Конгрес 2 страница

У трудовому праві поновлювався:

Ø восьмигодинний робочий день;

Ø право на укладення колективних угод;

Ø право на проведення страйків[102].

Низка законів була спрямована на стабілізацію фінансової системи. 6 січня 1919 р. прийнято Закон УНР «Про Державну Українську Грошову Одиницю», 31 травня 1920 р. – Закон «Про надзвичайний одноразовий податок»[103].

У кримінальному праві також не відбулося значних змін. Продовжувало діяти карне законодавство Російської імперії (Кримінальне уложення 1903 р., Військово-кримінальний статут та ін.).

15 серпня 1919 р. Директорія з міркувань державної безпеки затвердила Постанову «Про тимчасові правила щодо засобів боротьби з діяльністю окремих осіб, яка загрожує республіканському ладу, спокою і внутрішньому порядку УНР». Якщо аналогічний «Маніфест Робітничо-Селянського Уряду» передбачав за вказані дії розстріл, то постанова Директорії – лише арешт на термін до 10 днів[104].

Окремо слід підкреслити, що Директорія з метою залучення на свій бік населення видавала закони про амністію.

Посилилися карні репресії проти розкрадачів державної та особистої власності, хабарників та шахраїв. Низка актів спрямовувалася на боротьбу зі спекуляцією. За Законом «Про спекуляцію» від 26 січня 1919 р. передбачалася відповідальність за спекуляцію[105]. Спекуляцією вважалися будь-які операції з товарами, сировиною, житлом, грошовими знаками, коштовностями. Закон передбачав досить суворі покарання: так, якщо сума наживи звинуваченого в спекуляції не перевищувала 3 тисячі карбованців, він мав сплатити штраф у розмірі від 3 до 10 тисячі карбованців та відбути ув’язнення від 6 місяців до 1,5 року. Коли ж зиск спекулянта перевищував 3 тисячі карбованців, він мав сплатити штраф у розмірі від 10 до 100 тисяч карбованців та позбавлявся волі на термін від 1 року 4 місяців до 2 років. При повторному злочині термін ув’язнення збільшувався до 4–6 років. Для тих, хто не мав документів на право торгівельної діяльності, покарання збільшувалося вдвічі. Майно засуджених за спекулятивні ціни переходило у власність держави. Незважаючи на суворість покарання, діяльність торгівлі на «чорному ринку» зупинити не вдалося. Спекуляція продовжувалася, завдаючи збитків державі й малозабезпеченим верствам[106].

Види покарань:

Ø вища міра покарання – смертельна кара;

Ø строкова та безстрокова каторга;

Ø ув’язнення терміном від шести місяців до двох років;

Ø грошові штрафи;

Ø конфіскація майна;

Ø заборона перебувати в деяких місцевостях України.

Ускладнення військово-політичної ситуації в середині країни змушувало Директорії йти на беззаконня і репресії, визначаючи покарання не на основі права, а керуючись революційною свідомістю[107].

Кримінально-процесуальне право майже протягом усього часу існування Директорії спиралося на відповідне законодавство Російської імперії. Проте йшла робота по створенню власного кримінально-процесуального кодексу. У ході проведеної кропіткої роботи Рада Народних Міністрів ухвалила Закон «Про судочинство в Штабних судах», затверджений головою Директорії С. Петлюрою 4 серпня 1920 р. Цей нормативно-правовий акт регулював не лише справи військової юстиції, але й цивільної.

Закон складався з 11 глав, що вміщували 271 статтю. Зокрема, були такі глави, як: Про підсудність; Способи розв’язання суперечок з приводу підсудності; Про порушення справ; Підготовчі до судової розправи розпорядження; Судова розправа; Постанова присуду; Оскарження присудів і постанов; Виконання присудів; Про поновлення справ, у яких присуди набули законної сили; Про судові витрати.

Закон передбачав, що приводом для порушення кримінальної справи в Штабному суді було:

Ø повідомлення командира полку;

Ø повідомлення військових, цивільних, судових або адміністративних установ та урядових осіб;

Ø скарги потерпілих;

Ø явка з повинною.

Закон передбачав право обвинуваченого на захист. Захисником могла виступати будь-яка особа, якій закон не забороняв виступати в суді, у тому числі, й жінці. Обвинувачами могли бути представники командира полку, державної адміністрації, один з потерпілих, який допускався до захисту в Штабних судах. Закон прямо вказував, що обвинувачем на суді не міг виступати підлеглий підсудного. До судового процесу суд міг залучати, у разі необхідності, експертів, перекладачів та інших осіб, необхідних для правильного з’ясування судом обставин вчиненого злочину.

Встановлювалося, що розгляд справи мав здійснюватися, виходячи із принципу гласності. Особи, які не досягли 18-річного віку, до судового засідання не допускалися. У передбачених законом випадках справа могла слухатися у закритому судовому засіданні.

Закон передбачав можливість оскарження судового рішення. Встановлювався термін для подачі скарги, підстави оскарження вироку, надавався перелік осіб, які могли оскаржити дії суду, якщо сам засуджений не міг цього зробити (неповнолітній, хворий тощо)[108].

Отже, пріоритети нормотворчих процесів були спрямовані, у першу чергу, на утвердження самостійності та незалежності УНР, на розв’язання земельного питання, покращення робітничої політики, налагодження міжнародних відносин. Аналіз нормативно-правових актів свідчить про намагання Директорії забезпечити легітимні основи становлення нової влади. Однак багато часу було витрачено на пошуки стратегії державотворення, а згодом подальші військові події відсунули проблему правового забезпечення державного будівництва в Україні на другий план[109].

Слід зазначити, що Директорії не вдалося провести власну систематизацію законодавства. Не був визначений статус таких актів, як декларації та універсали. Водночас прийняті нормативно-правові акти не забезпечили стабілізацію соціально-економічної ситуації всередині країни, не знайшли підтримки у населення. У результаті Директорія була приречена на програш у боротьбі за владу з антиукраїнськими силами.

Завдання для самостійної роботи:

1. Проаналізуйте особливості створення та політичну платформу Директорії. Зробіть правову оцінку способу її приходу до влади. Розкрийте перші кроки Директорії на шляху державного будівництва.

2. Зробіть правовий аналіз правового статусу Конгресу Трудового народу. Розгляньте порядок його скликання та дайте оцінку рішенням, прийнятим цим конгресом.

3. Складіть схему центральних і місцевих органів управління ІІ УНР. Розкрийте їхнє повноваження.

4. Охарактеризуйте особливості військового будівництва за часів Директорії. Проаналізуйте положення Закону «Про державний інспекторат у військових частинах та інституціях» від 13 травня 1919 р.

5. Проаналізуйте зовнішньополітичну діяльність Директорії. Проаналізуйте умови угоди з Францією. Чи було виправданим підписання з поляками Варшавської угоди, дайте цьому кроку історико-правову оцінку. З’ясуйте причини провалу зовнішньої політики Директорії.

6. Поясність причини переходу Директорії до надзвичайного судочинства. Вивчіть склад, підсудність та порядок здійснення судочинства військово-польовими судами.

7. Проаналізуйте зміст Акта злуки від 22 січня 1919 р. Виявіть, які обставини не сприяли втіленню на практиці положень Універсалу. Поясніть історичне значення січневого рішення для формування української нації.

8. Охарактеризуйте конституційне законодавство Директорії. З’ясуйте структуру, основні положення Закону від 12 листопада 1920 р. «Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР» й «Про Державну Народну Раду УНР» жовтня 1920 р. Проаналізуйте, яку форму правління вони закріплювали, якими повноваженнями наділялися центральні органи влади.

9. Виділіть досягнення та прорахунки Директорії у вирішенні аграрного питання, реформування трудових і цивільно-правових правовідносин.

10. Проаналізуйте кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство, з’ясуйте причини його репресивного характеру.

Нормативно-правові акти часів ІІ УНР.

Універсал Директорії Української Народньої Республіки

Іменем Української Народньої Республіки Директорія оповіщає народ Український про велику подію в історії землі нашої української.

3-го січня 1919 року в м. Станиславові Українська Національна Рада Західної Української Народньої Республіки, як виразник волі всіх українців бувшої Австро-Угорської імперії і як найвищий їх законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народньої Республіки з Наддніпрянською Народньою Республікою — в одноцільну, суверенну Народню Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народньої Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народньої Республіки від 3-го січня 1919 року.

Од нині во-єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.

Од нині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.

Од нині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року, у м.Київі.

Голова Директорії: Володимир Винниченко

Члени: Симон Петлюра

Панас Андрієвський

Андрій Макаренко

Федір Швець

Декларація Української Директорії

Героїчним поривом українського озброєного трудового народу зметено з лиця землі української руйнуюче поміщицько-монархічне панування – гетьманщину.

Україну вичищено від карних експедицій, старост, жандармів та инших злочинних інституцій пануючих класів. Відновлено національно-персональну автономію, що забезпечує право кожної нації на вільне життя.

Цензові думи та земство, наставлені гетьманським урядом, скасовано і відновлено демократичні, вибрані всенародним голосуванням органи місцевого самоврядування.

До повного вирішення земельної реформи Директорія Української Народньої Республіки оголосила: всі дрібні селянські господарства і всі трудові господарства залишаються в користуванню попередніх їх власників непорушними, а решта земель переходить у користування безземельних і малоземельних селян, а в першу чергу тих, хто пішов у військо Республіки для боротьби з б[увшим] гетьманом. Верховне порядкування цією землею належить Директорії Української Народньої Республіки. Ця постанова стосується також до монастирських, церковних і казенних земель. Для переведення реформи организовано Народні Земельні Управи.

По "наказу N 1 Директорії селянам" робляться описи контрибуцій, взятих поміщиками з селян для повернення їх покривдженим. Так само ведуться слідства по всій Україні з приводу тих зловживань і злочинств, які було учинено над селянством поміщиками та гетьманським урядом.

Постановою 9 грудня Директорія одмінила всі закони і постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики. Відновлено восьмигодинний робочий день. Знов установлено колективні договори, право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів.

В усіх инших галузях життя Директорія так само одмінила всі закони й постанови гетьманського уряду, направлені проти інтересів трудящих класів і шкідливих для всього громадянства.

Уповноважена силою і волею трудящих класів України – Верховна Влада Української Народньої Республіки – Директорія цими заходами довершила перший акт соціального та національно-політичного визволення українського народу.

Кому належить влада?

Слідуючим етапом нашої революції є творення нових, справедливих, відповідних до реального відношення сил у державі, соціяльних і політичних форм.

Директорія є тимчасова верховна влада революційного часу.

Одержавши на час боротьби силу й право управління державою від першого джерела революційного права, трудящого народу, Директорія передасть свої повноваження тому ж самому народові.

Але Директорія вважає, що право управління й порядкування краєм повинно належати тільки тим класам, які суть основою громадського життя, які творять матеріальні та духовні цінності, які кров’ю і життям своїх членів вступили до боротьби з руйнуючими силами сучасного ладу.

Влада в Українській Народній Республіці повинна належати лише класам працюючим – робітництву й селянству, тим класам, що здобули цю владу своєю кров’ю.

Гріхи буржуазії

Так звані “пануючі класи”, класи земельної, промислової буржуазії за сім місяців цілковитого, нічим необмеженого свого панування на Україні доказали свою цілковиту нездатність і надзвичайну шкідливість для всього народу і в управлінню державою. Маючи всі матеріальні, фізичні й духовні засоби, маючи повну волю для организації економічного і політичного життя, ці класи внесли тільки дезорганизацію і руїну в край. Переслідуючи тільки свої вузько-класові егоїстичні інтереси, ці класи вели воїстину грабіжницьку політику в краї.

Ними розграбовано, розкрадено в чужі імперіялістичні руки значну частину державно-народнього майна.

Дбаючи тільки про накоплювиння капіталів у приватних руках, ці люде довели промисловість до повного занепаду, а господарство краю до злиденного стану.

Розцвіт спекуляції за панування цих правителів дійшов до нечуваних розмірів.

Поводячись як у завойованій країні, великовласники правили методом безоглядного террору і насильства. Закопування живцем у землю, вирізування шматків живої шкури, випікання очей так званими “поміщицькими карателями” були цілком нормальними способами управління народом.

Будучи чужинцями в краю, великовласники брутально топтали національні права і здобутки нашого народу, ганьбили гідність його державності, продавали й зраджували з такими жертвами й такою працею збудовані державні форми.

З боку революційного правительства, поставленого народом, що в гніві й муках повстав проти цих гнобителів, було би злочинством супроти всього краю після всього цього допустити ці класи до участи в правлінню країною.

От же Директорія заявляє.

Класи не трудові, експлоататорські, які живляться й роскошують з праці класів трудових, класи, які нищили край, руйнували господарство й одзначили своє правління жорстокостями й реакцією, не мають права голосу в порядкуванню державою.

Вс я влада трудовому народові

Директорія передає свої права і уповноваження лиш трудовому народові самостійної Української Народньої Республіки.

Директорія пропонує:

1. Трудовому селянству, що перше одгукнулось на поклик Директорії і встало зі зброєю в руках до бою з панством, по всій Україні з’їхатись в губернії і вибрати своїх делегатів на конгрес трудового народу України. Ті делегати будуть представляти там волю як того озброєного селянства, що тепер тимчасово є в військах, так і тих, що мирною працею допомагають творити народній державний лад та порядок.

2. Міському робітництву – вибрати від фабрик, майстерень, заводів, контор та инших установ людської праці своїх делегатів на конгрес трудового народу України.

Частина робітництва неукраїнської національності під час боротьби українського народу з б[увшим] гетьманом ставилась до цієї боротьби не з повною активністю, а частина нейтрально.

Директорія гадає, що в боротьбі за визволення всіх працюючих не-українське робітництво забуде свою національну нетерпимість і щиро та дружно прилучиться до всього трудового народу України.

3. Трудовій інтелігенції, що безпосередньо працює для трудового народу, цеб-то: робітникам на полі народньої освіти, лікарським помішникам, народнім кооперативам, служачим в конторах та инших установах, так само вибрати своїх представників на конгрес трудового народу України.

Місце і час одкриття праці конгресу, а також норми виборів на нього Директорія оповіщає окремою інструкцією.

Конгрес трудового народу України матиме всі верховні права і повновласність рішати всі питання соціяльного, економічного та політичного життя Республіки.

Конгрес трудового народу, яко революційне представництво организованих працюючих мас, скликається не по удосконаленій формулі виборів, якої додержати зараз неможливо. Надалі, коли настане мирне життя, він має бути замінений представництвом працюючих мас, обраним по удосконаленій системі виборів, цеб-то Установчими Зборами.

Повернення контрибуцій

Конгрес трудового народу має вирішити форми влади, як на місцях, так і в центрі. Для цього вирішення Директорія вважатиме всякі спроби захвату влади якими-будь групами насильством над волею трудового українського народу і тому буде рішуче припиняти всяки такі самовольні виступи.

До Конгресу Директорія верховною властю своєю насамперед поверне селянству ті контрибуції, які було зібрано з нього поміщиками.

Робітничий контроль

Рятуючи державу від дальшого господарського та промислового занепаду, розграбування та безоглядної експлоатації робітництва і всього населення, Директорія поставить на фабриках, заводах та инших промислових установах державний робітничий контроль і пильно дбатиме, щоб промисловість набрала здорового, користного для народу життя.

Всі зусилля свої Директорія направить на таку організацію народнього господарства, яка б відповідала сучасному переходовому моментові, коли нищиться старий капіталістичний світ й на його руїнах сходять паростки нового всесвітнього ладу, який не знатиме ніякого гніту і визиску. Директорія вважає своїм обов’язком взяти під керування Української Народньої Республіки головні галузі української промисловості і направити господарство в них в інтересах працюючих класів і всього громадянства, а не малої групи класа великовласників.

Боротьба з спекуляцією

Всі форми спекуляції Директорія нищитиме безпощадно, не зупиняючись перед карами військового часу. Для цього по всій Україні будуть организовані “комісії боротьби з спекуляцією”.

Так само Директорія пильно дбатиме, щоб негайно трудові маси були задоволені предметами першої необхідності (шкури, мануфактури, залізних виробів та иншого краму, а також продуктів споживи).

Соціяльні реформи

Стаючи твердо і непохитно на шлях соціяльних основних реформ, Директорія вважає необхідним підкреслити, що вживатиме всіх заходів, щоб уникнути анархичних, неорганізованих і несистематичних форм цієї перебудови. Директорія вважатиме своїм обов’язком погоджувати ці великі завдання з соціяльно-історичними й міжнародними умовами, в яких у даний момент перебуває Україна, а також з тими кращими формами соціяльних реформ, яких досягатиме світова, особливо західно-європейська трудова демократія,

Міжнародні відносини

В сфері міжнародних відносин Директорія стоїть на грунті цілковитого нейтралітету і бажання мирного співжиття з народами всіх держав.

Ставлячи перед собою великі та складні завдання, Директорія хотіла би всі здорові трудові сили свого народу вжити не на кріваву боротьбу з сусідами, а на утворення нового життя в краю та на зведення порядку і ладу, так бажаного всім працюючим.

Внутрішня політика

Так само у внутрішніх відносинах Республіки Директорія ставить собі метою національну злагоду і дружнє поєднання трудової демократії всіх націй, що заселяють українську землю.

Директорія щиро вірить, що спільними силами всіх працюючих трудовий народ України без жорстоких, крівавих і непотрібних форм боротьби досягне своєї мети.

Одже класам нетрудовим треба розумно і чесно признати всю шкідливість і несправедливість їхнього бувшого панування і раз на все примиритися з тим, що право рішати долю більшості народу повинно належати тій самій більшості, цеб-то класам трудовим.

Поклик до спільної праці

Трудову інтелігенцію Директорія закликає рішуче стати на бік працюючих класів і в інтересах творення нового справедливого життя для всього народу прикласти своїх сил знаття і науки для найкращого направлення будівничого соціяльного процесу.

Соціялістичні партії та групи всіх соціялістичних напрямів і всіх національностей Директорія кличе поставитися з повним розумінням важности моменту і всі свої сили направити на правильну та достойну трудового народу організацію волі його, на організацію порядку й ладу по всій землі трудової Республіки.

Доручаючи негайне переведення в життя цих великих задач Правительству Української Народньої Республіки, – Раді народніх министрів, – Директорія вірить, що весь трудовий народ України щиро допоможе своєму правительству в цій важній, відповідальній роботі.

Голова Директорії

Української Народньої Республіки В. Винниченко;

члени Директорії: С. Петлюра,

Ф. Швець,

П. Андрієвський,

А. Макаренко.

Передвступний договір, заключений дня 1 грудня 1918 року в м. Фастові між Українською Народньою Республікою й Західно-Українською Народньою Республікою про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю

1. Західно-Українська Народня Республіка заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народньою Республікою – значить заявляє свій намір перестати існувати як окрема держава, а натомість увійти з усією територією й населенням, як складова частина державної цілости, в Українську Народню Республіку.

2. Українська Народня Республіка заявляє цим рівнож свій непохітний намір злитись у найкоротшім часі в одну державу з Західно- Українською Народньою Республікою – значить заявляє свій намір прийняти всю територію й населення Західно-Української Народньої Республіки, як складову частину державної цілости, в Українську Народню Республіку.

3. Правительства обох Республік уважають зв'язаними повитими заявами, то значить: уважають себе посполу зобов'язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю.

4. Західно-Українська Народня Республіка з огляду на витво­рені історичними обставинами, окремими правними інституціями та культурними й соціальними ріжницями окремішності життя на своїй території й ЇЇ населення, як будучій частині неподільної Української Народньої Республіки, дістає територіяльну автономію, которої межі означить у хвилі реалізації злуки обох Республік в одну державну цілість окрема спільна комісія за ратифікацію її рішень компетентними законодатними й правительственними державними органами обох Республік. Тоді також установлені будуть детальні условини злуки обох держав.

5. Договір цей, списаний у двох примірниках, як двох окремих оригіналах, призначених по одному для правительств кожної з обох держав, може бути опублікований за згодою обох правительств, т.е. Директорії Української Народньої Республіки й Ради Державних Секретарів Західно-Української Народньої Республіки.

Директорія Української Народньої Республіки:

В. Винниченко П. Андрієвський Ф. Швець

С. Петлюра,

Отаман Українських Республіканських військ

Повновласники Ради Державних Секретарів Західно-Української Народньої Республіки:

д-р Льонгін Цегельський д-р Дмитро Левицький

Винниченко В. К. Відродження нації. — Київ-Відень, 1920. -Ч. Ш. - С. 254-256.

Розпорядження Директорії УНР (15 грудня 1918 р.)

1) До повного вирішення земельної реформи Директорія Української Народньої Республіки оголошує: всі дрібні селянські господарства і всі трудові господарства залишаються в користуванні попередніх їх власників непорушними, а решта земель переходить в користування безземельних і малоземельних селян.

Верховне порядкування цею землею належить Директорії Української Народньої Республіки.

Ця постанова відноситься також до манастирських, церковних і казьонних земель.

Всі дрібні селянські господарства і всі трудові господарства залишаються в користуванню їх попередніх власників непорушними.

2) Завідування і охорона земель і господарств, взятих в порядкування Директорії, а також переведення всеї технічної роботи по земельним справам, накладаються на Губерніяльні, повітові і волосні земельні Управи.

3) Земельні Управи складаються:

Губерніальні: з губерніяльного агронома, одного члена Губерніяльної Народньої Управи і одного представника губерніяльного Комітету селянської спілки і представника Міністерства Хліборобства.

Повітові: з повітового агронома, члена Повітової Народньої Управи і члена повітового Комітету селянської спілки.

Волосні: з члена призначеного повітовою земельною Управою, члена волосної народньої управи і представника волосного Комітету селянської спілки.

Земельні управи працюють під керуванням Міністерства Хліборобства і згідно його вказанням.

Головою Губерніяльних Управ є представник Міністерства, а повітових – член народньої управи.

4)До остаточного вирішення земельного закону що до всіх господарств обов'язком цих установ в першу чергу подбати про негайне переведення опису рухомого і нерухомого майна всіх поміщицьких господарств.

5)Монополізовані Державою продукти, за винятком потрібних для господарств на посів і корм, а також для потреб власника, його сім'ї і служачих, продаються повітовою земельною управою відповідним державним харчовим установам, а инші продукти можуть продаватися волосною земельною управою, за згодою повітової, звичайним торгом.

6)Гроші за всі продані продукти, а також инші грошові прибутки з господарств, вносяться в депозит повітових земельних управ.

7)Продаж живого і мертвого реманенту, а також породистої худоби, забороняється.

8)Самочинна рубка лісу рішуче забороняється.

9) Касуються невиконані досі умови на рубку лісу і вивіз готового матеріялу господарств, які переходять в порядкування Директорії, заключені попередніми власниками, виключаючи умови, які зроблені безпосереднє або посереднє державними установами, громадськими самоврядуваннями та заводами по нотаріальним договорам, а також дрібні умови на ліс для власного вжитку.

Голова Директорії В. Винниченко. Член-Секретар Андрієвський.

Член Ф. Швець.

м. Винниця, дня 15/ХП-1918 р.

Універсал Директорії Української Народної Республіки

(22 січня 1919 р.)

Іменем Української Народньої Республіки Директорія опові­щає народ Український про велику подію в історії землі нашої української.

3-го січня 1919 року в м. Станиславові Українська Національ­на Рада Західної Української Народньої Республіки, як виразник волі всіх українців бувшої Австро-Угорської імперії і як найвищий їх законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народньої Республіки з Наддніпрянською Народньою Республікою – в одноцільну, суверенну Народню Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народньої Республіки ухва­лила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народньої Республіки від 3-го січня 1919 року.

Од нині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.

Од нині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.

Од нині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року, у м. Київі.

Голова Директорії:

Володимир Винниченко

Члени:

Симон Петлюра Панас Андріевський Андрій Макаренко Федір Швець

Універсал Трудового Конгресу України (28 січня 1919 р.)

До українського народу.

Ми – представники трудового народу України, її робітництво і селянство, зібравшись у столичнім городі – Київі і обговоривши найважніші потреби українського трудящого люду, постановили в цей тяжкий час, коли на Україну з усіх боків нападають вороги нашої волі, доручити й надалі до слідуючої сесії Конгресу Трудового Народу України вести державну роботу Директорії, яка підняла повстання проти гетьмансько-панської самовласти і заслужила своєю щирою революційною діяльністю повне довірря селянства і робітніцтва.

Конгрес Трудового Народу Української Народньої Республіки оповіщає робітничий і селянський люд, що він через військові події по Україні припиняє на деякий час свої засідання, аби роз'їхавшись по городах, повітах і волостях, ми, члени Трудового Конгресу, могли допомогти найважнішій тепер роботі – обороні нашого рідного краю.

Вся вища влада на Україні, на час перерви засідань Трудового Конгресу, має належати Директорії, котра доповнюється представником од Наддністрянської України (Галичини, Буковини і Угорської України), акт з'єднання з якою затверджено на першім засіданні Конгресу 24 сього січня.

Дата добавления: 2014-11-29