Виникнення прав на сорт рослини

Відповідно до викладеного, питання про оборотоздатність сор­ту рослин залежить від набуття прав на нього у зв’язку з його дер­жавною реєстрацією. Сорт рослини є об’єктом права інтелектуаль­ної власності, тобто під сортом рослини як об’єктом права інтелек­туальної власності мається на увазі певний нематеріальний об’єкт – результат інтелектуальної, творчої діяльності.

За загальним правилом, відповідно до якого законодавцем по­будовано систему правового регулювання права інтелектуальної власності, не кожний результат творчої діяльності визнається об’єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який є об’єктом охорони ЦК та іншими законами України про інтелекту­альну власність. Різновидами сорту, на які можуть набуватися пра­ва, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція.

Права на сорт як на об’єкт права інтелектуальної власності мо­жуть виникнути за умови визнання його охороноздатним. Сорт вва­жають охороноздатним, якщо за виявленням ознак, породжених пев­ним генотипом або певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.

Новизна сорту. Відповідно до ст. 11 Закону “Про охорону прав на сорти рослин”, сорт вважається новим, якщо до дати, на яку за­явку можна вважати поданою, заявник (селекціонер) або інша осо­ба за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання:

· на території України – за рік до цієї дати;

· на території іншої держави – щодо деревних та чагарнико­вих культур і винограду – за 6 років і щодо рослин інших видів – за 4 роки до цієї дати.

Вирізняльність сорту. Сорт відповідає умові вирізняльності, як­що за виявом своїх ознак він чітко відрізняється від будь-якого ін­шого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається по­даною.

Сорт, що протиставляється заявленому, вважають загальновідо­мим, якщо:

· він поширений на певній території у будь-якій державі;

· відомості про його ознаки загальнодоступні у світі, зокрема шляхом їх описування в будь-якій публікації;

· він є зразком у загальнодоступній колекції;

· йому надано правову охорону і/або внесено до офіційного реєстру сортів у будь-якій державі, при цьому він вважається за­гальновідомим з дати подання заявки на надання права чи внесен­ня до реєстру.

Однорідність сорту. Сорт вважається однорідним, якщо з ураху­ванням особливостей його розмноження рослини цього сорту ли­шаються достатньо схожими між собою за своїми основними озна­ками, відзначеними в описі сорту.

Стабільність сорту. Сорт вважається стабільним, якщо його ос­новні ознаки, відзначені в описі, є незмінними після неодноразо­вого розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, нап­рикінці кожного такого циклу.

Суб’єктами правовідносин інтелектуальної власності на сорт рос­лини є селекціонер (автор, творець сорту) та власник сорту, який має відповідний патент та відомості про який занесено до Реєстру патентів – Державного реєстру прав власників сортів рослин.

Зміст права інтелектуальної власності становить дві групи прав – особисті немайнові права та майнові права інтелектуальної влас­ності.

Особисті немайнові права має особа, яка створила сорт. Автора­ми сорту можуть бути визнані декілька осіб, якщо він є результа­том їхньої спільної творчої праці. Не є спільною творчою діяльніс­тю сприяння інших фізичних осіб, які не зробили особистого твор­чого внеску в створення сорту, а тільки надали автору (авторам) технічну, організаційну чи матеріальну допомогу під час створення сорту і/або оформлення заявки.

Особисті немайнові права пов’язані, передусім, з правами ав­торства на сорт. Останні реалізуються шляхом реалізації автором (авторами) прав:

· визнати таку людину творцем (автором) сорту рослин;

· перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворюва­ти його авторство;

· запобігати будь-якому посяганню на право на сорт рослин, намаганням завдати шкоди честі чи репутації творця (автора) сорту;

· вимагати не розголошувати його ім’я як автора сорту і не заз­начати його в публікаціях;

· вимагати зазначення свого імені під час використання сорту, якщо це практично можливо.

Наведений перелік особистих немайнових прав автора не є ви­черпним.

На виникнення особистого немайнового права авторства не впливають такі обставини, як факт створення сорту на виконання трудового договору чи за замовленням. Щоправда в законі може бути зазначено, що в певних випадках окремі особисті немайнові права на сорт рослини можуть належати замовникові в разі ство­рення сорту за замовленням (тобто за окремим цивільно-правовим договором) (ст. 430 ЦК).

Ці немайнові права селекціонера (автора сорту) є невідчу­жуваними та безстроковими правами, які можуть належати, за загаль­ним правилом, людині – творцеві сорту, котрий безпосередньо створив (виявив і/або вивів і/або поліпшив) сорт.

Ці права не залежать від майнових прав на сорт. На реалізацію їх не може впливати юридична доля майнових прав, оскільки не­майнові права пов’язані, передусім, з визнанням та непорушенням прав авторства особи на сорт рослин.

Особисті немайнові права авторства на сорт засвідчує свідоцтво про авторство на сорт, воно є охоронним документом. Авторство може бути засвідчено також за допомогою патенту на сорт рослин.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослини ви­ни­­кають у власника сорту і засвідчуються патентом на сорт рослин, а також відомостями з Реєстру патентів.

Виникнення майнових прав на сорт рослин у особи пов’язується з правом на подання заявки на сорт рослин до урядового орга­ну державного управління, що діє у складі центрального органу ви­ко­навчої влади з питань сільського господарства і продовольства. Ним є Державна служба з охорони прав на сорти рослин, що нині діє у складі Міністерства аграрної політики України і йому підпо­рядковується.

Право на подання заявки на сорт рослин належить, згідно із за­гальним правилом ст. 16 Закону “Про охорону прав на сорти рос­лин”, авторові сорту (селекціонеру). Законодавством встановлена можли­вість надання такого права іншій особі, оскільки право на одержан­ня патенту може мати будь-яка особа, якій автор передав таке пра­во. Відомості про заявника мають міститися в заявці на сорт.

З огляду на складність процесу виведення нового сорту рослин, одним із найважливіших суб’єктів права на сорт виступає робото­давець безпосереднього автора сорту.

Право на подання заявки на сорт рослин, за загальним прави­лом, належить роботодавцю селекціонера. Відповідно, в останньо­го виникають майнові права інтелектуальної власності на сорт рос­лин, якщо сорт створено селекціонером у зв’язку з виконанням службових обов’язків або за дорученням роботодавця, з викорис­танням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, облад­нання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця. Але трудо­вий договір (контракт) між роботодавцем і селекціонером може пе­редбачати інший порядок набуття майнових прав у зв’язку зі ство­ренням нового сорту рослин. Право на подання заявки на сорт мо­же не належати роботодавцю.

У разі створення нового сорту за умов, перелічених нами, селек­ціонер подає роботодавцю письмове повідомлення про одержаний ним сорт з достатньо повним описом. Роботодавець, відповідно до правила ч. 3 ст. 17 Закону “Про охорону прав на сорти рослин”, повинен протягом 60 днів з дати отримання повідомлення автора сорту подати до Державної служби з охорони прав на сорти рослин заявку на одержання патенту чи передати право на його одержан­ня іншій особі або прийняти рішення про збереження відомостей про сорт як конфіденційну інформацію. Одночасно роботодавець повинен укласти з автором сорту письмовий договір щодо розміру та умов виплати йому справедливої винагороди відповідно до еко­номічної цінності сорту та іншої вигоди роботодавця. Кабінет Мі­ністрів України в п. 2 постанови від 19 серпня 2002 р. № 1183 “Про заходи щодо реалізації Закону України “Про охорону прав на сор­ти рослин” встановив мі­німальні ставки зазначеної винагороди. Так, мінімальна ставка ви­на­городи автору за створення сорту виз­начається в розмірі не менше ніж 5% загальної суми коштів, отри­маних роботодавцем (власником сорту) за використання сорту (на час його використання), а щодо сортів де­рев­них і чагарникових рослин та винограду – не менше ніж 8%. Якщо авторів сорту де­кілька, винагорода розподіляється відпо­відно до укла­деного між ними правочину. Виплата винагороди автору (авторам) сортів рос­лин бюджетними установами здійснюється у межах коштів, отри­маних ними за використання сорту, від власних надходжень за ре­алізацію садивного матеріалу цього сорту.

Якщо роботодавець (правонаступник роботодавця) не виконає зазначених у ч. 3 ст. 17 Закону “Про охорону прав на сорти рос­лин” вимог щодо подання заявки на сорт до відповідної Державної служби у встановлений строк або не використовуватиме сорт, збе­рігаючи відо­мості про нього як конфіденційну інформацію понад чотири роки з дати одер­жання повідомлення автора сорту, то право на по­дання заявки й одержання патенту переходить до автора сорту, а за роботодавцем лишається переважне право на придбання невиключної ліцензії на використання сорту.

Отже, в разі створення селекціонером нового сорту у зв’язку з виконанням службових обов’язків або за дорученням роботодавця май­нові права на сорт рослин (якщо подано заявку до Державної служби з охорони прав на сорти рослин і прийнято рішення про державну реєстрацію прав на сорт) набуває саме роботодавець. Ос­таннє не впливає на визнання за автором сорту (селекціонером) комплексу особистих немайнових прав на сорт рослин.

Як вже зазначалось, роботодавець має право не подавати заяв­ку до Державної служби і використовувати сорт, зберігаючи відо­мості про нього як конфіденційну інформацію. А в разі неподання заявки й зазначеного невикористання сорту протягом чотирьох років пра­во у робо­то­давця на подання заявки і, відповідно, визнання за ним майно­вих прав на сорт припиняється та переходить до автора сор­ту, незалежно від того, було створено сорт рослин на виконання службових обов’язків за дорученням чи ні.

Процедура набуття прав на сорт рослин визначається Законом України від 21 квітня 1993 р. “Про охорону прав на сорти рослин” (у редакції Закону від 17 січня 2002 р.), Положенням про Держав­ну службу з охорони прав на сорти рослин, затвердженим постано­вою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182, Пра­вилами складання та подання заявки на сорт, затвердженими нака­зом Міністерства аграрної політики України від 3 вересня 2002 р. № 249.

Органом, уповноваженим на приймання заявок, здійснення експертизи, приймання рішень щодо них, на ведення Реєстру зая­вок, Реєстру патентів, Реєстру сортів, на забезпечення державної реєстрації заявок, патентів і сортів та виконання інших завдань за чинним законодавством, є Державна служба з охорони прав на сорти рослин (далі – Держсортслужба), яка діє в складі Міністерс­тва аграрної політики України.

Дата добавления: 2014-11-29