Патологічні форми грудної грудної клітки

Емфізематозна грудна клітка подібна до гіперстенічної; характеризується розширенням поперечних і особливо передньозадніх розмірів. Ребра йдуть горизонтально, над- і підключичні ямки згладжені, деколи випинаються. Епігастральний кут більший, ніж прямий. Така грудна клітка спостерігається в разі хронічної емфіземі легенів, тривалих тяжких приступів бронхіальної астми.

Паралітична грудна клітка нагадує астенічну. Вона плоска, вузька, обидва діаметри зменшені, ребра йдуть косо вниз, межребер’я розширені, над- і підключичні ямки різко виражені, епігастральний кут гострий. До розвитку такої грудної клітки можуть призводити зморщування плеври, плевральні зрощення, значне рубцювання легеневої тканини, утворення яких може бути зумовлене туберкульозом.

Зменшення об’єму одної половини грудної клітки відбувається внаслідок розростання сполучної тканини (пневмосклероз), після гострих або хронічних процесів (інфаркт легені, абсцес), після оперативного видалення частини, або цілої легені, у випадку ателектазу (спадіння легені, або її долі).

Рахітична (кілепобібна, куряча) грудна клітка характеризується вираженим збільшенням передньо-заднього розміру за рахунок виступаючої вперед у вигляді килю грудини. Передньо-бічні поверхні грудної клітини як би здавлені з двох боків і внаслідок цього сполучаються з грудиною гострим кутом, а реберні хрящі в місці переходу в кістку чоткоподібно потовшуються (“рахітичні чотки”). Така грудна клітка зустрічається у осіб, які в дитинстві перенесли рахіт.

Лійкоподібна грудна клітка (“груди шевця”) характеризується заглибленням у нижній частині грудини, особливо в ділянці мечоподібного відростка. Дану деформацію розглядають як результат аномалії розвитку груднини або тривало діючої на неї компресії.

Човноподібна грудна клітка характеризується заглибленнями у верхній і середній частині груднини і за своєю формою нагадує човен. Така аномалія зустрічається при захворюванні спинного мозку – сирингомієлії.

Деформація грудної клітки може бути зумовлена змінами конфігурації хребта. Розрізняють чотири варіанти деформації:

1) викривлення вбік – сколіоз;

2) викривлення назад з утворенням горба – кіфоз;

3) їх комбінація – кіфо-сколіоз;

4) викривлення вперед – лордоз.

Під час огляду необхідно також звернути увагу на частоту, глибину і ритм дихання. Тип дихання може бути грудним, черевним і змішаним.

Підрахунок числа дихальних рухів роблять по руху грудної або черевної ділянки. У здорової людини дихальні рухи симетричні і складають 16-20 в хвилину. Патологічне прискорене дихання (тахіпное) виникає у разі підвищення температури тіла; звуження просвіту дрібних бронхів в результаті спазму або дифузного запалення їх слизової оболонки: зменшення дихальної поверхні легень при пневмонії і туберкульозі, при обтураційному ателектазі, емфіземі легенів; часте поверхневе дихання при виникненні різкого болю при сухому плевриті, гострому міозиті, перелому ребер.

Сповільнене дихання (брадипное) виникає при пригніченні дихального центру та зниженні його збудливості. Воно може відзначатись у разі розвитку деяких тяжких захворювань головного мозку (пухлини, крововиливи в мозок), тяжких інфекційних хвороб, уремії, а також ушкодження печінки, та під час деяких отруєнь (наприклад, морфієм).

За наявності деяких станів (діабетична кома) дихання буває не тільки сповільненим, але й глибоким, голосним. Таке дихання називається великим диханням Куссмауля (зумовлене розвитком ацидозу).

Дихання з короткочасною затримкою дихання (апное) називають періодичним. Відомі два типи такого дихання:

1) дихання Біота – характеризується тим, що після паузи (від декількох секунд до пів хвилини) декількох звичайних дихальних рухів через правильні, або неправильні проміжки часу настає пауза. Його спостерігають у хворих на менінгіт, в агональному стані при розладі мозкового кровообігу;

2) дихання Чейна – Стокса: після тривалої (від декількох секунд до однієї хвилини) дихальної паузи (апное) спочатку з’являється безшумне поверхневе дихання, яке швидко наростає за своєю глибиною, стає гучним і досягає максимуму на 5-7 вдиху, потім дихальні рухи поступово слабшають, дихання стає поверхневим і знову настає пауза. Таке дихання зустрічається при захворюваннях, що викликають гостру або хронічну недостатність мозкового кровообігу, розвитку пухлин мозку, тяжких інтоксикаціях і отруєннях наркотичними засобами, тощо. Іноді спостерігається так зване дисоційоване дихання Грокко-Фругоні, яке дещо нагадує дихання Чейна-стокса, але різниться тим, що тут замість дихальної паузи є слабке поверхневе дихання з поступовим збільшенням глибини дихальних рухів і подальшим зменшенням. Таке дихання може визначатись у хворих з деякими абсцесами головного мозку, менінгітом, іноді в період агонії.

Пальпація. Пальпацію грудної клітки проводять з метою визначити еластичність (резистентність), болісність, голосове тремтіння. Еластичність грудної клітки визначають шляхом стискування спереду назад або з боків. У нормі грудна клітка еластична. Ригідність грудної клітки спостерігається у осіб літнього віку, при емфіземі легенів, при заповненні плевральних порожнин рідиною. Болісність у ділянці грудної клітки спостерігається у разі ураження плеври, м’язів, кісток, може бути зумовлена переломами ребер. На відміну від болю, що виникає за наявності міжреберної невралгії, плевральний біль посилюється у разі нахиляння тіла в здоровий бік і не посилюється під час глибокого дихання.

Голосове тремтіння – відчуття коливань грудної клітки внаслідок вібрацій голосу (хворий голосно вимовляє слова, які містять в собі звуки “р”, наприклад: “тридцять три”. Голосове тремтіння визначають шляхом прикладання долонь і пальців рук до симетричних ділянок грудної клітки: спереду – в підключичних ділянках (на ключиці пальці не кладуть), з боків і ззаду – над лопатками, між лопатками і під лопатками. Хворий голосно вимовляє вищезгадані слова. В нормі голосове тремтіння проводиться однаково з обох боків на симетричних ділянках.

У патологічних умовах голосове тремтіння може бути ослаблене, деколи відсутнє і посилене.

Ослаблене голосове тремтіння визначається у разі закупорення бронха (обтураційний ателектаз), скупчення рідини або повітря в плевральній порожнині (гідроторакс, пневмоторакс). За наявності значних перешкод голосове тремтіння не передається зовсім. До ослаблення голосового тремтіння з обох боків призводить емфізема легенів, ожиріння.

Посилення голосового тремтіння спостерігається під час ущільнення легеневої тканини (запалення легенів, інфаркт легені, туберкульозний інфільтрат, компресійний ателектаз) і за наявності в легенях порожнини, з’єднаної з бронхом (каверна, порожнина після прориву абсцесу, великі бронхоектази).

Дата добавления: 2014-11-29