Розділ II. Виробнича санітарія 1 страница

1. Питання: Сформулюйте поняття про виробниче середовище.

Відповідь: Сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших факторів, які впливають на людину під час виконання нею трудових обов'язків, називають виробничим середовищем.

2. Питання: Сформулюйте поняття про умови праці, безпечні умови праці.

Відповідь: Згідно з ДСТУ 2293-99, умови праці - сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час виконування нею трудових обов'язків. Умови праці визначаються наявністю на робочих місцях шкідливих хімічних речовин, пилу, вібрації, шуму, інфразвуку, ультразвуку, неіонізуючих випромінювань різноманітного діапазону, біологічних факторів (мікро- організми, білкові препарати, природні компоненти організму - амінокислоти, вітаміни та ін.), а також мікрокліматом. Безпечні умови праці - це стан умов праці, при якому вплив на працівника небезпечного і шкідливого виробничого факторів виключений або вплив шкідливих виробничих факторів не перевищує гранично допустимі значення.

3. Питання: Як класифікуються умови праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу?

Відповідь: Відповідно до прийнятої класифікації (Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу. - Затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27.12.2001р. № 528), умови праці підрозділяються на чотири класи: оптимальні, допустимі, шкідливі, небезпечні (екстремальні) - відповідно, 1 - 4 класи.

Оптимальні умови праці - це такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

Допустимі умови праці - це умови, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працівників та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

Шкідливі умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство. За ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих вони підрозділяються на чотири ступені.

Небезпечні (екстремальні) умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

4. Питання: У чому полягають сутність і мета атестації робочих місць за умовами праці?

Відповідь: Атестація робочих місць передбачає: виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів, причин їх виникнення; дослідження санітарно-гігієнічних факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці щодо відповідності їх вимогам стандартів, санітарних норм і правил; обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії за шкідливими умовами праці; підтвердження (встановлення) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день, інші пільги і компенсації залежно від умов праці; перевірку правильності застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Результати атестації робочих місць за умовами праці, за якими складаються Карти умов праці, є основою для вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", інших пільг та компенсацій, а також розробки і реалізації організаційних, технічних, економічних та соціальних заходів колективного договору (угоди) щодо покращення умов трудової діяльності.

5.Питання: Сформулюйте поняття про мікроклімат виробничих приміщень.

Відповідь: На підприємствах на самопочуття, стан здоров'я і працездатність людини впливає мікроклімат виробничих приміщень. Згідно з ДСН 3.3.6.042-99, мікроклімат виробничих приміщень - умови внутрішнього середовища цих приміщень, які впливають на теплообмін працівників з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання, а також випаровування вологи. Ці умови визначаються сполученнями температури, відносній вологості і швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь, інтенсивністю теплового (інфрачервоного) випромінювання. Розрізняють оптимальні і допустимі мікрокліматичні умови. Оптимальні мікрокліматичні умови - сполучення параметрів мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції, створюють відчуття теплового комфорту і передумови для високого рівня працездатності. Допустимі мікрокліматичні умови - сполучення параметрів мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що минають і швидко нормалізуються, які супроводжуються напругою механізмів терморегуляції, що не виходить за межі фізіологічної адаптації. Оптимальні показники мікроклімату встановлені для постійних робочих місць, допустимі - диференційовано для постійних і непостійних робочих місць (якщо з технологічних, технічних і економічних причин не забезпечуються оптимальні норми).

6 .Питання: Які фактори визначають норми мікроклімату виробничих приміщень?

Відповідь: У таблицях 1 і 2 ДСН 3.3.6.042-99 наведені, відповідно, оптимальні і допустимі норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень залежно від періоду року (розрізняють: холодний період року із середньодобовою температурою зовнішнього повітря 10⁰С і нижче; теплий період року із середньодобовою температурою його вище 10⁰С) і категорії виконуваних робіт (легка - Іa, легка - Іб, середньої важкості - ІІа, середньої важкості - ІІб, важка - ІІІ) для постійних і непостійних робочих місць.

Поняття про постійні й непостійні робочі місця і робочу зону наведені в ДСТУ 2293-99. Постійне робоче місце - робоче місце, на якому працівник перебуває половину або більшу частину свого робочого часу (понад дві години безперервно). Непостійне робоче місце - робоче місце, на якому працюючий перебуває менше половини або меншу частину (менше 2 годин безупинно) тривалості щоденної роботи (зміни). Робочою зоною вважається визначений простір, у якому розташовано робочі місця постійного чи непостійного (тимчасового) перебування працівників.

7. Питання: Які існують норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря у виробничих приміщеннях на постійному і непостійному робочому місцях залежно від періоду року і важкості виконуваної роботи?

Відповідь: Із збільшенням ступеня важкості роботи норми оптимальної та допустимої температури повітря на робочих місцях у холодний та теплий періоди року зменшуються, а нормовані значення швидкості руху повітря у цих умовах, навпаки, збільшуються. Це цілком логічно, оскільки збільшення фізичної напруги і, отже, тепловиділення вимагає інтенсифікації теплообмінних процесів.

Для холодного періоду року прийняті у виробничих приміщеннях залежно від категорії виконуваних робіт такі норми температури повітря: оптимальна 16...24⁰С; максимально допустима на постійному і непостійному робочому місцях, відповідно, 19...25 і 20...26⁰С; мінімально допустима на цих робочих місцях, відповідно, 13...21 і 12...18⁰С. У зазначених інтервалах температури менші значення її встановлені для випадку виконання важкої роботи, більші - для випадку виконання легкої фізичної роботи категорії Іа.

У холодний період року у виробничих приміщеннях при виконанні робіт будь-якого ступеня важкості на постійному і непостійному робочих місцях відносна вологість повітря повинна знаходитися в таких межах: 40...60% - оптимальна, не більше 75% - допустима. Для цього періоду року встановлені норми швидкості руху повітря не більше: оптимальна 0,1, 0,2, 0,3 м/с при виконанні робіт категорій, відповідно, Іа і Іб, ІІа і ІІб, ІІІ; допустима 0,1, 0,2, 0,3, 0,4, 0,5 м/с при виконанні робіт категорій, відповідно, Іа, Іб, ІІа, ІІб, ІІІ.

Для теплого періоду року прийняті у виробничих приміщеннях залежно від категорії виконуваних робіт такі норми температури повітря: оптимальна 18...25⁰С; максимально допустима на постійному і непостійному робочому місцях, відповідно, 26...28⁰С і 28...30⁰С; мінімально допустима на цих робочих місцях, відповідно, 15...22 і 13...20⁰С. Як і для холодного періоду року, менші значення температури встановлені для випадку виконання важкої роботи, більші - для випадку виконання легкої фізичної роботи категорії Іа. Відносна вологість повітря оптимальна 40...60%, максимально допустима встановлена залежно від його температури для випадків виконання робіт категорій Іа, Іб, ІІа, ІІб, ІІІ, відповідно: 55% (при 28⁰С), 60% (при 27⁰С), 65% (при 26⁰С), 70% (при 25⁰С), 75% (при 24⁰С і нижче). Для теплого періоду року встановлені норми швидкості руху повітря: оптимальна не більше 0,1, 0,2, 0,3, 0,4 м/с при виконанні робіт категорій, відповідно, Іа, Іб, ІІа і ІІб, ІІІ; допустима 0,1...0,2, 0,1...0,3, 0,2...0,4, 0,2...0,5, 0,3...0,6 м/с при виконанні робіт категорій, відповідно, Іа, Іб, ІІа, ІІб, ІІІ.

8. Питання: Якими є природа і небезпека інфрачервоних теплових випромінювань?

Відповідь: Нагріті поверхні апаратів у гарячих цехах є джерелами теплового випромінювання (ІЧ-випромінювання). За фізичною природою ІЧ- випромінювання - це електромагнітні хвилі та потік квантових фотонів. Теплові випромінювання безпосередньо не впливають на температуру повітря. Однак теплоту йому віддає нагріта під дією цих випромінювань поверхня устаткування та конструкцій, що огороджують приміщення. Внаслідок цього погіршуються мікрокліматичні умови у приміщеннях. Ефект дії інфрачервоних випромі-нювань на людину залежить від довжини хвилі. Короткохвильове інфрачервоне випромінювання з довжиною хвилі від 0,76 до 1,4 мкм має велику здатність проникати через шкіру. Довгохвильове інфрачервоне випромінювання з більшою довжиною хвилі поглинається в основному у епідермісі, видиме - кров'ю у шарах дерми та підшкірної жирової клітковини. Поглинання інфрачервоних променів різними шарами шкіри призводить до їх нагрівання. Внаслідок цього можливе порушення теплового балансу організму людини. Тривалий вплив такого випромінювання на організм людини призводить до теплового удару. Інфрачервоні випромінювання негативно впливають на функціональний стан центральної нервової системи, викликають зміни у серцево-судинній системі. Вплив інфрачервоних випромінювань на очі викликає нерідко кон'юктивіти, змутнення роговиці, спазм зіниць, змутнення кришталика, опік сітчатки, “снігову сліпоту”. При опроміненні очей випромінюваннями інтенсивністю більше 4,2 кВт/м² температура роговиці може досягати 40°С та вище. Постійна дія такого випромінювання на очі викликає професійне захворювання - катаракту.

Під дією інфрачервоних випромінювань виникають гострі та хронічні захворювання. Відчуття слабосилля та зниження уваги працівників, що знаходяться у зоні теплового променистого потоку, можуть бути непрямою причиною виробничого травматизму.

9. Питання: Які визначено норми теплового опромінення працівників?

Відповідь: Згідно з ГОСТ 12.1.005-88, інтенсивність теплового опромінення працюючих (ІЧ-опромінення) від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляції на постійних і непостійних робочих місцях не повинна перевищувати 35Вт/м² при опроміненні більше 50% поверхні тіла, 70Вт/м² - при величині поверхні, що опромінюється, від 25 до 50% і 100Вт/м² - при опроміненні менше 25% його поверхні.

10 .Питання: Які прилади використовуються для реєстрації параметрів навколишнього середовища, що визначають теплове самопочуття людини?

Відповідь: Для вимірювання параметрів мікроклімату використовуються прилади: ртутні і спиртові термометри, психрометри (для визначення відносної вологості повітря), анемометри та кататермометри (для визначення швидкості руху повітря). За допомогою приладу АИСТ-3М (автономний вимірювач швидкості та температури повітряного потоку) можна виміряти одночасно швидкість руху повітря (від 0,1 до 5 м/с) та його температуру (від +10 до +50⁰С). Цифровий індикатор на рідинних кристалах цього приладу показує значення вимірюваних фізичних величин. Інтенсивність теплового випромінювання визначають актинометром.

Психрометр складається з двох однакових ртутних термометрів, резервуари яких замкнені у трубчасті металеві оправи, та невеликого вентилятора, розміщеного у верхній частині приладу.

Вентилятор з електричним або пружинним приводом служить для прокачування атмосферного повітря з визначеною швидкістю через трубки мимо резервуарів ртутних термометрів. На ртутний резервуар одного з термометрів надітий манжет з м'якої тканини (батисту або марлі), який перед здійсненням замірів змочується водою. Внаслідок випаровування води із змоченого манжета, якщо повітря не повністю насичене вологою, та витрати теплоти на процес випаровування "мокрий" термометр буде показувати температуру нижче, ніж "сухий". За різницею показань "сухого" та "мокрого" термометрів та показаннями "сухого" термометра, користуючись психромет- ричною таблицею, визначають відносну вологість повітря.

Для вимірювання швидкості руху повітря менше 0,5 м/с застосовуються кататермометри, швидкості у межах від 0,3 до 5 м/с - крильчасті анемометри типу АСО-3 та для вимірювання швидкості від 1 до 20 м/с - чашечні анемометри типу МС-13.

Кататермометр являє собою спиртовий термометр з великим шаровим або циліндричним резервуаром та капіляром, що розширюється у верхній частині. Принцип вимірювання кататермометром швидкості руху повітря заснований на залежності охолодження спирту у резервуарі від швидкості омивання його повітрям.

Анемометр складається із сприймаючої частини (крильчатки - у крильчатих анемометрів; чотирьох напівсферичних чашок - у чашечних анемометрів) та лічильного механізму з циферблатом. Обертання під дією повітряного потоку крильчатки або напівсферичних чашок передається до лічильного механізму, який можна ввімкнути або вимкнути за допомогою аретиру.

При дослідженні мікрокліматичних умов у виробничих приміщеннях використовуються, поруч з АИСТ-3М, крильчасті анемометри. Перед початком вимірюванням швидкості руху повітря анемометром знімають початковий відлік за трьома шкалами лічильника. Потім встановлюють анемометр у потоці повітря, вмикають лічильник та засікають час за допомогою секундоміра. Після закінчення 100с або іншого проміжку часу вимикають анемометр і беруть новий відлік. Вимірювання здійснюють не менше трьох разів. Після кожного заміру обчислюють різницю між кінцевим та початковим відліками та визначають кількість обертів крильчатки за секунду. Перерахунок середньої кількості обертів за секунду у фактичну швидкість (м/с) повітряного потоку здійснюється за графіком, прикладеним до кожного анемометра. В актинометрі приймачем теплової енергії є екран, що складається з розташованих у шаховому порядку затемнених та світлих (сріблястих) алюмінієвих пластин. До пластин приєднані термопари, які підключені до гальванометра. Дія приладу заснована на неоднаковій здатності поглинати променеву теплоту затемненими та світлими пластинами. Під дією променистої теплоти на затемнені пластини та виникаючої внаслідок цього у термопарах електрорушійної сили відхиляється у актинометрі стрілка гальванометра, шкала якого проградуйована у одиницях енергії опромінення. У неробочому стані приладу пакет алюмінієвих пластин прикритий шторкою.

11 .Питання: Які шкідливі випромінювання і супутні шкідливі фактори виникають під час роботи звичайних електричних апаратів?

Відповідь: Несприятливий вплив на організм людини чинять електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону, джерелами яких є установки телевізійних та радіомовних станцій, пристрої сотового та інших видів радіозв’язку, апарати надвисокочастотного підігріву та навіть побутова апаратура Електромагнітні поля чинять термічний та морфологічний вплив на організм людини, викликають в ньому функціональні зміни. Найбільше різко всі симптоми опромінення проявляються у діапазоні частот 10⁵...10¹¹ Гц, тобто у діапазоні від середніх до вкрай високих частот. При роботі електровакуумних приладів виникають також побічні шкідливі ефекти: створюються рентгенівське випромінювання, легкі іони обох полярностей, озон та оксиди азоту; підвищується температура повітря. Працююча комп'ютерна техніка створює електромагнітні та електростатичні поля, інфрачервоне, ультрафіолетове і рентгенівське випромінювання, акустичний шум, змінює іонний склад повітря і параметри мікроклімату в приміщенні, озонує повітря в робочій зоні.

У сфері торгівлі використовується енергія випромінювання надвисоких частот (НВЧ) для теплової обробки харчової продукції, здійснюються передпродажна перевірка та настроювання телевізійних апаратів, застосовуються персональні ЕОМ. Необхідно передбачати захист працівників від виникаючих при цьому шкідливих факторів.

12 .Питання: Сформулюйте поняття про шкідливу речовину і її гранично допустиму концентрацію.

Відповідь: Згідно з ДСТУ 2293-99 (ДСТУ 3038), шкідлива речовина - це речовина, що, контактуючи з організмом людини, може викликати захворювання чи відхилення у стані здоров'я як під час впливу речовини, так і в подальший період життя теперішнього та наступного поколінь.

Для уникнення гострих та хронічних професійних отруєнь та захворювань встановлені гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони. Гранично допустима концентрація шкідливої речовини в повітрі робочої зони (ГДК) - концентрація речовин, яка за умовами регламентованої тривалості її щоденної дії при 8 годинній роботі (але не більше чим 40 годин на тиждень) не може викликати в осіб, що піддаються впливу її, захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними методами досліджень, протягом виробничого стажу чи у віддалені періоди їхнього життя або життя наступних поколінь. Залежно від особливостей дії на організм шкідливих речовин для них встановлюються ГДК двох типів: максимальна разова і середньозмінна.

Фактичний вміст шкідливої речовини у повітрі робочої зони не повинен перевищувати його ГДК.

Вимоги до методик вимірювання концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони викладені у ГОСТ 12.1.016-79 "ССБТ. Воздух рабочей зоны. Требования к методикам измерения концентрации вредных веществ".

13 .Питання: Яким чином класифікують шкідливі речовини за фізіологічним впливом на організм людини і ступенем їхньої небезпеки?

Відповідь: За фізіологічним впливом на організм людини всі шкідливі речовини можна поділити на такі групи: подразнюючі (аміак, сірчастий газ, хлор та ін.); задушливі (оксид вуглецю, сірководень та ін.); наркотичні (ацетилен, ацетон, бензин, дихлоретан, хладони та ін.); соматичні (метиловий спирт, миш'як і його сполуки, ртуть, свинець та ін.); пил декількох видів: органічний - рослинного або тваринного походження (мука, цукор, тютюн та ін.); хімічних сполук (нафталін та ін.); неорганічний (металевий); мінеральний (гіпс, тальк, цемент та ін.).

У сфері торгівлі обертаються, використовуються або можуть утворитись у технологічних процесах різні шкідливі речовини.

При тепловій обробці харчової продукції у повітря робочої зони виділяються продукти її термічної деструкції (акролеїн, оксид вуглецю, диоксид вуглецю та ін.), пари масел та жирів. При несправностях у холодильних установках у навколишнє середовище можуть виділятися холодоагенти (наприклад, аміак). Процеси просіювання та розфасовки сипучих харчових продуктів (крохмалю, муки, цукру та ін.) супроводжуються пилоутворенням. У повітрі деяких приміщень торгових підприємств може міститися пил луб'яний, бавовняний, лляний, шовковий. Небезпеку для працюючих представляють шкідливі речовини усередині дошників при процесах обкурювання та вивантаження капусти.

Внаслідок порушення вимог безпеки при зберіганні та транспортуванні ацетону, розчинників, бензину, гасу та деяких інших легкозаймистих та горючих рідин пари їх можуть міститись у атмосферному повітрі, яке вдихається людьми.

За ступенем небезпеки для організму людини всі шкідливі речовини поділяються на чотири класи: І – надзвичайно небезпечні (ГДК<0,1мг/м³); ІІ – висо-конебезпечні (ГДК=0,1...1,0мг/м³); ІІІ – помірно небезпечні (ГДК=1,1...10,0мг/м³); ІV – малонебезпечні (ГДК>10,0мг/м³). Так, наприклад, аміак, нафталін та оксид вуглецю, які мають ГДК=20мг/м³, віднесені до ІV класу небезпеки.

14 .Питання: Які прилади і методики використовуються для визначення концентрації шкідливих речовин у повітрі?

Відповідь: Концентрацію різних газів у повітрі робочої зони можна визначити дуже швидко та досить точно експресним методом із використанням хімічного газовизначника ГХ-М.

Цей прилад складається з сильфонного насоса ручної дії та набору індикаторних трубок, які у нього вставляються. Сутність методу полягає у зміненні забарвлення індикаторного порошку у трубці внаслідок взаємодії його з тим чи іншим газовим компонентом, що міститься у повітрі, яке досліджується. Для визначення концентрації будь-якого газу використовують відповідні індикаторні трубки, на поверхні яких написана його хімічна формула (СО, СО₂, SО₂ та ін.). При продуванні сильфонним насосом через трубку з розкритими кінцями визначеного об’єму повітря забарвлення порошку змінюється на деякому її відрізку, по довжині якого за допомогою шкали встановлюють концентрацію шкідливої речовини у відсотках (за об’ємом). Шкала нанесена на поверхню індикаторних трубок та пакувальних коробок. Вимоги до експресного методу вимірювання концентрації газових компонентів у повітрі містяться у ГОСТ 12.1.014-84. "ССБТ. Воздух рабочей зоны. Метод измерения концентрации вредных веществ индикаторными трубками".

Пари аміаку у повітрі можна виявити за допомогою газоаналізатора інфрачервоного поглинання типу ГІП. Місця витікання аміаку у холодильних установках визначають за допомогою смуг паперу, просоченого хімічними індикаторами. При наявності у повітрі аміаку такі смуги червоніють. За допомогою електронних шукачів можна встановити місця витікання хладону у холодильному устаткуванні.

При необхідності, склад повітря можна визначити у спеціалізованих лабораторіях шляхом аналізу проб, набраних у виробничих приміщеннях.

Концентрацію пилу у повітрі визначають безпосередньо у робочій зоні за допомогою фотопиломіру. Принцип дії його заснований на послабленні запиленим повітрям променя світла від лампочки та зміни внаслідок цього фотоопору сприймаючого світловий потік фотоелемента, включеного в одне з пліч мостової електричної схеми. Струм розбалансу реєструється мікроамперметром, стрілка якого переміщується вздовж шкали, проградуйованої у мг/м³. Зміст пилу у повітрі можна визначити ваговим способом. Повітря, що досліджується, протягується за допомогою аспіратора через спеціальний фільтр, який зважують до та після відбору проб із точністю 0,1мг. Додача у масі фільтру ділиться на об’єм повітря, що пройшло через нього, у результаті чого й визначається його запиленість (мг/м³).

15 .Питання: Якими є фізична природа і небезпека шуму?

Відповідь: Виробничий шум - це сукупність різних за гучністю та тоном звуків, що виникають у повітряному середовищі. Розрізняють шуми: механічний (при роботі конвейєра, виконанні вантажо-розвантажувальних робіт), електро-магнітний (при роботі електромагнітних пристроїв змінного струму), аеродинамічний (при витіканні газів, під час руху повітря у вентиляційних установках), гідродинамічний (під час руху води та різних рідин), повітряний (розповсюджується у повітряному середовищі), структурний (внаслідок коливання конструкцій стін, перекрить, перегородок будинку). Шум - звуковий процес, несприятливий для сприйняття та негативно впливаючий на організм людини. Звук являє собою коливання у твердих тілах, рідких та газоподібних середовищах у діапазоні частот 20...20000Гц. Коливання з частотами нижче 20Гц (інфразвук) і вище 20000 Гц (ультразвук) не викликають слухових відчуттів, але впливають на організм людини. При тривалому впливі шуму на людину у неї знижується гострота слуху, змінюється кров'яний тиск, послаблюється увага, погіршується зір, відбуваються зміни у дихальних центрах. Під дією шуму можливе зниження у працівників слуху аж до повної його втрати, а також виникнення шумової хвороби, що проявляється в загальному захворюванні всього організму. Шум є нерідко непрямою причиною виробничого травматизму.

16 .Питання: Які показники використовуються для гігієнічної оцінки шуму?

Відповідь: Різниця тисків повітряного середовища при поширенні в ній звукової хвилі та атмосферного повітря у нормальних умовах називається звуковим тиском. Вухо людини сприймає звуковий тиск у межах 2·10^-5...2·10² Па. Мінімальне значення його - поріг чутності, максимальне - поріг больового відчуття. При тиску більше 2·10² Па виникають запаморочення та нудота, відбуваються розрив барабанної перетинки та кровотеча з вух.

За звуковим тиском судять про інтенсивність звуку. Інтенсивність звуку - кількість звукової енергії, що проходить у одиницю часу через одиницю поверхні, перпендикулярної до напрямку поширення хвилі.

Шуми розділяються за часовими характеристиками на постійні та непостійні (що коливаються, переривчасті та імпульсні). Для вимірювання постійного шуму та оцінки впливу його на людину використовується як показник рівень звукового тиску, що вимірюється у логарифмічних одиницях - децибелах (дБ). Згідно з ГОСТ 12.1.003-83. "ССБТ. Шум. Общие требования безопасности", норми рівня звукового тиску встановлюються для восьми октавних смуг з середньогеометричними значеннями частот (Гц): 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 8000. Так, на постійних робочих місцях та у робочих зонах виробничих приміщень, на території підприємства для граничних значень середньогеометричних частот 63 та 8000 Гц встановлені норми рівня звукового тиску, відповідно, 99 та 74 дБ. Нормування непостійного шуму, а також орієнтована оцінка загального рівня постійного шуму здійснюються скоректованим за частотою загальним рівнем звукового тиску – так званим рівнем звуку, що виміряється у дБА по шкалі "А" шумоміру. Непостійний шум характеризується еквівалентним рівнем звуку L_Аекв, який являє собою середній квадратичний рівень звуку непостійного шуму, що чинить такий вплив на людину, як і постійний шум того ж рівня. Допустимі значення рівня звуку та еквівалентного рівня звуку наведені у ГОСТ 12.1.003-83. На постійних робочих місцях та у робочих зонах виробничих приміщень, на території підприємств рівень звуку та еквівалентний рівень звуку не повинні перевищувати 85 дБА.

Рівень шуму на робочих місцях необхідно контролювати не менше одного разу на рік. Вимірювання шуму на робочих місцях здійснюється шумовимірювачами та аналізаторами спектру шуму згідно з ГОСТ 12.1.050-86. "ССБТ. Методы измерения шума на рабочих местах".

17 .Питання: Якими є фізична природа і небезпека вібрації?

Відповідь: Вібрація - процес поширення в пружних тілах механічних коливань з амплітудою 0,003...0,5мм. Вібрація приводить у коливальний рух тіло людини. Особливо шкідливими для людини є коливання з резонансними частотами 6...9Гц (збігаються з частотою власних коливань). Розрізняють вібрацію загальну та місцеву. Загальна вібрація викликає струс усього тіла людини, місцева - залучає до коливального руху тільки окремі частини тіла (руки, передпліччя, ноги). Систематичний вплив на людину загальних вібрацій може бути причиною вібраційної хвороби.Локальні вібрації викликають деформацію та зменшення рухомості суглобів.

18. Питання: Які показники використовуються для санітарного нормування і контролю вібраційного навантаження?

Відповідь: Вібрація характеризується частотою коливань, амплітудою зміщення (вібропереміщенням), коливальною швидкістю (віброшвидкістю) та коливальним прискоренням (віброприскоренням).

Показники вібраційного навантаження на працівника формуються з таких параметрів: віброприскорення або віброшвидкість, діапазон частот, час впливу вібрації.

Дата добавления: 2014-11-29