З кінця 18 до початку 20 століття

Соціально-політичні передумови розвитку української культури

На кінець 18-початок 19 століття в Європі припадає зміна феодалізму раннім капіталістичним суспільством. З усіх слов’янських народів в цьому процесі лише росіяни зберегли власну незалежність, тоді як українці, втратили політичну самостійність і можливість автономії, що й сприяло початку українського національно-культурного відродження.

Відміна гетьманства у 1764 році та руйнація Запорізької Січі у 1775 році політично знищили Україну. Одночасно з розподілом Речі Посполитої, відбувся територіальний розподіл України між Австро-Угорщиною й Росією. Здійснився перерозподіл на губернії: з Гетьманщини утворилося дві малоросійські губернії (Чернігівська і Полтавська), із Слобожанщини – Слобідська Українська губернія. У 1783 році на Слобожанщині й Лівобережжі юридично встановлено кріпацьке право, тоді як на територіях Волині, Поділля і в Києві залишився соціально-економічний устрій часів польського володарювання. Заборона на Правобережжі дії Магдебурзького права (самоуправління міст) та Литовського уставу поклала кінець прагненням української автономії. Україна перетворилася на частину Російської імперії. Західні землі залишилися у складі Австрії на колоніальному положенні. В релігійному житті дозволялось вільно змінювати уніатство на православ’я, що підтримувалося владою. Політика асиміляції українців культурно нейтралізувала українську еліту. Частина козацьких старшин указом царського уряду від 1835 року отримали ряд привілеїв та прав вільного, не пов’язаного із державної службою (подібно до російського дворянства) шляхетного статуту. Отримавши землі та маєтки, вони відреклися від історичних традицій, національного минулого, обрусіли та ополячились, стали зневажати українську мову.

Але вже на початку 19 століття, за часів правління Олександра I та Миколи II,, зазначає історик Д.Дорошенко, українське дворянство стає опозицією російському уряду. Непослідовність царизму виявилася двічі. Обіцянка зарахування у склад постійної армії 15 козацьких кінних полків з 12000 козаками після війни з Наполеоном залишила козаків селянами. А організація на кошти 1000 козаків 8 кінних полків для придушення польського повстання 1831 року, завершилося відсилкою їх на Кавказ. Так виникла аракчеєвщина - «військові поселення» колишніх українських селян, що стали військовими. Частину незгодних стратили, інші отримали тяжкі поранення. З іншого боку, великі податки та збіднення внаслідок слабкої економічної політики часів російсько-наполеонівських війн спонукали до бунту.

На початку 19 століття в Україні з’явились масонські організації антиурядового спрямування. В Полтаві 1818 року діяла ложа «Любов до істини» діяла, членів якої був І.Котляревський. Учасник цієї ж ложі – повітовий маршал В.Лукасевич (автор «Катехизисі автономіста», де відстоювалась ідея автономії України) організував «Малоросійське таємне товариство». В Києві виникла таємна ложа «Товариство об’єднаних слов’ян», подібні організації діяли в Житомирі, Кремінці. Процес штучного обрусіння шляхом знищення польських та українських шкіл, введенням російської мови офіційною для усіх освітянських установ (включно з заснованим 1832 року Київським університетом ім. св. Володимира) викликав революційні настрої. У Харківському приватному університеті, створеному у 1805 році виникли гуртки революційної молоді. На тлі політичної та соціально-економічної кризи, культурного занепаду початку 19 століття почалося українське національне культурне відродження.

Дата добавления: 2014-11-29