Доходи та рівень життя населення 1 страница

Умови та охорона праці

Ще одним важливим напрямком моніторингу соціально-трудо­вої сфери є спостереження за зміною умов та охороною праці на вироб­ництві. В Україні досить велика кількість працівників, зайнятих в умо­вах праці, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, зо­крема в таких галузях як вугільна, кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування, металообробка та ін. Багато людей потерпає від нещасних випадків на вироб­ництві, продовжує залишатись високою частка працівників, що мають професійні захворювання. Головною причиною такого ста­новища є незадовільний стан умов і охорони праці на підприєм­ствах.

На багатьох підприємствах були ліквідовані служби охорони праці, а у зв'язку з відсутністю державного замовлення на перегляд норм та правил з охорони праці значна їх кількість морально застаріла, в той час як науково-дослідні організації відповідного профілю втратили кадри або перепрофілювались.

Немає програм покращання умов праці на багатьох підприємствах, не здійснюється системна робота запобігання травматизму на робочих місцях. Кошти, спрямовані на заходи з охорони праці на підприємствах, не значні порівняно з реально необхідними для відновлення виробничої сфері. Недостатньою є робота з підготовки і реалізації програм покращення умов та охорони праці на підприємствах, сертифікації об'єктів на безпеку праці, надання допомоги підприємствам у придбані норм і правил охорони праці, засобів індивідуального і колектив­ного захисту на рівні регіонів.

Моніторинг умов та охорони праці визначає динаміку масштабів професійних захворювань і травматизму, виявляє підходи до вирішення цих проблем не за рахунок покращення умов праці, а за рахунок збільшення різного роду компенсаційних виплат.

Що стосується джерел інформації для моніторингу умов та охо­рони праці, то роботодавець зобов'язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці, причину аварій, нещасних випадків і професійних захворювань, а також про заходи, яких вжито для їх усунення і забез­печення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні норматив­них вимог.

Важливим у моніторингу соціально-трудової сфери є також спостереження за доходами і рівнем цін на споживчі товари та послуг, що відображаються на рівні життя населення, обґрунтування визначення рівня доходів населення, частки в них заробітної пла­ти як головного джерела підвищення добробуту громадян і стимулу до ефективної праці.

В нашій країні у 2001-2008 роках зберігалися високі темпи зрос­тання рівнів номінальної та реальної заробітної плати, що зумов­лено позитивною динамікою основних показників виробництва та зменшенням обсягів неповної зайнятості. З кінця 2008 року темпи зростання заробітних плат знизилися. Державним бюджетом України на 2008 рік із 1 січня прожитковий мінімум на одну людину встановлено на рівні 592 грн. на місяць, мінімальна зарплата – 515 грн. Текст закону про держбюджет-2008 опубліковано в газеті «Урядовій кур’єр». Цим документом передбачається збільшення розміру прожиткового мінімуму з 1 квітня до 605 грн., із 1 липня – 607 грн., із 1 жовтня – 626 грн.; для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей до 6 років: із 1 січня – 526 грн., із 1 квітня – 538 грн., із 1 липня 540 грн., із 1 жовтня 557 грн.; працездатних осіб: із 1 січня – 633 грн., із 1 квітня – 647 грн., із 1 липня – 649 грн., із 1 жовтня – 669 грн.; для осіб, які втратили працездатність: із 1 січня – 470 грн., із 1 квітня – 481 грн., із 1 липня – 482 грн., із 1 жовтня – 498 грн.

Держбюджетом на 2008 рік також встановлюється мінімальна заробітна плата з 1 січня 2008 року на рівні 515 грн., із 1 квітня – 525 грн., із 1 жовтня – 545 грн., із 1 грудня – 605 грн.

У моніторингу доходів та рівня життя населення особливо важ­ливого значення набувають соціальні обстеження. Наприклад, не­зважаючи на описані вище прогресивні тенденції, за даними соціологічних опитувань, що проводилися Інститутом соціології НАН України та фірмою "Соціс", 72 % громадян України відчу­вали себе "найнижчим прошарком" суспільства (6 % – злиденни­ми, 40 % – бідними і 27 % – біднішими за середніх), 22 % – середніми і лише 5 % визнавали себе до трохи заможніших середніх (4 %), заможних (1 %) і багатих (0,1 %). При цьому 3 % опи­таних часто не мали грошей на їжу, іноді жебракували, ще 10 % – не вистачало продуктів харчування, вони іноді голодували, ще 9% вистачало коштів лише на продукти харчування.

Отже, моніторинг доходів і рівня життя населення має включати систематичне вивчення рівня життя, його динаміку і диференціацію за основними соціально-професійними і соціально-демографічними групами населення, та за окремими регіонами України. Основні висновки і пропозиції цього напрямку здійснення моніторингу мають сприяти більш об'єктивному сприйняттю органами влади реальних результатів внутрішньої соціально-економічної політики.

Лекція 15. Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин

Мета: ознайомити студента з організаціями, що впливають на розвиток соціально-трудових відносин у багатьох країнах світу.

План:

1. Історія і причини створення Міжнародної організації праці.

2. Керівні органи Міжнародної організації праці і їх структура.

3. Головні цілі та задачі Міжнародної організації праці.

Перелік літератури: [1-3, 8].

Питання:

1. Коли і чому була створена Міжнародної організації праці?

2. Опішить структуру та керівні органи МОП.

3. Які конвенції та рекомендації МОП ви знаєте?

15.1. ІСТОРІЯ І ПРИЧИНИ СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ

Міжнародна організація праці (МОП) була створена і діє з ме­тою встановлення й збереження суспільної злагоди, захисту прав людини, розвитку принципів трипартизму, соціального прогресу в усьому світі. За роки своєї діяльності вона накопичила унікаль­ний досвід і провела величезну роботу з урегулювання соціально-трудових проблем і конфліктів на основі розвитку переговорного процесу, тристоронніх переговорів і угод.

Вдосконалення соціально-трудових відносин в Україні, приведення їх у відповідність до міжнародних вимог, що формуються на основі прогресивного досвіду високорозвинених країн, особливо актуально в наш час у зв'язку з процесами глобалізації та ринкової трансформації національної економіки. Тому важливою сферою знань у галузі економіки праці й соціально-трудові відносин є вивчення досвіду діяльності МОП.

При вивченні матеріалів цієї глави завдання студента полягає в тому, щоб з'ясувати цілі, завдання, структуру, пріоритетні на­прями діяльності Міжнародної організації праці; зрозуміти сут­ність і значення міжнародних актів про економічні, соціальні й культурні права людини, зокрема основоположних конвенцій і рекомендацій МОП; розглянути організацію діяльності МОП, основні напрями інтеграції соціально-трудових відносин України в світове співтовариство.

15.2. КЕРІВНІ ОРГАНИ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ТА ЇХ СТРУКТУРА.

Міжнародна організація праці (International Labor Organization) – одна з найстарших і найбільших міжнародних органі­зацій. Вона створена у 1919 році у складі Ліги Націй за ініціативою і активною участю західної соціал-демократії для сприяння соціаль­ному прогресу, встановлення і підтримки соціальної злагоди. З 1946 року МОП діє як спеціалізована установа Організації Об'єдна­них Націй.

Рис. 15.1. Емблема міжнародної організації праці

У преамбулі Конституції МОП (квітень 1919 р.) відображено чотири основних мотиви створення МОП: гуманістичний по­лягає в неприйнятності існування експлуатації, соціальної неспра­ведливості, важких умов праці та життя робітників; внутрішньо­політичний – без поліпшення умов життя і праці боротьба працівників за свої права може прийняти революційних форм, що порушить мир і гармонію у світі; економічний – соціальні реформи впливають на конкурентоспроможність національних економік, що обумовлює можливості поліпшення становища трудящих у їх країнах; зовнішньополітичний – "Загального і тривалого миру можна досягти тільки на основі соціальної спра­ведливості".

МОП нині налічує більше 180 країн-членів, сприяє дотриман­ню прав людини, гармонійному соціально-економічному розвитку народів світу через запровадження та контроль за дотриманням міжнародних стандартів праці, технічне співробітництво. МОП здійснює наукові дослідження і поширює інформацію, готує кадри для створення умов забезпечення потреб якомога більшої кількості людей світу у харчуванні, житлі, здоров'ї, освіті, культурі, гідній праці.

Головні цілі МОП відповідно до її статуту можна визначити так: захист інтересів та прав трудящих шляхом регламентації робочо­го часу; боротьба з безробіттям; встановлення гарантії заробітної плати та визнання принципу рівності оплати за однакову працю; захист працівників від професійних захворювань та травматизму на виробництві; регламентація питань соціального страхування та соціального забезпечення тощо.

Для досягнення поставлених цілей МОП виконує такі основні завдання:

• Розробка міжнародної політики та програм вирішення со­ціально-трудових проблем.

• Створення і прийняття міжнародних трудових норм у вигляді конвенцій та рекомендацій задля здійснення цієї політики.

• Технічне співробітництво – допомога країнам-учасницям у вирішенні соціально-трудових проблем.

• Захист прав людини та боротьба з бідністю та покращання життєвого рівня трудящих, розвиток соціального забезпечення.

• Розробка програм покращання умов праці та виробничого се­редовища, техніки безпеки та гігієни праці, охорона та відновлен­ня довкілля.

• Розробка заходів щодо захисту найуразливіших груп праців­ників (жінок, молоді, людей похилого віку, працівників-емігрантів) тощо.

Зазначені вище завдання були й залишаються головними у ді­яльності МОП, а також є одночасно і методами її роботи, зокрема щодо розробки міжнародних трудових норм.

МОП має досить складну та розгалужену структуру - Міжнародна конференція праці (МКП), або Генеральна конфе­ренція, є вищим органом МОП, робота котрого визначається спе­ціальним регламентом. МКП збирається щорічно в Женеві зазви­чай на початку червня. Кожна держава на конференції представле­на чотирма делегатами: двома делегатами від уряду та по одному від трудящих та підприємців з правом вирішального голосу. До складу делегацій також входять радники, у великих делегаціях у кількості 40-50 чоловік. Всі делегати користуються рівними правами та голосують відповід­но до своїх переконань незалежно один від одного. Різні точки зору не завдають перешкод прийняттю рішень, оскільки прийма­ються переважно значною більшістю голосів або консенсусом.

МКП визначає загальний напрямок діяльності МОП. Тут обго­ворюються соціальні проблеми у сфері праці, розробляються та за­тверджуються міжнародні норми праці у вигляді конвенцій та Рекомендацій, приймаються резолюції щодо окремих питань діяль­ності МОП, заслуховується звіт про діяльність Організації за ми­нулий рік та затверджуються бюджет і програма на наступні два роки, раз на три роки обирається адміністративна рада. Робота вищого органу МОП складається із щоденних пленарних засідань та паралельної роботи різноманітних комітетів.

Галузеві комітети створюються поза Конференцією для обговорен­ня на міжнародному рівні соціально-трудових проблем окремих найважливіших галузей економіки. Комітети є постійними органами, однак збираються на засідання нерегулярно, не частіше 1 раз на декілька років.

Регіональні конференції скликаються при необхідності для підтримання постійного зв'язку МОП із різними районами світу та вивчення соціально-економічних змін, які там відбуваються, а також для можливості обговорення питань, важливих для конкретного регіону. Рішення конференцій передаються у МОП, урядам, об'єднанням трудящих та підприємців країн окре­мого регіону.

Адміністративна рада є виконавчим органом МОП, який спря­мовує її роботу в період між конференціями, впроваджує її рішен­ня, визначає порядок денний конференції та інших нарад, спря­мовує діяльність МБП та різноманітних комітетів тощо. Адмініст­ративна рада має тристоронній склад: 28 представників урядів, 14 трудящих та 14 підприємців. Адміністративна рада збирається три рази на рік. На кожній її сесії на розгляд виноситься близько двадцяти питань.

Міжнародне бюро праці (МБП) – це постійний секретаріат і одночасно дослідний центр із соціальних питань та світовий довід­ково-інформаційний центр МОП, штаб-квартира якого знаходить­ся в Женеві (Швейцарія). До головних функцій МБП відносять: здійснення різноманітних обстежень у сфері соціально-трудових відносин за дорученням Адміністративної ради та генеральних кон­ференцій, контроль за дотриманням ратифікованих конвенцій, підготовка матеріалів для генеральних конференцій, видання та поширення публікацій з питань праці. Очолює МБП генеральний директор, який призначається Адміністративною радою раз на 5 років. Організаційно МБП складається з ряду департаментів та має декілька бюро і представників у різних країнах. МБП було створе­но два науково-навчальних заклади з підвищення кваліфікації: Міжнародний інститут соціально-трудових досліджень у Женеві та Міжнародний навчальний центр у Турині (Італія).

Важливу роль у розвитку МОП зіграло прийняття в 1944 році у Філадельфії Міжнародною конференцією праці Декларації про ді­яльність МОП. Вона отримала назву Філадельфійської декларації та разом зі статутом визначила основні цілі та завдання організації, які залишаються актуальними та нагальними і дотепер. Ця Декларація, окресливши магістральні шляхи не лише діяльності МОП, а й світової соціальної політики загалом на другу половину XX ст., і нині залишається керівним документом в роботі Організації.

Декларація відкривається підтвердженням фундаментальних принципів МОП та проголошує, що "праця не є товаром", "свобода слова та свобода об'єднання є необхідними умовами постійного прогресу" та "злидні будь-де є загрозою для загального добробуту". Далі обґрунтовується положення, що стійкий мир може бути установлено лише на основі соціальної справедливості, тобто впер­ше завданням міжнародної організації було в такому широкому ро­зумінні проголошено принцип рівності.

Філадельфійська декларація МОП також закликала уряди за­провадити гарантовану мінімальну заробітну плату, досягти повної зайнятості, сприяти реалізації програм соціального забезпечення, покращанню умов праці та життєвого рівня населення, забезпечен­ню можливостей навчання й просування на вищі посади праців­ників, забезпеченню рівних можливостей отримання загальної та професійної освіти.

Завершується Декларація твердженням, що викладені в ній принципи "повністю можуть бути застосовані всіма народами", а їх поширення на все ще "залежні народи... є завданням всього ци­вілізованого світу". Ця заява сприяла тому, що перед отриманням незалежності країнами "третього світу" Декларацію назвали "хар­тією залежних народів".

Визначені Декларацією цілі та завдання є головними у діяль­ності МОП протягом усього періоду, однак сучасні умови визнача­ють необхідність виявлення пріоритетів її діяльності. До головних з них можна віднести такі: підтримка процесу демократизації для сприяння розвитку трипартизму, діалогу між партнерами в кож­ній державі; продовження боротьби з бідністю, передусім через збільшення зайнятості, в тому числі шляхом перепідготовки робо­чої сили; захист трудових та громадянських прав трудящих у всіх його формах.

15.3. ГОЛОВНІ ЦІЛІ І ЗАДАЧІ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ

МОП є єдиною організацією ООН, в рамках котрої представники трудящих разом з представниками підприємців та урядів на рівних правах беруть участь у прийнятті рішень шляхом переговорів з найважливіших соціально-економічних питань.

На тристоронній основі функціонують органи МОП – адміні­стративна рада (виконавчий орган), галузеві комітети. Принципи трипартизму також враховуються при підборі кандидатур у Міжна­родне бюро праці та його територіальні бюро.

Тристоронній принцип побудови та здійснення діяльності МОП закріплено в її базових документах – Філадельфійській декларації та Статуті.

Документи МОП, які приймаються на щорічній Генеральній конференції МОП, узгоджуються зі сторонами згідно з принципом консенсусу, тобто за згодою всіх сторін, однак це не є абсолютним правилом, оскільки всередині делегацій від держав рішення може бути прийняте кваліфікованою більшістю (2/3 голосів кожної із сторін).

Особливості структури та всієї діяльності МОП визначаються складністю узгодження різних, часто навіть протилежних інтересів сторін. Діалог, дискусії та прийняття рішень сторонами передба­чають взаємні врахування інтересів та досягнення угод в умовах соці­ального миру, що і зумовлює необхідність такої особливості струк­тури та діяльності МОП, як її тристоронній характер.

У своїй діяльності МОП використовує три основні методи:

1. Розробка та прийняття міжнародних трудових норм та конт­роль за їх виконанням (нормотворча діяльність).

2. Надання країнам допомоги у вирішенні соціально-трудових проблем, тобто здійснення технічного співробітництва.

3. Проведення досліджень та здійснення публікацій з проблем у сфері праці.

Нормотворча робота є головною у діяльності МОП та здійснюється задля досягнення її основних цілей і завдань. МОПрозробляє міжнародні програми щодо покращання умов праці та життя трудящих, підвищення можливостей зайнятості та підтримки основних прав людини, вдосконалення загальної і професійної освіти. Ці програми ґрунтуються на міжнародних трудових нормах, що встановлюються конвенціями та рекомендаціями МОП, яких за роки її існування було ухвалено 184 та 194 відповідно.

Міжнародне технічне співробітництво здійснюється, починається з 30-х років XX ст., у вигляді надання експертами МОП допомоги країнам у вирішенні різноманітних соціально-трудових про­блем. Діяльність експертів останнім часом стає складовою націо­нальних планів розвитку та зосереджується на сприянні повній зайнятості, розвитку людських ресурсів, підвищенні рівня життя, вдосконаленні трудового законодавства, здійсненні розвитку трипартизму, впровадженні сучасних методів управління тощо. Більш ніж у 100 країнах світу працює близько 600 експертів МОП.

Технічна допомога також включає в себе постачання необхід­ного обладнання, надання стипендій для підготовки національних кадрів на місцях та під час відряджень їх до інших країн, організа­цію різноманітних семінарів. Масштаби технічної допомоги ви­значаються можливостями її фінансування, які є незначними, од­нак поступово зростають. Здійснення великомасштабних проектів, зокрема щодо підготовки кадрів, фінансується певним чином Про­грамою розвитку Організації Об'єднаних Націй.

Систематична дослідницька та видавнича діяльність МОП є основою здійснення нормотворчої роботи та технічного співробіт­ництва. Цей напрямок діяльності проводиться основними депар­таментами МБП, Міжнародним інститутом соціально-трудових досліджень МОП, Міжнародним навчальним центром МОП. До­слідницька робота охоплює багато країн світу, після її завершення. Результати можуть бути використані всіма бажаючими.

Міжнародний інститут соціально-трудових досліджень співпра­цює та обмінюється результатами досліджень, методичними роз­робками у сфері праці та соціально-трудових відносин з багатьма національними науково-дослідними закладами. МОП є координатором усіх дослідницьких робіт у сферах охорони та гігієни праці, виробничої сфери, що виконуються і в окремих країнах, і в міжнародних організаціях.

МБП є важливим міжнародним видавничим центром, який видає щороку велику кількість літератури багатьма мовами. Серед публікацій – доповіді для щорічної сесії МКП, різних спеціалізованих нарад і конференцій; трьома мовами видається журнал "Міжнародний огляд праці", п'ятьма мовами – журнал "Трудовий світ", англійською – видається "Офіційний бюлетень МБП"; також видаються "Законодавчі акти про працю", "Щорічник статисти праці", "Праця у світі", щорічна доповідь про тенденції розвитку та перебіг подій у трудових та соціальних сферах, журнал для допомоги профспілкам.

Організаційно-практична діяльність МОП охоплює всі основні соціально-економічні проблеми праці та права людини. Основні сфери її діяльності досить широкі та багатогранні, однак продовжують розширюватись, включаючи в себе нові теми, змінюючи свій зміст відповідно до змін у світовому співтоваристві та в окремих країнах.

До основних сфер діяльності МОП належать: зайнятість та без­робіття; професійна підготовка та перепідготовка кадрів; права лю­дини; умови, безпека та гігієна праці, виробниче та навколишнє середовище; заробітна плата; соціальне забезпечення; окремі ка­тегорії трудящих; МОП та соціальні інститути; погляд у майбутнє та проблемні положення.

Конвенції та рекомендації МОП разом з різноманітними акта­ми ООН, що діють у світовому масштабі, і актами локальної дії, прийнятими регіональними організаціями, складають свого роду міжнародний кодекс праці.

Міжнародний кодекс праці – це різноманітні міжнародні тру­дові норми; зведення з матеріалів 184 конвенцій та 194 рекомендацій МОП, прийнятих за роки існування Організації. Він є об'єктом уваги, ви­вчення, запозичення, практичного використання в якості ви­знаного в цивілізованому світі еталона, зведення модельних актів з соціально-трудових відносин.

В сукупності ці конвенції та рекомендації складають унікаль­ну правову базу та конкретний юридичний статус соціально-тру­дових відносин, які мають будуватись у певній країні з ураху­ванням національних особливостей. Кодекс дає правову основу со­ціального партнерства у вигляді конкретних правових норм, що містяться в спеціальних юридичних актах – конвенціях МОП; ним юридично визнано право профспілок на законодавчу ініціативу, а також принцип рівноправності соціальних партнерів; визначена необхідність існування в країнах-членах МОП арбітражних органів з вирішення соціально-трудових конфліктів; вимагається створення умов для забезпечення незалежності одне від одного соціальних партнерів, їх автономності.

Міжнародний кодекс праці встановлює міжнародні стандарти у сфері трудових прав, найму та професійної підготовки, умов праці та зайнятості. Кодекс детально описує всі процедури, що ґрунтуються на принципових положеннях системи трипартизму, є важливими для переговорного процесу сторін.

Конкретний зміст Кодексу складається з 13 основних розділів, за якими групуються конвенції та рекомендації МОП, що містять базові ідеї за кожною сферою діяльності Організації.

Правове значення конвенцій та рекомендацій, у яких знаходять втілення міжнародні трудові норми, є різним. Конвенції підлягають ратифікації та покладають на державу юридичні зобов'язання з їх практичного впровадження, їх виконання перевіряється. Спеціальні місії ознайомлюються з положенням профспілок в певній країні, з виконанням тієї чи іншої конвенції, в разі порушення ра­тифікованих конвенцій країна заноситься в окремі списки та мо­рально засуджується.

Рекомендації не ратифікуються, вони є моделлю, якою держа­ва може, але не зобов'язана, керуватись у здійсненні правового ре­гулювання праці. Рекомендації є ніби орієнтиром для країн, що мають намір дотримуватись соціально-трудових нормативів, однак з певних причин не можуть чи не хочуть їх ратифікувати. Саме тому конвенції є головною нормою законотворчої діяльності МОП та саме вони здійснюють найвагоміший вплив на регулювання трудової сфери тієї чи іншої країни.

Всі документи МОП поєднані спільною ідеєю присутності у всіх діях соціальних партнерів імперативу політичної волі для досягнен­ня соціального компромісу, вони не містять політичних амбіцій та ідеологічних установок.

Більшість норм про працю, які пропонуються МОП у формі кон­венцій та рекомендацій, не мають революційного та інноваційної характеру та не є універсальними, проте вони пропонують такі методи вирішення проблем у трудовій сфері, які позитивно зарекомендували себе або є єдино правильними, та були випробувані у багатьох країнах. Вони також сприяють розробці державами власної політики у сфері соціально-трудових відносин в загальному міжнародному контексті та вирішенню національних проблем з використанням та одночасним розвитком міжнародної співпраці.

У сучасних умовах неможливо розраховувати на успіх в соці­ально-трудовій політиці країни, ізолювавшись від світового співто­вариства, тому при переході до ринку дуже важливим є звернення до початкових цінностей, закладених в базових трудових нормах, рекомендаціях, правилах, що акумулюють досвід світового співто­вариства та перевірені практикою їх застосування в багатьох краї­нах.

З метою регулювання соціально-трудових відносин наша дер­жава з урахуванням міжнародних, регіональних трудових стан­дартів створює власну законодавчу та нормотворчу систему, яка охоплює питання зайнятості, оплати праці, соціальної політики, умов та охорони праці, робочого часу, міграційної та демографічної політики тощо.

Конституція України згідно із загальновизнаними принципа­ми і нормами міжнародного права гарантує громадянам права на працю, на не заборонену законом підприємницьку діяльність, на соціальний захист. Гарантується захист від примусової праці, рівні можливості в обранні професії, виду трудової діяльності, право на безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу, чим визначено законодавством. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи, захищені від дискримінації за всіма ознаками, тощо. Ці положення мають вищу юридичну силу та застосовуються на всій території нашої держави.

Трудові правовідносини можуть регулюватись діючими міжнародні договори за участю України, законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами та інструкції міністерств, ко­мітетів та відомств України, наказами керівників підприємств, рішен­нями органів місцевого самоврядування.

Сьогодні законодавство про працю також постійно роз­вивається. Поряд з Конституцією України, що визначає ряд основ­них принципів правового регулювання, в країні діють також Ко­декс законів про працю України та ряд законів й інших правових документів, які регулюють соціально-трудові відносини праців­ників усіх підприємств, установ, закладів незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, що здійснюють трудову діяльність за трудовими договорами з фізич­ними особами.

Якщо в законодавстві України містяться інші (гірші для люди­ни) права, ніж у міжнародному договорі, в якому бере участь Укра­їна, то застосовуються правила міжнародного договору. Умови до­говорів, які погіршують становище працівників порівняно з нор­мами вітчизняного законодавства, є недійсними.

Відповідно до ст. 9 Конституції України дійсні міжнародні до­говори, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства України.

Традиційно в Україні склалося так, що діяли досить прогресивні правові норми, які визначали принципи трудового права. Нині наша країна може пишатись рівнем гарантій, що надаються трудящим чинним законодавством. Це підтверджується прийнятт­ям і дотриманням Україною конвенцій МОП, Загальної декларації прав людини, нормативно-правових актів Ради Європи та Євро­пейського Союзу, Угоди про співробітництво у сфері трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів тощо.

З усіх ухвалених МОП конвенцій Україна ратифікувала 54 конвенції, з них 46 – чинні, в тому числі всі фундаментальні конвенції 29, 87, 98, 100, 105, 111, 138. Зароки незалежності Україною ратифіковано 10 конвенцій.

Практично за всіма напрямками, що створюють основу соціально-трудових взаємовідносин, національне українське законодавство гарантує не менш широкі права громадянам – суб'єктам соціально-трудових відносин, ніж зафіксовані в міжнародних актах.

Багато з міжнародних трудових актів лише декларують права трудящих на щорічну оплачувану відпустку, зокрема Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права людини Конвенція МОП № 132 1970 року про оплачувані відпустки, Європейська Соціальна Хартія (переглянута в 1996 р.). Водночас статті 74 та 75 Кодексу законів про працю України встановлюють, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також тим, що працюють за договором з фізичною особою, надаються щорічні (основна та до­даткова) відпустки зі збереженням на цей період місця роботи та заробітної плати. Причому щорічна основна відпустка надається співробітникам тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік з дня укладення трудового договору.

Щодо надання жінкам оплачуваних відпусток у зв'язку з вагіт­ністю та пологами українське законодавство гарантує трудящим більші строки, ніж мінімальні, встановлені Конвенцією МОП № 183 2000 р. про охорону материнства. Ця Конвенція передбачає надання такої відпустки тривалістю не менше 14 тижнів, включа­ючи обов'язковий період тривалістю шість тижнів після народжен­ня дитини, тоді як ст. 179 КЗпП України встановлює оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 18 тижнів (126 календарних днів – 70 до пологів та 58 – після, рахуючи з дня пологів).

Дата добавления: 2014-11-29