Суть диверсифікації

ЯК ЕЛЕМЕНТ ТЕОРІЇ ПОРТФЕЛЯ

ТЕМА 8

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ЯК СПОСІБ ЗНИЖЕННЯ РИЗИКУ:

В даній темі розглядаються наступні питання:

– розкрито суть категорії «диверсифікації»;

– визначено норму прибутку цінних паперів;

– охарактеризовано портфель цінних паперів;

– наведено коефіцієнт чутливості бета;

– розглянута тактика фінансового менеджера;

– визначено ефективність роботи фінансового менеджера та аналітика.

Основні поняття та термніи: диверсифікація, концентрична диверсифікація, вертикальна диверсифікація, горизонтальна диверсифікація, корпоративна диверсифікація, виробнича диверсифікація, фінансова диверсифікація, маркетингова диверсифікація, галузева диверсифікація, продуктово-асортиментна диверсифікація, специфічна диверсифікація, портфель цінних паперів, «портфельна» теорія, ризик ПЦП, норма прибутку цінних паперів, середньоквадратичне відхилення норми прибутку ЦП, варіація (дисперсія) норми прибутку цінного паперу, кореляція цінних паперів, норма прибутку ПЦП, структура портфеля цінних паперів, однорідний портфель цінних паперів, портфель з двох видів цінних паперів, ефект від диверсифікації, допустима множина ПЦП, ефективна множина ПЦП, коефіцієнт чутливості бета, пасивна тактика, активна тактика.

Соціально-економічний стан України в умовах впровадження ринкових відносин та поступової інтеграції у світову економіку характеризується значною мінливістю та непередбачуваністю. Господарсько-фінансова діяльність будь-якого підприємства в цих умовах пов’язана з невизначеністю, яка є головною причиною ризику. Рівень ризику належить до реальних чинників життєдіяльності організації, а тому обов’язково має бути врахований при виборі стратегії.

Отримання очікуваного результату від застосування будь-якої стратегії, що впроваджується на підприємстві, зумовлено вмінням правильно оцінити та спрогнозувати наслідки діяльності, які по-своєму залежать від виміру, контролювання та керування ризиком. Рівень ризику належить до реальних чинників життєдіяльності організації, а тому обов’язково має бути врахований при виборі стратегії. Існує низка способів, які використовують для зниження рівня економічного ризику. Одним із способів уникнути частини ризиків, завдяки розподілу капіталу між різноманітними видами діяльності є впровадження стратегії диверсифікації. Але впровадження стратегії диверсифікації може не тільки зменшити, а й збільшити ризик. Саме проблема ризикових ситуацій є найважливішою при вирішенні питання прийняття рішення щодо диверсифікації діяльності підприємства.

Використовуючи стратегію диверсифікації для зниження рівня ризиків, суб’єкти інноваційної діяльності можуть створити принципово нові товари і послуги на базі використання передової технології, що, можливо, приведе до раціоналізації виробництва, знизить витрати і ціни завдяки реалізації нових технологій у процесі диверсифікації своєї діяльності. Акцент при цьому робиться на створенні таких видів діяльності, які не пов’язані з основним виробництвом.

Можливості диверсифікованості з метою мінімізації ризиків дуже великі та спрямовані на зниження рівня їхньої концентрації. Диверсифікація дає змогу уникнути частини ризиків при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Є найбільш обґрунтованим і відносно менш витратним способом зниження рівня фінансового ризику. Ризик зниження прибутку диверсифікованого підприємства буде нижчим, ніж зважений ризик окремих видів діяльності за відсутності між ними позитивного кореляційного зв’язку. Адже ймовірність одночасного настання відразу всіх несприятливих подій значно менша, ніж кожної з них окремо. Саме на основі цього висновку і будується диверсифікація. За своєю суттю диверсифікованість – це «розпорошеність» ризиків за принципом: «не клади яйця в один кошик» чи «не тримай всі гроші в одній кишені».

Саме впровадження стратегії диверсифікації дає змогу підприємству:

– забезпечити прибуток, стабільність і стійкість фірми у майбутньому;

– зменшити рівень підприємницького ризику;

– обмежити залежність підприємства від постачальників ресурсів і комплектуючих виробів;

– посилити конкурентоспроможність.

Диверсифікація є оправданою стратегією, коли підприємство прагне до збільшення прибутку і зменшення ризиків. Але отримання прибутку на диверсифіковах підприємствах залежить від уміння оцінювати і спрогнозувати ризики. Ризики при диверсифікації діяльності підприємств виникають через господарсько-фінансову діяльність, при невизначеності та становлять загрозу виникнення наслідків дії диверсифікації у кінцевому вираженні – недоотримання прибутку, втрату ринків збуту та сировини, втрату фінансових ресурсів порівняно з прогнозованим варіантом.

В економічній літературі виділяють такі напрями диверсифікації:

Þ концентрична – створення нових видів продукції за існуючої технології і на основі тих же матеріалів, сировини, що раніше використовувалися на підприємстві;

Þ вертикальна – організація виробництва продукції, яку раніше підприємство отримувало від партнерів-постачальників;

Þ горизонтальна – випуск продукції, для виробництва якої потрібні зміни існуючої технології або розробка нової;

Þ корпоративна – створення і виробництво принципово нової продукції.

В сучасних умовах диверсифікація в широкому розумінні цього слова набуває дещо глибшого змісту і може бути визначена як урізноманітнення видів діяльності підприємства у виробничій, фінансовій та маркетингових сферах (див. рис. 8.1).

Диверсифікація виробництва має свої істотні особливості. Виправдано, зокрема, виділяти за критерієм сфери здійснення три форми диверсифікації: виробничу, фінансову і маркетингову.

Виробнича диверсифікація – це урізноманітнення на підприємстві видів виробництв, що забезпечують одержання різної продукції і/або розширення її асортименту.

Фінансова диверсифікація – це урізноманітнення фінансової діяльності, яка досягається через здійснення підприємством різних видів коротко- і довгострокових фінансових вкладень.

Маркетингова диверсифікація пов’язана із створенням підприємством власної торговельної мережі, розширенням каналів збуту продукції, задіянням більшої кількості маркетингових важелів просування товару на ринок, організацією (за необхідності) післяпродажного обслуговування проданих товарів.

		ДИВЕРСИФІКАЦІЯ

Фінансова

Виробнича

Маркетингова

Горизонтальна (диверсифікація основного виробництва)

Галузева

Продуктово-асортиментна

			Специфічна (розвиток підгалузей у межах однієї галузі виробництва)

Горизонтально інтегрована

	Вертикально неінтегрована

Горизонтально неінтегрована

Рис. 8.1. Форми і види диверсифікації підприємств

Узагальнюючи викладений матеріал можна зазначити, що диверсифікація – це процес розподілу інвестованих засобів між різними об’єктами вкладення капіталу з метою зниження ступеня ризику, забезпечення більшої стійкості прибутків за будь-яких коливань дивідендів і ринкових цін на цінні папери.

Загальним правилом інвестора щодо диверсифікації є таке: необхідно прагнути розподілити вкладення між такими видами активів, які показали за минулі роки, по-перше, різну щільність зв’язку (кореляцію) із загальноринковими цінами (індексами) і, по-друге, протилежну фазу коливання норми прибутку між собою (цін) всередині портфеля. Ідею принципу диверсифікації та підходів до побудови оптимальних портфелів цінних паперів продемонструємо на прикладі побудови портфеля простих акцій.

Портфель цінних паперів представляє собою розподіл коштів між цілим рядом різних активів у найбільш вигідній та безпечній пропорції. Оскільки він складається з цінних паперів, що характеризуються сподіваною ефективністю та ступенем ризику, завдання постало в тому, щоб розробити механізм обґрунтування портфеля, який би при найбільшій ефективності мав найменший ступінь ризику.

Задача оптимізації структури портфеля вперше була запропонована Марковіцем, інший американський вчений Тобін узагальнив цю задачу і показав, що оптимальна структура портфеля цінних паперів не залежить від схильності інвестора до ризику.

Узагальнення досліджень в цій сфері призвело до виведення так званої «портфельної» теорії – це теорія фінансових інвестицій, в рамках якої за допомогою статистичних методів здійснюються найбільш вигідний розподіл ризику портфеля цінних паперів та оцінка прибутку. Ця теорія складається з чотирьох основних етапів:

1. Оцінка активів, що включаються до портфелю;

2. Прийняття інвестиційного рішення;

3. Оптимізація портфеля;

4. Оцінка результатів.

Теорія портфеля знайшла широке розповсюдження в господарській практиці, зокрема:

– банки, під час підготовки фінансових операцій здійснюють “селекцію” портфеля цінних паперів;

– на підприємстві за допомогою теорії портфеля менеджерами створюються портфелі надійності матеріальних запасів шляхом визначення їх оптимального обсягу і ступеня ризику.

Крім того, ця теорія дає можливість здійснювати багатостадійне планування, що забезпечує надійність та ефективність розподілу запасів в загальній системі виробництва.

Метою «портфельної» теорії є мінімізація ризику портфеля, причому ступінь ризику портфеля цінних паперів зменшується до певної межі обернено пропорційно кількості включених в портфель видів цінних паперів.

Управління портфелем цінних паперів (ПЦП) – це планування, аналіз і регулювання структури портфеля, діяльність щодо його формування та підтримки з метою досягнення поставлених цілей при збереженні необхідного рівня його ризику та мінімізації затрат, пов’язаних з ним.

Основними цілями інвестування в ЦП у класичному аналізі є:

· одержання прибутку;

· збереження капіталу;

· забезпечення приросту капіталу (на базі зростання курсової вартості цінних паперів).

Досягнення цих цілей потребує дотримання певних умов. Наприклад, якщо метою є одержання великого відсотка, то пріоритет віддається «агресивним» портфелям, які складаються з низьколіквідних та високоризикованих ЦП молодих компаній, здатних, якщо цьому сприятимуть обставини, принести високі відсотки. І навпаки, якщо найважливішим для інвестора (менеджера) є збереження і приріст капіталу, то в портфель будуть залучені ЦП, що мають більшу ліквідність і які випущені відомими фірмами та державою, з невеликими ризиками й заздалегідь очікуваними сподіваними (середніми), хоча й невеликими відсотковими сплатами.

Ризик ПЦП – це міра (ступінь) можливості того, що настануть обставини, за яких інвестор може понести збитки, спричинені інвестиціями в ПЦП, а також операціями, пов’язаними із залученням ресурсів до формування портфеля.

Портфельний ризик – агреговане поняття, яке, у свою чергу, включає багато видів конкретних ризиків: ліквідності, кредитний, капітальний, селекції тощо.

Дата добавления: 2014-11-29