Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструк­торських і технологічних робіт у сфері сільського господарства

Як випливає з вищевикладеного, в умовах ринкової економіки об’єктом обміну дедалі частіше стають результати науково-техніч­ної діяльності в галузі сільського господарства України. Їх значен­ня в цій сфері невпинно зростає, тому саме з ними має пов’язува­тися не лише впровадження існуючих провідних технологій вироб­ництва сільської продукції, а й, сподіваємося, виконання на замов­лення різних суб’єктів аграрного підприємництва пошукових робіт у відповідних галузях.

Відповідно до назви та конструкції гл. 62 ЦК у ній розглянуті два види договорів, які є близькими, але мають суттєві розбіжності як у предметі договору, так і правовому регулюванні.

Насамкінець звертається увага на фундаментальні та прикладні дослідження. Стаття 1 Закону “Про наукову і науково-технічну ді­яльність” фундаментальні наукові дослідження визначає як науко­ву теоретичну та (або) експериментальну діяльність, спрямовану на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, сус­пільства, людини, їх взаємозв’язку, а прикладні наукові досліджен­ня – як наукову і науково-технічну діяльність, спрямовану на одержання й використання знань для практичних цілей. Дослідно-конструкторські та технологічні роботи мають на меті виконання цих видів робіт, згідно зі ст. 892 ЦК 2003 р., виконавець зобов’язу­ється за завданням замовника розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо.

Різним є й характер результатів, на досягнення яких спрямова­ні інтереси сторін. В першій групі договорів йдеться про наукові результати, які в цьому Законі визначаються як нове знання, одер­жане в процесі фундаментальних або прикладних наукових дослід­жень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення, моног­рафічного дослідження, наукового відкриття тощо. В другому виді договорів за гл. 62 ЦК розглядається науково-прикладний резуль­тат, котрий слід розуміти як нове конструктивне чи технологічне рішення, експе­ри­ментальний зразок, завершене випробування, розробка, яка впро­ва­джена або може бути впроваджена в суспіль­ну практику; науково-прикладний результат може мати форму зві­ту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної докумен­тації на науково-технічну продукцію, натурного зразка та ін.

Метою науково-дослідних робіт є науковий результат, який мо­же мати як позитивний (підтвердження певних гіпотез, виявлення зв’язків, закономірностей тощо), так і негативний характер (висно­вок про неможливість отримати певний результат, підтвердження прин­ци­пового висновку про неможливість якогось явища тощо). Тому договір на виконання згаданих робіт можна вважати викона­ним належним чином незалежно від того, буде результат позитив­ним або негативним.

На відміну від розглянутого договору на виконання науково-дослідних робіт, під час виконання дослідно-конструкторських і тех­нологічних робіт результат має бути обов’язково позитивним. Відсут­ність позитивного результату має розцінюватись для другої групи договорів як відсутність належного результату, тобто невико­нання дого­вірного зобов’язання.

В разі неможливості досягнення результату, поставленого за­мовником як завдання, ці дві групи договорів мають також різні пра­вові наслідки.

Для договорів на виконання науково-дослідних робіт діє пра­вило ч. 1 ст. 899 ЦК: якщо в ході їх виконання виникла неможли­вість досягнення результату внаслідок обставин, що не залежать від виконавця, замовник зобов’язаний оплатити роботи, виконані до виявлення неможливості отримати передбачені договором ре­зультати, але не вище від відповідної частини ціни робіт, визначе­ної договором.

Для договорів на виконання дослідно-конструкторських та тех­нологічних робіт діє інше правило: якщо в ході цих робіт з’ясову­ється неможливість досягнення результату через обставини, що ви­никли не з вини виконавця, замовник зобов’язаний відшкодувати витрати виконавця.

Принциповим стосовно цієї групи договорів є також питання про їх родову належність у контексті питання про співвідношення цих договорів і договору підряду. По-перше, в новому ЦК ці види догово­рів хоча й розташовані поруч, але розглядаються як окремі види дого­вірних зобов’язань. Головна відмінність між цими вида­ми дого­ворів та договором підряду полягає ось у чому: “негативний результат” у договорі підряду (на відміну від договорів на виконан­ня науково-дослідних робіт) має розглядатися як невиконання до­говірного зобов’язання.

Що ж до договору на виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт, то його предметом виступає виконання робіт та їх результат; результат може бути однаковою мірою як матеріаль­ним, так і нематеріальним; виконання роботи за певних умов мо­же мати самостійне значення, тим часом як для договору підряду предметом завжди є результат як такий, причому виключно мате­ріальний. Відповідно до ч. 2 ст. 896 ЦК, виконавець має право, якщо інше не передбачено договором із замовником, використати одержаний ним результат робіт також для себе. Проте передавати результати роботи іншим особам виконавець не має права, якщо інше не передбачено самим договором із замовником на виконан­ня певних робіт.

Загальна характеристика змісту договорів. Істотною умовою до­говору на виконання зазначених видів робіт є напрям (напрями) дослідження та сформульований відповідно до завдання замовника очікуваний кінцевий результат науково-дослідних, дослідно-конс­трукторських і технологічних робіт.

Дослідження, які замовляє особа, можуть мати один чи кілька з

наведених напрямів:

· економіка, фінанси, бухгалтерський облік;

· землеробство, рослинництво, кормовиробництво;

· овочівництво;

· садівництво, виноградарство;

· захист рослин;

· агроекологія і природокористування;

· тваринництво;

· ветеринарна медицина;

· зберігання та перероблення сільськогосподарської продукції;

· механізація, електрифікація, транспорт;

· будівництво;

· соціальний розвиток села і трудові відносини;

· аграрна освіта, кадрове забезпечення;

· наукове забезпечення;

· інформатика.

Конкретні результати можуть бути предметом договорів на ви­конання науково-дослідних, дослідно-конструкторських техно­логічних робіт у сфері сільського господарства.

Усі результати науково-дослідних робіт відповідно до положен­ня ст. 41 Закону України “Про власність” визнаються об’єктами права інтелектуальної власності, як і інші результати інтелектуаль­ної праці (зокрема й дослідно-конструкторських і технологіч­них робіт).

Згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 берез­ня 1992 р. №162 “Про державну реєстрацію науково-дослідних, дослід­но-конструкторських робіт і дисертацій” та з Порядком дер­жавної реєстрації та обліку відкритих науково-дослідних, дослідно-конструк­торських робіт і дисертацій, затвердженим наказом Мініс­терства осві­ти і науки України від 25 грудня 2001 р. № 808, обов’яз­ковими є державна реєстрація та облік відкритих (несекретних) на­уково-дослід­них і дослідно-конструкторських робіт, що викону­ються організаціями (підприємствами) України, статутна діяльність яких передбачає проведення науково-дослідних і дослідно-конс­трукторських робіт.

Державну реєстрацію та облік розпочатих, виконуваних і за­кінчених науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт покла­дено на Український інститут науково-технічної та еконо­мічної інфор­мації (УкрІНТЕІ). Цей інститут має право поширю­вати інформацію про зазначені роботи відповідно до умов, зазна­чених їх виконавцем у реєстраційно-облікових документах. Зок­рема, виконавець робіт може відкрити доступ до інформації про свої роботи.

Крім предмету договору, який ми описали вище, в розглядува­них договорах на створення (передачу) науково-технічної продук­ції, крім обов’язкових положень (найменування сторін, предмет договору, порядок передачі та прийняття продукції, оплата, відпо­відальність сторін, реквізити сторін тощо), мають бути зазначені також права сторін щодо використання продукції та розпоряджен­ня нею, умови конфіденційності, умови, необхідні для впровад­ження цієї продукції, сфери її застосування, масштаби та обсяги впровадження, назва кожного етапу (розділу) із зазначенням виз­начених у договорі результатів роботи в цілому й на кожному ета­пі (розділі), умови матеріально-технічного забезпечення науково-пошукових, дослідно-конструкторських, технологічних робіт. Обов’язково мають бути визначені права виконавців щодо розпо­рядження науково-технічною продукцією (про це докладніше – далі) та право на залишення в себе переданого замовником і прид­баного для виконання замовлення майна (устаткування, приладів, інструментів, матеріалів тощо), а також інші умови.

Характерною особливістю цього договору є встановлення (виз­начення) сторонами вартості науково-технічної продукції. Договір­на ціна на таку продукцію має встановлюватися на стадії укладен­ня договору. Подібно до правил про договір підряду (ст. 844 ЦК), ціна у договорі може бути визначена у кошторисі. Кошторис на ви­конання робіт може бути приблизний або твердий. Зміни до твер­дого кошторису вносять лише за погодженням сторін, при приб­лизному кошторисі виконавець зобов’язаний своєчасно попереди­ти замовника, якщо потрібне перевищення кошторису.

Щоб досягти згоди про зміну договірної ціни, за основу беруть попередню ціну, обчислену замовником або виконавцем з обов’яз­ковим урахуванням рівня науково-технічної продукції, її конку­рентоспроможності, ефективності та періоду ефективного вико­ристання.

Плата за виконання науково-дослідних або дослідно-конструк­торських робіт та технологічних робіт, встановлена договором, мо­же бути зменшена замовником залежно від фактично одержаних результатів порівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало від замовника, а можливість такого зменшен­ня та його межі були передбачені домовленістю сторін.

Права та обов’язки сторін. У попередньому підрозділі йшлося про розподіл ризику в разі виявлення неможливості досягнення ре­зультату, очікуваного відповідно до завдання замовника. Поряд з цим принциповим є також питання про можливість залучення до виконання договорів третіх осіб. Договір про виконання науково-дослідних робіт передбачає їх творчий характер, який часто ґрунту­ється на особистих знаннях та здібностях науковця чи творчої гру­пи, а також на тому, що саме ця конкретна особистість (групи науковців) є вирішальним фактором укладення договору. Тому, за договором, провести науково-дослідні роботи виконавець має осо­бисто; він не має права залучати до виконання робіт третіх осіб, якщо таке повно­ва­ження не надано за договором або немає зго­ди замовника (ст. 893 ЦК).

Іншою є ситуація з договорами про дослідно-конструкторські та технологічні роботи, оскільки особистий характер та відповідний інтерес до виконання договору самим контрагентом не передбача­ється. Тому, за загальним правилом, виконавець має право залуча­ти до виконання договору інших осіб (субвиконавців), що є, зок­рема, бажаним в разі значного обсягу цих робіт (абз. 3 ст. 893 ЦК). Але при цьому субвиконавець не відповідає за виконання свого обов’язку перед замовником, так само як і замовник – перед субвиконавцем; у свою чергу, основний виконавець цілком відповідає перед замовником за виконання договору й несе ризик вибору кон­трагента, а також відповідає за виконання всіх взятих на себе обов’язків перед субвиконавцем. При цьому у зобов’язанні не від­бувається вибуття чи заміни сторони. Відносини в такій ситуації є подібними до відносин замовника, генерального підрядника та субпідрядника за договором підряду.

Окремо треба розглядати питання про повноваження щодо ви­користання результатів роботи. З природи договору випливає, що виконавець повинен не тільки провести певні роботи, а й переда­ти їх результати замовнику.

Загальні положення про права сторін на результати робіт міс­тяться в ст. 896 ЦК, відповідно до якої замовник за договором на виконання науково-дослідних, або дослідно-конструкторських та технологічних робіт має право використовувати передані йому ре­зультати робіт у межах і на умовах, встановлених договором.

Враховуючи те, що результати робіт здебільшого також є об’єк­тами права інтелектуальної власності, слід брати до уваги також по­ложення ст. 430 ЦК, коли вирішується питання про виникнення особистих немайнових та майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності, яким є отриманий результат під час виконання розгля­дуваних договорів.

У ч. 2 ст. 430 ЦК вводиться загальне правило, за яким майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовлен­ням, належить творцеві цього об’єкта і замовникові, якщо інше не встановлено договором. Є підстави вважати, що договори на вико­нання зазначених дослідних робіт підпадають під таке створення на замовлення об’єкта інтелектуальної власності.

Порядок передачі результатів виконаних робіт. Відповідно до ч. 1 ст. 894 ЦК виконавець зобов’язаний передати, а замовник прийня­ти та цілком оплатити завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договір може передбачати прийняття та оплату окремих етапів робіт або інший спосіб опла­ти. Зокрема, науково-дослідні, дослідно-пошукові роботи або їх етапи, що мають самостійне значення, вважаються закінченими і їх приймає замовник у тому випадку, якщо їх виконано відповідно до тех­нічного завдання (умов договору), коли одержано конкретні ре­зультати що мають теоретичне або практичне (за умовами догово­ру чи технічного завдання) значення, коли складено відповідний звіт або/та надано інші зумовлені договором документи, відповід­но випробувані й прийнятті зразки машин, технологій, устаткуван­ня сортів, гібридів, порід худоби тощо приймальною комісією у визначеному в договорі складі. Передача й прийняття оформлю­ються складанням акту передачі-прийняття науково-технічної продукції (повністю або закінчених етапів), який підписують дві сторони.

Дата добавления: 2014-11-29