Визначальних підсистем соціального захисту

Характеристика фінансування та управління, як

державних службовців

Структурними елементами системи соціального захисту державних службовців можна назвати такі дві визначальні підсистеми: фінансування та управління.

Підсистема фінансування соціального захисту державних службовців базується на двох організаційно-правових формах соціального забезпечення (способах фінансування): загальнообов'язкове державне соціальне страхування та пряме бюджетне фінансування.

Організаційно-правовими формами соціального захисту є способи його фінансування та здійснення. При їх характеристиці використовують наступні ознаки:

1) спосіб акумуляції грошових засобів, за рахунок яких здійснюється соціальне забезпечення;

2) коло суб'єктів, які отримують соціальне забезпечення з відповідного фінансового джерела;

3) види забезпечення, що надаються в межах ^ВІДповідної організаційно-правової форми;

4) система органів, які надають соціальне Убезпечення.

. Д^еякі вчені організаційно-правові форми д>їг^~^{ЬНОГО захист}У визначають лише з огляду на ¹ фінансування окремих видів соціального ^ечення- Такий підхід видається не зовсім

правильним, оскільки поза увагою тут залишаються така важлива ознака, як коло осіб, що підлягають соціальному забезпеченню, його види та інші.

Світовій практиці відомі три основні організаційно-правові форми соціального забезпечення населення. Це - соціальне страхування (з публічно правовим статусом), соціальна допомога, яка надається державою і органами місцевого самоврядування та приватна страхова ініціатива і соціальні послуги, які надаються підприємствами.

В Україні система організаційно правових форм соціального захисту має дещо інший вигляд. Вона, зокрема, включає: соціальне страхування працівників, асигнування за рахунок бюджетів різних рівнів та інші форми соціального захисту.

Досліджуючи організаційно-правові форми соціального захисту населення, окремі автори виділяють і змішану форму соціального захисту. Так, Б.І. Сташків вважає, що коли одні видатки повністю фінансуються за рахунок бюджетних коштів, а інші покриваються відповідними страховими фондами, є необхідність розрізняти ще одну організаційно-правову форму соціального захисту населення - змішану¹. На думку вченого, це стосується осіб, які займаються специфічною трудовою діяльністю і отримують матеріальне забезпечення відповідно до Законів «Про держану службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про статус суддів», «Про судову

експртизу», «Про державну підтримку засобів масової 'нЛормації» та ін. Зазначені в цих законах особи належать до застрахованих, але рівень соціального забезпечення їх набагато вищий від інших застрахованих осіб які забезпечуються за нормами законів, що стосуються окремих видів загальнообов'язкового держаного соціального страхування. Досліджуючи організаційно-правові форми соціального захисту відомі російські вчені М.Л Захаров та Е.Г, Тучкова також вважають, що крім соціального страхування та прямих бюджетних асигнувань існує змішана форма соціального забезпечення, коли держава одночасно використовує дві форми соціального забезпечення щодо певних суб'єктів. Таку ж позицію підтримують автори підручника «Право соціального забезпечення України» (Під ред. проф. П.Д. Пилипенка)¹, вважаючи, що у деяких випадках в Україні застосовується змішане фінансування видів соціального забезпечення, що поєднує обидві організаційно-правові форми соціального забезпечення: загальнообов'язкове державне соціальне страхування та асигнування з бюджету, На сьогоднішній день відсутній єдиний законодавче визначений спосіб акумуляції коштів для фінансування окремих видів соціального забезпечення, Що надаються певним категоріям громадян.

Звичайно, особам, які мають право на призначення

Право

¹ Сташків Б.І. Право людини на соціальне забезпечення та ЙоГ° реалізація в Україні // Захист соціальних прав людини і громадянина ^ Україні: проблеми юридичного забезпечення: Матеріали науково-практичй конференції (ЗО січня 2003р.) / За ред. Н.Б. Болотіної. Київ, 2003. - С. 40.^с°Ц^Іального забезпечення: Навч. посіб. Для студ. юрид. спец.

. на..

П.д'ц ^ВЧ' ^{Закл / П}-Д Пилипенко, В.Я. Буряк, С.М. Синчук та ін. / За ред.. ипенка. - к.: Видавничий Дім «Ін Юре»₉ 2006. - 496 с.

пенсій за окремими (спеціальними) законами, визначається сума пенсії відповідно до Закону «Іро загальнообов'язкове державне пенсійне ^стРахування», виплата

якої здійснюється за рахунок

правильним, оскільки поза увагою тут залишаються така важлива ознака, як коло осіб, що підлягають соціальному забезпеченню, його види та інші.

Світовій практиці відомі три основні організаційно-правові форми соціального забезпечення населення. Це - соціальне страхування (з публічно-правовим статусом), соціальна допомога, яка надається державою і органами місцевого самоврядування та приватна страхова ініціатива і соціальні послуги, які надаються підприємствами.

В Україні система організаційно правових форм соціального захисту має дещо інший вигляд. Вона, зокрема, включає: соціальне страхування працівників, асигнування за рахунок бюджетів різних рівнів та інші форми соціального захисту.

Досліджуючи організаційно-правові форми соціального захисту населення, окремі автори виділяють і змішану форму соціального захисту. Так, Б.І. Сташків вважає, що коли одні видатки повністю фінансуються за рахунок бюджетних коштів, а інші покриваються відповідними страховими фондами, є необхідність розрізняти ще одну організаційно-правову форму соціального захисту населення - змішану¹. На думку вченого, це стосується осіб, які займаються специфічною трудовою діяльністю і отримують матеріальне забезпечення відповідно до Законів «Про держану службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про статус суддів», «Про судову

пертизу», «Про державну підтримку засобів масової ^Є Формації» та ін. Зазначені в цих законах особи жать д_О застрахованих, але рівень соціального безпечення їх набагато вищий від інших застрахованих _сіб які забезпечуються за нормами законів, що тосуються окремих видів загальнообов'язкового держаного соціального страхування. Досліджуючи організаційно-правові форми соціального захисту відомі російські вчені М.Л, Захаров та Е.Г, Тучкова також вважають, що крім соціального страхування та прямих бюджетних асигнувань існує змішана форма соціального забезпечення, коли держава одночасно використовує дві форми соціального забезпечення щодо певних суб'єктів. Таку ж позицію підтримують автори підручника «Право соціального забезпечення України» (Під ред. проф. ПД. Пилипенка)¹, вважаючи, що у деяких випадках в Україні застосовується змішане фінансування видів соціального забезпечення, що поєднує обидві організаційно-правові форми соціального забезпечення: загальнообов'язкове державне соціальне страхування та асигнування з бюджету» На сьогоднішній день відсутній єдиний законодавче визначений спосіб акумуляції коштів для фінансування окремих видів соціального забезпечення, Що надаються певним категоріям громадян.

Звичайно, особам, які мають право на призначення пенсій за окремими (спеціальними) законами, визначається сума пенсії відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата якої здійснюється за рахунок

Сташків Б.І. Право людини на соціальне забезпечення та його
реалізація в Україні // Захист соціальних прав людини і громадянина в
Україні: проблеми юридичного забезпечення: Матеріали науково-практичної
конференції (ЗО січня 2003р.) / За ред. Н.Б, Болотіної. Київ, 2003, - С 40. І

Право соціального забезпечення: Навч. посіб. Для студ. юрид, спец, вищ. навч. закл / П.Д. Пилипенко, В.Я Буряк, СМ, Синчук та ін. / За ред.. Д. Пилипенка К,: Видавничий Дім «Ін Юре»₉ 2006. - 496 с.

коштів Пенсійного фонду України. Різниця між пенсією, призначеною за окремим законом, та пенсією, визначеною відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується за рахунок визначених відповідним окремим законом коштів (за рахунок державного бюджету).

Коло осіб, на яких поширюється змішаний спосіб фінансування соціального забезпечення, досить широке. Це і державні службовці, й інші особи, які отримують пенсію на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.¹, посадові особи місцевого самоврядування, народні депутати, судді, прокурорські працівники, а також особи, які є постраждалими внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Як і всі інші громадяни вони є застрахованими в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування і за рахунок вказаних коштів отримують соціальне забезпечення. Та з огляду на особливість виконуваної ними роботи, держава запровадила додаткові заходи їхнього соціального забезпечення, але вже за рахунок бюджетних коштів. Тобто пенсійне забезпечення цих категорій громадян здійснюється, як за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування в частині, що становить розмір страхової пенсії, так і за кошти державного бюджету України у решті суми пенсії, що передбачено відповідним законом. Тим самим пенсії цих осіб є дещо більшими, порівняно з тими, що призначаються застрахованим громадянам. У деяких випадках

¹ Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // | Відомості Верховної Ради України. - 1993, - №52. — С.490

підвищення пенсій може фінансуватися не тільки за хунок державного бюджету, але й за рахунок інших

джерел.

Видається, що така форма є дещо надуманою;

змішана організаційно-правова форма соціального захисту є нічим іншим, як поєднанням різних джерел фінансування соціального захист державних службовців загальнообов'язкового державного соціального страхування та прямого бюджетного фінансування.

Деякі автори, безпідставно, розширюють способи фінансування. Зокрема М.І. Лєпіхов¹, та О.Є. Мачульська² до організаційно-правових форм відносять соціальну допомогу, а М.КХ Федорова³ - соціальну допомогу та соціальне обслуговування. Така позиція авторів є не безспірною, зважаючи на те, що соціальне обслуговування та соціальна допомога є видами, а не організаційно-правовими формами соціального захисту, які фінансуються за рахунок коштів відповідного бюджету.

Основним видом соціального страхування в Україні, як і у більшості країн світу є загально­обов'язкове державне соціальне страхування. Воно являє собою цілісну систему прав, обов'язків і гарантій соціального захисту для надання матеріального забезпечення громадянам у випадках передбачених

¹ Лепихов МИ. Право й социальная защита населення (социальное право). - М: Бьшина, 2000. - С.11.

² Мачульская Е.Е. Право соціального обеспечения. Перспектива Развития, М.: Городец, 2000. -С.23

³ Федорова М,Ю. Социальное страхование как организационно-правовая форма социальной защитьі населення: проблеми правового Регулирования. Омск: Омский гос. Ун-тет, 2000. - С.47, 50

коштів Пенсійного фонду України. Різниця між пенсією, призначеною за окремим законом, та пенсією, визначеною відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується за рахунок визначених відповідним окремим законом коштів (за рахунок державного бюджету).

Коло осіб, на яких поширюється змішаний спосіб фінансування соціального забезпечення, досить широке. Це і державні службовці, й інші особи, які отримують пенсію на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.¹, посадові особи місцевого самоврядування, народні депутати, судді, прокурорські працівники, а також особи, які є постраждалими внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Як і всі інші громадяни вони є застрахованими в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування і за рахунок вказаних коштів отримують соціальне забезпечення. Та з огляду на особливість виконуваної ними роботи, держава запровадила додаткові заходи їхнього соціального забезпечення, але вже за рахунок бюджетних коштів. Тобто пенсійне забезпечення цих категорій громадян здійснюється, як за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування в частині, що становить розмір страхової пенсії, так і за кошти державного бюджету України у решті суми пенсії, що передбачено відповідним законом. Тим самим пенсії цих осіб є дещо більшими, порівняно з тими, що призначаються застрахованим громадянам. У деяких випадках

¹ Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // | Відомості Верховної Ради України. - 1993, - №52. — С.490

підвищення пенсій може фінансуватися не тільки за хунок державного бюджету, але й за рахунок інших

джерел.

Видається, що така форма є дещо надуманою;

змішана організаційно-правова форма соціального захисту є нічим іншим, як поєднанням різних джерел фінансування соціального захист державних службовців загальнообов'язкового державного соціального страхування та прямого бюджетного фінансування.

Деякі автори, безпідставно, розширюють способи фінансування. Зокрема М.І. Лєпіхов¹, та О.Є. Мачульська² до організаційно-правових форм відносять соціальну допомогу, а М.КХ Федорова³ - соціальну допомогу та соціальне обслуговування. Така позиція авторів є не безспірною, зважаючи на те, що соціальне обслуговування та соціальна допомога є видами, а не організаційно-правовими формами соціального захисту, які фінансуються за рахунок коштів відповідного бюджету.

Основним видом соціального страхування в Україні, як і у більшості країн світу є загально­обов'язкове державне соціальне страхування. Воно являє собою цілісну систему прав, обов'язків і гарантій соціального захисту для надання матеріального забезпечення громадянам у випадках передбачених

¹ Лепихов МИ. Право й социальная защита населення (социальное право). - М: Бьшина, 2000. - С.11.

² Мачульская Е.Е. Право соціального обеспечения. Перспектива Развития, М.: Городец, 2000. -С.23

³ Федорова М,Ю. Социальное страхование как организационно-правовая форма социальной защитьі населення: проблеми правового Регулирования. Омск: Омский гос. Ун-тет, 2000. - С.47, 50

законом за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцем та самими громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел визначених законом,

Правовою основою здійснення соціального страхування є передусім Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998р., а також ряд спеціальних законів, якими визначаються окремі види соціального страхування.

Відповідно до Основ соціальне страхування це -система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцем, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Воно ґрунтується на наступних принципах:

- законодавчого визначення умов і порядку
здійснення загальнообов'язкового державного
соціального страхування;

- обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

надання права отримання виплат за
загальнообов'язковим державним соціальним
страхуванням особам, зайнятим підприємницькою,
творчою діяльністю тощо;

обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування;

- солідарності та субсидування;

- державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

- забезпечення рівня життя, не нищого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

цільового використання коштів загально­обов'язкового державного соціального страхування;

- паритетності представників усіх суб'єктів загально-обов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Завданням соціального страхування є перерозподіл витрат, які виникли у застрахованої особи між усіма учасниками страхування. При цьому втрата заробітку або інші обставини, можуть бути підставою Для здійснення страхових виплат лише за умови, якщо вони викликані соціально-значимими причинами, які з точки зору держави і суспільства є поважними і об'єктивно обумовленими. Додаткові витрати можуть бути результатом дуже різних причин; наявність Утриманців, інвалідність, потреба в медичній допомозі і •лікуванні, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини.

Суб'єктами загальнообов' язкового державного соціального страхування є застраховані особи, страхувальники і страховики.

Застрахованими вважаються фізичні особи державні службовців або члени їх сімей, на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Правовою основою для регламентації порядку видачі свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 року¹.

Страхувальниками є роботодавці (відповідний державний орган, де здійснює свою службово-трудову діяльність державний службовець) застраховані особи, які сплачують внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. У деяких випадках застраховані працівники не сплачують страхових внесків. Так, зокрема, при страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності внески сплачують лише роботодавці. Страхувальники сплачують страхові внески з коштів, які направляються на оплату праці, або з оподаткованого доходу.

За рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування фінансуються: страхові пенсії; страхові допомоги (по безробіттю, по тимчасовій непрацездатності, сім'ям з дітьми, у зв'язку з нещасним випадком на виробництві); різного роду

¹ Про затвердження Порядку видачі та зразка свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування: Постанова Кабінету Міністрів від 22 серпня 2000 р. №1306 // Офіційний вісник України, - 2000. -№34-ст.145

страхові соціальні послуги (санаторно-курортне лікування, медична та соціальна реабілітація тощо),

У сфері соціального захисту все ще важливою організаційно-правовою формою соціального забезпе­чення залишається асигнування з бюджету, Воно представляє собою систему правових відносин щодо виділення й використання коштів Державного бюджету _Та місцевих бюджетів для забезпечення соціального захисту населення.

Соціальний захист за рахунок асигнувань з бюджетів має на меті надання додаткового соціального захисту, понад те, що надається за рахунок соціального страхування.

Відповідно до національного законодавства асигнування з бюджетів може здійснюватися різними шляхами. Переважна частина видів соціального забезпечення фінансується з Державного бюджету або за рахунок коштів місцевих бюджетів. Іноді використовуються для фінансування соціальних виплат так звані міжбюджетні трансферти. Це відповідні кошти, які безоплатно та безповоротно передаються з бюджету одного рівня до іншого.

На соціальний захист перераховування коштів з державного до місцевих бюджетів відбувається у вигляді Дотацій або субвенцій,

Так, джерелом формування фонду оплати праці Державних службовців є Державний бюджет та інші Джерела, визначені для цієї мети положеннями про °ргани державної виконавчої влади. При чому скорочення бюджетних асигнувань не може бути ^ПІДставою для зменшення посадових окладів, надбавок До них та фінансування інших, передбачених Законом, ^Гарантій, пільг і компенсацій.

Пряме бюджетне фінансування має місце здійсненні заходів соціального захисту: виплати грошового утримання, видатки на медичне обслуговування та санаторно-курортного лікування житловопобутового обслуговування, пенсії та щомісячні доплати до державної пенсії, на поховання державних службовців, на соціальну підтримку, на виплату щомісячних допомог на дитину.

Важливим структурним елементом системи соціального захисту державних службовців, являється підсистема управління.

Підсистема управління соціального захисту державних службовців - це сукупність органів держави та соціальних установ, які здійснюють соціальний захист названих осіб.

Суб'єктами, що здійснюють соціальний захист відповідно до законодавства, є державні органи; соціальні страхові фонди; спеціалізовані державні підприємства та установи.

Характеризуючи суб'єктів, які здійснюють соціальний захист, виникає закономірне запитання: чи є держава суб'єктом права соціального захисту?

Роль держави у сфері соціального захисту визначається правовою природою соціальних прав, одним із яких є право на соціальний захист. Реалізація соціальних прав перебуває в прямій залежності від активної позиції держави. Держава, здійснюючи соціальну політику, створює систему соціального захисту. Наприклад, держава фінансує виплату державних соціальних допомог та надання інших видів соціального забезпечення. Незважаючи на це, розпорядження коштами на здійснення такого фінансування покладається на відповідні державні

ани. Наприклад, Фонд соціального захисту інвалідів

ється органом державної виконавчої влади, який

^яВ_зПОр_ЯДЖається коштами, що надходять з державного

У сфері соціального страхування, на думку а А. Мамедова, роль держави в умовах ринкової кономіки ще більше зростає» Надавши державним позабюджетним соціальним фондам самостійність, держава залишила за собою право вирішувати багато питань, що стосуються їхньої діяльності: визначення розміру обов'язкових платежів до фондів, прийняття рішень про зміну та індексацію соціальних виплат. Однак як у сфері надання соціального захисту з державних коштів, так і у сфері соціального страхування держава лише організовує та фінансує відповідні системи соціального захисту. Держава стає суб'єктом адміністративних чи фінансових відносин шляхом організації чи фінансування системи соціального захисту,

До державних органів, як суб'єктів, що надають соціальний захист, належать Міністерство праці та соціальної політики України, Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України, управління праці та соціального захисту, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Фонд соціального захисту інвалідів, органи Державної служби зайнятості. Головною функцією кожного з цих органів є надання державним службовцямв межах своєї компетенції різних видів соціального захисту.

Важливу роль серед державних установ виконує Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України. Серед повноважень цього Управління статтею 7 Закону України «Про державну службу» названо: 1) забезпечення разом з іншими державними органами реалізацію загальних напрямів політики у сфері державної служби в державних органах та їх апараті; 2) розроблення і внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проектів нормативних актів з питань державної служби в державних органах та їх апараті; 3) розроблення, координація і контроль здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби в державних органах та їх апараті; 4) здійснення методичного керівництва з проведення конкурсного відбору державних службовців в державних органах та їх апараті; 5) контроль за дотриманням визначених Законом умов реалізації громадянами права на державну службу; 6) організація, координація та забезпечення умови для розвитку наукових досліджень з питань державної служби.

Суб'єктів, які належать до соціальних страхових фондів, можна визначити на підставі аналізу законодавства про соціальне страхування. Соціальними страховими фондами є такі самоврядні організації, кошти яких формуються із страхових внесків. В Україні діють такі соціальні страхові фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страху­вання України на випадок безробіття, Фонд соціального

врахування ₃ тимчасової втрати працездатності, а також ^державні пенсійні фонди,

Відповідно до Закону України "Про агальнообов'язкове державне пенсійне страхування" планується створення ще й Накопичувального фонду. Правовий статус кожного з цих фондів визначено законом, який регулює порядок організації системи відповідного виду соціального страхування.

Зазначимо, що спеціалізованими державними підприємствами і установами, які надають соціальне забезпечення, є протезно-ортопедичні підприємства, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, пансіонати для ветеранів війни та праці, дитячі будинки-інтернати, психоневрологічні інтернати та ін,

Отже, підсумовуючи вище наведене, можна зробити висновок, що підсистема фінансування характеризується через призму таких організаційно-правових форм, як соціальне страхування, асигнування з державного бюджету та інших форм соціального захисту державних службовців. Що ж до управлінської підсистеми то вона включає державні органи, соціальні страхові фонди, а також спеціалізовані державні підприємства та установи.

2.5. Загальні та спеціальні принципи соціального захисту державних службовців

Питання про принципи соціального захисту Державних службовців є важливим в структурі інституту

¹ Мамедов А. А. Государство й страхование // Государство й право. -2004. -№ Ю.-С. 75-83.

в межах своєї компетенції різних видів соціального захисту.

Важливу роль серед державних установ виконує Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України. Серед повноважень цього Управління статтею 7 Закону України «Про державну службу» названо: 1) забезпечення разом з іншими державними органами реалізацію загальних напрямів політики у сфері державної служби в державних органах та їх апараті; 2) розроблення і внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проектів нормативних актів з питань державної служби в державних органах та їх апараті; 3) розроблення, координація і контроль здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби в державних органах та їх апараті; 4) здійснення методичного керівництва з проведення конкурсного відбору державних службовців в державних органах та їх апараті; 5) контроль за дотриманням визначених Законом умов реалізації громадянами права на державну службу; 6) організація, координація та забезпечення умови для розвитку наукових досліджень з питань державної служби.

Суб'єктів, які належать до соціальних страхових фондів, можна визначити на підставі аналізу законодавства про соціальне страхування. Соціальними страховими фондами є такі самоврядні організації, кошти яких формуються із страхових внесків. В Україні діють такі соціальні страхові фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страху­вання України на випадок безробіття, Фонд соціального

врахування ₃ тимчасової втрати працездатності, а також ^державні пенсійні фонди,

Відповідно до Закону України "Про агальнообов'язкове державне пенсійне страхування" планується створення ще й Накопичувального фонду. Правовий статус кожного з цих фондів визначено законом, який регулює порядок організації системи відповідного виду соціального страхування.

Зазначимо, що спеціалізованими державними підприємствами і установами, які надають соціальне забезпечення, є протезно-ортопедичні підприємства, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, пансіонати для ветеранів війни та праці, дитячі будинки-інтернати, психоневрологічні інтернати та ін,

Отже, підсумовуючи вище наведене, можна зробити висновок, що підсистема фінансування характеризується через призму таких організаційно-правових форм, як соціальне страхування, асигнування з державного бюджету та інших форм соціального захисту державних службовців. Що ж до управлінської підсистеми то вона включає державні органи, соціальні страхові фонди, а також спеціалізовані державні підприємства та установи.

2.5. Загальні та спеціальні принципи соціального захисту державних службовців

Питання про принципи соціального захисту Державних службовців є важливим в структурі інституту

державної служби та соціального захисту. Термії! принципи соціального захисту державних службовцУ вказує на базові характеристики, сутнісні властивості зміст і значення самого соціального захисту, а також н| важливе місце, яке вони займають в структурі інстш державної служби.

І, якщо принципи державної службі досліджувались вченими адміністративістами, то прин| ципи соціального захисту необхідно сформулюваї вперше.

Принципи соціального захисту державнщ службовців, будучи науковою категорією, відображаю! найбільш істотні сторони організації та функціонуванні не лише соціального захисту, а й самої державне служби та системи державних органів, які визначают зміст взаємовідносин всередині цієї системи.

Концептуальна модель соціального захист державних службовців має відповідати, перш за все провідним принципам соціального захисту, будуватис^ на державних соціальних стандартах (нормативах) спрямованих на забезпечення гідного рівня (якості| життя на основі зменшення міри соціальних ризиків, о постійного моніторингу та оцінці соціального потенціалу суспільства для практичного втілень системи соціальних, економічних, законодавчих прав гарантій, що забезпечуються і контролюються соціальною державою, її відповідними інститутами громадськими організаціями.

Цікавим є той факт, що у науковій літературі] зустрічаємо обґрунтування, що одним із принципії державної служби є соціально-правовий захис державних службовців.

Так, наприклад в Російській Федерації Положенням про федеральну державну службу кріплено _Пр_ИНц_ИП соціальної захищеності федеральних державних службовців, відповідно до якого державним службовцям створюються необхідні умови для ефективної діяльності та забезпечуються наступні гарантії: 1) щорічна оплачувана відпустка; 2) медичне обслуговування державних службовців та членів їхніх сімей, в тому числі після виходу на пенсію, за рахунок коштів республіканського бюджету; 3) перенавчання (перекваліфікація) при звільненні у зв'язку із скороченням штатів, ліквідацією чи реорганізацією федерального державного органу та іншими не залежними від державного службовця причинами; 4) захист державного службовця та членів його сім'ї від насилля, погроз, образ та інших неправомірних дій у зв'язку з виконанням ними службових повноважень; 5) підвищення престижу управлінської праці; 6) висока заробітна плата, забезпечення транспортом, засобами зв'язку і т п.; 7) перспектива підвищення по службі.

Слід вважати, що це не принципи, а види соціального захисту, на який може претендувати державний службовець. Як підтвердження можна навести приклад російського вченого Ю.Н. Старілова, який вказує, що такі ж пільги та механізми забезпечення передбачені у Федеральному законі «Про основи Державної служби».¹

Зміст принципу соціально-правої захищеності Державних службовців у науковій літературі розкривається через наступні елементи:

¹ Старилов Ю.Н. Служебное право. Учебник. - М: Издательство БЕК, І996.-С.229

1) створення необхідних умов для нормальної діяльності управлінського персоналу, в тому числі забезпечення комп'ютерами та іншими засобами, які дозволяють прискорювати управлінські процеси, підвищують продуктивність та результативність праці;

2) підвищення престижу трудової діяльності держаних службовців та самої державної служби;

3) встановлення достатньо високої заробітної плати, використання системи преміальних виплат, медичного обслуговування, державного страхування, оптимальне вирішення питання пенсійного забезпечення державних службовців за вислугу років.

В даний час соціально-правовий захист державних службовців зводиться до наступних конкретних положень: 1) обов'язкове особисте страхування державних службовців; 2) додаткова щорічна оплачувана відпустка; 3) забезпечення житловою площею, телефоном; 4) пенсійне забезпечення названих осіб та їх сімей; 5) пільгове оподаткування для деяких категорій державних службовців. Таке розуміння принципу видається дещо обмеженим, оскільки зводиться до перерахування видів забезпечення, що надається державним службовцям у сфері соціального захисту.

Виходячи із нашого обґрунтування, що державні службовці, як спеціальний суб'єкт наділені загальним та спеціальним правовим статусом у сфері соціального захисту, то всі принципи соціального захисту останніх можна поділити на дві групи: 1) загальні (державні службовці користуються правом на соціальний захист як громадяни України); 2) спеціальні (державні службовці наділені додатковим правом на соціальний захист зважаючи на заняття ними своєї посади).

Аналіз базових положень міжнародних документів у даній сфері, а також національного законодавства дозволяють до найбільш загальних принципів соціального захисту віднести:

По-перше, соціальна відповідальність суспільства і держави за бережливе ставлення до особи, до захисту гідності людини, її прав на вільну трудову діяльність, свободу вибору професії, місця роботи та освіти; охорону праці, забезпечення прийнятних умов праці, захисту здоров'я та життя, компенсацію втрати працездатності, що відповідає положенням Загальної декларації прав людини, соціальних пактів та інших документів Організації Об'єднаних Націй, Міжнародної Організації праці та інших визнаних міжнародних норм.

По-друге, соціальна справедливість в сфері трудових відносин - рівні права на винагороду за рівну трудову діяльність, право на безпеку та гігієну праці, збереження здоров'я, працездатності громадян, на соціальну допомогу у випадку хвороби, на високий рівень компенсації постійної втрати працездатності, забезпечення медичної, соціальної та професійної реабілітації потерпілих на виробництві.

Третім принципом є загальний та обов'язковий характер захисту працівників від соціальних та професійних ризиків, забезпечення права на соціальний захист як основного орієнтира соціально-економічного Розвитку суспільства, що зафіксовано у міжнародних нормах, в тому числі Конвенціях МОП №67, 118, 158.

Четвертий принцип - мінімально можливий рівень ^соціальних та професійних ризиків, доступність та ^ВІДкритість відповідної інформації, примат безпеки та Досягнення соціальної злагоди в суспільстві на основі Становлення прийнятних рівнів професійних,

соціальних ризиків та соціальних гарантій щодо їх мінімізації та компенсації.

П'ятий, державні гарантії, пов'язані з соціальним захистом при одночасній самостійності та самоврядувань ні недержавних систем та програм захисту.

Шостий, зацікавленості всіх основних суб'єктів захисту (держава, підприємці, товариства соціального страхування і широкого кругу професійних організацій працівників) у формуванні і удосконаленні тих чи інших систем і форм захисту.

Сьомий, солідарність всіх суб'єктів соціального захисту на основі спільної відповідальності протистояти небезпеці та ризику, виявляти, оцінювати інтереси, фактори ризику та спільно захищати свої інтереси і узгоджено розподіляти фінансовий тягар щодо компенсації та мінімізації соціальних та професійних ризиків.

Восьмий, економічна та соціальна свобода працівників у сфері трудової діяльності - вибір професії з прийнятними рівнями професійних та соціальних ризиків, можливість отримання професійної освіти, місця роботи, свободи асоціації, тобто право об'єднуватись у профспілки з метою захисту своїх трудових прав.

Дев'ятим, можна виділити принцип особистої відповідальність працівників за збереження свого здоров'я, працездатності, правильний вибір професії, місця роботи з визначеними рівнями професійного та соціального ризику.

Десятим - багаторівневість та різноадресність способів соціального захисту - від державних гарантій для всіх працівників та вузько спрямовані заходи для окремих їх категорій та професійних груп, що

зволяють реалізувати диференційований підхід до різних груп працівників.

Одинадцятий - багатосуб'єктність соціального захисту ~ суб'єктами соціального захисту повинні бути держави (в особі міністерств та відомств), роботодавці, професійні асоціації та об'єднання, регіональні органи управління.

Дванадцятий - багатоаспектність і різноспрямо-ваність заходів соціального захисту - об'єктами соціального захисту повинні бути персоніфіковані працівники, а опосередковано - умови та оплата трудової діяльності, професійна підготовка, медичне обслуговування, компенсація втрати працездатності та реабілітаційні послуги.

Суттєва визначеність соціального захисту
потребує не тільки використання загальних, але і
розробки та втілення спеціальних принципів. Усі вони
взаємопов'язані між собою, і тільки їх цілісне
запровадження може забезпечити певний успіх в
управлінні соціальними явищами. Принципи постійно
визначаються не тільки з позицій методологічної
доцільності, але й потреб практики соціального захисту,
якщо вони не суперечать структурній та суттєвій
визначеності, доповнюють або розкривають їх.
Принципи розвиваються, удосконалюються,
конкретизуються. Слід зазначити, що вся сукупність
принципів ніколи не може бути закінченою, навпаки,
вона завжди залишається відкритою для доповнень і
змін, заснованих на сучасному світовому та
вітчизняному досвіді, його аналізі, осмисленні та
Узагальненні. Так, у міру формування ринкової
^економіки деякі принципи зникають (або звужується

сфера їх прояву), з іншого боку, виникають нові принципи і поширюється сфера їх застосування.

Спеціальними принципами соціального захисту державних службовців є:

Принцип рівного доступу до державної служби громадян у відповідності до здатності та професійної підготовки. І Конституція України (ст.38), і Закон України «Про державну службу» (ст.4) закріплюють рівне право громадян України на державну службу незалежно від її виду, чим фактично наголошується на важливості та однаковій значимості державної служби, де б вона не здійснювалась. Без належного механізму реалізації права громадян на державну службу як важливого конституційного принципу вони не матимуть можливостей для фактичного здійснення. Тому гарантії прав громадян на держану службу мають актуальне звучання і повинні знайти відображення в чинному законодавстві.

Необхідність запровадження ефективного механізму реалізації громадянами України конституційного права на рівний доступ до державної служби, не допускаючи привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками.

При цьому повинні бути закріплені більш високі вимоги до кандидатів на посади державних службовців, зокрема щодо рівня їх професійності, у тому числі знання нормативно-правових актів, відповідної сфери державного управління та регулювання, володіння державною мовою, здатності до роботи з громадянами, їх об'єднаннями, посадовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування,

обами масової інформації на принципах б'єктивності, гласності, відкритості і прозорості.

Удосконалюючи порядок прийняття на державну _Ж5у та просування по службі, особливу увагу слід приділити запровадженню механізмів дієвої підтримки осіб, які мають значний досвід роботи, володіють іноземними мовами, а також посиленню законодавчих гарантій забезпечення реалізації тендерної політики у сфері державної служби, розширенню можливостей доступу такої служби молоді, інвалідів, стан здоров'я яких не перешкоджає виконанню професійних обов'язків державних службовців.

Низькою залишається якість управлінських послуг, які надаються державними службовцями. Це пов'язано з невідповідністю професійного рівня частини з них сучасним потребам суспільства, відсутністю чітко регламентованих адміністративних процедур та національних стандартів надання таких послуг,

Процедура прийняття на державну службу і
просування по службі, діяльність державних службовців
залишаються недостатньо відкритими та прозорими,
має місце суб'єктивізм під час вирішення відповідних
питань, не забезпечується належного контролю у цій
сфері з боку суспільства. Це посилює недовіру до
органів державної влади і разом із тим створює
Додаткові можливості для зловживань, корупції і
хабарництва, безвідповідальності державних
службовців.

Унаслідок дії зазначених та численних інших факторів ефективність державної служби знижується, посилюються нестабільність у суспільстві, відчуженість ^л*одини від держави.

Принцип гарантування соціальним захистом гідного рівня життя державних службовців. Право на соціальний захист є одним з основних прав громадян і воно гарантується відповідними формами та методами, впровадження яких має забезпечити рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Удосконалити систему оплати праці, житлового,
пенсійного, інших видів соціального забезпечення та
захисту інтересів державних службовців з метою
залучення до державної служби найбільш
кваліфікованих спеціалістів, посилення мотивації їх
роботи, підвищення привабливості державної служби та
забезпечення її конкурентоспроможності на ринку
праці, запобігання проявам корупції. Для цього має
бути підвищено роль посадового окладу у формуванні
заробітної плати державного службовця, вдосконалено
систему доплат і надбавок. Статус, умови
матеріального забезпечення та соціального захисту
державних службовців не відповідають рівню
покладеної на них відповідальності,

Відповідно до ч.І. ст.ЗЗ Закону України «Про державну службу», оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їхню сумлінну та ініціативну працю.¹ Реалізація вказаного принципу соціального захисту сприятиме реалізації завдання - зменшення корупції серед державних службовців.

Принцип надання соціальних виплат у великих розмірах. Більшість науковців співвідносить "великий розмір" із середнім заробітком працівника або якоїсь його частини. Раніше вважалося, що таким чином допомоги, будучи альтернативою іншим джерелам існування, гарантують людині рівень споживання матеріальних та духовних благ, які забезпечують їй нормальну життєдіяльність. В.С Андрєєв, зокрема, писав: "Розмір винагороди за соціальним забезпеченням може бути співрозмірним із заробітною платою працівника, а подекуди із її частиною. Але навіть тоді, коли допомога надається у розмірі частини заробітку працівника, цього вистачає для покриття матеріальних та духовних потреб працівника"¹.

Чимало вчених були схильні підтримати цю ідею» Автори одного із російських підручників з права соціального забезпечення за редакцією М.Л. Захарова, з'ясовуючи проблематику принципів цього правового інституту пенсійного забезпечення, прийшли до висновку, що пенсія має співвідноситися із заробітком працівника. Вони наполягають, що про високий розмір \ пенсії можна говорити навіть тоді, коли вона складатиме частину заробітку працівника. Щоправда, при цьому застерігають, що пенсія має складати значну частину \ заробітку². В науковій літературі радянського періоду вважалося, що критерієм визначення розміру соціальних Допомог є заробітна плата працівника або її частина, і саме на них повинна орієнтуватись держава у своїй

Дата добавления: 2014-11-29