Види понять. 2 страница

Закони мислення носять також аксіоматичний характер: це істини, які не потребують доведення, мають історично неперехідний характер, тобто підтвердили, проявили та зафіксували у свідомості людей свою правильність.

Логічні закони носять відносний характер, їх вимоги стосуються лише сфери мислення.

Знання та свідоме використання основних законів логіки сприяє підвищенню якості та ефективності раціонального пізнання. Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. У практиці мислення трапляються двоякого роду логічні помилки, пов’язані з порушенням вимог законів логіки: софізми та паралогізми.

Софізм – це логічна помилка, допущена розмірковуючим навмисне. До софізмів вдаються ті, хто намагається ввести в оману, надати вигляд істинного за допомогою логічного виправдання. Найчастіше софістичні умовиводи будуються за допомогою порушення вимог закону тотожності.

Паралогізм – це логічна помилка, допущена не навмисне, а через незнання логічних правил.

Закон тотожності формулюється так:

Кожна думка про конкретний предмет, про конкретну його властивість, в конкретному міркуванні повинна зберігати один і той самий визначений зміст.

У символічному вигляді закон тотожності можна записати як А є А, А = А.

Аристотель у своїй праці “Метафізика” зазначав, що неможливо нічого мислити, “якщо не мислити (кожен раз) що–небудь одне”. Звідси випливає важлива вимога: забороняється тотожні думки приймати за різні, а різні – за тотожні. У випадку порушення стає можливим ототожнення різних думок і розрізнення тотожних. В силу особливостей нашої природної мови, яка дає можливість висловлювати одну й ту саму думку через різні мовні форми, це приводить до підміни висхідного смислу понять і до заміни однієї думки іншою.

Суть закону тотожності Аристотель прокоментував у “Метафізиці” так: “Без сумніву, що ті, хто мають намір розмовляти один з одним, повинні скільки-небудь розуміти один одного. Якщо цього не відбувається, то хіба можуть вони розмовляти один з одним? Тому-то кожне з імен повинно бути зрозуміле і розмовляти про що-небудь, при цьому – не про кілька речей, а тільки про одну; якщо ж у нього кілька значень, то потрібно роз’яснити, яке з них (у кожному випадку) мається на увазі. Отже, якщо хтось говорить, що це ось є і (водночас) його немає, він заперечує те, що стверджує, так що за його словами (виходить що) маючи не має того значення, яке воно має, а це неможливо”.

Необхідно запам’ятати 2 основних правила закону тотожності:

1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.

2. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають вживатися в одному й тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.

Найбільш розповсюдженими помилками є:

1) підміна поняття;

2) підміна тези (в доведенні або спростуванні).

Дотримання правил закону тотожності має велике значення у роботі юриста:

1) у слідчій практиці до закону звертаються у процесі розпізнання, коли треба встановити тотожність особи або предмета за їх прикметами і особливостями шляхом їх пред’явлення свідку, потерпілому, постраждалому чи звинувачуваному, тобто, коли треба встановити, що об’єкт А, який мав місце в певних обставинах, є той же самий об’єкт А в інших обставинах;.

2) у слідчій практиці широко використовується ідентифікація (ототожнення) осіб і предметів, за допомогою якої встановлюється, наприклад, з якого пістолета вистрілили куля, ким написаний лист, знайдений під час обшуку. Це дасть змогу встановити, що стріляти міг лише той, у кого знайдений пістолет або у того, хто мав до нього доступ.

3) в процесі розгляду будь-якої справи закон тотожності має важливе значення, адже якщо не буде встановлений точний зміст понять, якими користуються учасники процесу, якщо ці поняття не будуть вживатися в суворо визначеному значенні, то замість вияснення суті справи, відбудеться її заплутування, що буде на руку звинуваченому.

Отже, закон тотожності виступає тією необхідною умовою, без виконання якої неможливим є логічно правильне міркування.

Слід мати на увазі, що закон тотожності, як і формальна логіка, оперує сталими поняттями. Процес переходу одного поняття в інше не входить до компетенції формальної логіки і не є предметом її вивчення..

Закон суперечності формулюється так:

Дві протилежні думки про один і той самий предмет, в одному і тому самому відношенні не можуть бути обидві одночасно істинними.

У символічному вигляді закон суперечності можна записати наступним чином:

АÙĀ..або Невірно, що А і не-А.

Якщо закон тотожності обумовлює таку рису нашого мислення, як визначеність, закон суперечності забезпечує його послідовність і несуперечність. Цей закон поширюється на протилежні судження (контрарні) і на суперечні (контрадикторні).

Для того, щоб правильно з’ясувати межі дії закону суперечності, треба усвідомити смисл відношення несумісності. Воно може бути двох видів:

1) протилежного (контрарного) виду, коли одному й тому ж предмету або класу однорідних предметів приписують протилежні якості;

2) суперечного (конрадикторного) виду, коли в одному судженні дещо стверджують про предмет або множину предметів, а в іншому – те ж саме заперечують відносно окремого предмета, множини предметів, або деякої частини предметів цього класу.

З порушенням цього закону пов’язані певні логічні помилки. Важливо пам’ятати, що суперечності в судженнях – це явище суб’єктивне, вони можуть бути результатом недостатніх знань про предмет або результатом демагогії, навмисних чи словесних викрутасів, прямого обману, що часто зустрічається в юридичній практиці. Отже, уміння викривати та усувати логічні суперечності в свідченнях обвинуваченого, свідків, потерпілого, використання їх в інтересах об’єктивного судового розгляду і винесення справедливого вироку може бути сформованим лише при розумінні та виконанні закону суперечності.

В юридичній практиці вирішення закону суперечності дозволяє здійснювати кодифікацію законодавства, тобто усунення протиріч між статтями або окремими законами для створення логічної системи законодавства. Дотримання пріоритету вищих законів над нижчими дозволяє визначити певну ієрархію і логічну структуру законів.

На дії цього закону засновано алібі. Доведення алібі полягає в установленні того, що дана людина під час злочину була в іншому місці. І якщо це істинно, то не може бути істинним протилежне, що ця людина була на місці злочину.

Закон виключеного третього формулюється наступним чином:

Дві суперечні думки про один і той самий предмет, в один і той самий час, в одному і тому самому відношенні не можуть бути одночасно ні істинними, ні хибними, одна з них істинна, друга обов'язково хибна, третьої бути не може.

Цей закон можна записати так: АÚĀ., А або не-А.

Слід зазначити, що закон виключеного третього стосовно протилежних висловлювань сили не має. Він розповсюджується тільки на суперечні (контрадикторні) висловлювання.

Головною умовою застосування закону виключеного третього при характеристиці речей і явищ є наявність категоричної альтернативної ситуації, що характеризує стан речей у формі ділеми: “або-або”.

Платон коментував цей закон так: “Людина не може бути одночасно і здоровою, і хворою”.

Законом виключеного третього необхідно керуватися при вирішенні альтернативних питань: не можна ухилятися від певної відповіді, не можна шукати щось середнє.

Але при формулюванні вибору можуть допускатися помилки. Крім того, ще Аристотель висловлював сумніви відносно застосування цього закону щодо майбутніх подій. Цей закон не можна застосувати до суджень з порожнім суб’єктом. Сумніви Аристотеля щодо меж застосування цього закону спонукали вчених ХХ ст. до розвитку нового напрямку в логіці – інтуіціоністської логіки, в якій не діє закон виключеного третього.

Значення цього закону в нашому мисленні полягає в тому, що він встановлює інтелектуальні межі для пошуку істини і за цими межами її пошук невиправданий.

В юридичній практиці цей принцип “або-або” знайшов широке застосування: ще в афінському суді, де було встановлено подвійне голосування – спочатку визначалося: винний – невинний, потім – міра покарання. Під час судового процесу визначається: чи мала місце подія злочину чи не мала, знаходився на місці злочину підозрюваний чи не знаходився, визнає він себе винним чи не визнає, винний звинувачуваний чи невинний, правильний вирок суду чи неправильний.

Аналогічно у цивільному праві. Наприклад, якщо відповідач не визнає себе батьком дитини, суд може назначити судово-медичну експертизу і експерт або виключає, що дитина могла народитися від даного чоловіка, або допускає таку можливість.

У Верховній Раді під час проведення засідань визначається, чи є кворум, чи немає; чи прийнято рішення, чи не прийнято.

Закон достатньої підстави формулюється так:

Будь-яка істинна думка повинна бути достатньо обґрунтованою.

Доказовим буде таке мислення, в якому не тільки стверджується істинність висновку, але існують підстави, що дозволяють визнати це положення істинним. Достатньою підставою можуть бути очевидність, факти, теорія, аксіоми, постулати, закони.

Закон достатньої підстави за своїм функціональним призначенням виступає своєрідним підсумком 3 попередніх законів і характеризує таку рису міркувань як обґрунтованість. У своїй “Монадології” Г.Лейбніц так формулює закон достатньої підстави: “Жодне явище не може виявитися істинним або дійсним, жодне твердження – справедливим без достатньої підстави, чому справа йде саме так, а не інакше”.

З порушенням закону достатньої підстави пов'язані два види помилок:

1) “після того - отже з причини цього” - той факт, що подія відбувалася раніше за часом, не означає, що вона є причиною іншої події;

2) “не випливає” - для обґрунтування висновку використовуються інші висловлювання або факти, які з висновком логічно не пов’язані.

Закон достатньої підстави має важливе значення у пізнанні як логічний критерій істини. В юридичній практиці у кримінальному праві по відношенню до звинуваченого він використовується як запобіжний захід при наявності достатніх підстав. У цивільному праві зазначається, що цивільні права і обов’язки виникають з передбачених законом підстав. У суді справа буде розглядатися лише в тому випадку, коли для цього є достатні підстави. Вирок суду має бути достаньо обґрунтованим.

1.5. Практичне значення логіки для юристів.

Логіка є однією з найдавніших та найважливіших наук, які складають інтелектуальне ядро духовної культури людства. У всіх сферах розумової діяльності знання і суворе дотримання вимог законів формальної логіки у процесі отримання вивідного знання є необхідною умовою для досягнення істини.

Кожна людина, безумовно, володіє стихійною, інтуїтивною логікою, бо без неї вона не змогла б думати та спілкуватися з іншими людьми. Проте логічна інтуїція не може замінити людині логічного знання. Інтуїтивна логіка не завжди успішно справляється з критикою неправильних міркувань. Справедливо, однак, і те, що багато людей, які вивчали логіку, порушують процедури і правила вивідного знання, ігнорують їх роль та значимість. Та все ж, як показує досвід, вивчення і практичне застосування знань з логіки дає можливість працювати на юридичній ниві більш впевнено, продуктивно і ефективно.

В цілому, можна виділити такі основні функції логіки:

1) пізнавальна – логіка пояснює процеси мислення і вказує, за яких умов досягається істинне знання і які наслідки неправильних міркувань;

2) світоглядна – логіка приймає участь у формуванні світогляду людей як сукупності їх поглядів на світ і на відношення людини до цього світу;

3) методологічна – логіка забезпечує процес мислення певним методом пізнання;

4) ідеологічна – логіка виступає як засіб обгрунтування певної ідеології;

5) логіка формує логічну культуру людини. Логічна культура – це культура мислення, яка виражається у письмовій та усній мові. Логічна культура включає певну суму знань про засоби розумової діяльності, її форми та закони; вміння використовувати ці знання в практичних міркуваннях, тобто оперувати поняттями, здійснювати логічні операції, доводити та спростовувати; вміння аналізувати свої та чужі думки, знаходити і встановлювати логічні помилки.

Саме на практичне використання логіки звертали увагу видатні мислителі. Так, Дж.Ст.Міль вважав завданням логіки управління думками. Г.Гегель підкреслював необхідність вивчення формальної логіки, бо вона загострює розум. Відомий фізіолог, академік М.Анохін писав, що логіка – це необхідний інструмент, який звільняє від необхідності запам’ятовувати зайве і допомагає знайти в масі інформації те цінне, що потрібне людині.

Питання про практичне значення логіки для юристів розглядалося протягом багатьох століть. Ще Цицерон радив при розгляді судових справ особливо виділяти логічний бік справи: спочатку треба обдумати, що сказати, а потім уже і сказати.

У 1588 р. була видана книга Абрама Франца “Правова логіка”, головною метою якої було показати тісний зв’язок логічних та правових знань. У 1672 р. Г.Лейбніц написав роботу “Elementa juris naturalis”, у якій зробив спробу визначити основні модальності права і визначити логічні відносини між ними. Вважається, що саме ця робота породила такий напрямок, як деонтична логіка або логіка норм. Крім цього напрямку, до права мають відношення такі розділи як темпоральна (часова) логіка, епістемічна (логіка знань), логіка дії, логіка взаємодії, логіка питань та відповідей тощо.

Право як наука, що розвивається, не може не звертатися до логіки, яка допомагає при побудові теорій, подоланні суперечностей. Методи сучасної логіки широко застосовуються у науковому дослідженні проблем права і входять до складу методології правознавства.

Особливе значення має логіка у наукових дискусіях та суперечках. Так, якщо їх учасники виходять з одних і тих же засновків, але у ході дискусії приходять до різних висновків, то всі вони, безумовно, не можуть бути істинними. Більше того, оскільки фізична сила не є методом доведення істини, то для вирішення дискусії необхідно встановити в опонента логічні помилки.

В сучасній юридичній практиці використовується широкий арсенал логічних засобів: визначення та поділ понять, версія як вид гіпотези, умовивід, доведення та спростування тощо. Для успішного використання логічних засобів необхідне їх глибоке знання. Отже, щоб стати справжнім юристом, треба мати високу і правову, і логічну культуру.

В сучасних умовах розвитку нашої країни значення логіки значно зростає. Побудова правової держави передбачає, що роль юридичних наук як теоретичної основи правового регулювання нових суспільних відносин значно посилюється. Крім того, вимагає перегляду законодавство, яке має відповідати новій парадигмі мислення та суспільному розвитку.

Питання для самоконтролю

1. Що означає термін “логіка”?

2. Вкажіть найбільш правильне, з вашої точки зору, визначення предмету дослідження формальної логіки.

3. Опишіть структуру формальної логіки.

4. Що таке природна логіка людини?

5. В чому полягає практичне значення формальної логіки для юристів?

6. Яку систему символів використовують у спеціальних теоріях? Наведіть приклади.

7. Що називається законом логіки?

8. Як формулюється закон тотожності?

9. Які помилки існують при порушенні закону тотожності?

10. Як формулюється закон суперечності?

11. На які судження розповсюджується закон суперечності?

12. Наведіть формулювання закону виключеного третього.

13. Що є достатньою підставою для істинності суджень?

14. Які помилки існують при порушенні закону достатньої
підстави?

15. Яка роль законів логіки у правовому пізнанні?

Завдання для самостійної роботи

Практикум №1, тест №1.

Змістовий модуль 2. Поняття та логічні операції з ними

Основні питання лекції та семінарського заняття

2.1 Поняття як форма мислення: загальна характеристика, властивості та ознаки.

2.2 Структура поняття: зміст та обсяг поняття. Закон оберненого відношення між змістом та обсягом поняття.

2.3 Види понять.

2.4 Логічні відношення між поняттями.

2.5 Логічні операції над поняттями.

Основні поняття: поняття, зміст, обсяг, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, термін, термінологія, родові і видові ознаки, обмеження і поділ понять, класифікація, дефініція, опис, характеристика, порівняння, розрізнення.

2.1. Поняття як форма мислення: загальна характеристика, властивості та ознаки.

Процес мислення, незалежно від того про що ми міркуємо (космос, право, поезія) або на якому рівні міркуємо – буденному чи науковому – носить, в основному, понятійний характер, але вміння оперувати поняттями дається людині не від народження, а формується і розвивається в процесі практики.

Значення логіки полягає в тому, що вона допомагає перетворити цей процес із стихійного в свідомий і зробити його інтенсивним і плідним.

Поняття як форма мислення є такий спосіб відображення дійсності, коли предмет розкривається через сукупність його ознак. Тому мати поняття про предмет означає знати, які ознаки йому притаманні, в яких зв’язках і відношеннях він знаходиться з іншими предметами і чим він від них відрізняється.

Ознаки предмета мають різноманітний характер. Перш за все, їх можна розділити на істотні – це такі ознаки, які відображають природу предмета, його сутність і відрізняють його від усіх інших предметів та неістотні ознаки – це ознаки, наявність або відсутність яких не приводить до зміни предмета чи явища. Різниця між істотними та неістотними ознаками відносна: ознаки, що є істотними, із розвитком і змінами предмета можуть перетворюватися в неістотні і навпаки.

Ознаки предмета також можуть бути: загальними і одиничними, особливими (специфічними), суттєвими і несуттєвими, необхідними і випадковими, подібними тощо.

Створення понять – це не дзеркальне відображення предметів дійсності, а складний діалектичний процес, який включає в себе багато логічних прийомів. Щоб утворити поняття, необхідно вивчити предмет в усіх його істотних проявах. Утворення того чи іншого поняття – це завжди крок уперед у пізнанні навколишнього світу, новий ступінь у розвитку науки. У процесі утворення понять користуються такими логічними способами як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування та узагальнення.

Відображуючи дійсність, поняття мають певну відносність. Так, вони можуть виникати до виникнення самого предмета: соціалізм, комунізм. Предмет може зникнути, а поняття залишається: первісна людина, рабовласницький лад. В процесі розвитку виникають нові поняття: інформаційне суспільство, Інтернет. В цілому, поняття виконують в нашому житті 2 основні функції: пізнавальну, об’єднуючи пізнавальну, абстрактну діяльність людини і виступаючи мовою науки, та комунікативну – закріплюючи свої знання в формі понять, люди обмінюються ними в процесі діяльності та передають їх наступним поколінням.

Поняття нерозривно зв’язані з мовою, адже поняття виражаються і закріплюються в словах і словосполученнях. Але єдність поняття і слова не означає їх повного збігу. В мові існують омоніми (слова, що мають однакове звучання, форму, але різний зміст – коса, закон) або синоніми (слова, що мають різне звучання і форму, але виражають одне і те ж поняття – угода і договір, правознавство і юриспруденція). Це приводить до полісемії (багатозначність слів), коли змішуються поняття і допускаються помилки в міркуваннях. Отже, необхідно точно встановлювати значення слів, щоб використовувати їх правильно.

В різних галузях науки і техніки розробляється особлива система понять – термінологія. Термін – це слово чи словосполучення, яке означає визначене поняття, що характеризується однозначністю в межах даної науки. Наприклад, в Кримінально-процесуальному кодексі пояснюються такі терміни: суд першої інстанції, суддя, прокурор, слідчий тощо. Це дозволяє правильно застосовувати правові терміни.

2.2. Структура поняття: зміст та обсяг поняття. Закон оберненого відношення між змістом та обсягом поняття.

За своєю логічною структурою поняття складається зі змісту та обсягу.

Змістом поняття є сукупність ознак, на підставі яких узагальнюються і виділяються у понятті предмети певного класу. Наприклад, змістом поняття “право” є такі ознаки: сукупність норм поведінки людей, їх установлення та санкціонування державою, їх забезпечення примусовою силою державних органів. Ці ознаки є загальними для будь-якого права і відрізняють право від інших суспільних явищ – політики, релігії, економіки тощо.

Зміст поняття схематично виражається так: A (bcd…), де A - це поняття взагалі, а bcd…- мислимі в ньому ознаки предметів.

В системі ознак, які утворюють зміст поняття, слід виділити: родові - загальні і суттєві для всіх предметів даного класу та видові – загальні і суттєві лише для даного предмета, які відрізняють цей предмет від інших. Так, родовою ознакою по відношенню до поняття "право" виступає ознака “норми поведінки людей”, які включають і неправові норми – норми моралі, а видовою ознакою є те, що вони санкціонуються державою і їх виконання забезпечується примусовою силою державних органів.

У кримінальному праві поряд з терміном “злочин” існує специфічне поняття “склад злочину”. Під “складом злочину” розуміється сукупність об‘єктивних ознак, при наявності яких суспільно небезпечна дія визнається злочином за кримінальним законом. Відсутність хоча б однієї з ознак, названих у законі, означає відсутність злочину в цілому. У такому випадку скоєне не може бути кваліфіковане за статтею закону, в якій описаний даний склад злочину.

Обсяг поняття – це множина предметів, кожний з яких є носієм ознак, що складають зміст поняття. Так, обсяг поняття “право” включає сукупність правових норм, які існували, існують і виникнуть у майбутньому.

Графічно обсяг понять зображається у вигляді кола, де А- це будь-яке поняття.

А

Предмети, які входять в обсяг поняття, називаються класом або множиною. Наприклад, до поняття “право” відносяться різні підкласи – історичні форми права, різні галузі права тощо.

Окремі предмети, які входять до класу, називаються елементами. Наприклад, римське право, церковне право, цивільне право.

Клас предметів може бути загальним – охоплює всю сукупність предметів – планети Сонячної системи, жителі Донецька, столиці світу; одиничним – складатися з одного предмету – Земля, Донецьк, пустим – не включає жодний предмет – кентавр, світовий розум.

В класі загальних понять виділяють особливу підмножину універсальних понять, це підклас, обсяг яких в принципі не може бути обчислений, наприклад: буття, матерія, простір, час, Всесвіт. Як правило, це поняття, якими оперує філософія.

Пустота поняття обумовлена різними обставинами. По-перше, фіксацією поняттям логічно несумісних ознак: "круглий квадрат", "живий труп", такі поняття кваліфікуються як логічно пусті. По-друге, якщо зміст поняття суперечить законам та явищам природи, такі поняття кваліфікуються як фактично пусті: "вічний двигун", "Змій Горинич".

Зміст і обсяг понять органічно пов’язані між собою. Ці відносини виражені законом оберненого відношення між змістом і обсягом понять. Згідно з законом, збільшення обсягу поняття приводить до зменшення змісту, а зменшення обсягу – до збільшення змісту.

Всю множину понять можна розбити на декілька підмножин:

- за кількістю елементів обсягу (пусті і непусті; непусті – одиничні і загальні),

- за характером елементів обсягу (збірні і незбірні),

- за типом елементів обсягу (конкретні і абстрактні),

- за характером ознак, що складають зміст понять (позитивні і негативні, співвідносні і безвідносні).

Конкретними називаються поняття, елементом обсягу якого є предмет або клас предметів (множина): "дім", "дерево", "Київ".

Абстрактними називаються поняття, елементом обсягу якого є властивості предметів або відношення між ними: "відданість", "чесність", "хоробрість".

Поділ понять на абстрактні та конкретні інколи породжує логічну помилку "гіпостазування", яка полягає в опредметненні абстрактних сутностей і приписуванні їм реального предметного існування. Так поняття "талановита людина" є конкретним, оскільки до його обсягу входять будь-які талановиті люди. А поняття "талановитість" – абстрактне, оскільки до його обсягу входять властивості людей. Помилка полягає в тому, що "талановитість" розуміється як існуюча в реальному світі сама по собі, безвідносно до її носія – людини.

Незбірними називаються поняття, елементами обсягу якого є окремі предмети: "людина", "університет", "студент", "планета Марс".

Збірними називаються поняття, елементами обсягу якого є декілька предметів або класи предметів, але які мисляться як одне ціле: "Сонячна система", "галактика", "команда", "сім'я".

Позитивними називаються поняття, в змісті яких відображається наявність певних ознак: "чесний", "хоробрий".

Негативними називаються поняття, в змісті яких фіксується відсутність певних ознак: "нечесний", "не хоробрий".

Не слід плутати логічну характеристику поняття з її повсякденним чи літературним змістом, так поняття "непідкупний суддя" – негативне, оскільки вказує на відсутність такої ознаки як "підкупність", але має позитивний літературний, повсякденний і соціальний зміст. Поняття "підкупний суддя" – позитивне, але має негативний повсякденний і соціальний зміст і використовується в літературі в негативному значенні.

Безвідносними називаються поняття, в змісті яких відсутні ознаки, які вказують на відношення з іншими поняттями, необхідними для змісту цих понять: "держава", "політика", "книга".

Відносними називаються поняття, в змісті яких наявні ознаки, які вказують на відношення з іншими поняттями. Такі поняття не можуть вживатися самі по собі, безвідносно іншого поняття вони втрачають сенс: "батьки" (стосовно поняття "діти"), "верх" (стосовно поняття "низ"), "вправо" (стосовно поняття "вліво").

Визначити до якого виду належить поняття, означає дати йому логічну характеристику. При логічному аналізі понять необхідно враховувати ці підстави. Наприклад, логічний аналіз поняття “юрист” – загальне, незбірне, конкретне, позитивне, безвідносне.

2.4. Логічні відношення між поняттями.

Логічними відношеннями між поняттями називають основні типи відношень між структурними елементами понять, тобто відношення між поняттями за обсягом і змістом.

Відношення понять за їх змістом: порівнювані – поняття, які мають спільні родові ознаки: право і мораль (суспільні явища), адвокат і слідчий (юристи), метелик, квітка, людина (живі організми); непорівнювані – поняття, які не мають спільних родових ознак: алібі і пенсійний фонд, вина і версія, юрисконсульт і незалежність судді, підприємство і адміністрація підприємства. Але такий поділ носить досить умовний характер.

Запам’ятайте: логічні відношення можна встановити лише між порівнюваними поняттями! Непорівнювані поняття вживаються в розмовній мові та літературі як порівняння лише відповідно їх значенню, прийнятому в даній культурі в даний історичний період. Так поняття "камінь" і "серце" - не родові поняття і логічних відносин між ними немає. В побутовій мові і в літературі порівняння серця з каменем означає суху, черству людину.

Відношення між поняттями за їх обсягом: сумісні поняття – це поняття де видові ознаки забезпечують повне або часткове збігання обсягів: юрист-депутат, книга-підручник. У сумісних понять складаються відношення тотожності: Київ – столиця України; підпорядкування: дерево - дуб; часткового збігу (перетину): студент – відмінник. Несумісні поняття -цепоняття, видові ознаки яких повністю не збігаються: гуманітарні науки – природничі науки, обгрунтований вирок – необгрунтований вирок.

Дата добавления: 2014-11-29