Тема 24. Інструментальні та лабораторні методи дослідження стану шлун­ково–кишкового тракту

Для дослідження травної системи використовують основні (огляд, пальпація, перкусія) і додаткові (лабораторні й інструментальні) об'єктивні методи дослідження.

Методи визначення кислотності шлункового соку: зондові і беззондові. Беззондові методи (ацидотест, метод іонообміних смол і др.) малоінформативні і в даний час практично не застосовуються; зондові методи (рH-метрія, фракційний метод).

Фракційний метод. Для фракційного зондування застосовують тонкий гумовий еластичний зонд діаметром 4-5 мм, завдовжки близько 1 метра з позначкою до місця введення. Видалення шлункового вмісту для дослідження проводять кожні 15 хвилин на протязі 1 години. Це так звана базальна секреція. У нормі об’єм одержаного протягом 1 години секрету (базальна секреція) у чоловіків становить 79,4±2,3 мл/год, а у жінок – 65,2±1,8 мл/год; загальна кількість кислоти у чоловіків становить 2,82±0,25 мекв/год, у жінок – 1,95±0,21 мекв/год. Якщо необхідно дізнатись про компенсаторні можливості шлункових залоз, то застосовують стимулятори секреції. Найбільш поширеними є парентеральні стимулятори секреції – гістамін (0,01 мг/кг гістаміна гідрохлорида) і пентагастрин. Після введення стимуляторів секреції шлунковий сік збирають на протязі 1 години з 15 хвилинними інтервалами. При огляді одержаних порцій шлункового соку звертають увагу на їх колір, консистенцію і наявність домішок. Визначають об’єм кожної порції та проводять хімічне дослідження для визначення кислотності шлункового соку та його пептичну активність. Кислотність шлункового соку визначають методом титрування 0,1 н розчином їдкого натру. Принцип методу полягає у визначенні кількості основи, що необхідна для нейтралізації кислот шлункового вмісту.

рН-метрія. Сучасним методом визначення секреторної функції шлунка є внутрішлункова рН-метрія. У ході цього дослідження визначається концентрація іонів водню в порожнині шлунково-кишкового тракту на різних його рівнях (стравоході, шлунку, дванадцятипалій кишці). Електроди рН-метричного зонду (їх може бути 2, рідше 3 або 5) розташовуються в антральному відділі і тілі шлунка. Таке розташування електродів дозволяє оцінити рівень кислотоутворення в тілі шлунка й одержати дані про лужний резерв у пілоричній частині шлунка. Дослідження проводять в базальних умовах, протягом 2-х годин (у базальних умовах і після стимуляції секреції шлунка гістаміном чи пентагастрином), а також протягом 24-х годин. Цей метод дає більш точну інформацію про кислотність шлункового соку; недоліком методу є те, що він не дає данні про об’єм секреції. Кислотність шлункового соку вважається нормальною, якщо натще рН у просвіті тіла шлунку складає 1,6 – 2,2; рН - 1,3-1,5 відповідає помірній гіперацидності;
рН - 0,9-1,2 - вираженій гіперацидності; рН - 2,3-3,5 – помірній гіпоацидності; рН - 3,6-6,9 – вираженій гіпоацидності; рН = 7,0 – анацидності.

Дуоденальне зондування. Дуоденальний вміст одержують за допомогою зонда, на кінці якого знаходиться металева чи пластмасова олива з отворами, які сполучаються з просвітом зонда.Під час цього дослідження одержують три порції жовчі (А, В, С). Порція А – (дуоденальна жовч) являє собою суміш жовчі, панкреатичного і кишкового соків, а також домішків шлункового вмісту, обсягом 15-40 мл золотаво-жовтого кольору. Порція В (”міхурова“ жовч). Для її одержання необхідно викликати рефлекторне скорочення м’язів жовчного міхура. З цією метою через зонд вводять один зі збудників скорочення жовчного міхура (30-50 мл теплого 33% розчину магнію сульфату, рослинну олію, 10% розчин глюкози й ін.). Вона густа темно-маслинового кольору, обсягом 50-60 мл. При спастичних і атонічних дискинезіях міхура обсяг порції В може відповідно зменшуватися чи збільшуватися. Відсутність порції В може говорити про закупорку міхурової протоки каменем чи здавлення його пухлиною, про атонію жовчного міхура. Порція С походить із внутрішньопечінкових жовчних ходів і починає надходити слідом за міхуровою жовчю. Вона прозора, менш концентрована золотаво-жовтого кольору без домішків (кількість 15-20 мл). Відсутність порції С може бути при закупорці загальної жовчної протоки чи важкій поразці печінки. Найбільше значення має мікроскопічне дослідження жовчі, яке дозволяє знайти в ній кристали холестерину, білірубінат кальцію, кристали оксалату кальцію кальцію, слизу, що вказує на дестабілізацію колоїдного розчину жовчі, запальний процес і появу «літогенної жовчі», схильної до каменеутворення. Виявлення в жовчі лейкоцитів діагностичного значення не має. Можна також знайти лямблії, яйця (котяча двоустка) або личинки (кишкова вугриця) глистів. Бактеріологічне дослідження жовчі проводиться з метою виявлення в ній бактеріальної флори і підбора антибактеріальних препаратів для її пригнічення.

Рентгенологічне дослідження шлунка і товстої кишки (іррігоскопія) проводять з використанням рідкої водяної суспензії барію сульфату. При дослідженні шлунка розчин приймають per os, а при проведенні іррігоскопії контрастну масу вводять за допомогою клізми. Вивчають положення, величину і форму шлунка, його зміщення, характер перистальтики, функцію воротаря, евакуацію контрастної маси. Метод іррігоскопії дозволяє оцінити положення, форму і зміщення товстої кишки, стан її просвіту і виразність гаустр, а також рельєф слизової оболонки товстої кишки.

Дата добавления: 2014-11-29