Історична типологія культур. Сучасна наука відносить начало процесу, в результаті якого на Землі з’явилась людина сучасного типу,до віддалених часів (приблизно 2,5 – 1,7 млн

Сучасна наука відносить начало процесу, в результаті якого на Землі з’явилась людина сучасного типу,до віддалених часів (приблизно 2,5 – 1,7 млн. років тому). В надрах стародавніх міфів та уявлень античних мислителів (діалоги „Тімей” та „Критій” Платона) містяться знання про стародавні людські раси, що виникли значно раніше і відповідали високому рівню цивілізаційного розвитку - Лімурійська раса, Атлантична раса. На зміну їм прийшла наша раса, генетична пам’ять якої зберегла уявлення про світ своїх духовних предків.

Біля 40 тис. років тому процес формування людини у відомому нам сенсі, як і процес зародження суспільства та культури, дістали свого завершення. Антропогенез (виникнення людини), соціогенез (виникнення суспільства), культурогенез (виникнення культури) - три сторони єдиного процесу, стоять у витоків історії сучасного людства.

Тривалий час історичний процес розвитку людини, суспільства та культури відбувався локально – окремими, незалежними один від одного утвореннями. Це особливо було характерно для архаїчної та первісної культур. Приблизно 5 тисяч років тому серед величезної кількості первісних утворень та архаїчних культур з’являються перші суспільства-цивілізації. В останні століття до нашої ери та перші століття нашої ери вони складають єдину зону стародавніх цивілізацій, що пролягли від Атлантичного океану на Заході (Римська імперія) до Тихого океану на Сході (імперія Хань в Китаї). В середні віки ця зона значно розширюється. В Новий час, після великих географічних відкриттів, в результаті промислової, і особливо науково-технічної революції, земна куля перетворюється на загальне місце дій людей різних суспільств та культур. Сучасна культура – важлива складова сучасного глобального світу. Це - найзагальніші умови та межі існування та розвитку людської культури.

Лінійний підхід до розуміння історії розвитку культури стверджується у другій половині XIX століття. Історики дотепер користуються відомою формулою при виділенні основних періодів розвитку суспільства та культури – „стародавній світ – середні віки – новий (новітній) час». Археологи говорять про «кам’яний вік» (палеоліт — мезоліт — неоліт) та «залізний вік» (мід­ний вік — бронзовий вік — залізний вік). Розвиток культури в межах соціологічних теорій еволюціонізму (до виникнення так званих теорій «модернізації») відповідає наступній схемі: 1) період родо­вого и общинного устрою; 2) період феодалізму; 3) період капіталізму. В сучасних теоріях «модернізації» межа історичного розвитку культури встановлюється між суспільством «традиційного» типу та «сучасним» суспільством, в якому основна роль відводиться науково-технічному прогресу, ринковому підприємництву, конституційно-парламентському устрою та особистісної свободи в духовній сфері.

В теоріях «локальних ци­вілізацій» (Данилевський, Шпенглер, Тойнбі) головна увага надається культурі, як основі соціального існування та розвитку. Духовно-культурний розвиток після первісного часу не структурується за допомогою жорстких лінійних та діалектичних схем, а тлумачиться у вигляді самостійних, що органічно існують окремих «замкнених культур». Культурно-історичний світ останніх п’яти тисячоліть уявляється «розсипом» локальних цивілізацій, практично ніяк не пов’язаних між собою. Шпенглер нараховує вісім таких культур. Тойнбі збільшив їх кількість до двадцяти однієї. «Локалісти» критикували традиційну для європейської історичної науки схему «давні часи — серед­ні віки — новий час», відмовлялися від протиставлення «Схід-Захід» та вважали за необхідне подолання європоцентризму в розумінні культурно-історичного розвитку людства.

Найбільш цікава концепція, що дозволяла уявити світову культуру та її специфічність у різних народів на різних етапах історичного розвитку, була запропонована німецьким філософом Карлом Ясперсом. Підтримуючи критику європоцентризму та погоджуючись з багатьма ідеями локальних цивілізацій, він прагне зберегти ідею єдності світової історії й культури. Структуруючи історичний розвиток культури, він шукав «вісь» світової історії не на Заході, а в трьох основних культурних центрах світу: в Китаї, Індії та на Заході (культура Греції й Близького Сходу). За Ясперсом, «осьовий час» культури (хронологічно між VIII та II століттями до н. э.) — свого роду «центр» історії. До нього розвиток людини, суспільств та культури іде локальним шляхом. Після нього відкривається можливість універсального, єдиного розвитку людства. Але і ця можливість на сьогодні не реалізована в межах західноєвропейського культурного розвитку в його останньому історичному періоді.

Німецький філософ та культуролог Макс Вебер запропонував історико-типологічне уявлення про культуру, в основу якого було покладено поняття цивілізації та її історичної типології. За думкою П. Гуревича, цивілізація стає «виправданою, хоча і умовною одиницею тлумачення історії, умовним теоретичним конструктом». Російський дослідник так пояснює специфічність цього виміру культури: «Історія в очах сучасних людей – вже не чергування подій, що визначають долю окремих народів, їх виникнення, розквіт та зникнення. Ми сприймаємо наше минуле чергуванням великих цілісних утворень, моделлю яких може слугувати антична культура. Одним з таких, хоча і незавершеним, є західноєвропейська культура. Цивілізація стає, таким чином, основною категорією сучасної історичної науки»*

Підсумовуючи позитивні здобутки істориків та культурологів в сфері періодизації та типології культури за останні півтора століття, Драч надає таку історичну періодизацію культури:

1- архаїчна культура;

2- передосьова культура давніх локальних цивілізацій;

3- універсальна культура Сходу та Заходу «осьового часу»;

4- культура Сходу та Заходу християнської доби.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке культура?

2. Походження терміну „культура” та його змістовні трансформації.

3. Що таке артефакт? Наведіть приклади духовних та матеріальних артефактів.

4. Що таке духовна та матеріальна культура?

5. Назвіть основні функції культури. Поясність їх зміст.

6. Назвіть сталі та змінювані структурні компоненти культури. Наведіть приклади.

7. Назвіть основні підходи до історичної періодизації світової культури.

8. Що таке цивілізація?

9. Поясність термін „локальні цивілізації”.

10. В чому полягає зміст теорії „осьового часу” К. Ясперса?

Рекомендована література

1.Гуревич П.Я. Культурология. – М, 1996.

2.Історія світової культури. Культурні регіони / під кер. Л.Т. Левчука. – К, 1997.

3.Історія української культури. / під. ред. Крип`якевича І. – К., 1994.

4.Культурология / под ред. Драча Г.В. – Ростов-на-Дону, 1996.

5.Культурология / под ред. Радугина А.А. – М, 1997

6.Лосєв І.В. Історія та теорія світової культури. – К.,1995.

7.Марченко М. Історія української культури. – К. 1961.

8.Теорія та історія світової і вітчизняної культури. / кер.А.К.Бичко. – К, 1992.

Дата добавления: 2014-11-29