхідних строків роботи при порушеннях постачання. Гарантійний запас має зберігатися розосереджено та у безпечних місцях. Слід також підготуватися до роботи на різних видах палива та використання місцевих матеріалів, сировини, виготовлення комплектуючих виробів та інструментів власними силами при виході з ладу суміжників.

Підготовка до відновлення порушеного виробництва можливо та доцільно тільки у тих випадках, коли виниклі руйнування можливо ліквідувати власними силами. В основу розрахунків при плануванні робіт беруть ушкодження елементів виробничого комплексу, що визначені при оцінці стійкості.

За кожним варіантом можливого ураження розробляють план відновлення об’єкту, за яким передбачають необхідні для відновлювальних робіт формування ЦО, матеріали (за розрахунком), техніка та обладнання.

При розробці планів та проектів відновлення, розрахунках сил та засобів слід виходити з того, що відновлення може бути тимчасовим. В основу планів та проектів має бути закладено вимогу найскоріше відновити випуск продукції. Тому в проектах відновлення допустимі (в розумних межах) відхилення від прийнятих будівельних, технічних та інших норм.

Ступінь підвищення стійкості важливих об’єктів визначається відповідними міністерствами, ними ж встановлюється черговість виконання заходів. Як правило, всі роботи з підвищення стійкості не можуть бути виконані за один рік, тому складають перспективний план на 3 – 5 років; на кожний рік складають поточний план, який включає частину загальних робіт.

Дата добавления: 2014-11-29