Головні риси країн, що розвиваються, та їхнє місце у світовій економіці

Тема 9. Економіка країн, що розвиваються

Зв'язок

Надійна інформація та інформаційні технології стають вирішальним чинником конкуренції. Якісна інформація дає змогу впроваджувати прогресивні методи управління на всіх рівнях: фірми, держави, міжнародному.

Своєчасна, точна, доступна інформація (економічна, фінансова, правова, соціальна, науково-технічна) дає змогу швидко приймати правильні рішення, ефективно управляти державою, брати активну участь у міжнародному економічному співробітництві.

Перспективними напрямами розвитку інформаційних систем і систем зв'язку нині є:

• створення матеріально-технічної основи інформації телекомунікаційних мереж, комп'ютерних систем, термінальних пристроїв тощо;

• напрацювання інформації як такої, що зберігається в даній технологічній базі й передається по її каналах;

• розширення системи послуг, які надаються державними та комерційними системами державним та комерційним структурам, громадянам-споживачам, у тому числі через мережу Інтернету.

9.1. Головні риси країн, що розвиваються, та їхнє місце у світовій економіці

9.2. Соціально-економічна структура

9.3. Структура економіки

9.4. Зовнішньоекономічні зв'язки

Розпад колоніальної системи знаменував собою вихід на шлях суверенного розвитку десятків нових держав, у яких проживає понад 2/3 населення Землі.

Незважаючи на те, що держави Азії, Африки та Латинської Америки, які належать до групи країн, що розвиваються, істотно різняться між собою за рівнем економічного розвитку, ступенем еволюції соціально-економічних структур, мають національні, культурні, релігійні особливості, спробуємо виділити їхні спільні або близькі риси. Це передусім відставання продуктивних сил у кількісному та якісному аспектах від рівня постіндустріальних держав. Переважна більшість країн, що розвиваються, характеризується низьким рівнем розвитку економіки. їм притаманні недосконала соціально-економічна структура, багатоукладність економіки з великою питомою вагою традиційних докапіталістичних укладів. Відмітними ознаками більшості країн, що розвиваються, є низький добробут населення, слаборозвиненість соціальної інфраструктури і, нарешті, суттєвий вплив релігійної сфери на соціально-економічний розвиток.

В економічній літературі нерідко вказується така спільна риса цієї групи країн, як асиметрична взаємозалежність між ними та провідними центрами глобальної економіки.

Країнам, що розвиваються, належить у світовому господарстві особливе місце. Переважна більшість цих країн є слаборозвинутими. Хоча частка країн, що розвиваються, у світовому виробництві за останні десятиріччя дещо підвищилася, виробництво ВВП на душу населення зростало в них дуже повільно через високі темпи зростання населення, а в багатьох державах навіть абсолютно скоротилося. Це зумовило збереження значної дистанції між розвинутими країнами з ринковою економікою і країнами, що розвиваються, щодо рівня економічного розвитку.

Ще більш разючим є відставання країн, що розвиваються, за рівнем науково-технічного потенціалу, розвитку «людського капіталу». Термін підготовки робочої сили туг у середньому обмежується трьома з половиною роками шкільної освіти порівняно з десятьма у розвинутих державах. На країни, що розвиваються, припадає 15% світових витрат на освіту, 13% всієї чисельності Інженерів, учених, хоча тут, нагадаємо, зосереджена переважна більшість населення планети. У загальному обсязі виданих у світі патентів частка цих країн становить 1%, у НДЦКР — 2%.

Значної гостроти в Азії, Африці та Латинській Америці набувають соціальні проблеми. Внаслідок безробіття мільйони людей по (позбавлені можливості брати участь у виробництві та різко обмежені у споживанні. Для створення нових робочих місць, підвищення кваліфікації або просто забезпечення існування маси неграмотних людей потрібні великі кошти, тоді як наявний гострий дефіцит фінансових ресурсів.

При цьому слід зауважити, що, попри властиву всім країнам, що розвиваються, соціально-економічну відсталість, між ними відчутна різниця у рівні розвитку продуктивних сил, динаміці економічного зростання й соціальної еволюції і, нарешті, у адаптації до техногенної цивілізації.

Особливу групу, наприклад, утворює більшість країн—експортерів нафти, котрі мають високий рівень доходу на душу населення, значні експортні надходження. У 70-х роках ці країни розвивалися досить динамічно та інвестували великі кошти у національну економіку, соціальну інфраструктуру. Однак через падіння у 80-х роках попиту розвинутих країн на нафту і різке зниження світових цін на неї держави — експортери нафти значно уповільнили темпи свого поступу.

Навпаки, інша група країн, що розвиваються, — так звані «нові індустріальні країни» (НІК) (Південна Корея, Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Бразилія, Мексика) — у 80-ті роки перетворилися на полюс світового зростання. Азійські НІК в останні десятиліття демонстрували найвищі у світі темпи зростання економіки і промислового експорту. 90-ті роки показали, що, крім НІК першої хвилі, постають НІК другого ешелону — Малайзія, Таїланд, Індонезія, які динамічно модернізують свою економіку, диверсифікують галузеву структуру господарства. Хоча в 1997—1998 pp. деякі НІК відчули гострі валютно-фінансові кризові явища, спад експорту, вони, як і раніше, посідали вагоме місце у глобальній економіці.

Найвідсталіші країни, що розвиваються, утворюють групу так званих найменш розвинутих держав. За класифікацією ООН, до них належить 47 держав з населенням близько 500 млн. осіб. Середній рівень доходу на душу населення тут становить усього 250 дол. Не маючи значних запасів природних ресурсів, відчуваючи гострий дефіцит коштів для економічного розвитку, ці держави в останні десятиліття практично витіснилися з міжнародного поділу праці й перебувають у надзвичайно складному становищі.

Дата добавления: 2014-11-29