Передмова. Для України період останніх років XX і початку XXI століть характерний низкою катастроф техногенного та природного походження

Для України період останніх років XX і початку XXI століть характерний низкою катастроф техногенного та природного походження, зростанням числа соціальних небезпек, пов 'язаних з економічними негараздами.

Вихід з цього становища полягав у реалізації комплексу заходів, спря­мованих на мобілізацію державних структур, громадськості на те, щоб створити матеріальні засади, підготувати відповідні людські ресурси і, найголовніше, змінити спосіб мислення та поведінки людей.

Серед заходів, започаткованих в галузі освіти, було введення в дію Програми підготовки студентів вищих закладів освіти з дисципліни «Без­пека життєдіяльності» (спільний наказ Міністра освіти України та На­чальника штабу — Заступника начальника цивільної оборони України від 20.06.95 р. № 182/200 «Про викладання дисциплін «Безпека життє­діяльності» та «Цивільна оборона»). Ця програма неодноразово піддава­лась критиці, оскільки в ній було зроблено акцент, головним чином, на питання безпеки людини у виробничих умовах і надзвичайних ситуаціях, дублювалися розділи дисципліни «Охорона праці», водночас питома вага питань, зокрема теоретичні аспекти безпеки життєдіяльності, роль люд­ського фактору в її забезпеченні була надзвичайно мала.

Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» у всіх вищих закла­дах освіти України спонукало до виходу у світ великої кількості навчаль­них посібників. Серед них слід відмітити посібники, написані І.М.Мицен-ком; М.В. Захарченком зі співавторами; І.П. Пістуном; В.Н.Лапіним; Н.М. Заверухою; Я. І. Бедрієм; В.С. Джигереєм зі співавторами та ряд інших. Але недоліки програми, коли автори прагнули дотримуватись її, не дозволяли їм створити повноцінний посібник. Проте вони зробили великий внесок у розвиток безпеки життєдіяльності як нормативної дисципліни.

Відповідно до наказу Міністра освіти України № 420 від 2 грудня 1998р. «Про вдосконалення навчання з охорони праці й безпеки життєдіяльності у вищих закладах освіти» у 1999році була видана Програма з дисципліни «Безпека життєдіяльності» для вищих закладів освіти. Згідно з новою програмою метою вивчення дисципліни є забезпечити відповідні сучасним вимогам знання студентів про загальні закономірності виникнення і роз­витку небезпек, надзвичайних ситуацій, їх властивості, можливий вплив на життя і здоров'я людини та сформувати необхідні в майбутній практичній діяльності спеціаліста уміння і навички для їх ліквідації і запобігання їм, захисту людей та навколишнього середовища.

Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» повинно базуватися на засадах інтеграції теоретичних і практичних знань, отриманих сту­дентами в загальноосвітніх навчальних закладах (природознавство, фізи­ка, хімія, біологія, цивільна оборона у складі допризовної підготовки, фізична культура, трудове навчання тощо), одержаних при вивченні загально­освітніх дисциплін та набутому життєвому досвіді.

Автори в цьому навчальному посібнику намагалися врахувати як пози­тивний досвід викладення данної дисципліни, так і певні недоліки і про-рахунки, що містяться в деяких попередніх, а також: створити такий посібник, який би в повній мірі відповідав новій навчальній програмі.

Весь матеріал, що вміщено у посібнику, викладено таким чином, щоб він був доступним для розуміння студентам І-II курсів навчання всіх вищих закладів освіти України незалежно від профілю закладу та спрямованості навчання.

Навчальний посібник написали:

— докт. хім. наук, проф. Є.П. Желібо (Академія державної податко­вої служби України) — передмова, розділи 2, 3;

— канд. біол. наук Н.М. Заверуха —розділи 4, 6(Київський торгово-економічний коледж:);

— канд. техн. наук, доц. В.В. Зацарний (Національний технічний уні­верситет України «Київський політехнічний інститут») — передмова, вступ, розділи 1 та 5, параграф 2.2.4; параграфи 1.3.1, 1.3.2 написані спільно з канд. техн. наук Л. О. Мітюк.

Автори і видавці будуть вдячні за всі зауваження та побажання щодо покращення навчального посібника, які можна надсилати за адресою: ви­давництво «Каравела», а/с В 474, м. Київ-1, 01001, Україна.

ВСТУП

Проблема захисту людини від небезпек постала водночас з появою на Землі людства. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема людина загалом дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так само як і людству доводилося дбати про безпеку свого існування.

Первісна людина була тісно пов'язана з природою. Наші предки не просто поклонялися рослинам, звірам, птахам, сонцю, вітру, воді тощо, а використовували свої знання про них для життя в єдності з природою, оскільки саме природні небезпеки становили головну загрозу.

Другою групою небезпек, які почали становити загрозу людині з часу існування її на нашій планеті, були дії інших людей. Війни, збройні конфлікти, вбивства, викрадення, погрози, терористичні акти та інші акти насильства супроводжували і в наш час продовжують супроводжу­вати розвиток суспільства.

Третьою на Землі з'явилась група небезпек, що походять від об'єктів, створених людьми, так званих антропогенних чинників: машин, хімічних та вибухових речовин, джерел різного роду випромінювань, макро- та мікроорганізмів тощо. Ці небезпеки пов'язані з прагненням людини глибше пізнати себе і навколишний світ, створювати матеріальні блага і, як не парадоксально, з пошуком більшої безпеки.

Протягом усієї своєї історії, людство прагне зробити життя зручним. У людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її ж творіння становлять загрозу для неї самої.

Можна навести багато прикладів, які, здавалося, свідчать про те, що завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки лю­дей зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинених країнах світу вже наближається до 80 років і продовжує зростати. Цих результатів досягнуто завдяки розвитку медицини, що сягає своїми коренями часів Гіппократа (460-370 рр. до Р.Х.), який здійснив реформу античної медицини, та Арістотеля (384-322 рр. до Р.Х.), який вже в ті далекі часи вивчав умови праці.

Однією з найнебезпечніших галузей людської діяльності була і залишається в багатьох країнах, в тому числі в Україні, гірнича спра­ва. Останні свідчення цьому — загибель 80 українських гірників на початку березня 2000 р. і 55 — у серпні 2001 р. Тому вже з часів

середньовіччя учені досліджували небезпеки, пов'язані з гірничо­добувною справою. Георгій Агр і кола (1494-1555 рр.) у 1545 р. першим зробив запис про випадок виділення та вибуху рудникового газу. Відомому лікарю епохи Відродження Парацельсу (1493-1544 рр.), який теж вивчав небезпеки, пов'язані з гірничою справою, належать слова: «Все є отрута і все є ліки. Лише певна доза робить речовину отрутою чи ліками». Цей вираз можна вважати основою принципу нормування шкідливих речовин, який використовується дотепер.

Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В.Ломо-носов (1711-1764). У 1763 р. він видав трактат з основ металургії та рудних справ, у якому розглянув різні питання гігієни та безпеки праці гірників, організації їх праці та відпочинку, укріплення грунтів, відведен­ня рудникових вод, небезпечних концентрацій газу та пилу, раціональ­ності одягу.

У 1847 р. А.М.Нікітін видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів», де описав заходи, що мають попереджувати професійні захворювання та аварії.

У ХІХ-ХХ ст. у зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості про­блемами безпеки на виробництві займається багато вчених. Відзначимо насамперед учених, діяльність яких пов'язана з Україною. Це перший ректор Харківського технологічного та Київського політехнічного інсти­тутів В.Л.Кірпічов (1845-1913 рр.), який у своїх працях пов'язав питан­ня безпеки промислового обладнання з теоретичними питаннями при­кладної механіки та опору матеріалів, та академік АА.Скочинський (1874-1960 рр.), який зробив величезний внесок у розвиток техніки безпеки на вугільних шахтах.

Суттєва роль у забезпеченні БЖД належить індивідуальним засобам захисту. Одним з показових прикладів цих засобів є протигаз, створе­ний академіком М.Д.Зелінським у 1915 р., який майже без принципових змін використовується дотепер.

Можна наводити ще багато прикладів, які свідчать про людські зусилля, спрямовані на власну безпеку, та водночас можна навести не менше прикладів, які дали підставу Жану Батісту Ламарку майже двісті років тому, а саме 1809 р., заявити: «Інколи здається, що при­значення людини полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для життя». Але катастрофічні потрясіння XX ст. перевершили всі найжахливіші побоювання стосовно долі людства і можуть розглядатися не інакше як війна на знищення, яку оголосила сучасна цивілізація самому феномену людини.

Дата добавления: 2014-11-29