Агрегат, як правило, кріпиться на рамі автопричепу болтами.

Для захисту від пилу й атмосферних опадів агрегати постачаються металевим кожухом із дверцями, що відчиняються.

Зовні на кожусі кріпляться бурави, що заземлюють, металеві рукава для відведення вихлопних газів глушник двигуна, лопата, сокира, вогнегасник.

Двигун і генератор з'єднані між собою жорстко фланцевим зчленуванням і зміцнюються в одному блоці на рамі, що має піддон для захисту від пилу, з отворами в піддоні для зливу патьоків води, мастила та палива.

Обертання від двигуна до генератора передається за допомогою муфти, що з'єднує маховик двигуна з валом генератора.

Агрегати постачені необхідною апаратурою з контрольно – вимірювальними приладами, що забезпечують можливість управління і контролю за роботою генератора і споживачів, а також захисту їх від перевантажень і коротких замикань.

Технічна характеристика агрегатів пересувних електростанцій приведена в таблицях.

Електричні мережі військових пересувних ел/станцій.

Електричні мережі військових пересувних електростанцій (ВПЕС) призначені для передачі і розподілу електричної енергії між споживачами. Кабельна мережа складається з комплекту відрізків кабелю, з'єднувальних муфт освітлювальних і розподільних коробок, запобіжних кабелів, укладальних засобів і пристроїв, що заземлюють.

Для мереж ВПЕС застосовуються мідні шлангові переносні кабелі наступних марок:

КГПТ – кабель із мідною жилою, переносний, у шланговій гумовій оболонці для роботи в умовах важких механічних впливів, при високих або низьких температурах. Вони випускаються 4 – жильними, перетином до 70 мм². Четверта жила кабелю у ВПЕС використовується для забезпечення металевого зв'язку джерела з корпусом споживача, що сприяє підвищенню безпеки персоналу і забезпечує швидку ліквідацію аварійного режиму.

КСШВ і КСШС – кабель силовий – шланговий, гумовий важкий або середній.

Найбільше часто застосовуються шнури марок ШГПС (шнур гумовий переносний середній) і ШГПЛ (шнур гумовий переносний легкий).

Для монтажу електричних ланцюгів у ВПЕС використовуються дроти наступних марок: ДГ, АДГ, ДГГ і інші, що означає:

ДГ – дріт із гумовою ізоляцією, одножильний із мідною жилою;

АДГ – теж з алюмінієвою жилою;

ДГГ – дріт із гумовою ізоляцією, одножильний, гнучкий із мідною жилою..

Найбільшу довжину і складність мають кабельні мережі освітлювальних і спеціальних станцій.

Кабельна мережа складається з відрізків:

1. Приєднувальні кабелі – для приєднання до джерела, довжина до 4 – 6 м.

2. Магістральні кабелі для передачі електричної енергії, виготовляються по 25 м і іноді по 50 м.

3. Розподільні кабелі довжиною від 5 до 12 м. Перехідні кабелю – для переходу з трижильних до одножильних кабелів і навпаки.

5. запобіжні кабелю – для захисту джерела від аварійного режиму.

6. Освітлювальні (розподільні) коробки на 3, 4, 6 і 8 напрямків.

Схеми мереж пересувних електростанцій залежать від призначення станції (освітлювальна, силова, інженерна), від кількості і розташування електроприймачів, а для освітлювальних мереж – від роду струму (однофазний або трифазний).

Мережі пересувних електростанцій повинні прокладатися так, щоб вони були захищені від впливу вогню противника і від ушкоджень, що їм можуть заподіяти колісні і гусеничні машини. Якщо загроза ушкодження кабелів існує, їх заривають у землі на глибину20 – 30 см. Кабелю необхідно захищати також і від впливу сонця. Електричні мережі ВПЕС повинні:

а) безвідмовно працювати при температурах навколишнього повітря при – 50 до +50°С?

б) працювати при опадах, що випадають;

в) швидко розгортатися і згортатися;

г) допускати можливість багатократного розгортання і згортання;

д) мати мінімальні габарити і масу;

е) бути малопомітними;

ж) забезпечувати максимальну пожежну безпеку.

Електромережі розгортаються по схемах відповідних технічних засобів. Для безпечного і зручного підключення електричних мереж застосовуються напівмуфти –гнізда (вилки) і розподільні коробки.

ЗАХИСНІ ЗАСОБИ

Захисними засобами називаються прибори й апарати, пристосування й пристрої, які переносяться та перевозяться, що служать для захисту персоналу, що працює в електроустановках від поразки електрострумом, від впливу електричної дуги і продуктів її згорання.

Індивідуальні захисні засоби розділяють на наступні групи: засоби, що запобігають випадкові доторки до частин установки, що знаходиться під напругою: тимчасові огородження, плакати, що застерігають, написи, прибори, що показують наявність або відсутність напруги, тимчасові заземлення і т. д; ізолюючі засоби, що захищають людей від поразки електрострумом коли він доторкається під час роботи до частин електроустановок, що знаходяться під напругою: ізолюючі рукавички, боти, калоші, підставки, і килимки, ізольований інструмент, обценьки і т.п.

По ступені надійності захисту індивідуальні засоби захисту діляться на основні і додаткові.

Основні засоби захисту повинні підтримувати робочу напругу установки і ними можна безпосередньо стосуватися струмоведучих частин, які знаходяться під напругою.

Додаткові засоби посилюють дію основних засобів.

У електроустановках із напругою до 1000 В основними засобами захисту є: ізолюючі рукавички, інструмент з ізольованими ручками і покажчики напруги, а додаткові калоші й ізолююча підставка, килимки, доріжки і т.п.

У електроустановках вище 1000 В основними засобами захисту є шланги і клещі, а додатковими - ізолюючі рукавички, боти, килимки й ізолюючі підставки.

Перед використанням засобу захисту старанно оглядають і очищають від пилу. При цьому особлива увага звертають на клеймо, що засвідчує придатність засобів захисту, а також на дату їхнього іспити.

Неперевіреними засобами захисту, із минулим строком, а також несправними користуватися забороняється.

ЗАХИСНЕ ЗАЗЕМЛЕННЯ

При ушкодженні електроізоляції може виникнути напруга щодо землі на неструмоведучих частинах електрообладнання:

корпусах електродвигунів, корпусах щитів і інших частинах металево з'єднаних із цим обладнанням (станини верстатів, верстатів). Це явище являє собою більшу загрозу для обслуговуючого персоналу оскільки доторк до частин обладнання стає в цьому випадку настільки ж небезпечним, як доторк до струмоведучих частин. Для попередження цієї небезпеки застосовують захисне заземлення, що представляє собою навмисне з'єднання металевих неструмоведучих частин електрообладнання із землею або заземленим нульовим дротом.

Відповідно до Правил техніки безпеки при експлуатації військових електроустановок ст,ст. 2,4,1 – 2,4, 16 у військових пересувних електроустановках напругою вище 115 В при відсутності основної системи забезпечення електробезпеки (пристрій постійного контролю ізоляції і захисних пристроїв, що відключають) повинні бути споруджені пристрої, що заземлюють. Заземленню підлягають усі металеві частини електроустановок: корпуса електричних машин, механізмів, трансформаторів, апаратів, світильників, приводи електричних апаратів, каркаси розподільних щитів, щитів управління, щитків і шаф, металеві корпуса переносних і пересувних електроприймачів, корпуса кабельних муфт, рознімання і розподільних коробок.

У якості провідників, що заземлюють, частіше усього застосовується сталева шина з поперечним перетином 24 мм² усередині будівлі і 48 мм² – у зовнішніх установках і в землі або сталевому дроті діаметром 6 мм.

У якості заземлювачів можуть використовуватися природні заземлювачі: водопровідні труби, прокладені в землі металеві конструкції будівель, споруд, металеві оболонки кабелів, прокладені в землі а т.д.

У якості природних заземлювачів не можна використовувати ємності і трубопроводи, що містять взриво –- і пожежонебезпечні рідини і гази.

Для пристрою штучних заземлювачів можна застосовувати:

труби або стержні, кутове залізо і т.д., вертикально забиті в землю нижче глибини промерзання грунту. Труби, що входять до складу заземлювачів, необхідно розміщати на відстані 2,5 – 3 м одна від іншої, верхню крайку труб розташовувати нижче рівня землі не менше ніж на 0,6 м. Труби з'єднуються між собою в єдиний контур заземлення металевою шиною (= 48 мм²).

Опір захисного заземлення не повинно перевищувати 4 Ома (для малопотужних установок до 100 кВА допускається до 10 Ом, для військових пересувних електроустановок допускається не більш 25 Ом) і перевіряти його необхідно не менше одного разу в рік: під час найбільшого промерзання грунту, взимку і під час найбільшої посухи, улітку.

Таким чином, сутність захисту за допомогою пристрою заземлення полягає в створенні такого заземлення, що володіло б опором, достатньо малим для того, щоб падіння напруги на ньому (як – от воно і буде вражаючим) не досягало значення, небезпечного для людини. Крім того, в ушкодженому ланцюзі необхідно забезпечити таку величину струму, що була б достатньою для надійного спрацьовування захисних пристроїв, установлених на джерелі живлення.

Електробезпека у випадку заземлення забезпечується зниженням напруги, що обумовлює роботу обладнання або мережі. Воно досягається системою пристрою, що заземлює, під яким розуміється сукупність заземлювачів і провідників, що заземлює.

Основним елементом всякого пристрою, що заземлює, є заземлювач. Якість заземлення визначається величиною опору заземлення і зміною величини напруги щодо землі.

Під опором заземлення розуміється опір між заземлювачем у місця зіткнення його з грунтом і “землею”. Під повним опором заземлення системи заземлень розуміється відповідно опір між шиною, що заземлює, “землею”. Під “землею” у даному випадку розуміється поверхня грунту поблизу заземлювача, потенціал якої дорівнює нулю. Звичайно така поверхня знаходяться на відстані 15 – 20 м від найпростішого заземлювача,

Пристрій, що заземлює

Пристрій, що заземлює, має цілі понизити потенціал стосовно землі до безпечного величини на не струмоведучих частинах електроустановок, нормально, що не знаходяться не під напругою і цим забезпечити захист людей від поразки струмом при доторку.

Пересувні електростанції потужністю 10 кВт і вище заземлюються за допомогою двох свердел, що заземлюють, що вкручуються в грунт і з'єднуються дротом зі шпильками заземлення на рамі агрегату.

Бензоелектричні агрегати потужністю від 1 до 8 кВт, а також технічні засоби речової служби заземлюються стержневими або трубчастими заземлювачами, що забиваються в грунт.

Захисне заземлення технічних засобів виконується одиночними заземлювачами або контурним заземленням. Контурне заземлення виконується, як правило, при розгортанні технічних засобів, що мають декілька електродвигунів. При цьому в грунт забивається декілька заземлювачів (3 – 4шт.), що з'єднуються дротами (звичайно ДРГ перетином 6 мм²) із шпильками заземлення струмоприймачів між собою.

Для створення малого опору, грунт поливають солоною водою.

Опір захисного заземлення R повинно бути дуже мало в порівнянні з опором тіла людини і для пересувних електростанцій не повинно перевищувати 25 Ом, тобто

R < 25 Ом

Для стаціонарних установок значення допустимого захисного заземлення повинно бути ще нижче, але не повинно перевищувати 4 Ом.

Дата добавления: 2014-11-29