Феномен українського бароко в архітектурі та образотворчому мистецтві

Багатство духовного розвитку України другої половини 17- кінця 18 століть обумовили розмаїття архітектурних знахідок, що увібрали багатовіковий художній досвід вітчизняного будівництва, естетичні засади народної творчості та досягнення європейського зодчества. Саме на цьому фундаменті народився своєрідний феномен українського архітектурного бароко. Цей прогресивний європейський стиль якнайкраще відповідав запитам переможної самосвідомості українців часів національно-визвольних війн 1648-1654 років та створення української держави – Гетьманщини. Типові для нього патетика й офіційна піднесеність, висока динамічна напруженість й психологічна виразність, контрастні співставлення світла й тіні, прагнення постійного руху й пластична експресія деталей у складній варіативній єдності мотивів органічно увійшли в українську архітектуру цього часу. Тут європейське поєдналося з українським народним замилуванням декоративністю, при збереженні логіки побудови й чіткої тектоніки споруди. Правда, у порівнянні з європейським бароко, в українському більшого значення набула не світська, а релігійна тематика, тоді як антична майже не використовувалася.

В розвитку українського барокового стилю вирізняють три етапи: ранній (друга половина 17 – початок 18 століття), зрілий (1720-1750) і завершальний (2 половина 18 століття).

Раннім бароковим спорудам властива складна композиція об’ємів. Нагадуючи готичні та барокові європейські споруди, головні храми-портали створювали «музику в камені» або скульптурний театр. Вони багато прикрашалися кам’яною різьбою та філіруванням, виконаним з цегли чи вапняку. У дерев’яній архітектурі високо цінувалися вишукані форми, що перекликалися з античною й європейсько класикою – множина кронштейнів, опасань, аркад, різьблень на одвірках. Подібна вишукана композиція відрізняла церкву Різдва Богородиці (1696) у Києво-Печерській лаврі, де до тридольного триповерхового храму прибудували невеличкі каплиці, завершені бароковими верхівками. Мальовнича семи верхова споруда з сильно розчленованими масами, грою вертикалі і горизонталі у їх членуванні, контрастом великих об’ємів та мальовничим легким вінчанням бань вражала. У бароковому стилі побудували тринефний хрестово-банний Троїцький храм у Чернігові (1695) і тринефний храм Воздвиженського монастиря у Полтаві (1709).

За часів гетьманства І.Мазепи, який був великим меценатом архітектури, що дозволило Д.Антоновичу вважати цей час «другою золотою добою українського мистецтва після доби Володимира Великого і Ярослава Мудрого», бароковий стиль остаточно оформився. В ньому виокремилося два напрями: 1- українізації західноєвропейського типу споруди, 2- надання барочного вигляду українській архітектурній традиції.

З поширенням ще у другій половині 16 століття монументального будівництва, яке виявилося у культових спорудах, прочинається переосмислення будівельної спадщини давньоруських часів. При збереженні просторової структури, будівлям надавалось барокового вигляду декоративними фронтонами, обрамленнями вікон і дверей, багатоярусними грушоподібними банями, ступінчатими дахами. Так в барочному стилі опрацювали Софію Київську, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Спаський та Борисоглібський собори в Чернігові. Відповідно цьому, перебудовано в 1691-1705 роках Михайлівську церкву Піддубицького монастиря.

В барочному стилі було побудовано і багато нових храмів - Богоявленську церкву у Києві, церкву Всіх святих Печерської лаври, Миколаївський собор, закінчено будівництво Спаської церкви Мгарського монастиря поблизу Лубен. Серед споруд нового монументального будівництва вирізнялись хрещаті п’ятидольні храми, які зазвичай завершувалися однією, трьома, п’ятьма або сімома банями. За таким планом побудовані храми у Ніжині, Новгороді Сіверському, Прилуках, Переяславі, Чернігові, Києві. Їх особливість складає хрещатий план, пірамідальна, спрямована вгору композиція, гран частість об’ємів, ступневість зростання до центру, наповненість інтер’єрів світлом, пластичною вишуканістю форм та декору. А у вмілому використанні дерева, доцільному конструюванні цілого, вмілому декоруванні помітний вплив народної архітектури.

Активно розбудовувався Батурин, у 1669-1708 роках - гетьманська столиця. Вражала архітектурна довершеність палати Мазепи в західноєвропейському стилі (спалена О.Меншиковим після Полтавської битви, руїни якої замалював Т.Шевченко), стрункість будинку Академії у Києві, збудованого при Мазепі 1703-1704 років (також не зберігся). Яскраво виявилися риси бароко і в світському будівництві. Декор фасадів житлового будинку чернігівського козацького полковника Якова Лизогуба (90-ті роки) виконаний з цегли, побілений та оцинкований. Тут справляє велике враження скульптурна обробка та оригінальні архітектурні деталі – півколонки, кронштейни, фігурні, лучкові, трикутні суцільні та розірвані фронтончики. Архітектурні споруди в бароковому стилі, ангажовані Мазепою, отримали назву мазепинського бароко.

Розвиток архітектурного бароко в цей період не оминув на народну архітектуру. Майстри Слобожанщини й Запоріжжя - Панас Шелудко та Яким Погреняк, російський народний архітектор Сис Шалматов, створювали п’ятизрубні, багатоверхі храми. Але дев’ятиверхий Троїцький собор у Новомосковську (1773-1778) в барочному стилі став найбільшою й найвищою тогочасною дерев’яною спорудою, збудованою з дерева без жодного цвяха. Серед кращих світських архітектурних ансамблів кінця 17 століття, пов’язаних з традиціями народного декорування, з’явилися побудовані з дерева палац графа К.Розумовського в Батурині, палац П.Завадського у Ляличах, паркові ансамблі польських магнатів у Білій Церкві й Тульчині та графів Вишневецьких в Умані.

Другий етап розвитку українського архітектурного бароко характеризується посиленням експресії, мальовничості й споглядальності. Подібно до західноєвропейського бароко, широке застосовується в цей час ліпнина, колористика, масштабні настінні розписи. В інтер’єрах архітектурних споруд з’являється багато руських іконостасів. Орнаментальний декор, розпис і колір змінили вигляд сіл і міст, окремих ансамблів, надали їм стилістичної єдності, мистецької довершеності, національної своєрідності. Неперевершений зразок другого періоду українського архітектурного бароко - Брама Заборовського (1746) в огорожі Софійського собору у Києві. Архітектор Й.Г.Шедель поєднав багатство декору з тріумфальною пишністю, ліризмом і задушевністю. По-іншому цю тему Й.Шедель втілив у відновленій після пожежі дзвіниці Софійського собору (1748) та Лаврській дзвіниці (1744).Урочиста та патетична виконана в барочній стилістиці церква Преображення (1732) у с. Великі Сорочинці на Полтавщині.

З другої половини 18 століття почався завершальний період у розвитку українського бароко, в становленні якого головну роль відіграли видатні майстри європейської школи. В Західній Україні – німець Б.Меретина, в Східній - італієць В.Растреллі та українці І.Григорович–Барський, С.Ковнір. Роботам перших властива рафінована архітектурна композиція, щедре використання монументально-декоративної скульптури - статуй, ваз. Поєднання монументальності з пластичною довершеністю властива спадщині цих майстрів -Андріївській церкві у Києві, собору св. Юра й Домініканському костьолу у Львові, собору Почаївської лаври, церкві у Великих Сорочинцях, собору Різдва у Козельці.

Цього часу барокова традиція збагатилася галантним європейським стилем – рококо, який додав елегійності, інтимності, камерності. Використаний у внутрішньому оформленні храмів, палаців, житлових приміщень, він додав примхливу витонченість і симетричність. Скульптурні рельєфи, витончена різьба, оздоба іконостасів – ці елементи рококо вносили оригінальний ефект у величні барокові архітектурно-скульптурні ансамблі. Вишукані рококові скульптури створювали у Львові - Пінзель (храм св. Юра), Фесінгер, Осінський, С.Сташевський, М.Філевич. Твори Растреллі вирізняються елегантністю архітектурних форм, стриманістю декору _ більшою класичністю. Така Андріївська церква в Києві (1753), Михайлівська церква в с. Вороніж на Сумщині (1776), Троїцький собор в с. Новомосковську біля Дніпропетровську (1778).

Істинним творцем архітектурного Києва у другій половині 18 століття вважався випускник Київської академії І.Григорович-Барський (1713-1785), якого вшановували як учня Растреллі за гармонійне поєднання національної традиції з європейськими. Кілька барокових споруд Барського залишилося на київському Поділлі, ворота і церква Кирилівського монастиря, церква св. Покрови, Миколи Набережного. Тут проявилися і паростки класичного стилю.

Чудова пам’ятка барокової архітектури – собор св. Юра у Львові (1745-1770). Архітектор Б.Меретин майстерно поєднав тут масивні форми й ажурні тендітні прикраси. Собор нагадує піраміду, звужену до гори. В архітектурі кафедри – поєднання рококо з рисами бароко. Б.Меретин також є автором барокової ратуші в Бучачі на Тернопільщині, Бернардинського єзуїтського та Домініканського костелів, церкви св. Петра і Павла, Святодухівського собору, Королівського арсеналу.

Розвиток барокового стилю позначився на плануванні та забудові міст України, щ стали відрізнятися різноманітністю планувальних композицій – лінійних, прямокутних, кільцевих, гніздових, змішаних, погоджених з ландшафтом. У період національно-визвольної боротьби з’явилися оборонні вежі, бастіони, зведені селянсько-козацькими військами під Берестечком, Кам’янець-Подільськім, Хотином, Львовом, Мукачевом, Ужгородом. У кінці 17- середині 198 століть в багатьох иіських центрах були створені військово-адміністративні, громадські, торгово-ремісничі осередки.

З кінця 17 століття залишився оригінальний спадокукраїнського барокового живопису в жанрах іконопису, монументального живопису й портрету. В монументальному стінописі переосмисленню в бароковому стилі підпали традиційні релігійні сюжети на теми Старого й Нового Заповітів, у композиційному рішенні яких за зразок бралися твори західноєвропейських художників, передусім, Рубенса. Найбільш розповсюдженим серед народних художників сюжетом стає «Страшний суд», який дав простір пошукам художніх ефектів, майстерності форми. Не меншою увагою користується в творах монументального живопису, іконопису та нового портретного жанру образ людини, відповідний новим етичним й естетичним ідеалам суспільства. Частим залишається також звернення до образу козака-бандуриста (козак Мамай), селянина-повстанця. Чудесними прикладами народного монументального живопису є розписи у церкві св. Юра в Дрогобичі, також розписи дерев’яних храмів у Сихові, Колодному і Новоселищі в Закарпатті.

Особливе місце у монументальному стінописі посіли київські майстри. Поновлюючи значні споруди давньоруської доби, вони дбайливо зберігали старовинні мозаїки та фрескові композиції, тоді, як у нових розписах відбивали сучасне життя. Зроблені ними розписи Софії Київській, які майстерно передали облогу храму ворогами (розбійниками, озброєними луками, стрілами, гарматами), символізували боротьбу з турецько-татарськими та польсько-шляхетськими загарбниками.

Особливої слави набуло барочне монументальне малярство Жовківської церковної школи. Її представники прагнули героїзувати людину, створити ідеальній образ, досягаючи умовності зображуваного і ефектності видовищної композиції водночас. Іван Руткович (1667-1707) доповнював динамічну побудову яскравою колористичною палітрою, прагнучи підкреслити ідею цінності реальної людини. Цим вражав іконостас церкви св. П’ятниці, де у створеному ним біблійному образі пізнається українському типаж, український пейзаж навіть місцевий одяг. Висока одухотвореність, краса, психологізм та виваженість у зображенні кожного з персонажів позначає монументальний Богородчанський іконостас Йона Кондзевича для Воздвиженської церкви манявського скиту (сьогодні у Львівському музеї). Майстерне відбиття міміки, жестів та поз, гами почуттів і переживань та сценічних сюжетів, нетрадиційно прочитують євангельські сцени Вознесіння й успіння. Жовківські художники Ю.Шиманович, М.Альтамонте, В.Петранович залишили по собі також оригінальні с вітські портрети. Відомим іконописцем 17 століття був придворний живописець К.Розумовського Г.Стеценко.

Народна традиція відбилася у портретній (порсунній) творчості видатних українських художників того часу В.Боровиковського (1757-1825), Д.Левицького (1735-1827), А.Лосенка (1737-1777). Саме вони сприяли ствердженню портрету як світського жанру в тісному зв’язку з народною іконописною традицією, надавши йому національного звучання. Створені ними портрети Б.Хмельницького й відомих козацьких старшин вражають монументальністю, втіленою атрибутами й позами. Роботи пишно декоративні, постаті героїв вписано у сяйво колоритного мережива, різні орнаментальні елементи, що підкреслює соціальне й майнове походження та статут образу. Відчувається посилення реалістичних засад і психологізм. Як талановиті майстри фрескової та станкової графіки того часу, набули славу художники О.і Л.Тарасовичі, І.Щирський, І.Стрельбицький, Н.Зубрицький, Д. Сенкевич.

Питання для самоконтролю:

1. Які риси відзначали українське бароко, у порівнянні з бароко західноєвропейським?

2. Які історичні події складали контекст розвитку української культури другої половини 17 – кінця 18 століть?

3. Яка роль Запорізького козацтва у формуванні особливостей української культури даного періоду?

4. Який ідеал людини склався в козацькому середовищі та як він вплинув на розвиток духовної культури України?

5. В чому специфіка Просвітництва в українській культурі другої половини 17- кінця 18 століть?

6. Як розвивалась наука й освіта цих часів?

7. Що ви знаєте про діяльність та діячів Києво-Могилянської академії?

8. В чому значення гуманістичної й просвітницької діяльності П.Могили та Г.Сковороди?

9. Який вплив мала релігійна свідомість на розвиток культури України даної доби?

10. В чому своєрідність українського бароко?

11. Які властивості українського архітектурного бароко? Які типи храмів та їх оздоблення створили українські майстри? Назвіть найбільш відомі споруди.

12. Якими школами, іменами та творами представлений розвиток українського барочного іконопису, монументального живопису?

13. Яка роль Д.Левицького, О.Боровиковського в жанрі українського портрету?

14. Що ви знаєте про діяльність Д.Бортнянського, М.Березовського, Веделя?

15. В яких жанрах відбувався розвиток української літератури та сценічно-театрального мистецтва?

Рекомендована література:

1. Антонович І.Б. Про козацькі часи на Україні. –К, 1991

2. Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини 17-18 століть. - К., 1988

3. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. -К.,1990

4. Жолтовський П.М.Художнє життя на Україні в 16-18 століттях. -К.,1983

5. Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії української культури доби феодалізму (16-18 ст.) – К.,1972

6. Історія української культури / За ред.. д-ра І.Кріп’якевича. – Нью-Йорк, 1990

7. Історія України: Нове бачення: У 2 томах / За ред.. В.А.Смолія. – К., 1995, - Т.1

8. Макаров А. Світло українського бароко. - К.,1991

9. Овсійчук В.А. Майстри українського бароко. – К.,1991

10. Опаневич О. Культура козацтва. Деякі аспекти розвитку культури Запорізької Січі // Укр. Культура. – 1991, - № 1

11. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К.,1998

12. Субтельний О. Україна. Історія. – К.,1991

13. Ушка лов Л. Світ українського бароко. Філологічні етюди. –Х., 1994

14. Українське бароко та європейський контекст. Архітектура, образотворче мистецтво, театр і музика. – К.,1991

15. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія. – К., 1988

16. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. У 3 –х томах. – Львів, 1990. – Т.1

Дата добавления: 2014-11-29