КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Принципи аграрного права
Методи правового регулювання в аграрному праві
Галузь права традиційно визначається не тільки предметом, а й методами правового регулювання. Аграрне право як комплексна галузь, що увібрала в себе різні суспільні відносини, “зцементовані” характером сільськогосподарської виробничої діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення, не може мати якогось одного способу і засобу правового впливу на сферу своїх різноманітних відносин, тобто одного і єдиного методу правового регулювання. Має йтися про наявність в аграрному праві елементів методів тих галузей права, певні складові яких у спеціалізованій формі увійшли до змісту цієї комплексної галузі права. Але при цьому істотними є профілююче місце і значення аграрно-земельних відносин у системі аграрного права. Сучасним аграрним земельним відносинам, що базуються переважно на засадах приватної земельної власності, і складаються в ході організації виробництва сільськогосподарської продукції різними аграрними суб’єктами, замість характерного раніше методу імперативного державного впливу найбільш відповідним є метод диспозитивного впливу на поведінку цих суб’єктів, тобто надання їм можливості вільно й самостійно регулювати свої взаємовідносини у встановлених межах. Ринкові економічні засади в АПК істотно впливають на активізацію методу юридичної рівності сторін у майнових аграрних відносинах. Це не зменшує протекціоністської ролі держави в забезпеченні гарантованості прав аграрних суб’єктів і надання їм державної допомоги в складних природних умовах господарювання. З економічними та демократичними засадами діяльності сучасних аграрних суб’єктів пов’язане поширення методу локальної правотворчості. Іноді це означає не так зменшення централізованого правового регулювання, як наявність прогалин в аграрному законодавстві (наприклад, стосовно регламентації земельних відносин у сільськогосподарських кооперативах).
Метод поєднання імперативних і рекомендаційних норм у сучасних аграрних відносинах має правомірну тенденцію до посилення елементів рекомендаційності в їх регламентації. Отже, характерною ознакою сучасної методології аграрного права України є поєднання державного правового регулювання аграрного сектору економіки з господарською самостійністю аграрних суб’єктів (переважно як підприємницьких структур).
Поняття аграрного права охоплює його принципи. Принципи права проявляються при визначенні структури системи права, механізму правового регулювання, визначають нормотворчу і правозастосувальну діяльність, впливають на формування правового мислення і правову культуру, забезпечують логічність системи права. Принципи права відіграють певну роль при розробці правових теорій і концепцій як правової орієнтації суб’єктів права, змісту правових норм чи їхніх груп, забезпечення ефективного правового регулювати суспільних відносин і законності. Як загальноправові, так і принципи аграрного права мають своєю основою положення Конституції України. Сучасний період розвитку українського суспільства характеризується такими загальними правовими принципами, які повинні відображатися в законодавстві (зокрема й в аграрному): · спрямованість на зміцнення юридичних засад правової демократичної держави; · спрямованість на гарантування прав людини; · відповідність об’єктивним закономірностям сучасного суспільного розвитку, його науковим засадам; · відповідність усіх нормативно-правових актів Конституції України;
· врахування ієрархічної послідовності та внутрішньої гармонії нормативно-правових актів; · підвищення ролі законів як основних елементів законодавчої системи; · кодифіковане й системне правове забезпечення суспільного розвитку (для усунення існуючого спонтанного розвитку законодавства, численних фактів його доповнень та змін і формування стабільного законодавства). Аграрне право як комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь права має систему спеціальних принципів, наявність яких зумовлена особливостями мети та змісту аграрних відносин. При цьому слід враховувати два таких фактори: · селяни своєю працею створюють життєво необхідні й незамінні блага для всього суспільства: виробляючи сільськогосподарську продукцію, вони вирішують одну з найважливіших суспільних проблем – продовольчу; · аграрні відносини безпосередньо або опосередковано пов’язані з процесом сільськогосподарського землекористування. У зв’язку із зазначеним, провідним спеціальним принципом аграрного права слід вважати пріоритетність сільського господарства в системі всіх інших галузей народного господарства. Основною складовою цього принципу є пріоритетність сільськогосподарського землекористування серед інших видів користування землею. Одним із прикладів юридичного закріплення цього спеціального принципу є Закон України від 17 жовтня 1990 р. “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.). Існує потреба в прийнятті спеціального, ширшого за змістом, Закону – “Про сільське господарство”. Другим важливим спеціальним принципом сучасного аграрного права є рівність суб’єктів аграрних відносин. Перехід України до ринкових відносин, урізноманітнення форм власності на землю та майно, підприємницькі засади аграрного господарювання створили умови для виникнення нових суб’єктів аграрних відносин – фермерських господарств, особистих селянських господарств, приватних аграрних підприємств та ін. – і для якісної зміни правового статусу суб’єктів аграрного господарювання, які існували раніше, зокрема сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів. Рівність цих та інших суб’єктів аграрних відносин, зокрема великих аграрних державних підприємств, є закономірним відображенням демократичних засад у розвитку аграрного підприємництва.
Наступним принципом сучасного аграрного права є право добровільного вибору селянами організаційно-правових форм господарювання на землях сільськогосподарського призначення, а також характеру, напрямів і способів їхньої господарської та іншої діяльності, як і вільного розпорядження виробленою (виготовленою) сільськогосподарською та іншою продукцією. Цей принцип базується на засадах вільного демократичного вибору форм господарювання й конституційних гарантіях права приватної та інших форм власності. Специфічним принципом аграрного права є тісний органічний взаємозв’язок трудових і земельних відносин, за якого процес сільськогосподарського землекористування означає використання в процесі трудової діяльності об’єктивних природних властивостей ґрунтів, зокрема родючості, і внаслідок цього поєднання людського і природного факторів – одержання сільськогосподарської продукції. Це найхарактерніший принцип для основної галузі сільськогосподарського виробництва – рослинництва. Ведення сільського господарства завжди пов’язане з природним виробничим ризиком, кліматичними умовами, тривалим проміжком часу між вкладенням праці й одержанням прибутків виробленої (виготовленої) продукції та з багатьма іншими факторами. Тому в усьому світі сільське господарство є дотаційним. І для України стабільна державна підтримка сільськогосподарського товаровиробника має стати постійним принципом державного керівництва сільським господарством, а отже – принципом аграрного права. Держава повинна забезпечувати охорону земель сільськогосподарського призначення, створювати соціально-економічні умови життя й праці селянина. Надзвичайно важливе практичне значення має принцип реальної гарантованості суб’єктивних прав селян як громадян України й як суб’єктів аграрних відносин. Селянство – це та структурна детермінанта, від якої залежить продовольчий добробут суспільства. Водночас воно уособлює усталений спосіб життя, є носієм національних традицій та добропорядних звичаїв. Проте продовжує існувати великий розрив у реальному забезпеченні матеріальних, соціальних і культурних умов життя й праці жителів міст і сіл. Це зумовлює необхідність гуманізації статусу селянина на сучасних законодавчих засадах, забезпечення справедливого розподілу благ у демократичному правовому суспільстві.
Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 949; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |