Методичні рекомендації щодо вивчення теми. 1.Вивчаючи перше питання, слід мати на увазі, що розвиток української культури після втрати незалежності Галицько-Волинським князівством відбувався у складних

1. Вивчаючи перше питання, слід мати на увазі, що розвиток української культури після втрати незалежності Галицько-Волинським князівством відбувався у складних умовах:

· українські землі були роз’єднані і опинилися під владою іноземних держав. Над Україною нависла загроза, з одного боку, ополячення, з іншого – омосковлення;

· спустошливі ординські напади нищили край, вороги забирали тисячі людей у неволю;

· втратила своє привілейоване становище українська православна церква – важливий чинник культурного процесу. Проти неї і проти української культури вів уперту боротьбу католицизм, підтримуваний польською адміністрацією;

· поглиблювалася денаціоналізація української знаті, дедалі більша кіль­кість якої переходила в католицизм і ополячувалася.

Незважаючи на це, українська культура продовжувала свій поступовий розвиток, і наприкінці ХVI – поч. XVII ст. у ній відбуваються якісні зміни. Україна переживає справжнє національно-культурне піднесення. Обумовлене воно було різними чинниками, серед них:

· зростання ролі і значення козацтва, яке організувало оборону україн­ських земель від татар, виступало проти колоніального гноблення селян польською шляхтою й окатоличення православних українців;

· діяльність братств, спрямована на захист і розвиток української культури, утвердження просвітництва як ідеології українського населення;

· ідеї Гуманізму та Реформації, що, проникаючи в Україну, впливали на середньовічну теоцентричну світоглядну систему, сприяли поширенню освіти, науки, пробуджували інтерес до української культури, мови. Виникнення і поширення гуманістичних, просвітницьких ідей зумовлювалося і визвольними рухами в Україні в ХVI-XVII ст.

2. При вивченні другого питання важливо розуміти, що українська культура зазначеного періоду, особливо з другої половини ХVІ ст., була підпорядкована інтересам визвольної боротьби українського народу проти гніту шляхетської Польщі, проти наступу католицизму і унії. Водночас зі збройною боротьбою в Україні дедалі ширше розгорталась ідеологічна боротьба проти намагань польських феодалів і католицького духовенства денаціоналізувати і окатоличити українське населення. В центрі цієї боротьби стояли братства – громадські союзи православного українського населення, духовенства, міщан, шляхти, козаків. Ці організації протистояли католицизму й унії, дбали про підтримку православних церков і монастирів, про створення шкіл і розвиток освіти, про заснування друкарень і видання літератури, особливо полемічної, а також підручників і таке інше. Перші братства виникли у Львові (1586 р.), Києві (1615 р.). Київ з початку ХVІІ ст. стає центром освіти в Україні.

3. Вивчаючи третє питання, слід виходити із того, що у зв’язку з активним наступом католицької реакції становище освіти на Україні ускладнилось. Прагнучи поширити свій вплив, католицька церква запо­чатковує в Україні єзуїтські школи. Завдяки наполегливим зусиллям українців зберегти національний характер школи, православ­ні руські школи існували в Заблудові, Володимирі-Волинському, Львові, Уневі, Холмі, Києві, Смотричі, Білостоці. Серед них визначне місце посідала Острозька школа – перша вища школа в Укра­їні, заснована князем Костянтином Острозьким близько 1576-1580 рр. Працювала вона за програмою західноєвропейських університетів, провідне місце у програмі навчання належало вивченню трьох мов: давньоукраїнської, грецької та латини. Першим ректором Острозької школи був відомий громадський діяч, письменник Герасим Смотриць­кий. Школа виховала плеяду видатних політичних і культурних діячів України, серед яких відомий письменник, філолог, ректор Київської братської школи Мелетій Смотрицький, гетьман П. Конашевич-Сагайдачний. У школі викладали відомі культурні діячі – Іов Княгиницький, Дем’ян Наливайко (брат Северина Наливайка). Після смерті Костянтина Острозького (1608) школа занепадає, за його наступників її було перетворено на єзуїтську школу.

Поширенню освіти, поглибленню її зв’язків з національним життям сприяли братські школи, навчання в яких проводилося рідною мовою. Перша брат­ська школа, відкрита у Львові у 1585 р., мала всестановий характер, високий рівень викладання. У 1615 р. на кошти Гальшки Гулевичівни відкрилася братська школа у Києві, першим ректором якої був Іов Борецький. У 1631 р. архіман­дрит Києво-Печерської Лаври Петро Могила заснував при лаврі школу вищого типу, яку через рік було об’єднано з Київською братською школою і названо Києво-Могилянською колегією (з 1701 р. – Києво-Могилянська академія). Ця школа, зберігаючи національні традиції, прийняла програму і методи західноєвропейсь­ких університетів. Викладання велося латинською мовою. Вивчалися сім вільних наук: граматика, риторика, поетика, філософія, математика, астрономія, музика; курс навчання тривав 12 років. У стінах академії народилося чимало псалмів, дум, кантів українською мовою, які згодом співалися народом.

З XIV ст. багато заможних українців для здобуття вищої освіти виїздили до Італії, Франції, Німеччини, Голландії, Чехії, Австрії, Польщі. Більшість із них поверталася в Україну, деякі залишалися працювати в Західній Європі. Визначним культурним діячем, навколо якого гуртувалися польські літератори-гума­ністи, був Павло Русин із Кросна – професор римської літератури. Всесвітньо відомим ученим у галузі астрономії, математики, медицини був випускник Болонського і Краківського університетів дрогобичанин Юрій Котермак (відомий як Юрій Дрогобич). У Болонському університеті він одержав ступінь доктора медицини і у 1481р. був обраний деканом медичного факультету. Юрій Дрогобич у 1483 р. видав у Римі книжку “Прогностична оцінка поточного” і став, таким чином, першим українським автором друкованої книги.

Поширенню в Україні вищої освіти сприяла польська Замостська академія, відкрита 1595 р. у західноукраїнському місті Замості. ЇЇ випускниками стали відомі діячі культури і науки Касіян Сакович, Ісая Козловський, Сильвестр Косов, які згодом стали викладачами Києво-Могилянської колегії.

Важливі зміни відбувалися в українській історіографії. На зміну стислим літописним оповіданням приходять щорічні записи про найважливіші події, з’являються посилання на історичні джерела, що надає літописам ґрунтовного характеру. Відомою пам’яткою історичної літератури цього періоду є “Густинський літопис”, який висвітлює події від Київської Русі до кінця XVIІ ст. Автор розрізняє історію Руси-України й історію Московського князівства, ставить питання про генезис української культури, вперше досліджує історію українського козацтва.

4. При розгляді четвертого питання, зверніть увагу на те, що унаслідок зруйнування культурних осередків в Україні у XIV – ХV ст. спостерігається перерва в літературному процесі. Оригінальна літературна творчість розвивається слабо, літературні пам’ятки ідейно та стилістично не виходять за рамки традицій княжої доби.

Боротьба запорозького козацтва проти турецько-татарських нападів породила героїчний епос – думи та історичні пісні, створювані співцями-кобзарями. Виконувались ці твори речитативом під супровід бандури, кобзи чи ліри. Серед тем героїчного епосу чільне місце займали: турецько-татарська неволя, втеча з полону, смерть козака в степу, тема трагедії жінок-невільниць. Оригінальними пам’ятками народної поезії цього періоду є “Пісня про Байду”, “Дума про козака Голоту”, дума “Маруся Богуславка”. Народна творчість прославляла почуття патріотизму, вірність православній вірі.

Крім дум та історичних пісень, в українському фольклорі XIV-XVI ст. існу­вала релігійна поезія – легенди, вірші, пісні про початок і кінець світу, про перших людей, про муки і смерть Ісуса Христа, про премудрого Соломона та про життя апостолів.

У XVI-XVII ст. в Україні виникає шкільна драма. Це були так звані містерії та міраклі – релігійні драми, що випливали з потреб церкви сценічно відображати біблійні оповідання. Національною особливістю української шкільної драми було те, що поміж віршовані діалоги релігійного змісту учні братських шкіл вводили комедійні дійства у формі інтермедій або інтерлюдій. Це були веселі, насичені національним гумором побутові сценки, що вставлялися між актами релігійної драми для розваги глядачів.

Найвизначнішою пам’яткою перекладної літератури цього періоду є “Пере­сопницьке євангеліє”, перекладене так званою простою мовою, близь­кою до народної, Михайлом Василевичем та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у 1556-1561 рр. Неабияка доля судилася цьому євангелію: на ньому складають присягу на вірність українському народові Президенти незалежної, соборної держави Україна.

Наприкінці ХVІ ст. у відповідь на експансію католицизму на схід почала розвиватися полемічна література. Першим із гострими полемічними творами виступив ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. Найбільш відомим його твором є трактат “Ключ до царства небесного” (1587 р.) із закликом до українського та білоруського народів стати на захист віт­чизни, її національних традицій. Значне місце в українській полемічній літературі кінця XVI ст. належить Стефану Зизанію, Мелетію Смотрицькому. Вершиною ж полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону в Україну (“Посланіе до всех обще в Лядской земле живущих”, “Обліченіе діавола-самодержца” та ін.) він різко виступав проти польсько-католицької реакції, висунув утопічну програму “царства Божого на землі”.

На розвиток освіти та українського письменства вплинуло виникнення друкарської справи в Україні. Точна дата початку книгодрукування в Україні невідома. Першим друкованим твором вважається “Апостол”, виданий у 1574 р. у Львові Іваном Федоровим. Найновіші дослідження свідчать, що перша українська друкарня мусила існувати у Львові ще за століття перед тим, бо у 1460 р. багатий львівський міщанин Степан Дропан подарував церкві св. Онуфрія і монастиреві при ній свою власну друкарню, яку польський король Казимир IV підтвердив привілеєм 1469 р.

Отже, протягом XIV — першої половини XVII ст., в складних умовах роз'єднаності українських земель і відсутності єдиної української держави, розвивалась українська національна культура. З посиленням національно-релігійного й соціального гноблення, насильницької політики покатоличення й полонізації, що її проводили урядові кола й феодали Польщі, розвиток української культури наприкінці XVI — початку XVII ст. набув характеру національно-культурного відродження. Зберігаючи й розвиваючи рідну мову й культуру, український народ відстоював право на свою національно-культурну й державну незалежність, на свою самостійність.

Завдання для самостійної роботи з методичними рекомендаціями

Завдання 1. Охарактеризуйте розвиток архітектури та інших видів мистецтва XIV – першої пол. XVII ст. (Питання № 5 теми 5).

Виконуючи завдання, слід звернути увагу на такі головні риси розвитку архітектури та інших видів мистецтва XIV – першої пол. XVII ст.

· Після монголо-татарської руїни монументальне будівництво в Наддніпрянській Україні на деякий час призупиняється, тоді як у західноукраїнських землях воно досягає значного розвитку. У житловому будівництві цього періоду, як і в попередні часи, переважали дерев’яні будинки. Монументальна архітектура представлена замками та церквами. Відомими є замки в Луцьку, Острозі, Крем’янці, Кам’янці-Подільському, Богуславі та Трипіллі, укріплення і житлові споруди гетьманської столиці в Чигирині. З кам’яних церков цього періоду збереглися церкви св. Онуфрія у Львові, церква св.Іоанна Предтечі в Кам’янці-Подільському.

· Українське образотворче мистецтво особливо розвивалося на західно­українських землях. У живописі продовжує панувати іконографія, набуваючи все виразніших реалістичних рис. Найбільше пам’яток збереглося в околицях Львова, Самбора, Перемишля. На Волині цих пам’яток дійшло до нас близько десятка, на Київщині – декілька. До найкращих зразків іконопису і церковного різьб­лення цього періоду належить іконостас у відбудованому Успенському соборі Києво-Печерського мо­настиря.

· Потреби друкарства зумовили розвиток графіки. З того часу збереглося чимало графіч­них робіт невідомих авторів. Так, численними гравюрами прикрашені вірші Касіяна Саковича на похорон гетьмана Петра Сагайдачного у 1622 р., тут вперше надруковано запорозький герб у вигляді козака з мушкетом на плечі.

· Зароджується театральне мистецтво. З'являється віршована шкільна драма, в якій переважали релігійні та міфологічні сюжети і акторами в якій здебільшого були учні братських шкіл та студенти колегій. Особливого розвитку набула шкільна драма в Острозькій школі та Києво-Могилянській колегії. Зароджується також комедія у формі інтермедій на побутові теми, які виконувалися в антрактах між актами драми. Вперше дві українські інтермедії були виконані між актами польської драми Якуба Гаватовича «Про усікновення голови Івана Предтечі», поставленої в 1619 р. на ярмарку в містечку Кам'янці-Струмиловій у Східній Галичині. У XVII ст. бере свій початок і вертеп — ляльковий театр.

· Розвивалася і музична культура, основою якої була усна пісенна народна творчість. Тексти і мелодії до народних дум та історичних пісень складали переважно народні поети, композитори — кобзарі, бандуристи, вони ж були і виконавцями цих творів. Кобзарі оспівували героїчну боротьбу та перемоги народу над турками, татарами, польськими шляхтичами та іншими загарбниками й поневолювачами. Улюбленими народними музичними інструментами була бандура, кобза, сопілка, дудка, в Карпатах — трембіта.

Архітектура і образотворче мистецтво України XIV — першої половини XVII ст. розвивалися на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво й живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людей, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів — з другого.

Завдання 2. Охарактеризуйте матеріальну культуру та побут XIV – першої пол. XVII ст. (Питання № 6 Теми 5).

Виконуючи завдання, знайдіть та проаналізуйте інформацію з таких питань:

- Основні риси господарського побуту,

- народний календар,

- поселення, житло,

-одяг, їжа,

-сімейні звичаї та обряди,

- форми громадського побуту,

- народні повір’я.

Завдання 3. Дослідіть початки культури козацтва. (Питання № 7 Теми 5).

При виконанні завдання скористайтеся наведеною інформацією щодо зародження на українських землях козацької культури.

Зародження на українських землях козацької культури можна віднести до кінця XVI ст., коли у м.Брест 1596 р. було укладено Берестейську церковну унію, яка передбачала утворення нової греко-католицької церкви у Польщі. Внаслідок підписання Берестейської унії на українських землях з боку Польщі посилилася колоніальна експансія, яка передбачала навернення українського населення до нової греко-католицької церкви, закриття православних церков, навчальних закладів, шкіл, братств та монастирів. Унаслідок цих дій на території сучасної Центральної України утворився новий соціальний стан - козацтво, якому довелося відігравати важливу роль у розвитку зовнішньої та внутрішньої політики України.

Серед козацтва було доволі освічених людей. Грамотні люди у Запоріжжі цінувалися; вони були військовими писарями і грали важливі ролі між козаками. Прізвисько “лукавая писуля” одержав один із військових писарів, людина винахідлива й гострого розуму Антон Головатий.

Крім прийшлих на Січ людей, які складали значну частину освічених, у самому Запоріжжі існували школи. Маса козацтва за своєю освіченістю перевершувала середній, а можливо й вищий стан людей великоруського звання свого часу.

За природними якостями запорожці вирізнялися вмінням майстерно розповідати, знаходити смішні сторони в інших і передавати їх у гумористичному, але не образливому тоні. Цією рисою характеру пояснюються й прізвиська, які вони давали прибулим у Січ: Гнида, Півторакожуха, Непийпиво, Неїжмак, Лупинос, Загубиколесо, Задерихвіст, Держихвіст-пістолем. Малого назвуть Махіною, а великого - Малютою, шибеника - Святошею, ледащо - Доброволею.

В основі характеру козака лежала двоїстість: то він веселий, щиросердий, то смутний і неприступний. Ця двійність виходила з самого життя: не маючи на Січі сімї, відірваний від неї, завжди дивлячись у вічі смерті, козак до всього ставився безжурно, а з іншого боку, туга за рідними, батьківщиною, думи про одиноку старість - примушували козака впадати у смуток.

Визначальною рисою характеру запорожців була їхня глибока релігійність. Відомо, що ніщо так не розвиває у людині релігійного почуття як постійна війна. Захист же віри предків і православної церкви був основою життя запорожців. Церкви свої вони завжди красно оздоблювали і не шкодували на це коштів.

На честь Покрова Пресвятої Богородиці завжди ставили церкву в самій Січі. Архистратіг Михаїл був невидимим керівником запорожців на війні. Святитель і чудотворець Микола, як покровитель “плавающих, странствующих и путешествующих”, допомагав у морських мандрівках, під час страшних бурь на Чорному морі.

В багатогранному та змістовному художньому житті Запорозької Січі чільне місце належало музиці, співу і танцям. Високого рівня досягла військова музика. Вагоме значення мали духові й ударні інструменти: труби, сурми, литаври, барабани, бубни. Духова музика супроводжувала походи Війська Запорозького, а також різні урочистості. Труби та сурми разом з "ударними інструментами використовували як сигнали у походах, боях, а також при зустрічах послів, гостей. Загони запорозьких козаків, що вирушали у похід, повинні були обов'язково мати трубачів або сурмачів.

Впродовж багатовікового періоду національно-визвольної боротьби український народ поряд з піснями творив думу — героїчну, драматизовану і водночас пройняту великим ліризмом поезію. Вони мали своєрідну художню форму і виконувалися під акомпанемент бандури (кобзи) або ліри. Думи і народні пісні набули активнодійового характеру завдяки "кобзарям", які часто не лише виконували, а й творили музику. Кобзарство — це своєрідне явище української народної культури, визначне мистецьке досягнення запорозького козацтва. Кобзарям належить славне місце в історії духовної культури українського народу. Особливою популярністю в козацькому середовищі користувалися танці. Найулюбленішим з них був гопак. Його виконували лише чоловіки. Основу танцю становила імпровізація, під час якої танцюристи демонстрували, хто на що здатний..

Важливе значення у розвиток української культури мав внесок Петра Конашевича-Сагайдачного (1601-1622 рр.). Гетьман відновив боротьбу за православ’я в Україні, вирішив відновити православну єпархію та домігся висвятити Йова Борецького на престол митрополита. Ці дії врятували православну церкву від знищення. Крім того, гетьман залучився підтримкою селян. Діяльність Сагайдачного була спрямована на розвиток освіти, науки, літератури та мистецтва. Петро Конашевич-Сагайдачний, будучи людиною, яка мала освіту, турбувався і про навчальні заклади, він допомагав діячам Києво-Печерського монастиря.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Які позитивні та негативні наслідки мало автономне перебування України в складі Литви та Польщі?

2. Який вплив мала боротьба українського народу проти іноземних поневолювачів на українську культуру XIV—XVI ст.?

3. Яке значення козацтва в утвердженні культурної самобутності українського народу?

4. У чому полягає значущість творчості письменників-полемістів XVI ст. І.Вишенського та М. Смотрицького?

5. Як позначилося виникнення друкарства на розвитку культури та освіти в Україні?

6. Які архітектурні стилі виникають в Україні в цей період під впливом західних тенденцій? У чому їх специфіка?

7. Чим було зумовлене відходження від візантійських традицій українського іконопису та живопису на межі XVI—XVII ст.?

План семінарського заняття

1. Православні братства і їх роль у історико-культурному розвитку українського народу.

2. Освіта, наука, книгодрукування. Творчість письменників-полемістів XVI ст.

3. Культура Ренесансу в архітектурі і образотворчому мистецтві України. Становлення художніх стилів: романського, готичного, ренесансу.

4. Виникнення Запорозької Січі та роль козацтва в розвитку української культури. Діяльність гетьмана П. К. Сагайдачного.

Дата добавления: 2014-11-29