Соціально-політичні умови культурного розвитку України другої половини 17- кінця 18 століття

Найважливішою передумовою розвитку української культури другої половини 17- кінця 18 століть стало розгортання визвольної боротьби за соціальну й національну незалежність та збереження самобутності культури під керівництвом Б.Хмельницького. Укладений ним з російським царем Олексієм Михайловичем договір («Березневі статті») про приєднання України на правах автономії до Московської держави передбачав ствердження позицій України в боротьбі з експансією культури Польсько-Литовської держави. За свідченням М.С.Грушевського, російсько-українські стосунки спочатку зберігали певну невизначеність внаслідок збереження московським урядом права управління Україною та негативне ставлення російської влади до прагнення козацької старшини української автономії. Але, з іншого боку, визнавалися деякі права суверенної влади в Україні.

Кульмінацією боротьби проти польської шляхти стали воєнні дії 1748-1754 рр., спрямовані на здобуття державної незалежності, хоча в подальшому ця ідея загубилась. З 1654 р. між Росією й Польщею почався воєнний розподіл України. Хмельницький несподівано помер, а війна скінчилася Андрусівським перемир’ям, внаслідок якого українські землі залишились роз’єднаними на тривалий час, що негативно відбилось на духовному житті українців.

Складна політична ситуація тривала і під час гетьманства послідовників Б.Хмельницького (1657-1764) – І.Виговського, Ю.Хмельницького, П.Дорошенка, І.Самойловича, І.Мазепи, І.Скоропадського, П.Полуботка, Д.Апостола, К.Розумовського. В останній період гетьманства спочатку спостерігається активний розквіт української культури. Україна часів І.Мазепи (1709-1722) та К.Розумовського (1750-1764) здобуває славу однієї з найбільш інтелектуально й духовно розвинутих країн Європи. Незважаючи на постійні війни з турками й поляками та тиск російського царизму, загальний культурний рівень був достатньо високим. Як відзначав сирійський мандрівник диякон Павло Алепський, майже все міське та сільське жіноче населення читало, вшановувало порядок богослужінь і церковних співів. Серед монастирських наставників Київської лаври виділялось чимало людей вчених, знавців права, ораторів, прекрасно знайомих з логікою й філософією. В Києві вражав високий рівень книговидавництва, будівництва, живопису. М’які норови, привітність, гостинність – ці риси українців приємно вражали мандрівників.

Але культурний злет закінчився занепадом - русифікацією та руйнацією Запорізької Січі у 1775 році царицею Катериною II. У кінці 18 століття західні землі відійшли до Австро-Угорської імперії. І знову могутня західна традиція підпорядкувала українські цінності, більшість еліти відсторонилася від рідної культури й мови.

Таким чином, козацько-гетьманська держава проіснувала понад 100 років (1648-1781). Але ліквідація основ української державності російською монархією – Гетьманщинита Запорізької Січі - не перервала давню культурну традицію, яка продовжувала розвиватися всупереч польсько-російським асиміляціям.У складній політичній ситуації перелому століть, коли почався широкий народний рух, пов’язаний з воєнними походами запорізького козацтва проти східних загарбників - Туреччини, Кримського Ханства, в умовах полонізації та русифікації української феодальної верхівки, запорізьке козацтво виконало роль, подібну до дворянства у Західній Європі. Козацтво стало головною силою формування національної свідомості українців, визначення ключових напрямів розвитку української культури.

Дата добавления: 2014-11-29