Тема 5. Фактори валютно-фінансового впливу на світову торгівлю 1 страница

1. Валютно-фінансові умови зовнішньоторгівельних контрактів.

2. Вплив валютного курсу.

3. Вплив валютного регулювання та валютного контролю.

4. Вплив порядку здійснення міжнародних розрахунків

5. Вплив фіскальних важелів державної політики.

На обсяги світової торгівлі впливають наступні валютно-фінансові фактори: валютно-фінансові умови зовнішьноторгівельних контрактів, валютний курс, державне валютне регулювання і контроль, порядок здійснення міжнародних розрахунків, державні установи та державна валютно-фінансова політика, міждержавні торгові угоди.

Всі ці фактори можна розподілити на внутрикорпоративні, національні та міжнародні. Внутрикорпоративні фактори враховують фінансовий стан підприємства, наявність експортно-імпортної спеціалізації та компетенції. Національні фактори враховують всі державні інструменти, що регулюють діяльність підприємств, а міжнародні – ті фактори, які виходять з участі країни в тих чи інших міждержавних угодах.

1. Першочерговою і необхідною умовою здійснення міжнародної торговельної операції є зовнішньоторговельний контракт, який визначає права та обов’язки сторін, їх відповідальність за проведення операції [23]. При складанні контракту велике значення має правильне визначення валютно-фінансових і платіжних умов угоди, від яких залежить рентабельність зовнішньоторговельних операцій, своєчасне отримання платежу, виконання обов’язків за контрактом, страхування сторін від валютних ризиків.

При визначенні валютно-фінансових і платіжних умов дуже часто виявляється протилежність інтересів сторін. Так, експортер після відвантаження товару його імпортеру заінтересований отримати максимально велику суму валюти в короткий термін, одержати від покупця відповідні гарантії щодо забезпечення платежу тощо. Імпортер, у свою чергу, прагне скоріше отримати товар, сплатити менше валюти і, по можливості, максимально відтягнути платіж, тобто домогтися від продавця надання комерційного кредиту.

Вибір валютно-фінансових і платіжних умов контрактів залежить від багатьох чинників, зокрема від характеру економічних і політичних відносин між країнами, наявності або відсутності міждержавних угод, кон’юнктури ринку і перспектив його розвитку, традицій та звичаїв торгівлі даним товаром, норм національного законодавства, міжнародних правил і конвенцій, які регулюють розрахункові відносини, тощо.

Якщо укладенню зовнішньоторговельного контракту передує міждержавна угода (наприклад, про порядок поставки і проведення платежів), яка має деякі загальні валютно-фінансові умови, то в контракті доцільно посилатися на таку угоду. Це дуже важливо з погляду вирішення спорів, що можуть виникнути між сторонами в ході виконання контракту.

Валютно-фінансові та платіжні умови охоплюють такі основні елементи: валюту ціни і спосіб визначення ціни; валюту платежу, курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу, якщо вони не збігаються; умови розрахунків; форми розрахунків та банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватись (Рис. 5.1).

Рис. 5.1. Основні елементи валютно-фінансових умов зовнішньоторговельного контракту. Джерело: [24].

Від вибору валюти ціни та валюти платежу залежить значною мірою валютна ефективність угоди.

Валюта ціни — це валюта, в якій визначається ціна контракту. При виборі валюти ціни враховуються міжнародні традиції торгівлі даним товаром, умови міждержавних угод. При укладенні зовнішньоторговельного контракту ціна товару може бути зафіксована в будь-якій вільно конвертованій валюті: країни продавця, країни покупця або третьої країни. Якщо між країнами укладена угода про порядок розрахунків за клірингом, то ціна товару встановлюється у тій валюті, яка прийнята для клірингових розрахунків. Для українських зовнішньоторговельних організацій вибір валюти ціни складніший через обмежене використання гривні в зовнішніх операціях. Як свідчить практика, основною валютою ціни в розрахунках за українським експортом є американський долар. Водночас в імпортних операціях як валюта ціни часто використовуються вільно конвертовані валюти інших розвинутих країн. Це зумовлено прагненням продавців отримати свої національні валюти.

Експортні та імпортні контрактні ціни досить різноманітні і залежать від додаткових витрат, які включаються в них у міру просування товарів від експортера до імпортера. У міжнародній практиці існує п’ять способів визначення цін товарів.

Тверда фіксація, за якої установлені ціни не підлягають змінам під час виконання умов контракту. Спосіб твердої фіксації ефективний при відносній стабільності цін на світових ринках на відповідну групу товарів. Він досить поширений при короткотермінових поставках, проте може бути використаний і в угодах з більш тривалим терміном поставки, особливо у разі повторних контрактів із перевіреними партнерами.

При підписанні контракту обумовлюється принцип визначення ціни (наприклад, на основі котирувань того чи іншого товарного ринку на день поставки), а сама ціна встановлюється в процесі виконання угоди. Цей спосіб визначення ціни застосовується тоді, коли виявляється тенденція до підвищення ринкових цін на товар.

Похідним від двох попередніх способів є спосіб встановлення рухливої ціни, коли ціна твердо фіксується в момент укладення контракту, проте може бути переглянута, якщо узгоджені сторонами показники знизилися (наприклад, індекс цін, світова ціна тощо) на більшу величину, ніж про це обумовлено в контракті. Прикладом може бути перегляд контрактної ціни у випадку зміни ринкової ціни товару порівняно з контрактною більше ніж на 5%.

Змінна ціна залежно від зміни елементів витрат. Вона розраховується в момент виконання контракту шляхом перегляду базисної ціни з урахуванням змін ціноутворюючих елементів, (зокрема витрат виробництва), під час виконання контракту. Вона застосовується у разі продажу продукції, яка має тривалі строки постачання (здебільшого складного комплектного обладнання).

При змінних цінах у контракті встановлюються: базисна ціна та її структура, момент початку зміни ціни, спосіб і момент розрахунку остаточної ціни, межа зміни (допустимий максимум і мінімум відхилення ринкової ціни від контрактної). Межа зміни, що перевищує 15—20% базисної ціни, не вигідна імпортеру.

Змішана форма: частина ціни твердо фіксується, а частина встановлюється в змінній формі.

Вибираючи валюту ціни, важливо врахувати вид товару. Відповідно до правил світової торгівлі сьогодні валюти ціни на окремі види товарів не є предметом узгодження, навіть якщо ця валюта не задовольняє повною мірою ні продавця, ні покупця. Ціла низка товарів, у тому числі сировина, продається на світових ринках за стандартними умовами постачання, розробленими Генеральною угодою про тарифи і торгівлю (ГАТТ), а також міжнародними асоціаціями експортерів та імпортерів розвинутих країн. Умови торгівлі цими товарами (ціни, валюта платежу, валютні та багатовалютні застереження в контрактах) та оформлення зовнішньоторговельних документів (передусім рахунків-фактур і страхових документів) підпорядковуються строгим правилам. Зокрема, ціни на сиру нафту, газовий конденсат, цукор-сирець, каву, кольорові метали, вироби зі шкіри котируються в доларах США. В англійських фунтах стерлінгів котируються ціни на західноєвропейських товарно-сировинних біржах на какао-боби, картоплю, ячмінь, кольорові метали, каучук. Згідно з порядком котирування на біржах, де встановлюються ціни товарів, визначається валюта платежу.

Валюта платежу — це валюта, в якій оплачується зобов’язання покупця (імпортера). Якщо валютні курси нестабільні, то ціни фіксуються в найбільш стійкій валюті, а платіж — у валюті країни-імпортера. Якщо валюта ціни і валюта платежу не збігаються, то в контракті вказується курс перерахунку першої на другу (або за паритетом, який фіксується МВФ на базі СДР, або за ринковим курсом валют).

У контракті встановлюються умови перерахунку:

- курс відповідного виду платіжного засобу — телеграфного або банківського переказу за платежами векселями чи без них;

- час коригування (наприклад, напередодні або в день платежу) на відповідному валютному ринку (продавця, покупця або третьої країни);

- обумовлюється курс, за яким здійснюється перерахунок: як правило, це середній курс дня, іноді курс продавця або покупця на час відкриття або закриття валютного ринку.

Важливе значення має час перерахунку. Його неправильне встановлення може призвести до великих втрат унаслідок зміни валютних курсів. Однією з найбільших помилок, яка часто трапляється, є перерахунок валют за курсом дня укладення контракту. У разі нестабільності валюти платежу та її тенденції до девальвації, екпортер може зазнати великих збитків у момент платежу. Наприклад, імпортер з України 15 січня 2001 р. підписує контракт з постачальником із Росії на суму 1,5 млн російських рублів. У цей день обмінний курс гривні та рубля дорівнює 0,19 грн за 1 рос. руб. Курс обміну фіксується в контракті, отже, імпортер вважає, що він заплатить 7 894 736 млн грн. Однак у день, коли настає дата платежу, обмінний курс дорівнює 0,15 грн за рос. руб. (тобто гривня подешевшала відносно рубля), й імпортер мусить уже заплатити 10 млн грн. Збитки імпортера дорівнюють 2 105 264 грн.

Незбіг валюти ціни і валюти платежу — один з найпростіших методів страхування валютного ризику. Якщо курс валюти ціни (наприклад, англійський фунт стерлінгів) знизився, то сума платежу (у німецьких марках) пропорційно зменшується, і навпаки. Для експортера (кредитора) існує ризик зниження курсу валюти ціни, а для імпортера (боржника) — ризик її підвищення.

Окрім правильного вибору валюти ціни і валюти платежу, підприємства (фірми) можуть використовувати й інші засоби, спрямовані на страхування валютних ризиків. До таких засобів відносять: можливість зміни термінів платежу за контрактом, збалансованість грошових вимог і зобов’язань, валютно-товарні застереження, бартерні угоди, включення розміру можливих збитків у ціну. Крім того, активну участь у процесі страхування валютних ризиків беруть банки, які здійснюють хеджування шляхом укладення форвардних і опціонних угод, а також обліково-дисконтних, факторингових і форфейтингових операцій, які захищають клієнта не тільки від ризику валютних коливань, а й від неплатоспроможності боржника.

Умови платежу визначають порядок і строки оплати вартості товару, який зазначений у зовнішньоторговельному контракті. Вони установлюються індивідуально. Вибір умов платежу залежить від сили партнерів на ринку. При обговоренні сторонами умов платежу дуже важливим є погодження таких питань:

- коли належить робити платіж (наприклад, до, у момент чи лише після поставки товару);

- у який спосіб має бути здійснено платіж (форма розрахунків);

- де він повинен бути здійснений.

Аналіз міжнародної торгівлі свідчить, що найбільшого поширення набули два основні способи торговельних розрахунків: на умовах негайного платежу й оплати в розстрочку. Крім того, часто виділяють дві додаткові платіжні умови — комбінований платіж і кредит з опціоном негайного платежу. Виділяти два останні у самостійні умови недоцільно, оскільки вони є лише похідними від основних платіжних умов.

Традиційно залежно від домовленостей контрагентів, а також специфіки товарів, що продаються, імпортер здійснює негайний платіж за однією з таких умов:

а) після отримання підтвердження про закінчення відвантаження товару в порту відправлення;

б) при врученні імпортеру комплекту товарних документів з наданням для оплати кількох пільгових днів і годин;

в) при прийманні товару імпортером у порту призначення.

Практика проведення міжнародних розрахунків свідчить, що за умови негайної оплати товару імпортеру та його банку надається 3—5 пільгових днів для ознайомлення з товаророзпорядчими документами і здійснення платежу, якщо інші умови не зазначені в контракті та платіжних інструкціях експортера. При цьому максимальний строк перевірки документів у банку — сім днів. У міжнародній практиці досить часто затримується негайний платіж на кілька днів з різних причин: територіальна віддаленість контрагентів та їхніх банків, необхідність здійснення платежів через треті банки, затримання оплати з вини імпортера. Проте, з банківського погляду, негайним вважається платіж, на здійснення якого витрачено часу не більше, ніж необхідно для опрацювання контрагентами та їхніми банками платіжних документів.

Міжнародні розрахунки переплітаються з обміном валют і наданням кредитів зовнішньоторговельними партнерами одне одному. У цьому проявляється зв’язок міжнародних валютно-кредитних і розрахункових операцій. У світовій торгівлі широко використовується комерційний кредит, який реалізується через надання продавцем покупцю відстрочки платежу за поставлений товар.

Розстрочка платежу передбачає взаємозв’язок торговельної та кредитної угод. Закінчення торговельної операції збігається з початком кредитної угоди, яка, у свою чергу, буде завершена погашенням підприємством-боржником заборгованості за позичкою. Особливість розстрочки платежу в тому, що угода позики не є головною метою. Вона лише супроводжує угоду з купівлі-продажу товару.

Покупці з ряду причин вдаються до відстрочення платежу частіше, ніж до отримання банківського кредиту для негайної оплати товару. Це пояснюється тим, що банківський кредит часто є дуже дорогим і не завжди доступним. Дійти до взаємної домовленості з партнерами завжди легше, особливо у разі тривалого і плідного співробітництва. Прагнення покупця платити у розстрочку обумовлено його бажанням негайно отримати право власності на матеріальні цінності, на їх використання у виробництві або для перепродажу, тоді як платіж для погашення заборгованості він може здійснити пізніше.

Ефективність виконання зовнішньоторговельних контрактів залежить від правильного вибору форми розрахунків. Під формою розрахунків у зовнішній торгівлі розуміють способи оформлення, передання й оплати товаророзпорядчих і платіжних документів, які використовуються в міжнародній комерційній і банківській практиці. Основними формами розрахунків, які використовуються в міжнародній торгівлі, є документарний акредитив та документарне інкасо, банківський переказ, платіж на відкритий рахунок та авансові платежі.

Важливим моментом при обговоренні умов платежу є вибір країни, де буде здійснюватись платіж. Адже значний вплив на міжнародні розрахунки має валютне та зовнішньоторговельне регулювання. Якщо в цих сферах є значні обмеження, то швидке та ефективне проведення розрахунків майже неможливе. Крім цього, негативний вплив на швидкість проведення міжнародних розрахунків має платіжна система та розрахункова дисципліна, які, наприклад у багатьох країнах СНД, перебувають на низькому рівні. Так, у Росії, Україні та в інших країнах дуже часто спостерігається ситуація, коли комерційні банки навіть при отриманні вчасно платіжних документів, зараховують кошти на рахунок своїх клієнтів зі значними затримками, що негативно впливає на розвиток відносин між торговельними партнерами.

Особливу увагу потрібно приділяти валютним ризикам, що виникають під час експортно-імпортних операцій і продажі товарів у кредит у випадку зміни курсу іноземної валюти відповідно до національної чи внаслідок падіння її купівельної спроможності через погіршення умов торгівлі.

Захисні застереження застосовують для зменшення валютних ризиків. Є два їх типи: двосторонні й односторонні. У першому випадку здійснюють перерахунок сум платежу при зміні валюти платежу. Застосовують цей метод переважно у торгівлі з країнами, що розвиваються. Односторонні зазвичай використовують у торгівлі з розвиненими країнами; на їх основі також перераховують суму платежу. Застереження може бути одновалютним за умови, що валюти ціни і платежу однакові та визначені залежно від курсу іншої валюти.

При мультивалютному застереженні суму грошових платежів уточнюють залежно віл зміни середньоарифметичного курсу кількох валют.

Індексне застереження застосовують для запобігання зниженню купівельної ціни валют. Сума платежу зміниться залежно від динаміки індексу цін. Іноді використовують "плинні" ціни, тобто враховують зміни ціни товару і суми платежу відносно руху ринкових цін на певний товар.

Банки можуть здійснювати страхування валютних ризиків на основі висунення зустрічних вимог і зобов'язань в іноземній валюті (хеджування). Одним із методів хеджування є укладання термінових валютних угод чи проведення форвардних операцій, під час яких банк чи торгова фірмо купує якусь валюту за спот-курсом - поточним курсом готівкових валютних угод - і одночасно продає за форвард-курсом, що, як правило, відрізняється від попереднього. Можна провести протилежні операції: здійснити форвардну купівлю однієї валюти і продаж іншої за спот-курсом.

Якщо спот-курс нижчий від форвард-курсу, то цю різницю називають премією, а якщо перший виший за другий – дисконтом.

Наведемо приклад хеджування з метою страхування експортера, який повинен через три місяці отримати плату в доларах США. Експортер звертається до банку з проханням про страхування. Банк, знаючи про надходження в доларах, через три місяці відраховує покупцю цю суму і просить на неї кредит терміном на три місяці. Долари реалізують, наприклад, за французькі франки, й отриману суму кладуть на тримісячний страховий депозит. У випадку зниження курсу долара до франка експортер не зазнає збитків завдяки форвардній угоді. Потім банк викуповує долари з їх появою за повним курсом, розраховується з кредитором та експортером і завдяки депозитові не зазнає втрат [25].

Використовують також валютні опціони – привілеї, які отримує при сплаті премії одна сторона (банк, фірма) з метою надання іншій права купити чи продати валюту за узгодженим курсом у будь-який день упродовж певного періоду або відмовитись від угоди без відшкодування збитків. Валютний опціон дає його покупцеві право вибору між виконанням угоди чи відмовою від виконання зобов'язань при укладанні відповідних умов.

Щоб не зазнати збитків від коливання курсу проводять ф'ючерсні операції з іноземною валютою – термінові угоди, за якими здійснюють купівлю-продаж валюти за зафіксованим у момент укладення угоди курсом. Операцію реалізовують за певний проміжок часу в 1–3 роки. Зазвичай ф'ючерсні операції не закінчуються наданням готівкових засобів, оскільки їх метою є хеджування. Якщо б продаж валюти не відбувався, то у випадку зниження курсу сторона зазнавала б прямих збитків.

2. На міжнародну торгівлю істотно впливають валютні курси, які визначають конкурентну вартість товарів на національному і міжнародному ринку. Вплив валютного курсу відображається у цінових співвідношеннях експорту й імпорту, а це, у свою чергу, викликає зміни у внутрішньоекономічній ситуації та коригує діяльність фірм, що працюють на експорт та/або конкурують з імпортом [26].

Суб'єкти господарської діяльності, використовуючи валютний курс, мають можливість порівняти свої виробничі витрати з цінами світового ринку. Валютний курс впливає на прибуток підприємців і конкурентоспроможність їх продукції на міжнародному ринку.

З огляду на численні чинники валютні курси не можуть бути абсолютно незмінними протягом тривалого часу, проте їх різкі коливання не можна вважати позитивним явищем. Валютні курси є індикатором нестабільності міжнародних економічних відносин загаломі валютно-кредитних та фінансових зокрема.

Знецінення національної валюти вигідне експортерам і невигідне імпортерам. У разі такої ситуації експортери мають можливість знизити ціни в іноземній валюті на свою продукцію. Експортери одержують премії, обмінюючи одержану іноземну валюту (яка стала дорожчою) на національну валюту (яка стала дешевшою). Свою продукцію експортери реалізують за цінами, що нижчі за середньосвітові. Отже, експортери збагачуються у той час, коли їх країна біднішає.

Зниження курсу національної валюти підвищує вартість імпорту, оскільки іноземні постачальники змушені збільшувати ціни на свою продукцію, щоб компенсувати втрату надходжень від зниження валютного курсу країн своїх зарубіжних контрагентів. У результаті у країнах, де національна валюта знецінюється, зростають ціни, скорочується імпорт і споживання іноземних товарів, і це загалом негативно позначається на внутрішній економічній кон'юнктурі. Зни-ження валютного курсу посилює тягар зовнішніх боргів, зафіксованих у іноземній валюті, стає невигідною репатріація прибутків, одержаних іноземними інвесторами у валюті країни, в якій вони інвестували. Такі прибутки реінвестують або ж використовують для придбання товарів за внутрішніми цінами країни інвестування з метою їх подальшого експорту.

Якщо валютний курс у країні підвищується, то це негативно по-значається на її експортних галузях. Зміни в обмінних валютних курсах неминуче призводять і до змін у цінах імпортованих та експортованих такими країнами товарів.

Високий валютний курс сприяє розширенню імпорту до такої країни та зростанню надходжень іноземних інвестицій. Збільшується репатріація прибутків від іноземних інвестицій. Реальна сума зовнішнього боргу, зафіксована в іноземній валюті, скорочується.

Обмінний валютний курс є своєрідною палицею на два кінці. Зрозуміло, що уряди окремих країн можуть піддатися спокусі використати обмінний курс для вирішення певних проблем. Існує багатий арсенал заходів завищення і заниження валютного курсу. Завищення курсу національної валюти означає його офіційне встановлення на рівні, що перевищує паритетний. Занижений курс, навпаки, встановлюється на рівні, що менший за паритетний.

У зв'язку з валютним курсом слід згадати і про інфляцію. Якщо темпи інфляції перевищують темпи зниження валютного курсу, то (за інших однакових умов) зростає імпорт товарів з метою їх продажу за високими цінами. Якщо ж зовнішнє знецінення валюти інтенсивніше за внутрішнє, то створюються умови для так званого валютного демпінгу.

В окремих країнах може використовуватись кілька валютних курсів для різних учасників зовнішньоекономічної діяльності. Наприклад, у сфері комерційних операцій застосовується офіційний валютний курс, а щодо міжнародного руху капіталу — ринковий. Практика свідчить, що валютний курс за комерційними операціями, як правило, занижений. Уряди вдаються до таких маніпуляцій, щоб пожвавити економіку та підвищити конкурентоспроможність екс-порту. У такій країні зростає виробництво, однак скорочується споживання, підвищуються внутрішні ціни, що негативно позначається на добробуті населення.

Штучне підтримання постійного валютного курсу, рівень якого значно розбігається з паритетним, також може призвести до серйозних негативних наслідків (приклад банкрутства Аргентини [27]).

Зміни валютних курсів викликають перерозподіл між країнами тієї частини сукупного суспільного продукту, що реалізується у сфері міжнародної торгівлі.

Прихильники механізму плаваючих валютних курсів вважають, що вільне коливання валютних курсів адекватно реагує на попит і пропозицію іноземних валют, автоматично коригує дефіцит і активи платіжних балансів. Плаваючі валютні курси значно впливають на ціноутворення, інфляцію, міжнародний рух капіталу (передусім короткотермінового). Надходження спекулятивного іноземного капіталу ("гарячих грошей" — hot money) до країни, що підвищила курс своєї національної валюти, використовується урядами для прискорення економічного розвитку та покриття дефіциту державного бюджету.

Такий взаємозв’язок може бути пояснений певними теоріями [28]: теорією еластичності, дохідно-абсорбційним і монетарним підходами.

Головним постулатом теорії еластичності, над якою не одне десятиліття працювали такі науковці, як А. Крюґер, А. Маршалл, Л. Метцлер, Дж. Робінзон, є теза про те, що в довгостроковому періоді номінальна девальвація обмінного курсу поліпшує торговельний баланс, хоча у короткостроковому періоді можна спостерігати негативні ефекти (ефект J-кривої: відразу ж після девальвації - в миттєвий і короткостроковий період - обсяги чистого експорту, надходження інвалюти знижуються, валютний курс продовжує падати; у середньостроковому і довгостроковому періоді ситуація змінюється на протилежну, динаміка всіх цих показників стає позитивною. Якщо відобразити її траєкторію на малюнку (показники - по вертикалі, час - по горизонталі), то вона опише шлях, що формою нагадує букву "джей").

У загальному вигляді механізм впливу обмінного курсу на торговельний баланс із позицій теорії еластичності виглядає таким чином: при знеціненні національної валюти (девальвації) експортні ціни на вітчизняну продукцію знижуються, підвищуючи її конкурентоспроможність на міжнародному ринку.

Це викликає зростання попиту з боку іноземних покупців на продукцію даної країни і призводить до розширення експорту, водночас збільшуються ціни на імпортну продукцію у зв'язку зі зростанням курсу національної валюти й бажанням імпортерів не втратити свій прибуток від девальвації. Дорога імпортна продукція стає менш привабливою для покупців, отже попит на неї зменшується. Внаслідок цього торговельний баланс країни з валютою, яка мала тенденцію до знецінення, повинен поліпшитися. При зміцненні національної валюти (ревальвації) зростають ціни на експортну продукцію, через що зменшується її конкурентоспроможність на світових ринках. Імпорт усередині країни розширюється, спричиняючи погіршення торговельного балансу.

Описаний механізм ліг в основу так званої умови Маршалла-Лернера, яка показує, що ефект від знецінення валюти буде позитивним, якщо сума абсолютних значень еластичності внутрішнього попиту на імпорт і зовнішнього — на експорт — більше одиниці. Тобто торговельний баланс урівноважиться, якщо:

1) порівняно висока еластичність експортного попиту стимулює таке збільшення експорту, що його загальна вартість перекриває загальну вартість імпорту, навіть у разі скорочення його фізичних обсягів за рахунок зростання внутрішніх цін, обумовленого знеціненням обмінного курсу;

2) доволі висока еластичність імпортного попиту викликає скорочення фізичних обсягів імпорту в тій самій пропорції, що і зростання імпортних цін, і приводить до незначного зростання загальної вартості імпорту, яке нейтралізується невеликим збільшенням вартості експорту.

Проте ця закономірність проявляється за умови існування певних обмежень і передбачає:

- необов'язковість поліпшення торговельного балансу навіть у разі, якщо сума еластичностей експортного й імпортного попиту більше одиниці;

- гнучкість експортних та імпортних цін (зміни валютного курсу повністю включаються до цін);

- симетричне реагування експортних та імпортних цін на коливання обмінного курсу;
- наявність механізму досконалої конкуренції.

Аналіз практики впливу валютного курсу на економічну рівновагу дав можливість науковцям довести, що девальвація в короткостроковому періоді не приводить до поліпшення торговельного балансу країни, оскільки ціни змінюються в меншій пропорції, ніж курс, і реагують на його коливання з відповідним лагом. У свою чергу, лаги у змінах експортних та імпортних цін є асиметричними, тому торговельний баланс упродовж деякого часу після девальвації (6—8 кварталів) може погіршуватися (ефект J-кривої).

Незважаючи на умовність підходу, заснованого на принципах еластичності, та на всі припущення, які приймаються до виконання тих чи інших положень концепції, в цілому потрібно наголосити, що теорія еластичності вказує на низку основоположних принципів взаємодії валютного курсу, цін і торговельного балансу. Для більш детального моніторингу наслідків знецінення валюти та їх урахування в економічній практиці теорію еластичності почали розглядати в комплексі з іншими підходами, одним із яких є дохідно-абсорбційний (С. Александер, Дж. Мід, А. Харберґер), іншим — монетарний (Р. Дорнбуш, Р. Манделл, Дж. Френкель).

Дохідно-абсорбційний підхід передбачає дослідження взаємозв'язку між торговельним балансом і макроекономічними ефектами, які виникали внаслідок скорочення внутрішнього споживання відносно обсягів виробництва. Зростання доходів усередині країни призводить до погіршення торговельного балансу через зростання попиту на імпорт, тоді як унаслідок збільшення доходів у країнах- партнерах збільшується попит на експорт.

Проте в останні роки встановлено, що зворотний взаємозв'язок між зростанням доходів у країні й торговельним балансом не є апріорі заданим, оскільки збільшення внутрішніх доходів сприяє зростанню попиту як на імпорт, так і на експорт у разі, якщо виробництво експортних товарів більшою мірою залежить від імпорту. Більше того, зростання доходів усередині країни може бути викликано збільшенням виробництва продукції, яка заміщує імпорт. У цьому разі імпорт скорочуватиметься.

У зазначеному підході, крім ефекту доходу, фігурує чинник прямого впливу девальвації на абсорбцію. С. Александер вважав, що абсорбція — це те, що споживається всередині країни. Вона має особливе значення в тих випадках, коли знецінення валюти може призвести до значного зростання темпів інфляції. Девальвація спричиняє підвищення цін на імпорт, особливо у випадках, коли ступінь відкритості економіки є достатньо високим, тобто імпорт становить велику частку у ВВП. Таке зростання пов'язують із особливістю гнучкості цін, які більше схильні до зростання, ніж до зниження.

Тому, коли після девальвації валюти з тих чи інших причин здійснюватиметься ревальвація, загальний рівень цін у країні не знизиться. При цьому в разі періодичного знецінення або зміцнення курсу валюти у країні відбуватиметься постійне зростання цін.

Дата добавления: 2014-11-29