Сутність, особливості загального та спеціального соціального захисту населення в Україні

Соціальний захист, гарантований Конституцією України, поширюється на кожного» 3 огляду на це, його прийнято визначати, як загальний соціальний захист. Загальний соціальний захист надається особі зважаючи на факт настання соціальних ризиків, які є загальними для всіх людей (у правовій літературі такі ризики прийнято означати, як загальнолюдські та професійні). У той же час з цілого ряду причин виникає необхідність диференційованого підходу до регулювання соціального захисту громадян. Така диференціація не суперечить, закріпленому ст. 24 Основного закону, принципу рівності громадян перед законом та ідеї соціальної справедливості. У зв'язку з цим у правовій літературі зустрічаємо пропозиції розрізняти спеціальний соціальний захист (така система соціального захисту, яка передбачає спеціальні (відмінні від загальних) умови його здійснення стосовно певного, визначеного законами, кола осіб).

Закріплені Конституцією права, свободи та обов'язки складають основу загального правового статусу особистості, який являється однаковим для всіх. Спеціальний правовий статус диференціює громадян, як суб'єктів права Володіння спеціальним правовим статусом залежить від тієї соціальної ролі, у якій громадянин виступає як суб'єкт права. Існування спеціального правового статусу пов'язане зі спеціальним суб'єктом. Для спеціального правового статусу характер­на наявність спеціальних прав й обов'язків. Наявність в статусі спеціальних прав і обов'язків може у певній мірі обмежувати загальні права і обов'язки осіб - носіїв цього

спеціального статусу. Володіння спеціальним правовим статусом державних службовців призводить до деяких обмежень загальних прав і свобод.

Спеціальний соціальний захист зумовлений специфікою правого статусу суб'єктів, на яких поши­рюється цей захист. Досліджуючи категорію правого статусу, вчені не мають єдиного підходу до його визначення. Дискусійність дефініції правового статусу особи відображена у питані: сукупність, яких саме прав особи становить її правовий статус і чи виправданим є введення до його змісту інших елементів (правоздат­ність, правосуб'єктність, правові принципи, юридична відповідальність). Не ставлячи собі за мету досліджувати дискусійність поняття правого статусу. Для нашого аналізу обмежимося лише прийнятним, на нашу думку визначенням цього поняття. Правовий статус розуміємо, як сукупність прав, свобод і обов'язків особи, які закріплені в законодавстві.

На відміну від загального, спеціальний соціальний захист надається чітко визначеному колу осіб, зважаючи на їх спеціальний правовий статус. Представники загальної теорії права вважають, що спеціальний правовий статус характеризує становище певної групи суб'єктів і включає спеціальні додаткові права і обов'язки, якими ці суб'єкти наділяються в законодав­чому порядку на додаток до загального правового статусу, Дещо умовно таких суб'єктів можна назвати спеціальними. Правовий статус цих суб'єктів визначається відповідними законодавчими актами, які встановлюють підстави та порядок надання соціального захисту цих категорій громадян.

Суб'єктів, на яких поширюється спеціальний соціальний захист можна поділити на дві групи:

1) тих, які виконують певний вид держаної діяльності, протягом виконання якої не підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню;

2) тих, які підлягають соціальному страхуванню, але держава бере на себе обов'язок щодо їх підвищеного рівня соціального захисту або покладає такий обов'язок на конкретних суб'єктів.

Стосовно першої категорії згідно з чинним законодавством до таких осіб належать військовослуж­бовці, особи начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи України, особи начальницького складу податкової міліції та деякі інші категорії осіб.

Так, Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» передбачено надання зазначеним особам на спеціальних умовах пенсій за вислугу років, у разі інвалідності, у разі втрати годувальника, надбавок до пенсій, допомоги при звільненні зі служби¹. Водночас соціальні допомоги таким особам надаються у рамках державної соціальної допомоги, яка призначена для малозабезпечених осіб або осіб, які не працюють і не охоплені соціальним страхуванням. Це значно знижує гарантії згаданих осіб, чим порушує принцип справедливості. Ця частина соціального захисту вимагає системного законодавчого закріплення.

До другої категорії належать особи, правовий статус яких закріплений такими законами України, як

¹ Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби: Закон України від 09.04.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. -№29. - С.399

«Про державну службу»¹, «Про Національний банк України»², «Про дипломатичну службу»³, «Про службу в органах місцевого самоврядування»⁴ тощо.

Підсумовуючи вищенаведені твердження можна з впевненістю заявити, що проблема спеціального соціального захисту не достатньо належно дослід­жується у галузевій науковій літературі. Предметом її аналізу стали поняття та особливості спеціального соціального захисту працівників органів внутрішніх справ. Зокрема, соціальний захист працівників органів внутрішніх справ, як діяльності держави щодо встановлення та реалізації гарантій соціально-економічних і соціально-культурних прав, що спрямовано на забезпечення процесу формування та розвитку професійних якостей та задоволення матеріальних та моральних потреб у відповідності з тим соціальноправовим статусом, який вони посідають в суспільстві.

2.2. Соціальний захист державних службовців, як спеціальний соціальний захист

Однією із чисельних соціальних груп, що потребують диференційованого підходу до встановлення

Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України, - 1993, - №52. - С.490

Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999
Р- //Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №29. - С.238
ц. Про дипломатичну службу: Закон України від 20 вересня 2001 р. //

ІДомості Верховної Ради України. - 2002. - №5, - С 29

07 Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від
червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №33. - С.175

та реалізації заходів соціального захисту, є державні службовці.

Досягнення цілей подальшого зміцнення української держави, подолання кризи та забезпечення стабільності у всіх сферах суспільного життя багато в чому залежить від ефективності діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, зокрема, діяльності їх службових осіб, які безпосередньо виконують завдання та реалізують функції цих органів.

Державні службовці відносяться до категорії осіб з особливими умовами праці, їх трудова діяльність характеризується важливістю завдань, які вони вирішують щодо управління державою, а також підвищеними нервово-емоційними навантаження. У зв'язку з цим можна вважати, що в основі спеціального соціального захисту державних службовців лежать об'єктивні виробничі чинники, в тому числі особливості функціональних завдань, які вони виконують. Невипадковим є той факт, що в ст„ 39 Конвенції МОП №128 (1969р.) «Про допомоги по інвалідності, по старості і по втраті годувальника» вказується, що Держави - Члени МОП можуть виключити із загального режиму соціального забезпечення та передбачити для них спеціальну систему соціального забезпечення.¹ При цьому рівень пенсійного забезпечення державних службовців повинен бути не нижчим загального рівня пенсійного забезпечення всіх громадян. Разом з тим Конвенція не обмежує Держави - Члени МОП у встановленні більш високих стандартів пенсійного забезпечення державних службовців, Особливі програми _С0ціального захисту державних службовців передбачені і в Німеччині, Франції, державах Східної Європи, Свого часу програми особливого соціального забезпечення державних службовців були і в дореволюційній Росії. У відповідності до російського законодавства корпус державних службовців розглядався, як несуча конструкція державної установи. Саме тому держава забезпечувала чиновникам відповідний його статусу життєвий рівень.

На сучасному етапі державотворення ефективність та стабільність державної служби може бути досягнута, перш за все, за рахунок формування зацікавленості в ній громадян, як в плані її соціальної значимості, так і в плані престижу, як особливого виду трудової діяльності, Визнання особливого значення цього роду діяльності, за словами Е. В. Охотського, становить моральну основу для більш продуктивної праці, а гідний рівень соціального захисту, в свою чергу, закріплює на публічній службі найбільш кваліфікованих осіб з високими професійними здібностями та моральними якостями.¹

З огляду на вищенаведене можна погодитися з думкою С.Д. Порощука про те, що саме соціальна незахищеність породжує проблему плинності кадрів, робить врай важким професійний вибір, негативно впливає на фактор підвищення професійної підготовки

службовця та є однією із достатньо серйозних причин корумпованості відповідних органів.

Фізична особа наділяється правовим статусом державного службовця з моменту укладення трудового договору (контракту). Згідно ст. 24 КЗпП України укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Законодавство про працю передбачає крім письмової формрі укладання трудового договору ще й усну.

Громадянство і правосуб'єктність являються не обхідними умовами для прийняттю на службу до органів внутрішніх справ і передумовами для наділення особи в цьому зв'язку певним правовик статусом. Інститут громадянства виражає стійкий пр авовий зв'язок людини з певною державою шляхом його закріплення у відповідних правових норма:*. Правосуб'єктність виражається в юридичне визнаніш державою соціально-психічній спроможності особи володіти відповідним правовим статусом.

Державновладні повноваження і юридична відповідальність складають голозвнш зміст правового статусу державних службовців. і Наділення працівників конкретними повноваженнями пов'язано з необхідністю встановлення їм персональної" відповідальності, ^а притягнення до юридичної відтовідальності, у свою

¹ Порощук С.Д. Загальні основи тееорії юціально-правого захист співробітників міліції: Монографія. Запоріжжя:;: Юридичний ін-т МВС У країн 2001.-С. 53.

чергу, неможливо без чіткого визначення повноважень _по даній посаді, тобто до постановки питання про відповідальність повинна бути забезпечена реальна можливість виконати завдання в межах компетенції працівника.

Необхідність спеціального соціального захисту державних службовців зумовлена особливостями спеціального правового статусу державних службовців.

По-перше, специфічний статус службовця зумовлений специфікою державної служби, яка є публічно-правовою за природою та визначається основним чином традиційними відмінностями між публічним та приватним правом.

По-друге, частиною правового статусу державного службовця є законодавче встановлені обмеження у зв'язку з проходженням державної служби, які полягають у сукупності політичних, економічних та організаційно-управлінських заборон, покликаних не допустити конфлікту приватних інтересів державного службовця та публічних інтересів суспільства та держави. Підтвердженням того, що державна служба є особливою суспільне корисною діяльністю, є не лише наявність спеціального законодавства про державну службу, яке передбачає особливості трудоправового статусу державного службовця (на нього поширюється ^як КЗпП, так і Закон), але й Концепція розвитку законодавства про державну службу в Україні,

По-друге, ототожнювати соціальний захист ^оціально незахищених верств населення, які ^оживають нижче рівня прожиткового рівня у державі зва^°^{ЦІаЛЬНИЙ захист} державних службовців не можна

^Чи на той факт, що бідний державний овець, який перебивається від зарплати до зарплати та соціальне незахищений, не зможе ефективно захищати інших, так як просто не буде працездатним щодо цього.

Крім того соціальний захист населення розглядається з точки зору забезпечення первинних потреб, а соціальний захист державних службовців — не лише первинних, а й вторинних, більш істотних потреб. Вони повинні працювати не лише на зарплату, а й служити національним інтересам. Характерна мотивація вибору роботи у державних структурах. Так, наприклад, значна кількість державних службовців пов'язує свій вибір із бажанням реалізувати себе в управлінській сфері (37%) та зайняти гідне місце в суспільства (24%). ^{ Саме тому соціальний захист державних службовців не повинен обмежуватися їх матеріальним забезпеченням, але враховувати їх психологію, самоповагу та визнання з боку колег. У зв'язку з цим виникає першочергова проблема створення позитивного, ділового іміджу державної служби на основі правдивої та оперативної інформації.

Необхідно зазначити, що однією з причин негативного ставлення до державної служби була і залишається проблема пільг та привілеїв. Привілеї - це об'єктивна необхідність будь-якої управлінської структури у будь-якому суспільстві. Заяви про бажання їх ліквідувати є лише демагогією, чи простим нерозумінням основ управління. Разом з тим, саме привілеї викликають негативні оцінки у суспільній думці

Капінус М. Р. Шляхи вдосконалення системи оплати праці державних службовців у сучасних умовах України [Електронний ресурс] / М. Р. Капінус // І Режим доступу: КІ1р://пЬиу.^оу.иа/е-іоигпаІ5/Ри1р/2005-2/Ш5/сІ8/051стг5ии.р(іг і

державну службу. Досвід високорозвинених _зарубіжних держав показує, що цього легко уникнути.

Перш за все, необхідно, щоб привілеї були законодавче оформлені. Вони повинні бути відомі всім _та повинен існувати діючий механізм контролю за дотриманням законодавства про привілеї.

По-третє, принципова відмінність соціального захисту державних службовців та соціального захисту працездатних громадян зумовлена тим, що зайнята у різних цивільних структурах особа працює на себе, в той час як державний службовець не тільки продає власну трудову діяльність, але й виконує державні функції, відчуджуючи себе в професії, реалізуючи волю держави, а не свою власну» Такі обмеження прав і свобод в інтересах суспільства вимагають соціальної компенсації. Обмежуючи своїх службовців, держава повинна піклуватися про них і така турбота повинна бути багатогранною»

Таким чином соціальний захист державних службовців повинен включати в себе комплекс заходів, спрямованих на:

- компенсацію обмежень, об'єктивно зумовлених характером діяльності;

- реалізацію соціальних очікувань працівника, які лягли в основу його професійного вибору;

- нейтралізацію чинників, які перешкоджають ефективній службовій діяльності конкретної особи.

Що ж до обмежень, пов'язаних з державною службою то вони законодавчо закріплені у Законі України «Про державну службу». Так, відповідно до статті 16 Закону України «Про державну службу», Державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України «Про

боротьбу з корупцією»: а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); в) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність; г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію; ґ) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам - учасникам процедур закупівель у досягненні перемоги всупереч вимогам Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Державний службовець, який є посадовою
особою, не має також права: а) сприяти,
використовуючи своє посадове становище, фізичним та

юридичним особам у здійсненні ними зовнішньо-^ЮІономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, ослуг, пільг або інших переваг; б) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень; в) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює; г) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Основним соціальне значимим обмеженням для державних службовців є обмеження, пов'язані із забороною отримання додаткового заробітку, тобто на заняття позаслужбовою оплачуваною діяльністю, перш за все підприємницькою діяльністю. Педагогічна, наукова чи інша творча діяльність до уваги нами не береться, так як вона не є високооплачуваною роботою та може слугувати лише для забезпечення похідних, вторинних потреб.

Такі обмеження мають абсолютний характер, тобто поширюються на державних службовців протягом всього часу перебування на службі та не можуть бути відмінені чи скасовані. Відповідно, будучи встановлені в інтересах служби, органу держави та суспільства в Цілому, вони мають бути належним чином компенсовані. Визначений законами комплекс організаційно-правових ^та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту державних службовців, зумовлений

не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобігі для існування, а особливістю професійних обов'язків, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні блага для) забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого заІ прожитковий мінімум. Тобто соціальні гарантії] державних службовців випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку і виконання ними державних функцій.

Є очевидним, що низька заробітна плата державних службовців буде сприяти відтоку кваліфікованих кадрів з системи державної служби, а також здійсненню державними службовцями протиправних дій та корупції.

На жаль, існуюча на державній службі система посадових окладів переважно відповідає не економічним, а адміністративно-командним методам управління. Підвищення заробітної плати залежить лише від переміщення по службових сходинках, так як нормативно визначено посадові оклади, межі преміювання та надбавки. Така організація заробітної плати розслабляє та охолоджує та однозначно не стимулює високу продуктивность праці. Більше того, вона не відповідає принципу розподілу за працею у його класичному розумінні, оскільки допускає рівну оплату за неоднакову трудову діяльність.

Досвід державної служби зарубіжних держав показує, що існують різні системи оплати праці державних службовців. В Німеччині оплата праці державних службовців регулюється законом. Посадові оклади встановлюються в залежності від місця та строків служби. У Франції розмір заробітної плати державного службовця встановлюється в залежності від наявності

ттиплому, який підтверджує певну ступінь кваліфікації, так як вся система тарифних ставок приведена до дипломів і свідоцтв, які особа подає в момент зарахування на державну службу.

В Англії, США, Франції мінімальна заробітна плата першого розряду встановлюється у співвідношенні з середнім рівнем оплати праці у приватному секторі.

У зв'язку з цим зміна існуючої моделі оплати праці державних службовців на основі зарубіжного досвіду і стане одним із заходів соціального захисту державних службовців.

Іншим соціальне значимим істотним обмеженням є абсолютна заборона державним службовцям брати участь у страйках, втому числі у страйках з метою захисту професійних прав. Зважаючи на те, що право на страйк є одним із головних та законних засобів, за допомогою яких працівники та їх організації можуть здійснювати та відстоювати свої соціальні та економічні права та інтереси, компенсацією їх обмежень на участь у страйках могли б стати створення примирних процедур та органів чи комісій, в компетенцію яких входив би розгляд скарг державних службовців з питань оплати праці, за результатами атестації, кваліфікаційних іспитів, конкурсів, вирішення службових конфліктів і т,п.

Цікавим в цьому аспекті, є досвід державної служби зарубіжних держав, Так, наприклад, в США існує принцип «системи заслуг», і для більшості Державних службовців просування по службовій драбині проводиться зважаючи власне на цей принцип. Він означає відбір кращих кандидатур на підвищення на конкурсних екзаменах, а також на основі щорічної оцінки їх службової діяльності. Рада по захисту системи заслуг слугує тим державним органом, основним

завданням якого є захист, як всієї системи заслуг, так окремих службовців від зловживання керівників, невиправданих кадрових дій, заслуховування та прийняття рішень за скаргами державних службовців,

Обсяг соціального захисту державного службовця, пільги, що йому надаються, повинні збільшуватись по мірі його вертикального росту, так як саме праця керівного складу характеризується підвищеною складністю та напруженістю; відповідальністю не лише за власні рішення, але й за рішення та дії підлеглих; збільшення обсягу завдань, що повинна вирішити особа.

Досить актуальною на сьогодні є проблема професійного та особистого росту державного службовця. При цьому прослідковуються дві сторони цієї проблеми:

1) кар'єра службова (вертикальна), тобто підвищення професійного та службового статусу, пов'язаного з розміщенням кадрів;

2) кар'єра професійна (горизонтальна), тобто професійно-кваліфікаційний розвиток, пов'язаний із самоосвітою, освітою, бажанням щодня робити складну роботу.

Тут важлива система визначення відповідності кандидата вимогам посади, його професійна оцінка, яка включає прогнозування та планування потреби в кадрах, формування резерву на висування, систему підвищення професійної кваліфікації. Так, скажімо у Німеччині така система передбачає більше 20 видів семінарських програм з питань управління. У Франції «верхньою ланкою» є Національна школа державного управління. «Середня ланка» готується у Політехнічній школі та п'яти регіональних інститутах державного управління» Склалась практика стажувань державних службовців У суміжних відомствах, Вся система стимулює державного службовця до підвищення кваліфікації: участі в програмах навчання дає додаткові бали при атестації, підвищує шанс зайняти чергову вакансію» У СІЛА навчання та підвищення кваліфікації вважається особистою справою державних службовців, але при цьому існують пільги для бажаючих отримати спеціальну вищу освіту та вчену ступінь - надання додаткових відпусток та зменшення оподаткування на суму затрат на освіту,

Соціальний захист державних службовців включає в себе також нейтралізацію чинників, які перешкоджають ефективній службовій діяльності.

Дата добавления: 2014-11-29