Класифікація і тактико-технічна характеристика ґрунтів

Характерні ознаки пухких ґрунтів

Найменування ґрунту	Зовнішній вигляд	Стан ґрунту	Відчуття під час розтирання ґрунту пальцями	Властивість вологого ґрунту скочуватися на долоні
сухого	вологого
Кам’яний	Різновиди кам’яного ґрунту легко відрізняються за зовнішнім виглядом його уламків і частинок, що його складають
Піщаний	Зерниста структура, видно тільки зернини піску	Сипучий	Непластичний	Відчуття пісочної маси, глинистих частин не відчувається	Не скочується
Супіщаний	Видно зернини піску і пилувато-мучнисті домішки	Грудки ґрунту легко розсипаються	Не пластичний	Відчувається переважно пісочна маса	Не скочується

Продовження додатка А

Суглинистий	Помітні лише окремі зернини піску	Грудки ґрунту важко роздавлюються пальцями	Пластичний, липкий	Відчуваються окремі зернини піску	Отримати шнур менше 3 мм не вдається. Скатана кулька під час здавлювання утворює пластину з тріщинами по краях
Глинистий	Однорідна маса. Жирна глина блищить на поверхні перерізу, ненасичена – утворює матову поверхню	Грудки ґрунту важко роздавлюються	Жирна глина дуже пластична, в’язка і липка; ненасичена – менш пластична	Пісочних часток не відчувається. Жирна глина дає відчуття жирності	Розкатується у довгі шнури товщиною до 1 мм. Скатана кулька під час стискання не тріскається по краях
Льосовий	Зв’язна палево-жовта або жовто-бура порода з добре видимими крупними порами	Дуже міцний	Пластичний, липкий	Відчуття пилувато-мучнистої маси	Скочується у шнур

Характерні ознаки і тактико-технічні характеристики ґрунтів (цифри у лапках означають вміст гумусу і приблизну потужність верхнього гумусового шару	Географічна характеристика ґрунтів
1. Дероново-підзолисті ґрунти (1-3%, 40-80 см). Відрізняються сірим або світло-сірим кольором (кольору золи) і відсутністю зернистості ґрунту. Їх дорожні і будівельні властивості визначаються в основному механічним складом: глинисті, суглинисті, су піщані і піщані	Значно поширені у північній половині Росії у смузі хвойних (тайга) і змішаних лісів, у північній частині Німеччини, Польщі, Швеції, Норвегії, США і Канади
2. Чорноземні ґрунти (більше 5%, іноді до 20%; 0,5-1 м, іноді і більше). Чорний або чорно-бурий колір, структура зерниста або грудками з розміром зернин 0,5-5 мм. Відрізняється високим вмістом гумусу і пилувато-глинистим механічним складом, внаслідок чого має дуже погані дорожні властивості: ґрунтові дороги дуже пильні, а під час бездоріжжя стають непрохідними. Місцями зустрічаються чорноземи супіщаного, а у гірсько-степових районах – суглинисто-кам’яного складу, які допускають автомобільний рух за будь-якої погоди. За важкістю розроблення належать до слабких ґрунтів, а щебенисті – до середніх	Характерні для степових і лісостепових областей із сухим жарким літом і морозною, найчастіше малосніжною зимою. Значно поширені у південній половині колишнього СРСР; трапляються на рівнинах Румунії, Венгрії, у степах Монголії, Північного Китаю й у деяких інших країнах. Розвинуті переважно у районах з рівнинним або слабо пагорбкуватим рельєфом
3. Бурі і сірі лісові ґрунти (до 10%; 10-25 см). Мають коричневий або темно-сірий колір і зернисту або горіхову структуру. За механічним складом і дорожніми властивостями подібні до чорноземів	Поширені у зоні широколистих (дубових, букових та ін.) лісів Європейської частини колишнього СРСР, Західної Європи з помірковано-вологим і помірковано-теплим кліматом

Продовження додатка А

4. Каштанові (2-5%; 0,5 м) і бурі (2-3%; 20-30 см) пустельно-степові ґрунти. Мають коричнневий, бурий (каштановий) колір і пилувату структуру. За механічним складом близькі до чорноземів. Дорожні властивості взагалі задовільні, а у каменистих ґрунтів дуже добрі: ґрунтові дороги придатні для автомобільного руху у будь-яку пору року і за будь-якої погоди, швидко просихають, місцями сильно пилять	Переважають у сухих степових і напівпустельних районах південного сходу Європейської частини колишнього СРСР і у деяких інших місцях на південь від чорноземної зони. Значно поширені у Монголії і Китаї
5. Сіроземні ґрунти (до 2%; 10-20 см). Світло-сірий, білуватий, іноді бурий колір. Найбільш типові сіроземи на льосах – пилувато-суглинисті і пилувато-піщані. Льосові сіроземи відрізняються низькими дорожніми властивостями: дороги під час інтенсивного руху покриваються товстим (іноді до 0,2 м) шаром пилу, який сильно ускладнює рух, у дощову погоду утворює важкопрохідну масу	Найбільш характерні для рівнин і передгір’я Середньої Азії, зустрічаються у Закавказзі. За межами колишнього СРСР широко розповсюджені у пустелях і напівпустелях Ірану, Афганістану, Туреччини, Іраку і у деяких інших країнах
6. Засолені ґрунти – солонці, солончаки (сильно засолені) і шори (мокрі солончаки). Вони легко розпізнаються за білою тонкою соляною коркою (солончаки), під якою іноді лежить чорна мокра маса, або за надзвичайно пухким поверхневим покровом світло-сірого або коричневого кольору. Під цим малопотужним пухким шаром знаходиться досить твердий ґрунт, що не піддається у сухому стані розробленню без застосування інструментів. У вологому стані утворюють глибоку, липку, непрохідну масу, яка повільно просихає. За будь-яких умов погоди прохідні лише ґрунти піщаного складу	Трапляються у будь-яких кліматичних умовах, навіть до тундри, але найбільш значно поширені у засушливих районах – у степах і пустелях. Розміщуються у замкнених котловинах, утворюючи площі від кількох десятків квадратних метрів до десятків квадратних кілометрів, а іноді і більше. У колишньому СРСР найчастіше зустрічаються у Середній Азії, Казахстані і Закавказзі. Значно поширені у Румунії, Венгрії, Центральній Туреччині, Іраку, Ірану, Афганістані, Китаї, Монголії й інших країнах

Дата добавления: 2014-11-29