Методичні рекомендації. Питання до теми «Право власності»

Питання до теми «Право власності».

Право інтелектуальної власності

Спадкове право

Зобов'язальне право

Право власності.

МОДУЛЬ 2

Теми:

1) Поняття права власності.

2) Способи набуття та припинення права власності.

3) Здійснення фізичними та юридичними особами права приватної власності.

4) Право власності юридичних осіб.

5) Право державної та комунальної власності.

6) Захист цивільних прав та інтересів

Право власності є найважливішим речовим правом, воно є абсолютним і ніхто не має права його порушувати. Власність характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними нормами. Власник розпоряджається річчю своєю владою й у своїх інте­ресах.

Студенти повинні знати ознаки відносин власності, якими є:

· відносини власності виникають з приводу речей (майна);

· мають вольовий характер.

Необхідно звернути увагу на те, що розрізняють право влас­ності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право влас­ності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють відносини власності і є юридичною підставою існування і реалізації права власності, що належить певному суб'єкту. Право власності в суб'єктивному значенні - це право особи володіти, користуватися і розпоряджатися річчю своєю владою у власному інтересі, тому і зміст права власності скла­дають три правомочності:

· право володіння;

· право користування;

· право розпорядження, що закріплено ст. 317 ЦК Украї­ни.

Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних правовідносин, визначені ст. 2 ЦК Украї­ни, всі вони є рівними перед законом.

Відповідно до ЦК України існують:

· право власності Українського народу;

· право приватної власності;

· право державної власності;

· право комунальної власності.

Студенти повинні знати способи виникнення та припинен­ня права власності. Способи виникнення права власності мож­на поділити на первісні і похідні.

Первісні - це такі, при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на річ. До них належать: виготовлення, створення нової речі, перероб­лення, знахідка, скарб, безхазяйні речі, привласнення загально­доступних дарів природи, бездоглядні домашні тварині.

Похідні - це такі, при яких набуття права власності у суб­'єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього влас­ника. До них належать: усі правочини, спрямовані на пере­дачу майна у власність, спадкування, приватизація державного і комунального майна.

Первісні:

Виготовлення або створення нової речі (виробництво)

При створенні нової речі відсутні правовідносини правона-ступництва. Власником вперше створеної речі стає особа, яка створила річ, якщо інше не встановлено законом або договором. Право власності на нерухоме майно виникає з моменту завер­шення будівництва, якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, то право влас­ності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на таке майно підлягає державної реєстрації, то воно виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва особа вважається власником будівельних матері­алів, обладнання.

Переробка (ст. 332 ЦК). Це використання однієї речі (ма­теріалу), в результаті чого створюється нова річ. Особа, яка са­мочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.

Привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК). Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю, загаль­ного дозволу власника відповідної земельної ділянки.

Безхазяйна річ (ст. 335 ЦК). Безхазяйною є річ, яка не має власника. Право власності на таке майно виникає у територі­альної громади, тому що відповідно до ч.2 ст. 335 ЦК безхазяйні речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстра­цію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого само­врядування, на території якого вони розміщені.

Знахідка (ст. 337 ЦК). Особа, яка знайшла загублену річ, набуває права власності на неї після спливу 6 місяців з момен­ту заяви про знахідку міліції або органу місцевого самовря­дування.

Безоглядна домашня тварина (ст. 340 ЦК). Якщо протягом 6 місяців з моменту заяви про затримання робочої або великої рогатої худоби і протягом 2 місяців щодо інших до­машніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, з якої вони були на утриманні та в кори­стуванні.

Скарб (ст. 343 ЦК). Скарбом є закопані у землі чи прихо­вані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.

Ст. 346 ЦК України встановлює підстави припинення права власності. До них належать:

відчуження власником свого майна (ці підстави такі ж як і підстави виникнення права власності);

відмова від права власності (відмова від права власності може виходити лише від фізичної та юридичної особи, відмо­витися власник може двома шляхами, а) заявивши про це пря­мо; б) вчинити дії, що прямо свідчать про намір не зберігати в майбутньому будь-які права на це майно;

припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати (це майно, яке може належати на праві власності лише чітко визначеним учасникам обігу або перебування яко­го в обігу припускається лише за спеціальним дозволом);

припинення права власності внаслідок знищення майна;

викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхід­ністю (це можливе лише за рішенням органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування у зв'язку її суспільною необхідністю);

припинення права власності на нерухоме майно у зв'яз­ку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщено;

викуп пам'ятки історії та культури;

реквізиція (це примусове вилучення державою майна власника у державних або громадських інтересах з виплатою йому вартості майна, мета - забезпечити безпеку громадян, врятувати майно або знищити заражених тварин у разі епідемії або епізоотії);

конфіскація (безоплатне вилучення майна власника за рішенням суду у вигляді санкції за вчинений злочин чи інше правопорушення).

Фізична особа, власник, має право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном. Власник має пра­во вчиняти будь-які дії щодо свого майна, що не суперечать закону. При здійсненні своїх повноважень власник зобов'яза­ний додержуватися моральних засад суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права й законні інтереси громадян та юридичних осіб, територіальних громад і держави.

Володіння та користування об'єктами права приватної влас­ності кожен громадянин здійснює самостійно або за власною во­лею спільно з іншими членами сім'ї. Іноді користування об'єктом права власності здійснюється з додержанням спеціальних правил (наприклад, для користування власним автомобілем необхідно отримати права керування тощо). Власник може вимагати усунен­ня перешкод з користування своїм майном, захищати своє право користування.

Юридичні особи мають певні права щодо формування, во­лодіння, користування та розпорядження майном. Це залежить від організаційно-правової форми юридичної особи, прав її учас­ників, акціонерів або членів. Однак право власності юридичних осіб має такі характерні для всіх осіб ознаки:

1) юридична особа є єдиним власником належного їй май­на, засновники (учасники) мають лише зобов'язальні пра­ва (господарські товариства) або взагалі не мають майно­вих прав (громадські об'єднання, релігійні організації);

2) власністю юридичної особи є майно, передане їй як вклад (внесок) засновниками (учасниками, членами), а також майно, вироблене і набуте юридичною особою на інших підставах у процесі діяльності;

3) юридичні особи мають право здійснювати щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону і не порушу­ють прав та інтересів інших осіб;

4) юридична особа має органи управління, через які вона набуває цивільні права та обов'язки;

5) в установчих документах юридичної особи визначають­ся порядок формування майна та порядок розпоряджен­ня ним, порядок поділу прибутків та збитків;

6) юридичні особи відповідають за своїми зобов'язаннями усім належним їм майном.

Державна власність є особливою суспільною формою при­власнення матеріальних благ в інтересах суспільства. У дер­жавній власності є майно, у тому числі кошти, що належать дер­жаві, а право власності від імені і в інтересах держави здійснюють відповідні органі державної влади. Декретом Кабі­нету Міністрів України "Про управління майном, що є у загаль­нодержавній власності" від 15.12.92 р. визначені повноважен­ня органів державної виконавчої влади щодо управління майном. Державні органи, уповноважені управляти держаним майном, вирішують питання створення підприємств, ліквідації та реорганізації їх, визначають цілі діяльності підприємств, здійснюють контроль за їх діяльністю.

Способами набуття державою права власності можна назва­ти такі як конфіскація, реквізиція, викуп пам'яток історії та культури тощо, специфічними способами виникнення держав­ної власності є кошти, які держава отримує від податків, зборів, штрафів та інших платежів.

У комунальної власності є майно, у тому числі грошові кош­ти, які належить територіальній громаді. Суб'єктом права кому­нальної власності є територіальна громада. Стаття 142 Консти­туції визначає примірний перелік об'єктів права комунальної власності: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси тощо. Управління майном здійснюється територіальною громадою через утворені нею органи.

Компетенція сільських, селищних, міських рад щодо управ­ління майном, що є в комунальної власності, визначена у ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування". Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіаль­них громад здійснюють правомочності щодо володіння, кори­стування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосу­ванням передбачених цивільним законодавством заходів захи­сту. Під заходами захисту слід розуміти встановлені законом матеріально-правові примусові заходи, завдяки яким здійснюється захист відновлення або визнання порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

У науці цивільного права вони класифікуються таким чи­ном:

речово-правові заходи, які спрямовані на захист права власності як абсолютного права (позов власника про витребу­вання майна з чужого незаконного володіння, позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння, позов про визнання права власності);

зобов'язально-правові заходи, які застосовуються у ви­падках, коли власник пов'язаний з правопорушником зобов'я­зальними правовідносинами (позов про витребування майна від особи – хранителя, орендаря, перевізника), якій воно було передано за договором та яка не виконала зобов'язань щодо його повернення у встановлений строк, позов про відшкодуван­ня завданої власникові шкоди тощо).

Віндикаційний позов - це позов неволодіючого майном влас­ника до його фактичного набувача про витребування майна з чу­жого незаконного володіння. Об'єктом такого позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує у натурі на момент подання позову. Позивачем може бути власник майна, а також Інші суб'єкти права власності, визначені у ст. 2 ЦК України, який на момент подання позову не володіє цим майном. Відповіда­чем є особа, яка незаконно володіє майном. Предметом такого позову є вимога позивача до відповідача про повернення майна з чужого незаконного володіння. Умови задоволення віндикаційного позову вказані у ст. 400 ЦК України.

Негаторгай позов - це позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпо­рядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з поз­бавленням права володіння. Об'єктом такого позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подан­ня позову до суду. Позивачем є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник). Відповідачем є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомочність щодо користування чи розпорядження майном.

Позов про визнання права власності - це позадоговірний позов власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а та­кож у разі втрати ним документа, що засвідчує його право влас­ності. Об'єктом позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного май­на. Позивачем є власник індивідуально визначеного майна, права якого оспорюються або не визнаються іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов'язальних відносинах, або власник, який втратив документ, що засвідчує його право влас­ності на майно. Відповідачем є особа, яка хоч і оспорює права власності на майно, але і не визнає його. Предмет позову - вимога позивача про визнання його власності на майно.

Питання до теми «Право інтелектуальної власності»

1. Поняття права інтелектуальної власності, об'єкти та суб'єкти
права інтелектуальної власності.

2.Авторське право.

3.Суміжні права.

Методичні рекомендації.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелек­туальної, творчої діяльності і ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановлени­ми законом. Право інтелектуальної власності становлять осо­бисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) май­нові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається кодексом та іншими законами.

Правове регулювання авторських і суміжних прав містять глави 36, 37 ЦК України, закона України "Про авторське пра­во і суміжні права" від 23.12.1993 р. (в редакції закону від 11.07.2001р.), "Про інформацію" (1992р.), " Про друковані засо­би масової інформації (пресу) в Україні" (1992р.), "Про рекла­му" (1996р.)," Про кінематографію" (1998р.) та інші нормативні акти. Студенти повинні добре вивчити вищевказані закони, звернути увагу на те, які права об'єднує інтелектуальна власність.

Інтелектуальна власність об'єднує права, що належать до:

- літературних, художніх і наукових здобутків;

- виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо- і те­левізійних передач;

- винаходів у всіх галузях людської діяльності;

- наукових відкриттів;

- промислових зразків;

- товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найме­нувань, комерційних позначень;

- захисту від недобросовісної конкуренції;

- всі інші права, що належать до інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художніх галузях.

Відповідно до вказаного до об'єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори, комп'ютерні програми, виконання, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, сорти рослин, породи тварин, комерційна таємниця тощо (ст. 420 ЦК України).

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець пра­ва інтелектуальної власності (автор, виконавець тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові права (або майнові) інтелектуальної власності.

Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

- право на визнання людини творцем об'єкта права інтелек­туальної власності;

- право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдавати шкоди честі та репутації творця об'єкта права інтелектуально; власності;

- інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майновими правами інтелектуальної власності є:

- право використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності;

- виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

- виключне право перешкоджати неправомірному викори­станню об'єкта права інтелектуальної власності.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом сво­го права інтелектуальної власності.

Авторське право - це сукупність норм цивільного права, яки ми регулюються відносини щодо визнання авторства й охорони творів науки, літератури і мистецтва, встановлення режиму їх використання, наділення їх авторів немайновими і майновими правами, захисту прав авторів та інших правоволодільців.

Стаття 8 Закону України "Про авторське право та суміжні права" визначає перелік об'єктів авторського права: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру, виступи, лекції, промови та інші усні твори, комп'ютерні програми, бази даних тощо.

Суб'єктами авторського права є автори творів науки, літе­ратури, мистецтва, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їхні спадкоємці передали свої авторські майнові права. Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. При створенні тво­ру двома чи більше авторами виникає співавторство. Воно може бути нероздільним і роздільним. У першому випадку кожній із співавторів вправі використовувати створену ним частину твору на свій розсуд. При нероздільному співавторстві, коли твір складає одне нероздільне ціле, жоден із співавторів не має права без достатніх підстав заборонити використання твору.

Права автора поділяються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові права вказані у стаття 423,438 ЦК Украї­ни та ст. 14 Закону України "Про авторське право та суміжні права": право на визнання свого авторства, обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору, вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору тощо. Майнові права автора вказані у ст. 440 ЦК України та ст. 15 Закону України "Про авторське право та суміжні права": право на використан­ня твору, перекладу твору, виключне право дозволяти викори­стання твору, право перешкоджати неправомірному викорис­танню твору, перекладів творів тощо.

Закон дозволяє вільно використовувати твір у випадках, вказаних у стаття 21-25 Закону України "Про авторське пра­во та суміжні права":

- використання цитат з опублікованих творів, цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інфор­маційним характером твору, але в обсязі, виправданому поставленою метою;

- передача в ефір або інше публічне сповіщення публіч­но виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів в обсязі, виправданому поставленою метою тощо.

Строк дії авторського права визначено у ст. 446 ЦК Украї­ни та стаття 28 Закону України "Про авторське право та суміжні права". Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, що відраховується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора або останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднений.

Суміжні права - це право виконавця на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та інших правоволодільців, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо ви­конання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах пере­дано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їх правонаступників, які охороняють­ся авторським правом.

Суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фоног­рами, виробник відеограм, організація мовлення. Суб'єктами суміжних прав можуть бути й інші особи, яки набули таких прав відповідно до договору чи закону (спадкоємці чи право­наступники виконавців, виробників фонограм і відеограм, організацій мовлення).

Об'єктами суміжних прав є:

- виконання;

- фонограми;

- відеограми;

- програми (передачі) організацій мовлення.

Об'єкти суміжних прав можуть виражатися у будь-яких способах виконання літературних, драматичних, музичних та інших творів, у запису будь-якого виконавця на фонограмі та відеограмі, у сповіщенні програм через трансляції в ефір і по проводах.

Виконавцям належать особисті (немайнові) і майнові пра­ва. До немайнових прав відносяться:

- право вимагати визнання того, що він є виконавцем твору;

- вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, запи­сом чи виконанням (у разі, якщо це можливо);

- вимагати забезпечення належної якості запису його ви­конання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотво­ренню чи інший суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.

Виключні майнові права виконавців полягають у можли­вості дозволяти чи забороняти іншим особам здійснювати широке коло дій, визначених у ст. 37 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Права виробників фонограм та відеограм вказані у ст. 38 та ст. 40 Закону України "Про авторське право і суміжні права". До особистих прав належать:

- право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запи­су або його упаковці поряд із зазначенням авторів, вико­навців і назв творів;

- вимагати його згадування у процесі використання фоног­рами (відеограми).

До майнових прав належать:

- право на відтворення своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом;

- розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;

- комерційний прокат фонограм, відеограм та їх при­мірників тощо.

Немайновим правом організацій мовлення є право вимагати згадування своєї назви у зв'язку із записом, відтворенням, роз­повсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщен­ням її іншою організацією мовлення. До майнових прав нале­жать:

- право на публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції;

- фіксації своїх програм на матеріальному носії та їх відтво­рення;

- публічне виконання і публічна демонстрація програм у місцях з платним входом.

Строки охорони суміжних прав: майнові права вико­навців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання, а їх особисті немайнові права - безстро­ково; права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фоногра­ми, відеограми або першого їх звукозапису; організацій мов­лення - протягом 50 років від дати першого публічного спо­віщення передачі.

Питання для самоконтролю

1.Поняття права власності.

2.Способи набуття права власності.

3.Припинення права власності.

4.Право приватної власності фізичної особи.

5.Право приватної власності юридичної особи.

6.Право державної власності.

7.Право комунальної власності.

8.Право спільної власності.

9. Віндикаційний позов.

10. Негаторний позов.

11. Позов про визнання права власності.

12. Поняття прав інтелектуальної власності.

Дата добавления: 2014-11-29