Відрядна форма оплати праці 1 страница

Харків

Навчальний посібник

ЕКОНОМІКА ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ

Список використаної літератури

1. Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”

2. Основи оцінки нерухомості. Г.В. Попов Москва 1995р

3. Аналіз і оцінка прибуткової нерухомості. Д. Фрідман, Н. Ордуей. Справа Лтд., Москва 1995р.

4. Оцінка ефективності інвестиційних проектів Савчук В.П.

5. Оцінка підприємства, теорія і практика. У. В. Грігорьев, М. А. Федотова, Москва Інфра-М, 1997р.

6. Оцінка вартості активної частини основних фондів. А. П. Ковальов, Москва Фінстатінформ, 1997р.

7. Скільки коштує бізнес? М. А. Федотова, Москва, Перспектива 1996р.

8. Оцінка бізнесу. Під. ред. А.Г. Грязнової, Москва, Фінанси і статистика. 1998р.

9. Фінансовий аналіз. У. В. Ковальов, Москва, Фінанси і статистика, 1997р.

10. Керівництво по оцінці бізнесу. Гленн М. Десмонд, Річард Е. Келлі.

11. Фінансовий стан підприємства. Методи оцінки. Крейніна М. Н. ІКС "ДІС", 1997р Москва.

12. Оцінка бізнесу. С.В. Валдайцев, Санкт-Петербурзькій університет, 1999р.

13. Практика оцінки підприємств і бізнесу в економіці перехідного періоду. А.М. Іванов, А.Г. Перевізників. Тверь, 1999р.

14. Оцінка бізнесу. Управління вартістю підприємства. С.В. Валдайцев, Юніті, Москва, 2001р.

15. Шарп У., Александер Г., Бейли Д. Інвестиції. М.: Інфра-М, 1997.

16. Балабанов І.Т. Риск-менеджмент. - М.: Фінанси і статистика, 1996.

17. Вітличний К.М., Наконечний С.В. Ризик у менеджменті. - К.: Борисфен-М, 1996.

18. Финансовая устойчивость предприятия в условиях инфляции., Родионова, М.А. Федотова. – М. – 1995;

19. Харрисон Генри С. Оценка недвижимости., Пер. с англ.- М. – 1994;

ББК

У9 240

Рекомендовано до друку Вченою радою ХІФ УДУФМТ

Протокол від ___________ № ___

Рецензенти: завідувач кафедри менеджменту та управління Харківського державного університету харчування та торгівлі Пічугіна Т.С.; докт. екон. наук, професор, професор кафедри економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Задорожний Г.В.; докт. екон. наук, заступник директора Українського науково-дослідного інституту екологічних проблем з маркетингу НДР Дмитрієва О.О.

Автори: Богуславський Є.І., к.е.н., доцент;

Домбровська С.М., к.і.н.;

Кучин С.П., к.е.н.;

Кузькін Є.Ю., к.е.н., доцент;

Левчук В.Г., к.ф.н., доцент;

Тертичний О.О., к.т.н.

Економіка праці та соціально-трудові відносини. Навчальний посібник для студентів денної та заочної форми навчання. – Харківський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, 2011 – 225 с.

Навчальний посібник відповідає вимогам програми навчальної дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини» і включає в себе конспект лекцій, глосарій, тестові завдання та перелік літератури. Ураховані зміни в законодавчій базі України.

Рекомендовано для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів усіх форм навчання.

У9 240

© Харківський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, 2011

© Богуславський Є.І.

Домбровська С.М.

Кучин С.П.

Кузькін Є.Ю.

Левчук В.Г.

Тертичний О.О.

ЗМІСТ

ЗМІСТ. 3

ВСТУП.. 4

Лекція 1. Об’єкт, предмет і завдання дисципліни. 5

Лекція 2. Трудові ресурси і трудовий потенціал суспільства. 8

Лекція 3. Праця як основа життєдіяльності та провідний чинник виробництва 21

Лекція 4. Соціально-трудові відносини як система. 33

Лекція 5. Механізм функціонування соціально-трудових відносин як організаційної системи. 49

Лекція 6. Соціальне партнерство. 63

Лекція 7. Ринок праці та його регулювання. 78

Лекція 8. Соціально-трудові відносини зайнятості 96

Лекція 9. Планування праці 109

Лекція 10. Організація праці 117

Лекція 11. Продуктивність і ефективність праці 130

Лекція 12. Політика доходів і оплата праці 142

Лекція 13. Аналіз, звітність і аудит у сфері праці 171

Лекція 14. Моніторинг соціально-трудових відносин. 178

Лекція 15. Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин. 192

Лекція 16. Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин 207

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК.. 215

ТЕСТИ.. 219

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА.. 241

ВСТУП

Сьогодні в Україні у трудовій сфері існує велика кількість проблем. Це безробіття, нестача працівників, низька заробітна плата, недосконала система оплати праці. Питання й проблеми, які виникають, надзвичайно гострі і складні, оскільки зачіпають інтереси всього населення країни. Кожний громадянин є суб’єктом трудових відносин, тому від знання ринку праці, зайнятості, організації і оплати праці великою мірою залежить ефективність виконання такого важливого ресурсу, як робоча сила. Це обумовлює об’єктивну необхідність набуття ґрунтовних знань основних положень економіки праці та соціально-трудових відносин майбутніми фахівцями в галузі економіки.

Мета курсу: формування системи теоретичних і прикладних знань про категорії, поняття, механізми забезпечення продуктивності праці та розвитку соціально-трудових відносин в Україні.

Завдання курсу: набуття вмінь і навичок у галузі забезпечення ефективного використання ресурсів праці й моніторингу соціально-трудових відносин.

Предмет: закономірності та способи формування і продуктивного використання ресурсів праці.

Навчальний курс „Економіка праці і соціально-трудові відносини” вивчається після дисциплін гуманітарної, природничо-наукової та загальноекономічної підготовки.

Перша та третя лекція розроблені Левчуком В.Г., друга, сьома та одинадцята - Богуславським Є.І., з 4 по 6 - Кучиним С.П.; глави 8 і 9 –Кузькіним Є.Ю., з 10 по 14 - Тертичним О.О., 15 та 16 Домбровською С.М.

Лекція 1. Об’єкт, предмет і завдання дисципліни

Мета: дати поняття про місце дисципліни, зв’язок з іншими дисциплінами.

План:

1. Загальна характеристика, предмет і завдання курсу.

2. Взаємозв’язок курсу “Економіка праці й соціально-трудові відносини” з іншими дисциплінами.

Питання:

1. Назвіть мету вивчення дисципліни “Економіка праці та соціально-трудових відносин”.

2. З якими дисциплінами пов’язана “Економіка праці та соціально-трудових відносин”.?

3. Назвіть завдання курсу.

4. Визначте предмет курсу.

Економіка праці й соціально-трудові відносини вивчає взаємовідносини праця-людина. Розглядаються питання заробітної плати, правове регулювання соціально-трудових відносин. Праця відіграє важливу роль у розвитку людського суспільства й людини. Праця - це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на ство­рення матеріальних та духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Процес праці містить три основні моменти: до­цільну діяльність людини, тобто власне працю; пред­мет праці, на який спрямована праця; засоби праці, за допомогою котрих людина впливає на предмет праці.

1.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ.

У процесі праці формується система соціально-трудових відносин, що є стрижнем суспільних відносин на рівні народного господарства, регіону, підприємства (організації) та окремих індивідів.

Праця – основа життєдіяльності і розвитку людсь­кого суспільства. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил та суспільних від­носин.

Мета дисципліни полягає у формуванні систе­ми теоретичних і практичних знань із питань регулювання со­ціально-трудових відносин, оплати праці, стимулювання опти­мального використання ресурсів і підвищення продуктивності, ефективності праці та планування праці. Предметом навчальної дисципліни є праця, стосунки між людьми в процесі трудової діяльності, розвиток та використання трудового і творчого потенціалу працівників, під­вищення ефективності й дохідності праці та рівня її оплати.

Завдання дисципліни:

- висвітлення теоретичних аспектів сучасних проблем еко­номіки праці;

- формування у студентів практичних навичок та вмінь щодо управління працею;

- розвиток здібностей до науково-дослідницької діяльності, само­стійності і відповідальності у роботі;

- формування професійних навичок у майбутніх фахівців щодо розв’язання проблем економіки праці.

В умовах економічної кризи великого значення набуває вивчення проблем продуктивності, вдосконалення оплати праці, організації і нормування, поліпшення планування трудових показників.

1. 2. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК КУРСУ “ЕКОНОМІКА ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ” З ІНШИМИ ДИСЦИПЛІНАМИ.

Економіка праці – функціональна наука, яка вивчає суспільні виробничі відносини, що виникають у процесі організації суспільної праці й відтворення робочої сили. Вона розглядає конкретні форми й методи свідомого використання суспільством економічних законів у сфері підвищення ефективності виробництва, його матеріального та морального стимулювання, відтворення робочої сили.

Теоретичною основою економіки праці є економічна теорія. Вона ґрунтується на основних економічних законах, що вивчає теорія й використовує властиві їй категорії. Такожекономіка праці має тісний зв’язок з рядом дисциплін, що вивчають працю: нормування праці, наукова організація праці, статистика праці, соціологія праці, фізіологія й психологія праці, охорона праці, трудове право та ін.

Зв’язок зі статистикою праці полягає в тому, що економіка праці широко використовує статистичні дані, які характеризують масові явища та процеси у сфері праці. Фізіологія і психологія праці озброюють природничо-науковими методами оцінки трудового процесу. Трудове право регулює трудові відносини, права й обов’язки працівників і підприємств. Воно сприяє реалізації права на працю, розв’язанню проблеми кадрів, належному виконанню трудових обов’язків, зміцненню трудової дисципліни. Особливе місце посідають правові заходи, що об’єднуються загальним терміном «охорона праці».

Під час вивчення різних аспектів трудової діяльності економіка праці використовує цілий ряд методів дослідження, зокрема: аналітичний, розрахунковий, соціологічний, економіко-математичний, факторний метод планування та аналізу.

Лекція 2. Трудові ресурси і трудовий потенціал суспільства

Мета: Ознайомити студентів з і складанням балансу трудових ресурсів, показниками, що дозволяють оцінити стан трудових ресурсів, та трудовим потенціалом.

План:

1. Загальна характеристика трудових ресурсів.

2. Види зайнятості та баланси трудових ресурсів.

3. Структура та показники оцінки трудових ресурсів.

Питання:

1. Дайте визначення терміну “трудові ресурси”.

2. Яке населення належить до трудових ресурсів?

3. Дайте визначення терміну “трудовий потенціал”.

Для функціонування підприємства необхідні робітники. Розробка ефективної державної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та забезпечення його зайнятості потребує вивчення трудових ресурсів. Для аналізу забезпечення персоналом необхідно знати кількість робітників, їх рівень освіти тощо. Усі ці показники є складовими поняття “трудові ресурси”. Досить часто поряд з цим поняттям користуються також терміном “трудовий потенціал”.

2. 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

Щоб зрозуміти сутність поняття “трудові ресурси”, треба знати, що все населення залежно від віку поділяється на:

• осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);

• осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки – від 16

до 55 років, чоловіки – від 16 до 60 років включно);

• осіб старших працездатного віку, по досягненні якого встановлюється пенсія за віком (в Україні: жінки – з 55, чоловіки – з 60 років).

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці – це інваліди 1-ї та 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці – це підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

До трудових ресурсів належать:

• населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими й шкідливими умовами праці);

• працюючі особи пенсійного віку;

• працюючі особи віком до 16 років.

Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої роботи.

Зауважимо, що в Україні за останні роки склалася несприятлива тенденція, яка визначається скороченням частки населення молодшого від працездатного і працездатного віку та збільшенням частки населення старшого працездатного віку.

Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистиків праці все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.

Економічно активне населення – це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих та безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Економічно неактивне населення – це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

• учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

• особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

• особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю;

• особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

• особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

• інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Використання робочої сили в процесі праці передбачає її відтворення, яке перебуває у взаємозв'язку із відтворенням суспільного продукту. Процес відтворення робочої сили поділяється на окремі фази. Це фази формування, розподілу, перерозподілу і використання.

Фаза формування характеризується:

• природним відтворенням, тобто народженням людей та досягненням ними працездатного віку;

• відновленням здатності до праці в існуючих працівників. Для цього їм необхідні продукти харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв'язок, тощо);

• здобуття людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації.

Фаза розподілу й перерозподілу робочої сили характеризується розподілом її за видами робіт, родом діяльності, а також по організаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці. Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці.

Фаза використання полягає у роботі економічно активного населення на підприємствах, в організаціях і в економіці загалом. На цій фазі основні проблеми є в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників.

Усі фази органічно пов'язані між собою.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили.

Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик.

Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов'язане зі зміною якості. Це – зростання освітнього рівня працівників, кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного.

Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її відтворення (розширене – перевищення кількості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення – відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівнює числу смертей на 1000 осіб населення; звужене відтворення – не тільки відсутній природний приріст, а й відбувається його абсолютне зменшення – депопуляція), що пов'язано зі зниженням рівня шлюбності і народжуваності в країні, а також із зростанням дитячої смертності.

Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція до підтримання чисельності населення України приблизно на одному рівні, але зменшення економічно активної частини.

2.2. ВИДИ ЗАЙНЯТОСТІ ТА БАЛАНСИ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

Становлення ринкових відносин характеризується природним переміщенням зайнятості з виробничої сфери у сферу обслуговування, але при цьому необхідно, щоб рівень виробництва забезпечував потреби економіки й населення за рахунок зростання ефективності виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва та праці. В сучасних умовах в Україні цього не відбувається. В умовах економічної кризи спостерігається скорочення усіх сфер народного господарства, а особливо фінансового сектору та будівництва.

Важливе значення для раціонального формування і розподілу трудових ресурсів має розроблення системи їх балансів.

До системи балансів трудових ресурсів належать:

• зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий);

• баланс розрахунку додаткової потрібності в робітниках і службовцях та джерела їх забезпечення;

• балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників;

• балансовий розрахунок залучення молоді до навчання і працевлаштування її після здобування освіти;

• балансові розрахунки потреби в спеціалістах; міжгалузевий баланс затрат праці;

• баланс робочого часу.

Система балансів і балансових розрахунків розробляється по окремих регіонах і в цілому по державі. При цьому необхідно враховувати кон'юнктуру ринку праці, динаміку й структуру робочих місць у плановому періоді, зміну демографічної структури населення, напрями та масштаби міграційних процесів; динаміку чисельності й структуру зайнятості населення працездатного віку; ефективність використання трудових ресурсів; джерела і масштаби формування професійно-кваліфікаційної структури працівників; темпи зростання продуктивності праці тощо.

Баланс трудових ресурсів – це система взаємозв'язаних показників, які характеризують формування та розподіл трудових ресурсів. Він складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і розподільної (розподіл трудових ресурсів).

Характерною тенденцією структурних змін в складі трудових ресурсів є збільшення питомої ваги зайнятих в невиробничій сфері. Цей процес свідчить про підвищення ефективності виробництва. Основними джерелами інформації для визначення трудових ресурсів та їх структури є дані перепису населення, спеціальні дослідження, обстеження, прогнози на різних рівнях управління.

Розрахунок ресурсної частини балансу трудових ресурсів, тобто попереднього балансу, виконується в такій послідовності: обґрунтовується чисельність населення в працездатному віці (за даними демографічного прогнозу); визначається чисельність працюючих пенсіонерів у плановому періоді за формулою; встановлюється чисельність зайнятих в особистих (індивідуальних) господарствах; обчислюється чисельність зайнятих у народному господарстві.

Друга частина балансу - витратна, яка характеризує міжгалузевий розподіл трудових ресурсів. Тобто тут відображається використання потенціального запасу праці в конкретних галузях народного господарства.

На етапі розробки кінцевого варіанту балансу перш за все визначається потреба економіки в робочій силі на плановий період. Для цього використовуються індекси зростання обсягу випуску продукції та продуктивності праці в матеріальному виробництві, а також нормативи витрат праці по кожному виду послуг.

Зведений баланс трудових ресурсів може складатися по області, економічному регіону, країні в цілому. На регіональному рівні при встановленні ресурсної та витратної частин балансу інколи виникає невідповідність між ними. У тому випадку, коли переважає ресурсна частина звітного балансу, необхідно в плановому балансі передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості — балансу. При аналізі регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного приросту розробляються заходи щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де є їх надлишок, і зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності наявних трудових ресурсів у трудодефіцитних

Баланс ринку праці. Ринок праці, як і ринки капіталів, товарів, цінних паперів та інших є складовою частиною ринкової економіки. Об'єктом купівлі-продажу на ринку праці є здібність людини до праці. При цьому предметом торгівлі є не тільки певний вид праці, а й час його використання. Стан ринку праці характеризується, з одного боку, рівнем зайнятості населення, а з іншого — рівнем безробіття.

Ринок праці формується як система суспільних відносин, що відображає рівень розвитку та досягнення на даний період балансу інтересів між силами, які беруть участь у ринку: підприємцями, працюючими та державою. Як найбільш складний елемент економіки, ринок праці можна визначити як систему соціально-економічних відносин між власниками робочої сили, які потребують роботи за наймом, і власниками засобів виробництва, які пред'являють попит на робочу силу з приводу її залучення в суспільне виробництво, для її функціонування й відтворення, а також розподілу й перерозподілу результатів її праці. Зворотною стороною ринку праці постає безробіття.

В умовах ринку фактор праці одержує адекватну ринкову оцінку, яка формується при взаємодії попиту та пропозиції. Попит на ринку праці є похідною від:

1) попиту на товари та послуги,

2) продуктивності праці,

3) соціальної політики держави.

Пропозиція на ринку праці прямо залежить від ціни на робочу силу й вимог до кваліфікації претендентів на ті чи інші робочі місця.

Активне регулювання ринку праці передбачає наявність розгалуженої інфраструктури робочої сили, основними елементами якої є: служба зайнятості (біржа праці); центри підготовки та перепідготовки кадрів; фонд зайнятості; комерційні центри підготовки, перепідготовки та працевлаштування; державний фонд сприяння підприємництву; пенсійний фонд; фонди милосердя; організації профорієнтації населення, що шукає роботу.

У сучасних умовах формування ринкових відносин існує невідповідність між наявністю ресурсів та потребою в них, що визначає необхідність вироблення додаткових заходів щодо інтенсифікації суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці тощо.

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість населення це - діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення – найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відображає рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Згідно із законом України “Про зайнятість населення” д о зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість – це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відображає порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в недостатній продуктивності праці.

Часткова зайнятість – це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

Зайнятість неповний робочий час – це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на п овну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість – це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість – це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує як первинна, так і як вторинна.

Нерегламентована зайнятість – це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.

2.3. СТРУКТУРА ТА ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ.

Дата добавления: 2014-11-29