Сільськогосподарські підприємства корпоративного типу

Господарські товариства в аграрному секторі економіки діють на підставі ГК та Закону України від 19 вересня 1991 р. “Про гос­по­дарські товариства“. Цими законодавчими актами визначаються по­няття, види, правила створення і діяльності господарських това­риств, а також права і обов’язки їхніх засновників і учасників. Крім того, господарські товариства є різновидом суб’єктів господарювання і діють на підставі ЦК та інших нормативно-правових актів, якими ре­гулюються відносини у сфері підприємництва.

Відповідно до ст. 79 ГК господарськими товариствами є підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридич­ними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їхнього майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених ГК, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які не є суб’єктами господарювання, але виступають засновниками таких суб’єктів чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб’єктами господарювання у сфері сільськогосподарського товарного виробництва є учасники господарських відносин, які здійс­нюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компе­тен­цію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокрем­лене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’я­заннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб’єктів господарювання або інших осіб встановлюються ГК та іншими законами.

Стаття 55 ГК наводить перелік суб’єктів господарювання в аграрному секторі економіки, до яких належать: господарські орга­нізації – юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, ко­мунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які господарюють та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна. Ті господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи. Відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, не маючи статусу юридичної особи.

Традиційно класифікація господарських товариств здійснюється за способами формування, функціонування статутного капіталу і обсягами відповідальності учасників за зобов’язаннями товариства. На основі першої підстави законодавство розрізняє акціонерні й неакціо­нерні товариства. Згідно з другим критерієм, розрізняють товариства з обмеженою відповідальністю, додатковою відпові­дальністю, повні і командитні товариства. У сільському господарстві завдяки здійсненню аграрної реформи значну частину всіх сільськогосподарських підприємств складають акціонерні товариства відкритого і закритого типів, а також товариства з обмеженою відповідальністю. Це зумов­лено двома основними причинами: по-перше, специфікою реформу­вання державних та колективних сільськогосподарських підприємств; по-друге, особливостями здійснення господарської діяльності в аграрному секторі економіки України.

За даними Мінагрополітики станом на кінець 2003 р. в ході ре­фор­мування колективних сільськогосподарських підприємств діяло
7,8 тис. аграрних господарських товариств, що становить 48,1% від загальної кількості недержавних сільськогосподарських товаровироб­ників в Україні.

Сільськогосподарські акціонерні товариства є заснованими на засновницькому договорі і статуті організаціями з виробництва, пе­реробки і реалізації сільськогосподарської продукції, виконання робіт і надання послуг, статутний капітал яких формується шляхом реалізації, насамперед, певної кількості акцій однакової номінальної вартості, і несуть відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Учасники (акціонери) не відповідають за зобов’язаннями товариства, а лише несуть ризик збитків, пов’язаних із його діяльністю, в межах вартості належних їм акцій.

Більшість сільськогосподарських акціонерних товариств ство­рю­валася шляхом реорганізації колгоспів і радгоспів і сьогодні утво­рюються у зв’язку з реструктуризацією колективних сільськогос­подарських підприємств. Такі акціонерні сільськогосподарські това­риства сформували свої статутні капітали за рахунок об’єднання майнових і земельних часток (паїв) своїх засновників – колишніх працівників і пенсіонерів реорганізованих господарств, які вони отри­мали внаслідок реорганізації останніх.

Засновниками сільськогосподарського акціонерного товариства можуть бути всі власники майнових і земельних сертифікатів, що лишилися в реорганізованому господарстві, а також інші громадяни і юридичні особи. Вони повинні зробити повідомлення про намір створити сільськогосподарське акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію цього товариства. За ст. 81 ГК загальна номінальна вартість випу­ще­них акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціо­нерного товариства, який не може бути меншим суми, еквіва­лентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціо­нерного товариства.

Засновники сільськогосподарського акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. Якщо в створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально. Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли згідно з установчим договором.

Відкрита підписка на акції при створенні сільсько­госпо­дарсь­кого акціонерного товариства організовується засновниками. Вони в будь-якому випадку зобов’язані бути держателями акцій на суму не менш як 25% статутного фонду і строком не менше двох років.

За способом функціонування акцій законодавство розрізняє відкриті й закриті акціонерні товариства. Акції відкритих товариств, згідно зі ст. 81 ГК, ст. ст. 6-8 Закону України від 18 червня 1991 р. “Про цінні папери і фондову біржу“ і ст. 30 Закону “Про господарські товариства” можуть розповсюджуватися як шляхом відкритої підпис­ки, так і шляхом купівлі-продажу на біржі. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. У закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки або купів­лі-продажу на біржі. Акціонери закритого товариства мають пере­-важне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Установчим документом сільськогосподарського акціонерного товариства є статут. Він повинен містити відомості про: наймену­вання і місцезнаходження товариства; предмет і цілі його діяльності; розмір і порядок утворення статутного та інших фондів; склад засновників та учасників; склад і компетенцію органів товариства та порядок прий­няття ними рішень, зокрема перелік питань, з яких необхідна однос­тай­ність або кваліфікована більшість голосів; види акцій, що випус­каються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань з викупу акцій; порядок розподілу прибутків і збитків; умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання, а також інші відомості, що не суперечать чинному законодавству.

Державна реєстрація сільськогосподарських акціонерних то­вариств провадиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання засновника (засновників) даного товариства. Відмову в державній реєстрації сільськогосподарського акціо­нерного товариства може бути оскаржено в судовому порядку.

Акціонерне товариство є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої або переробленої внаслідок господарської діяльності товариства; дохо­дів, одержаних завдяки такій діяльності; іншого майна, придбаного товариством на законних підставах. Вкладами учасників та засновни­ків господарського товариства можуть бути: будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користу­вання землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (зокрема майнові права на об’єкти інтелектуальної власності), кошти, зокрема в іноземній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінювання вкладів визна­чається в установчих документах акціонерного товариства, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

Стаття 86 ГК забороняє використовувати для формування статутного фонду акціонерного товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників – юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, перед­бачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників – громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

Акціонерне товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, встановленому ГК та іншими законодавчими актами. Рішення товариства про змі­ни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Сільськогосподарське акціонерне товариство може створювати резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як 25% статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими до­кумен­тами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5% суми прибутку товариства. Особливістю сільськогосподарських акціонерних товариств, як і інших суб’єктів товар­ного сільськогосподарського виробництва, є наявність натураль­них фондів. Наприклад, в таких суб’єктах господарювання створюються насіннєвий і фуражний фонди, натуральний фонд зерна та іншої продукції тощо.

Сільськогосподарські акціонерні товариства мають певну спе­ци­фіку. На думку М. А. Палладіної, можна вирізнити певні специ­фічні ознаки, властиві сільськогосподарським акціонерним товариствам.

По-перше, це правові властивості руху статутного капіталу. В господарстві може бути як збільшення статутного капіталу і від­по­від­но внеску кожного засновника або учасника при систематичному роз­ширеному відтворюванні господарства, так і зменшення статутного капі­талу і частки майнових внесків за наявності об’єктивних чинників зниження урожаїв і виходу продукції тваринництва й відсутності резервних фондів. До цих об’єктивних чинників належить неста­більність сільськогосподарського виробництва, коливання прибут­ко­вості підприємств, що викликає необхідність створення резервних фондів, які залежать від спеціалізації і природно-кліматичних умов кожного конкретного господарства.

По-друге, у складі сільськогосподарських акціонерних това­риств серед їх засновників є багато пенсіонерів, а у зв’язку з впро­вадженням нової техніки і технологій кількісний склад праців­ників зменшується, що зобов’язує товариство повертати засновникам і учасникам, що виходять з його складу, вартість їхніх внесків.

По-третє, визначені законодавством критерії розмежування видів акціонерних товариств дають змогу дійти такого висновку: оскільки сільськогосподарські акціонерні товариства є об’єднанням фізичних осіб, які зайняті в трудовому процесі та утворюють прибуток, їх засновники більше зацікавлені в створенні моделі акціонерних товариств закритого типу, за якої не відбувається вилучення частини прибутку на користь сторонніх інвесторів.

По-четверте, працівники сільськогосподарських акціонерних товариств мають подвійний правовий статус: вони – акціонери, вони – особи, трудові відносини яких з товариством засновані на трудовому договорі й регулюються трудовим законодавством.

Купуючи акції, акціонер відчужує своє майно до статутного фонду товариства. За це майно він одержує специфічне право – брати участь в акціонерному товаристві, яке за змістом є комплексним. Воно охоплює як майнові, так і членські (управлінські) права та обов’язки. Майновими правами акціонера є: брати участь у розподілі прибутку товариства; одержувати частину прибутку товариства у вигляді дивідендів; одержувати частину вартості майна у разі його ліквідації, яка має бути пропорційною вартості акцій, що належать акціонеру; розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчужувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством і статутом товариства; заповідати акції; придбавати акції товариства додатково.

Акціонер має майнові обов’язки щодо товариства: оплачувати основні й додаткові акції у розмірі, порядку, способами і в терміни, передбаченими документами товариства. Акціонери несуть відпові­даль­ність за зобов’язаннями товариства у межах вартості акцій, що їм належать.

Членськими (управлінськими) та іншими правами і обов’язками акціонерів є: входити в товариство і виходити з нього; брати участь в загальних зборах акціонерів; обирати і бути обраними до органів товариства, зокрема до наглядової ради, правління, ревізійної комісії; брати участь в управлінні товариством згідно із законодавством і його статутом; одержувати інформацію про діяльність товариства. На ви­мо­гу акціонера товариство зобов’язане надати йому річні баланси, звіти про свою фінансово-господарську діяльність, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариством тощо.

Акціонери зобов’язані: дотримуватися вимог засновницьких до­-ку­ментів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів його управління, не розголошувати комерційну таємницю й конфіденційну інформацію про діяльність товариства, виконувати обо­в’язки, передбачені законодавством і засновницькими документами.

Господарські функції і права акціонерного товариства як суб’єкта права у правовідносинах реалізують його органи управління.

Сільськогосподарське акціонерне товариство – підприємство з дуже складною управлінською структурою. Вищим його органом є загальні збори, в яких можуть брати участь всі акціонери, незалежно від кількості і класу акцій, власниками яких вони є. До компетенції загальних зборів належать головні, стратегічні питання діяльності товариства, передбачені ст. 41 Закону “Про господарські товариства”.

В акціонерному товаристві може створюватися рада акціонерів товариства (наглядова рада), яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу і інколи відповідно до рішень загальних зборів або положень статуту, виконує окремі функції, віднесені до компетенції загальних зборів. Виконавчим органом акціонерного товариства, який керує його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Роботою правління керує голова прав­ління. У всіх сільськогосподарських акціонерних товариствах загальні збори обирають ревізійну комісію, яка належить до системи органів управління.

Специфічні функції в аграрному секторі економіки України виконують державні акціонерні компанії. Головною метою створення таких компаній є сприяння здійсненню державної аграрної політики шляхом створення економічних механізмів державного регулювання аграрного ринку. Такою компанією, зокрема, є Державна акціонерна компанія “Хліб України”, яка діє у формі відкритого акціонерного то­вариства. Її утворено з метою задоволення потреб населення, уста­нов і підприємств будь-якої форми власності у продовольчому й фуражному зерні, продуктах його переробки, незерновій сировині, елітному й сор­товому насінні, наданні послуг із зберігання, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції і отримання прибутку шляхом про­вадження підприємницької діяльності.

Особливості правового статусу цього суб’єкта аграрного під­приєм­ництва визначають спеціальні функції, якими наділена дана ком­панія. Вони полягають у тому, щоб: виконувати роль державного агента із забезпечення державної заставної закупівлі зерна; формувати ресурси зерна та продуктів його первинної переробки на регіо­нальному й загальнодержавному рівнях; надавати послуги зі збе­рігання зерна, його обробки та технологічної переробки; виробляти бо­рошно, крупи, хлібобулочні і макаронні вироби, інші харчові про­дукти; виробляти однорідні корми та комбікорми, кормові добавки та інші кормові продукти; здійснювати товарне сільськогосподарське ви­робництво; вирощувати, переробляти, зберігати, закуповувати (зокрема у населення), реалізовувати сільськогосподарську про­дук­цію; ор­га­нізовувати поставку мінеральних добрив, засобів захисту рос­лин і на­сіння, агрохімічних продуктів; брати участь у розробленні дов­го­термінових прогнозів і цільових комплексних науково-технічних, еко­номічних та екологічних програм розвитку сільського господарства тощо.

Наслідком аграрної реформи в Україні є створення значної кількості сільськогосподарських підприємств із правовим ста­тусом товариства з обмеженою відповідальністю. Сільсь­когоспо­дарські товариства з обмеженою відповідальністю є суб’єктами господарювання, які здійснюють виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції, виконання робіт і надання послуг. Статутний фонд таких товариств, поділений на частки, ут­ворюється шляхом об’єднання майнових і земельних внесків громадян, що не відповідають за зобов’язаннями товариства й несуть ризик збитків, пов’язаних з його діяльністю в межах вартості своїх вкладів. Товариство відповідає за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном.

Установчим документом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Він повинен містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію його органів та поря­док прийняття ними рішень, зокрема перелік питань, вирішення яких потребує одностайності або кваліфікованої більшості голосів, розмір часток кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, інші відомості, передбачені ст. 57 ГК. Статутом може бути встановлений порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.

До складу майна сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю належать: внески учасників, що утворюють його статутний капітал; продукція, вироблена товариством внаслідок господарської діяльності; одержані доходи, а також інше майно, придбане ними на інших підставах. Внеском визнаються: будівлі, споруди, інші матеріальні цінності, цінні папери, права власності або користування землею, водами й іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права, грошові кошти.

Учасники сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю не вільні розпоряджатися своїм внеском (земельним або майновим паєм). Вони мають право продати або іншим чином уступити його одному або кільком учасникам товариства. Відчуження внеску третім особам дозволяється, але може бути й забо­ронене статутом конкретного товариства.

Учасник товариства має право вийти з нього незалежно від згоди інших його учасників. При цьому йому виплачується вартість частини майна, відповідно до його частки в статутному капіталі то­ва­риства. У зв’язку із специфікою сільськогосподарського вироб­ництва й ре­гулювання трудових відносин у цій галузі час виходу та інші умови вибуття із сільськогосподарського товариства з обмеженою від­повідальністю можуть бути додатково враховані в статуті товариства.

Вищим органом сільськогосподарського товариства з обме­же­ною відповідальністю є збори учасників. До їх складу входять усі учасники товариства або призначені ними представники. Збори оби­рають голову товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється вико­навчий орган: колегіальний – дирекція або одноосібний – директор. Дирекцію очолює генеральний директор. Дирекція або директор вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать виключно до виняткової компетенції зборів учасників. Контроль за діяльністю дирекції або директора товариства здійснюється ревізійною комісією.

Правосуб’єктність державних сільськогосподарських підприємств

Державні та комунальні сільськогосподарські підприємства посідають особливе місце серед сільськогосподарських підприємств. Це зумовлено важливістю їхньої економічної ролі в агропромисловому комплексі та інших галузях народного господарства в цілому.

Державні сільськогосподарські підприємства залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду поділяються на унітарні (комерційні й казенні) та корпоративні. Всі комунальні підприємства є унітарними.

За ст. 63 ГК унітарне підприємство створюється одним заснов­ни­ком, який надає потрібне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує ста­тут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який сам призначає, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (дого­во­ром), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їхнього спільного управ­ління справами; на основі корпоративних прав, зокрема через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі дохо­дів та ризиків підприємства.

Державне (комунальне) унітарне сільськогосподарське під­приємство – це заснований на державній (комунальній) власності са­мостійний статутний суб’єкт господарювання, який має статус юри­дичної особи публічного права і здійснює виробничу (виробляє продукти харчування, продовольство та сировину рослинного і тва­рин­-ного походження) та підприємницьку діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Таке підприємство має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Воно створюється компетентним органом державної влади (органом місцевого самоврядування) в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної (комунальної) власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери управління цього органу. Воно також може бути створене внаслідок адміністративного поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного зако­­нодавства України. Створення державного (комунального) унітарного сільськогосподарського підприємства шляхом відокремлення здійс­нюється зі збереженням за новими підприємствами взаємозобов’язань та укладених договорів з іншими суб’єктами господарювання.

Важливе значення для визначення правосуб’єктності держав­ного (комунального) унітарного сільськогосподарського підприємства має також його статут, на основі якого воно діє (гл. 8 ГК), який затверджується власником майна суб’єкта господарювання чи його представниками. У статуті містяться відомості про найменування й місцезнаходження підприємства, мету й предмет його діяльності, роз­мір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок роз­по­ділу прибутків і збитків, про органи управління та контролю, їхню компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб’єкта госпо­да­рювання, а також про інші особливості організаційної форми суб’єкта господарювання, передбачені законодавством. Державне унітарне комерційне підприємство, згідно з ч. 7 ст. 74 ГК, може бути перет­во­рено у випадках та порядку, передбачених чинним зако­но­давством, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство).

Головні ознаки державних і комунальних сільськогос­подар-
сь­ких підприємств такі:

· ці організації з правами юридичної особи не є власниками закріпленого за ними майна. Їхнє майно перебуває в державній або комунальній власності;

· вони створюються не лише задля виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. Їхня діяльність спрямована також на реалізацію національних і регіональних виробничих та науково-технічних програм і розвиток аграрного сектору економіки в цілому.

Обсяг прав та обов’язків державних і комунальних унітарних сільськогосподарських підприємств залежить передусім від правового режиму майна, закріпленого за ними. Так, майно державного унітарного сільськогосподарського підприємства перебуває в держав­ній власності й закріплюється за ним на праві господарського відання (державне комерційне підприємство) чи праві оперативного управ­ління (казенне підприємство). Майно комунального унітарного сільськогосподарсь­кого підприємства перебуває в комунальній Влас­ності й закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві опера­тивного управління (ко­му­нальне некомерційне підприємство).

Слід зазначити, що в зв’язку з проведенням аграрної і земельної реформ істотно зменшився державний сегмент сільськогосподарського товарного виробництва. Вчені вирізняють дві категорії державних підприємств, представлених сьогодні в аграрному секторі економіки. Ос­нов­ну їх частину становлять державні підприємства, головним завданням яких є забезпечення науково-технічного прогресу в сільському господарстві та обслуговування всіх сільськогосподарських товаровиробників.

Відповідно до ст. 76 ГК казенні підприємства створюються в галузях народного господарства, в яких: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання не можлива вільна конкуренція товаровиробників або споживачів; переважаючим (понад 50%) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом. Казенні сільськогосподарські підприємства створюються здебільшого тоді, коли основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) є держава.

Казенне сільськогосподарське підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України, яке визначає обсяг і характер його (підприємства) основної діяльності, а також орган, до сфери управління якого воно входить. Реорганізація і ліквідація такого підприємства проводяться відповідно до вимог ГК за рішенням ор­гану, до компетенції якого належить створення цього підприємства.

Порядок створення, реорганізації і ліквідації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств визначається гл. 6 ГК, Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом“ та іншими законодавчими актами.

За ст. 139 ГК майном є сукупність речей та інших цінностей (зокрема нематеріальних активів), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються суб’єктами господарювання та відображаються в їхньому балансі або враховуються в інших перед­бачених законом формах обліку майна цих суб’єктів. Правовий режим майна державного (комунального) унітарного сільськогоспо­дарського підприємства визначають встановлені правовими нормами структура цього майна, порядок його придбання, використання й вибуття, а також звернення на нього стягнень кредиторів.

Залежно від тієї економічної форми, якої набуває майно в процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Фонди – це однорідні за економічними ознаками групи матеріальних цінностей або грошових коштів, які мають загальне цільове приз­начення й підпорядковуються встановленому для кожної з цих груп особливому правовому режиму.

Головну й визначальну частину державного (комунального) сільськогосподарського підприємства становлять виробничі фонди – майно, призначене для безпосереднього використання у виробничому процесі. Залежно від ролі в цьому процесі й способу перенесення своєї вартості на продукцію виробничі фонди поділяють на основні та оборотні. Належність майна до основних і оборотних засобів визначається відповідно до Закону України від 16 липня 1999 р. “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні“ та Положення про бухгалтерський облік основних засобів (фондів) державних, кооперативних (крім колгоспів) і громадських підприємств та організацій, затвердженого листом Міністерства фінансів СРСР від
7 травня 1976 р. № 30.

До основних фондів сільськогосподарських підприємств виробничого і невиробничого призначення належать будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого застосування, віднесене законодавством до основних фондів. До основних засобів належать також капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель і в орендовані будівлі, споруди, устаткування та інші об’єкти, що є основними засобами. Слід зауважити, що до основних засобів не належать предмети з терміном служби менше одного року, незалежно від їх вартості, а також предмети вартістю до 15 неоподатковуваних мінімумів за одиницю за ціною придбання незалежно від терміну служби, за винятком сільськогосподарських машин і знарядь, будівельного механізова­ного інструменту, робочої і продуктивної худоби, які є основними засобами незалежно від їх вартості. Гранична вартість предметів, які не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, знаряддя лову, незалежно від вартості й терміну служби, спеціальні інструменти та спеціальні пристосування незалежно від вартості, спеціальний одяг, спеціальне взуття, молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птахи, кролики, хутрові звірі, сім’ї бджіл, а також піддослідні тварини, багаторічні насадження, вирощувані в розсадниках як посадковий матеріал, та інші малоцінні предмети й ті, що швидко зношуються. Оборотні засоби (сировина, матеріали, пальне та інші предмети праці) кваліфікуються як матеріальні витрати (витрати на обслуговування виробничого процесу), які відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг). Вони споживаються впродовж одного виробничого циклу, трансформуючись у вироблену продукцію (роботи, послуги).

Коштами у складі майна суб’єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб’єктів з іншими суб’єктами, а також фінансових від­носин відповідно до законодавства. Товарами в складі майна суб’єктів аграрного підприємництва визнаються вироблена продукція (товарні за­паси), виконані роботи та послуги. Особливим видом майна цих суб’єктів, зокрема державних та комунальних сільсько­госпо­дарських підприємств, є цінні папери.

Крім основних фондів, оборотних засобів і коштів, до ви­роб­ни­чих фондів сільськогосподарського підприємства належать нема­те­ріаль­ні активи, у складі яких відображаються здобуті підприємством права користування землею, водами, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об’єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Пога­шен­ня вартості нематеріальних активів здійснюється щомісячно нарахуванням зносу, виходячи з їх первинної вартості й терміну корис­ного використання, але не більше 10 років, або терміну діяльності підприємства. Не нараховується знос на ноу-хау, знаки для товарів і послуг, вартість яких не зменшується в процесі їх використання.

Ще одну велику частку майна державного (комунального) сільсь­когосподарського підприємства становлять спеціальні фонди. Це грошові кошти, які прямо і безпосередньо не беруть участі в процесі виробництва, а слугують іншим спеціальним цілям, передбаченим чинним законодавством або статутом підприємства. До спеціальних фондів належать:

· статутний фонд, що є сукупністю внесків (у грошовому вираженні учасників у майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності. Законодавство, яке регулює діяльність державних (кому­наль­них) сільськогосподарських підприємств, не встановлює ні мінімального розміру статутного фонду для державного (комуналь­ного) сільськогосподарського підприємства, ні обов’язковості його формування для цього виду підприємств;

· резервний фонд, що створюється з прибутку підприємства для покриття непередбачених витрат і збитків;

· фонд охорони праці та ін.

Використання засобів одного фонду для цілей іншого фонду підприємства, як правило, не допускається.

Майно державних та комунальних сільськогосподарських підприємств формується з таких джерел: грошових та матеріальних внесків засновників; доходів від реалізації продукції (робіт, послуг); до­ходів від цінних паперів; капітальних вкладень і дотацій з бюджетів; над­ходжень від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комп­лексів), що належать їм, придбання майна інших суб’єктів; кре­дитів бан­ків та інших кредиторів; безоплатних і благодійних внесків, по­жертвувань організацій і громадян; інших джерел, не заборонених законом.

До державного (комунального) майна у сфері сільськогоспо­дарсь­кого товарного виробництва належать цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно дер­­жавних (комунальних) підприємств, акції (частки, паї) держави (міс­це­вих органів самоврядування) в майні суб’єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними (ко­му­нальними) установами й організаціями з метою здійснення відповідної господарської діяльності, і те, що передано в безоплатне корис­тування самоврядним установам і організаціям або в оренду для вико­ристання його в господарській діяльності.

Особливість правового режиму державного майна у сфері сільськогосподарського товарного виробництва полягає в тому, що держава через свої уповноважені органи здійснює права власника також щодо об’єктів права власності Українського народу. Згідно з чинним законодавством до таких об’єктів належать: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які розміщені в межах України, природні ресурси її континентального шельфу, вик­лючної (морської) економічної зони. Управління об’єктами державної власності у сфері сільськогосподарського товарного виробництва здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також інші суб’єкти від­повідно до вимог чинного законодавства (наприклад, Фонд держ­майна, Мінагрополітики тощо). Кабінет Міністрів України також визначає перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність).

Оскільки діяльність державного (комунального) сільсько­госпо­дарського підприємства пов’язана з використанням земель сільсько­господарського призначення як головного засобу сільськогоспо­дарсь­кого виробництва, то йому надаються ці землі відповідною радою на умовах постійного і строкового (за договором оренди) користування, оскільки власником цих земель (як і самого підприємства) є й лишається держава (органи місцевого самоврядування).

Державні сільськогосподарські підприємства, що здійснюють діяльність, провадження якої дозволено виключно державним підприємствам, установам і організаціям, не можуть передаватися у комунальну та приватну власність. Види майна, яке може перебувати виключно в державній власності й відчуження якого недержавним суб’єктам господарювання не допускається, а також додаткові об­меження щодо розпорядження окремими видами майна, що належить до основних фондів державних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, визначаються чинним законодавством.

Відповідно до вищезазначеного, майно державного (кому­наль­ного) комерційного сільськогосподарського підприємства закріплене за ним на праві господарського відання. Це речове право, за яким суб’єкт аграрного підприємництва, котрий володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (упов­но­ва­женим ним органом), має обмежені правомочності розпорядження що­до окремих видів цього майна. Такі обмеження зумовлені волею (зго­дою) власника майна (відповідних органів державної влади або місцевого самоврядування), який здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через упов­новажений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Так, державне (комунальне) комерційне сільсь­когосподарське підприємство не має права безоплатно пере­давати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених чинним зако­нодавством. Відчужувати, заставляти майнові об’єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць і підрозділів державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємст­во має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управ­ління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу майнових об’єктів, що належать до основних фондів державного (комунального) комерційного сільськогосподарського підприємства, спрямовуються на інвестування його виробничої діяльності.

Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємст­во зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні (органів місцевого самоврядування) замовлення і державні (органів місцевого самов­рядування) завдання, а також враховувати їх у формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного й соціального розвитку та виборі контрагентів.

Для управління державним (комунальним) сільськогоспо­дарсь­ким підприємством і його майном наймається керівник (ди­ректор), з яким укладається контракт. У контракті визначаються поря­док і умови використання державного майна в процесі виробництва й реалізації продукції, а також повноваження директора в управлінні й розпо­рядженні майном і засобами виробництва.

Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське під­приємство, яке здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав у разі їх порушення з боку будь-яких суб’єктів правовідносин, зокрема й від власника майна. Такий захист здійснюється відповідно до положень чинного законодавства.

Казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське підприємст­во володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ним майном на праві оперативного управління. Під цим правом визнається речове право суб’єкта аграрного підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для некомерційної господарської діяльності, в межах, встановлених власником майна, а також чинним законодавством. Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за казенним (комунальним некомерційним) сільськогосподарським підприємством, контролює використання і збереження наданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у цього підприємства надлишкове майно, а також те, що не використовується, або використовується ним не за призначенням.

Особливості здійснення господарської діяльності на основі пра­ва оперативного управління полягають у тому, що казенне (кому­нальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, яке належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

За ч. 4 ст. 77 ГК джерелами формування майна казенного підприємства є: державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного бюджету України; кредити банків; передбачена статутом частина доходів підприємства, одержаних ним за наслідками господарської діяльності; інші джерела, не заборонені законом.

Казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно належить. За своїми зобов’язаннями казенне (комунальне некомерційне) сільсько­госпо­дарське підприємство відповідає лише коштами, що перебувають у йо­го розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава (ор­гани місцевого самоврядування) в особі органу, до сфери управлін­ня якого входить підприємство, несе цілковиту субсидіарну відпо­ві­-даль­ність за зобов’язаннями казенного (комунального некомер­ційного) сільськогосподарського підприємства. Порядок розподілу та вико­рис­тан­ня прибутку казенного (комунального некомерційного) під­приєм­ства визначається його статутом відповідно до порядку, вста­нов­ле­ного Кабінетом Міністрів України (органом місцевого самоврядування).

Захист прав підприємства, яке господарює на основі права опе­ративного управління, здійснюється відповідно до положень, встанов­лених щодо захисту права власності.

Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) сільськогосподарського підприємства або його окре­мих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплек­сами й відокремлюються в самостійні підприємства, а також об’єкти неза­вершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі в майні інших суб’єктів господарювання, можуть бути відчужені на користь громадян або недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами. Приватизація державних (комунальних) сільсько­госпо­дарських підприємств здійснюється не інакше, як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умо­ви приватизації, і в порядку, встановленому чинним законо­давством. Вирізняють такі шляхи приватизації державних (кому­нальних) сільськогосподарських підприємств або їх майна:

· купівля-продаж об’єктів приватизації на аукціоні, за конкур­сом або іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;

· викуп цілісного майнового комплексу державного (комуналь­ного) сільськогосподарського підприємства, зданого в оренду, у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством;

· викуп майна державного (комунального) сільськогоспо­дарського підприємства в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Дата добавления: 2014-11-29