Характеристика методів прогнозування, що можуть застосовуватись в органах ДПС

Метод статистичного прогнозування. Суть його полягає у створенні математичної моделі (у вигляді формули), яка б найбільш достовірно відображала той чи інший процес, що має місце на практиці. Найчастіше – це створення багатофакторної моделі, тобто встановлення залежності показника, що вивчається, від ряду факторів зовнішнього середовища методом регресійного аналізу: будується математична модель (у вигляді формули), яка за певної комбінації факторів зовнішнього середовища дає можливість встановити значення основної величини.

Метод статистичної екстраполяції динамічних рядів. Суть його полягає у визначенні за відомими значеннями динамічного ряду інших значень, що лежать за його межами.

Найчастіше використовується для розробки середньострокового (1-5 років) та короткострокового (до 1 року) прогнозу.

Методи експертних оцінок. Роль цих методів набуває особливого значення в період нестабільного розвитку соціальних, економічних та інших процесів, що прямо чи опосередковано впливають на діяльність ДПС. Для такого часу характерний високий ступінь невизначеності впливу факторів зовнішнього середовища. Це призводить до того, що статистичні методи прогнозування не дають надійних результатів прогнозу, оскільки можуть бути застосовані у випадках закономірного розвитку процесів. Якщо ж розвиток процесів не відповідає зазначеній вимозі, прийнятна точність процесів не може бути забезпечена ніякими статистичними методами, якими б досконалими вони не були.

Таким чином, застосування експертних методів прийнятне у випадках:

- відсутності представницьких і достовірних статистичних даних про об’єкт прогнозування;

- великої невизначеності середовища функціонування об’єкту, впливу на його розвиток факторів зовнішнього середовища;

- в умовах значного дефіциту часу або в екстремальних умовах.

До експертних методів належать:

метод інтерв’ю з експертом за заздалегідь підготовленою програмою відносно перспектив розвитку об’єкта. Успіх такого прогнозу вирішальною мірою залежить від кваліфікації експерта та несе значну долю суб’єктивізму. Проте там, де не потрібна висока точність, а результати необхідні негайно, цей метод може стати незамінним.

аналітична експертна оцінка – метод передбачає тривалу і ретельну попередню роботу експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану та шляхів розвитку об’єкта прогнозу. Цей метод дає можливість повніше використати наявну інформацію про об’єкт, що, безумовно, підвищує точність прогнозу.

Поряд з індивідуальними методами експертних оцінок можуть застосовуватись і колективні методи експертних оцінок, котрі передбачають спільну працю групи експертів для отримання максимально об’єктивного прогнозу.

Метод “мізкового штурму ” - грунтується на стимулюванні творчості експертів, що досягається дотриманням певних правил, що регламентують процедуру спільного обговорення ними варіантів прогнозу: допускається висунення будь-яких ідей в рамках питання з одночасною забороною їх оцінки з боку решти експертів: обмежується час одного виступу, проте кількість їх довільна. Фіксуються всі висловлені гіпотези, проте аналіз та оцінка їх проводиться дещо пізніше.

Метод експертних комісій – під час спільної роботи експерти пропонують свої варіанти прогнозу, спільно обгрунтовуючи і обговорюючи їх намагаються виробити єдину точку зору відносно прогнозу. Слабким місцем є те, що тут лежить логіка компромісу, яка не позбавлена від суб’єктивізму та надмірного впливу найбільш авторитетних (владних) експертів.

Одним з найбільш відповідальних моментів методів експертних оцінок є формування групи експертів, підготовка і проведення експертизи, обробка експертних оцінок. Від чисельності та професіоналізму групи експертів надзвичайно залежить точність та обгрунтованість прогнозу.

Як правило, до її складу включаються найбільш кваліфіковані співробітники органів ДПС, наукових установ та вищих навчальних закладів, а за необхідності – і органів прокуратури, юстиції, МВС, митної служби тощо. Якщо ж така група формується лише з працівників –податківців, то для усунення однобічності, тенденційності прогнозу, до її складу включаються представники різних служб та підрозділів.

Методика прогнозу. Прогнозування – досить складний і трудомісткий процес, що складається із ряду самостійних, але взаємопов’язаних етапів. До даного часу не відпрацьована надійна технологічна схема прогнозування. Разом з тим практикою доведено, що цей процес має обов’язково включати ряд етапів, без яких неможливо забезпечити заданий рівень достовірності:

1.Постановка завдання прогнозування - визначення (уточнення) цілей та об’єкта прогнозування, періоду прогнозування, джерел та способів здобування інформації, порядку розв’язання організаційно-технічних питань.

2.Формування суб’єкту прогнозування - тобто осіб, що безпосередньо здійснюють прогноз. Якщо у складі апарату органу ДПС є підрозділи з прогнозування, то розробку прогнозу звичайно ж доручають їм, з підключенням до роботи спеціалістів з інших галузевих служб, а також консультантів.

Якщо ж таких підрозділів немає - формується група, як це зазначалось вище, з найбільш досвідчених осіб, з числа фахівців у галузі прогнозування, так і фахівців у конкретній предметній галузі.

3.Формування інформаційної бази прогнозування. Слід пам’ятати, що крім безпосередньої інформації про стан дотримання податкового законодавства (обсяг платежів, кількість порушень у галузі оподаткування тощо) сюди необхідно включати законодавчі, нормативні акти, дані щодо соціально-економічного розвитку регіону за період, що аналізується, а також інші фактори, що можуть впливати на якість прогнозу.

4.Аналіз прогнозованого об’єкта - досліджуються особливості його структури та динаміки розвитку, уточнюється перелік факторів зовнішнього середовища, які впливають на стан та динаміку процесу, зв’язок між ними та об’єктом дослідження, а також перелік характеристик об’єкта, що прогнозуватимуться.

5. Створення логічної (описової) моделі об’єкта, яка дає змогу з’ясувати динаміку його розвитку у минулому за рахунок зміни факторів зовнішнього середовища та, на певному рівні, характер розвитку прогнозованого об’єкта у майбутньому, залежно від змін факторів зовнішнього середовища.

6.Побудова об’єкта, що прогнозується - уточнюється, конкретизується модель прогнозованого об’єкта, здійснюється перехід від словесного, неформального опису, до більш складного, формалізованого, орієнтованого на застосування конкретних методів прогнозування.

Одночасно аналізуються основні методи прогнозування залежно від складності об’єкта прогнозування, рівня знань розробниками прогнозу закономірностей його розвитку під впливом факторів зовнішнього середовища з метою вибору найбільш придатного у конкретній ситуації.

7.Розробка прогнозу – процедура безпосереднього здобування конкретних значень прогнозованих характеристик на весь прогнозований термін на базі використання вибраного методу прогнозу. Проводиться заповнення анкет (експертне прогнозування) або здійснюються спеціальні розрахунки (моделювання) з використанням сучасних програмних продуктів, узагальнення та попередній аналіз отриманих результатів.

8.Аналіз результатів прогнозування (верифікація) – оцінка достовірності і обгрунтованості прогнозу. Це одна з найбільш складних і відповідальних процедур у прогнозуванні, оскільки ставить завдання оцінити достовірність прогнозу на високому рівні достовірності до настання прогнозованих подій.

Така перевірка може здійснюватись кількома способами:

пряма верифікація – одержання того ж прогнозу шляхом його повторної розробки іншими методами;

дублююча верифікація – підтвердження результатів попередніми дослідженнями того ж самого або аналогічного об’єкта;

непряма верифікація – одержання аналогічного прогнозу шляхом логічного або математичного виведення висновків із вже відомих раніше прогнозів;

експертна верифікація – перевірка вірогідності шляхом експертної оцінки методики та результатів прогнозування;

часткова верифікація – підтвердження правильності прогнозу після закінчення частини періоду прогнозування.

Якщо у процесі аналізу результати прогнозування визнаються задовільними, то в подальшому вони використовуються для підготовки УР. У протилежному разі методика прогнозування потребує доопрацювання.

Планування – це процес вибору цілей та рішень, необхідних для їх досягнення. Іншими словами, це заздалегідь прийняте рішення про те, що, кому, коли робити.

Зміст планування полягає у визначенні:

- основних завдань системи (органу) або структурного підрозділу на плановий період;

- комплексу заходів, здійснення яких забезпечить виконання завдань, що стоять перед системою, з урахуванням доцільного використання сил та засобів;

- термінів виконання запланованих заходів та виконавців.

Роль планування полягає у тому, що воно:

- забезпечує цілеспрямованість діяльності системи, органу, структурного підрозділу, виконавця, ритмічність та ефективність діяльності;

- сприяє ефективному використанню сил та засобів, взаємодії органів, служб, підрозділів та виконавців, створенню сприятливого психологічного клімату;

- дозволяє: усунути негативний ефект невизначеності, зосередити увагу на головних завданнях, домогтись економічного функціонування, полегшити контроль.

Враховуючи зазначене можна дати визначення плану:

План – це різновид управлінського рішення, змістом якого є система взаємопов’язаних, з’єднаних загальною метою конкретно визначених завдань та заходів, які необхідно здійснити у зазначеній послідовності та у встановлені строки конкретно визначеним виконавцям.

Принципи планування, як різновиду управлінського рішення, аналогічні загальним принципам управлінських рішень – наукова обгрунтованість, законність, несуперечливість, актуальність, реальність, конкретність, своєчасність, інформованість.

Крім наведених принципів існують спеціальні вимоги до планування:

1. Наступність планів – за діями, завданнями, засобами та строками їх реалізації. Загальний план роботи органу має містити цільові установки та заходи, що забезпечують реалізацію головних, вузлових завдань органу силами всіх підрозділів. На основі цього завдання органу трансформуються у планах підрозділів залежно від специфіки органу або підрозділу, забезпечуючи тим самим конкретизацію форм і методів реалізації. Плани роботи підрозділів не повинні бути випискою з плану роботи органу, а являти собою поглиблення, деталізацію і конкретизацію управлінського рішення.

2. Планування повинно охоплювати як поточні, так і перспективні питання діяльності органів ДПС. Поточне планування орієнтоване переважно на виконання завдань, що стоять сьогодні перед органом ДПС. Перспективне планування дає можливість врахувати майбутні зміни економічного і соціального характеру, оскільки саме вони зумовлюють виникнення причин, що справляють позитивний або негативний вплив на стан правопорушень у сфері оподаткування.

Специфіка системи ДПС вимагає постійного поєднання галузевих і територіальних завдань боротьби з порушеннями податкового законодавства, особливо з ухиленнями від сплати податків, що обумовлює необхідність комплексного планування своєї роботи.

3. Напруженість планів забезпечується визначенням оптимального обсягу роботи органу (підрозділу), всебічного врахування наявних сил, засобів та часу. Для забезпечення напруженості планів значна роль належить процедурі розгляду та затвердження їх вищим керівником. Це зменшує можливість прийняття явно занижених планів.

4. Стабільність (постійність) планів забезпечується вжиттям спеціальних заходів(ресурсних, кадрових, фінансових тощо) для забезпечення стабільності роботи органу, уникнення внесення чисельних змін і доповнень та розробки додаткових планів, які можуть ускладнити цілеспрямовану роботу з виконання основного плану, розпорошити ресурси, не дати змогу зосередити їх на виконанні головної мети.

5. Гнучкість – у ряді випадків конкретна обстановка вимагає змінити план або розподіл ресурсів. Гнучкість планів дещо зменшує небезпеку втрат, які можуть бути викликані несподіваними обставинами.

Слід зазначити, що планування як і інші питання організації діяльності ДПА України, пов’язаної з виконанням покладених завдань та повноважень, визначаються Регламентом Державної податкової адміністрації України (далі – Регламент), затвердженим Наказом ДПА України №626 від 07.11.2007 року з наступними змінами (останні зміни внесено Наказом ДПА України №240 від 13.05.2009 року).

Відповідно до пункту 2.1. зазначеного Регламенту ДПА України розробляє та затверджує річний план заходів, реалізація якого забезпечує необхідні умови для здійснення послідовних і узгоджених дій щодо виконання програмних документів Уряду, доручень Президента України, Верховної Ради України, Міністерства фінансів України, а також реалізації завдань, поставлених перед органами державної податкової служби України.

Планування роботи здійснюється шляхом визначення пріоритетних напрямів роботи ДПА України на поточний рік та розробки і затвердження на відповідний рік Плану основних питань економічної і контрольної роботи ДПА України (далі – План на рік) та Плану заходів щодо реалізації основних (пріоритетних) напрямів діяльності ДПА України.

План на рік формується організаційно-розпорядчим підрозділом до 25 листопада року, що передує плановому, на підставі пропозицій структурних підрозділів, Інформаційно-довідкового департаменту державної податкової служби, Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, Департаменту розвитку та модернізації державної податкової служби, погоджених із першими заступниками (заступниками) Голови ДПА України (відповідно до розподілу обов’язків).

План на рік включає заходи (завдання), згруповані відповідно до основних напрямів роботи ДПА України у певні розділи.

Планові заходи мають визначений строк виконання та відповідальних виконавців – структурні підрозділи, Інформаційно – довідковий департамент державної податкової служби, Департамент контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, Департамент розвитку та модернізації державної податкової служби.

Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1229 „Про внесення змін до Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів” План на рік, схвалений на засіданні Колегії ДПА України, подається на погодження Міністру фінансів України.

План на рік затверджується наказом ДПА України.

Протягом поточного року до Плану на рік в установленому порядку можуть вноситися зміни та доповнення.

Моніторинг виконання Плану на рік здійснює організаційно-розпорядчий підрозділ.

По закінченні терміну дії Плану на рік структурні підрозділи, Інформаційно-довідковий департамент державної податкової служби, Департамент контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, Департамент розвитку та модернізації державної податкової служби (які визначені головними виконавцями заходів) до 20 січня року, наступного за звітним, надають організаційно-розпорядчому підрозділу інформацію про стан виконання ними відповідних заходів.

Організаційно-розпорядчий підрозділ на підставі отриманої інформації до 10 лютого готує звіт про виконання Плану на рік і надає його підрозділу масово-роз’яснювальної роботи для розміщення на веб-сайті ДПА України з метою оприлюднення.

Формування плану роботи ДПА України на квартал (далі – план на квартал) здійснюється на підставі пропозицій структурних підрозділів, Інформаційно-довідкового департаменту державної податкової служби, Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, Департаменту розвитку та модернізації державної податкової служби із врахуванням Плану на рік, поточних доручень Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, а також керівництва ДПА України.

Проект плану на квартал формує організаційно-розпорядчий підрозділ до 20 числа останнього місяця кварталу та надає його підрозділу масово – роз`яснювальної роботи для оприлюднення на web-сайті ДПА України з метою інформування громадськості про діяльність органів державної податкової служби України та отримання пропозицій і зауважень до нього.

Затверджений Головою ДПА України план на квартал до 30 числа останнього місяця кварталу розміщується на web-сайті ДПА України з метою оприлюднення.

Аналіз виконання запланованих на квартал заходів покладається на організаційно-розпорядчий підрозділ, який у термін до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом, формує звіт про його виконання і надсилає до Кабінету Міністрів України, а також надає підрозділу масово-роз`яснювальної роботи для оприлюднення на web-сайті ДПА України.

Квартальний план роботи структурного підрозділу ДПА України складається його керівником і затверджується першими заступниками (заступниками) Голови ДПА України (відповідно до розподілу обов’язків) до 30 числа місяця, що передує плановому періоду.

Відповідальність за виконання Плану на рік та плану на квартал ДПА України, а також квартального плану роботи структурного підрозділу несуть керівники відповідних структурних підрозділів ДПА України.

Система планування в органах ДПСУ складається з трьох основних видів планів: загальних, спеціальних та індивідуальних.

Загальні плани підрозділяються на перспективні та поточні.

У системі органів державного управління, в т.ч. і ДПС, важливу роль відводять перспективним планам, які призначені для визначення стратегії діяльності органів ДПС на значний час:

- комплексні регіональні плани (програми);

- комплексні цільові плани (програми);

- плани заходів щодо виконання комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю (наприклад на 1996-2000 рр.)

Найбільш широко вживаною групою планів в ДПС є поточні плани, які розробляються на всіх рівнях системи, в усіх органах, їх структурних підрозділах, службах, до яких відносяться:

- плани основних організаційних заходів (ДПА, ДПІ);

- плани роботи головних управлінь, управлінь, самостійних відділів, (ДПА та ДПІ), а також їх структурних підрозділів;

- плани роботи колегій ДПА України та ДПА АР Крим, областей, м. Києва та Севастополя.

Спеціальні плани - розробляються на всіх рівнях системи і мають найрізноманітніший характер. Це плани виконання конкретних, специфічних завдань, що потребують скоординованих дій різних служб і підрозділів; міжвідомчі плани діяльності державних органів та громадських організацій; комплексні плани, спрямовані на розв’язання окремих складних проблем зміцнення законності та відвернення порушень податкового законодавства.

Спеціальні плани поділяються на плани разового та багаторазового використання. До планів разового використання (цільових) відносяться плани, що передбачають виконання заходів з виконання нових нормативних актів, окремих службових завдань, а також комплексні плани профілактики певних порушень законодавства.

До планів багаторазового використання (типових, ситуаційних) відносяться плани заходів з виконання постійних або періодично-повторюваних завдань; при надзвичайних подіях, обставинах та в особливих умовах (щодо координації дій з іншими правоохоронними органами, оперативно-розшукових заходів та слідчих дій тощо). В першу чергу, складання таких планів стосується підрозділів податкової міліції.

В органах ДПС може також застосовуватись і індивідуальне планування, яке проте не набрало такого важливого значення як загальне та спеціальне у зв’язку з відсутністю належного його регламентування. Індивідуальне планування здійснюється у формі планів на один день, тиждень, декаду, місяць, що складаються особисто працівниками ДПС. Таке планування дисциплінує, підвищує рівень організованості працівників, чим значною мірою підвищує ефективність їх дій.

Кожен план, незалежно від виду, обов’язково повинен мати реквізити – обов’язкову інформацію:

1. Найменування плану та відомості про назву органу (особи), що його розробила та затвердила, час та місце дії плану, у разі потреби – про гриф таємності.

2. Нумерація розділів та заходів (наскрізне або у межах кожного розділу).

3. Назва заходів, що плануються.

4. Термін виконання заходів.

5. Назви (прізвища) виконавців.

6. Відмітки про виконання.

7. Примітки

Розробка плану є відповідальним етапом в управлінській діяльності органу ДПС, оскільки це по суті є практичним вибором ефективних шляхів, засобів та методів боротьби з податковими порушеннями, раціональної розстановки кадрів та створення необхідних умов для підвищення професійної їх майстерності, зміцнення законності.

Для успішної розробки плану керівник органу або підрозділу відповідальний за планування розв’язує обов’язково два важливих питання:

1. Інформаційне забезпечення підготовки плану. Інформація для розробки плану має набиратись та систематизуватись безперервно, шляхом накопичення матеріалу до спеціально заведеної папки “До плану” за певними розділами. Інформація повинна бути різноплановою. Необхідність такого підходу до розробки плану зумовлена тим, що до моменту його розробки мають бути окреслені та сформульовані основні завдання. При цьому використовуються джерела інформації:

- управлінські рішення вищих органів управління, законодавчої, виконавчої влади, включаючи рішення органів ДПС, а також комплексні цільові та регіональні програми.

- оцінка умов та результатів діяльності органу, а також можливі зміни його функціонування;

- рекомендації науки, узагальнений практичний досвід.

Оцінка умов та результатів діяльності охоплює:

1. Статистичні дані органів ДПС та інших органів, що стосуються сфери діяльності органів ДПС.

2. Оцінка оперативної обстановки з формулюванням завдань на майбутній період.

3. Документи планових і позапланових перевірок діяльності органу та його структурних підрозділів.

4. Аналіз питань дотримання податкового законодавства та діяльності органів ДПС.

Рекомендації науки та узагальнення практичного досвіду, необхідні джерела інформації для планування, використовуються з:

матеріалів соціологічного та кримінологічного досліджень, відомчих видань;

наукових публікацій, доповідей, лекцій;

оглядів позитивного досвіду;

матеріалів виступів керівництва ДПА України та інших органів ДПС, а також вчених;

матеріалів засобів масової інформації.

2. Організаційне забезпечення планування. Процедуру розробки плану можна розбити на декілька етапів:

2.1. Розробка завдання з підготовки плану: посадова особа, відповідальна за розробку плану, готує доручення виконавцям із зазначенням основних напрямів діяльності та завдань, які слід виконати органу у плановому періоді. Зміст доручення погоджується з керівником органу і доводиться до відома всіх виконавців.

2.2. Підготовка пропозицій до проекту плану: служби та підрозділи готують та подають у визначений термін пропозиції до проекту плану за погодженням з кураторами - відповідними заступниками голови ДПА (начальника ДПІ).

2.3. Складання проекту плану: відповідальна за складання плану посадова особа оцінює пропозиції з точки зору завдань органу і наявних (можливих) ресурсів і складає проект плану. Цей етап найбільш складний та відповідальний.

2.4. Узгодження проекту: підготовлений проект погоджується з керівниками всіх служб та підрозділів, а також із заступниками керівника органу, які свої зауваження передають автору проекту. Одночасно, якщо є така необхідність, проект погоджується з іншими зацікавленими органами.

2.5. Доопрацювання проекту та затвердження: аналізуються зауваження, внесені до проекту плану і, якщо вони не суперечать законодавству та завданням органу тощо - враховуються, а у протилежному випадку – готується аргументоване пояснення.

Після цього, перед затвердженням плану, керівник органу:

оцінює відповідність змісту запланованих заходів законодавству, поставленим завданням, науковим рекомендаціям і практичному досвіду;

оцінює рівномірність розподілу навантаження з виконання заходів плану між управліннями, службами, підрозділами та виконавцями, а також за термінами;

уточнює порядок та строки перевірки виконання позицій плану;

перевіряє обгрунтованість визначення термінів виконання завдань та резерву часу.

Якщо зауважень немає - план затверджується і набуває чинності. Ця процедура повинна бути виконана не пізніше, ніж за 10 днів до початку планового періоду.

Не менш важливою процедурою, ніж розробка плану є доведення його до виконавців та контроль виконання.

Доведення плану до виконавців може здійснюватись у:

1. Формі проведення спеціальних інструктивних нарад.

2. Проведення спеціальних занять з найбільш важливих завдань плану.

3. Надсилання виконавцям плану або виписок з нього.

4. Доведення деяких заходів до виконавців в індивідуальному порядку (найбільш складні завдання)

Контроль за виконанням плану може здійснюватись як:

- попередній з метою усунення недоліків, що могли виникнути при розробці плану;

- поточний (оперативний) з метою виявлення труднощів у реалізації плану, визначення та усунення недоробок, оцінки фактичного стану виконання на конкретну дату;

- заключний (наступний) для оцінки ступеня реалізації поставлених завдань.

Дата добавления: 2014-11-29