Правовi заходи охорони земель у процесі землевикористання

Охорона земель – це система правових, організаційних, еко­номіч­них та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільсько­господарського призначення, захист від шкідливого антро­погенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Охорона земель включає:

· обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування;

· захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагар­ників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;

· захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення від­хо­дами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

· збереження природних водно-болотних угідь;

· попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

· консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогос­подарсь­ких угідь.

Проблема охорони земель особливо актуальна для України, оскільки її земельні ресурси несуть велике антропогенне навантаження і деградують досить швидкими темпами. Не завжди і не всюди раціонально й екологічно правильно використовувалася й оброблялася земля.

Глибока деградація ґрунтового покриву породжена галузевим підходом до використання земельних ресурсів, відсутністю усві­дом­лення їх глобальної середовищеформуючої і соціальної ролі, недоско­налістю державної політики щодо охорони земель.

Сформоване під тягарем екстенсивної економіки сучасне транс­формаційне землекористування, спрямоване на одержання максималь­ної вигоди при мінімальних відтворювальних витратах, потребує глибокої науково обґрунтованої реконструкції, перебудови на екологічних принципах.

Сучасна концепція охорони сільськогосподарських земель по­винна передбачати оптимальне поєднання й ефективне використання техніко-технологічних, організаційних, екологічних та економічних чинників і важелів регулювання й удосконалення землекористування, надання йому характеру екологічно орієнтованого впливу на аграрних товаровиробників з метою заохочення і спонукання їх до радикального поліпшення охорони земельних ресурсів і запобігання деградації земель.

Зокрема, механізм охорони земель повинен охоплювати такі заходи по запобіганню деградації земель.

1. Екологічне планування використання території, зокрема, кон­сер­вація малопродуктивних, деградованих і техногенно забруднених угідь.

2. Більш жорстке обмеження відведення продуктивних угідь для несільськогосподарських потреб.

3. Запровадження обмежень права власності та права корис­тування землею, які обумовлюються екологічними особливостями ландшафтів і специфікою землекористування.

4. Застосування економічних важелів впливу на суб’єктів земле­ко­рис­тування: пільгове оподаткування тих землевласників і земле­ко­ристувачів, які вкладають кошти в землеохоронні заходи, еколо­гобез­-печне технічне та технологічне удосконалення; надання субсидії на придбання та будівництво екологобезпечних технічних засобів; звіль­нення від податків тієї частини прибутків аграрних товаровиробників, яку вони спрямовують на землеохорону та боротьбу з деградацією земель; збільшення екологічного податку на прибуток аграрних та агропромислових товаровиробників, які застосовують еколого­небез­печні технології, що в свою чергу спричиняє деградацію земель; застосування штрафних санкцій за недотримання земельного законодавства, спрямованого на запобігання деградації земель.

Упровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контур­но-ме­ліоративною організацією території. В основу цієї системи покладено принцип диференційованого використання земель залежно від грунтово-екологічних і соціально-економічних факторів. Основ­ними ланками цієї системи землеробства є: контурно-меліоративна організація території з урахуванням структури природних комплексів та грунтово-ландшафтних факторів; поділ орних земель на еколого-технологічні групи; забезпечення відтворення оптимальних параметрів показників родючості грунту, покращення його фізико-хімічних і агрофізичних показників та ін.

Вимога охорони земель стосується всіх її користувачів як сільськогосподарського, так і несільськогосподарського напряму, а також державних органів і службових осіб, які вирішують питання землекористування. Головною турботою повинна бути охорона цінних, родючих сільськогосподарських угідь. В землеробстві охорона цих земель становить обов’язок сільськогосподарських підприємств.

Системний підхід до вирішення проблеми охорони земель як форми запобігання деградації забезпечить зниження ерозійних процесів на орних землях до екологічно допустимих меж, створить умови для нарощування родючості ґрунтового покриву та формування високопродуктивних агроекосистем.

Самостійне місце в цій системі заходів повинні займати екологічні та технологічні заходи, тому що вони потребують певної систематизації, правового і нормативного закріплення. Для запо­бігання деградації земель дуже важливе визначення умов екологічно безпечного землекористування.

Земельне законодавство згідно з ст. 4 Земельного кодексу України охоплює всю сукупність законодавчих та підзаконних нормативних актів, які виконують завдання з регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У Законі України “Про охорону земель” (2003 р.) визначені принципи державної політики у сфері охорони земель. Згідно зі ст. 3 Закону такими принципами є: а) забезпечення охорони земель як основного національного багатства українського народу; б) пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; в) відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства України про охорону земель; г) нормування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси; г) поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності в галузі охорони земель; д) публічність у вирішенні питань охорони земель, використанні коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на охорону земель.

Правова охорона земель – це система врегульованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціонального використання земельного фонду країни, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захист земельних ресурсів від шкід­ливих антропогенних впливів, а також на відтворення та підви­щення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпе­чення особливого правового режиму земель природо­охоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Основним завданням правової охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпеки країни. Тому важливу роль у здійсненні завдань правової охорони земель відіграє держава шляхом виконання ряду своїх функцій, які закріплені в чинному законодавстві, зокрема, шляхом: законодавчого регулювання земельних відносин; розробки та реалізації загально­дер­жавної та місцевих програм раціонального використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами; передачі (продажу) земельних ділянок у власність та надання їх у користування, ви­лучення (викупу) земель для суспільних потреб; державної реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно; поділу земельного фонду краї­ни на категорії земель та визначення цільового призначення зе­мельних ділянок; організації землеустрою; ведення державного зе­мель­ного кадастру; здійснення моніторингу ґрунтів; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

У процесі здійснення правової охорони земель держава виконує чотири основні функції: регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.

Регулююча функція правової охорони земель полягає у встанов­ленні правил раціонального використання земельних ресурсів.

Стимулююча функція правової охорони земель полягає в запро­вад­женні економічних стимулів раціонального використання та охорони земельних ресурсів.

Контрольна функція правової охорони земель полягає у здійсненні відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державного контролю за використанням та охороною земель.

Каральна функція правової охорони земель проявляється у вста­нов­ленні санкцій за порушення правил раціонального використання і охорони земель та їх застосуванні до порушників земельного законодавства.

Важливим напрямом державної політики щодо охорони земель після прийняття Земельного Кодексу є стандартизація і нормування в галузі використання земель.

Важливе значення в забезпеченні охорони земель має юридична відповідальність за порушення земельного законодавства. Особи, винні в недотриманні передбачених законодавством вимог щодо охо­рони земель, можуть бути притягнуті до адміністративної, цивільної, а в ряді випадків і кримінальної відповідальності.

Конституційні положення щодо охорони землі деталізуються в нормах земельного законодавства. Вимоги законодавства щодо охорони земель реалізуються шляхом закріплення у правових нормах правил раціонального використання земельних ділянок, регламентації функцій державного управління земельним фондом країни, а також шляхом встановлення заходів юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

2.4. Правове регулювання господарської діяльності

в аграрному секторі економіки

Дата добавления: 2014-11-29