Розвиток соціології в період з давніх часів до ХІХ ст

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ

План

2.1.Розвиток соціології в період з давніх часів до ХІХ ст.

2.2.Розвиток соціології в кінці ХІХ- ХХ ст.

2.3. Розвиток соціологічної думки в Україні

Ключові поняття і терміни:

Ідеальна держава, монархія, демократія, лібералізм, позитивізм, натуралізм, еволюція.

Для соціології процеси становлення і розвитку суспільства та соціального знання є надзвичайно важливимоб’єктом для дослідження з точки зору утворення нових форм соціальних спільнот, класів, соціальних інститутів, організацій і установ. Вивчення історичного розвитку суспільства надає змогу проаналізувати систему соціальних відносин та взаємодій, простежити формування нових цінностей, ціннісних орієнтацій, потреб і інтересів суспільства в цілому.

Антична історія Греції і Риму надає багатий матеріал для розвитку соціологічної науки.Погляди на суспільствомає філософська спадщина Демокріта, Платона, Аристотеля та багатьох інших античних авторів.

Демокріт (5-4 ст. до н.е.) – давньогрецький філософвважав, що суспільство виникає в лоні природи, причому люди, спостерігаючи за природою и переймаючи спосіб життя тваринного світу, прийшли до культурного життя. Так, наприклад, у павуків люди навчилися ткати, у ластівок - будувати житло, у лебедів, солов’їв – співати і таке інше. Оскільки люди жили певними спільнотами в різних місцях землі, то й мови в них були різні, від цих об’єднань виникли всі народи. Індивід повинен підкорятися державі, раб - пану, а суспільство мало узгоджуватися з природою, з якої воно вийшло. Найкраща держава – демократія, бо вона забезпечує вибір найдостойніших для сумлінного виконання державних обов’язків.

Платон (5-4 ст. до н.е.) – давньогрецький філософ розглянув соціально-політичні проблеми в творах «Політик», «Держава», «Закони». На його думку, держава і закони необхідні, оскільки більшість людей не спроможні керувати своїми пристрастями і бажаннями, тобто не здатні досягти досконалості.

Правильні форми держави - монархія і аристократія, якщо вони законні, а їх діяльність спрямована на досягнення блага і злагоди.

Неправильні форми держави:

- тімократія (панування честолюбців, що прагнуть до збагачення, займаються здирництвом та корупцією);

- олігархія (панування купки багатіїв-марнотратників, злодіїв, що не займаються своєю справою);

- демократія – влада більшості, яка може бути законною і незаконною (коли демос захоплює владу шляхом насильства);

- тиранія – влада одного над усіма, яка приходить на зміну виродженої демократії.

Платон пропонує модель політичного устрою – «ідеальну державу», яка здатна реалізувати головний принцип життя – справедливість і благо. В ідеальній державі повинні, за думкою філософа, жити три верстви населення, які не повинні втручатися в справи один одного:

1) філософи-правителі (розумний початок);

2) воїни-стражники (лютий початок);

3) виробники (ремісники, хлібороби, будівельники тощо)

В ідеальній державі немає місця приватній власності, держава повинна втручатися в регулювання шлюбних відносин, оскільки діти беруться на виховання державою і, як і жінки, є спільними для членів суспільства.

Арістотель (4 ст. до н.е.) – давньогрецький філософ, який вважав, що сенс життя людини – досягнення вищого блага через діяльність, доброчесність. Ці проблеми розглядаються в його етичному вченні («Етика Нікомаха», «Етика Евдема», «Велика етика»).

Філософ виділяє два види доброчесності (арете):

1) «етичні арете», що походять від звичок, характеру:

2) «діаноетичні арете» - інтелектуальні доброчесності, які полягають в діяльності розуму, відшуканні істини заради пізнавального процесу чи для практичної діяльності і поведінки людини.

Уявлення про державу:

- держава виникає природно, як і всі живі організми;

- лише в державі людина стає повноцінною;

- людина, яка живе поза держави є недорозвиненою в моральному плані істотою;

- усім громадянам держава забезпечує справедливість, оскільки регулює норми політичного спілкування;

- правильні форми державного правління, що забезпечують загальне благо і користь – це монархія (царська влада), аристократія (влада небагатьох), політія (правління більшості);

- неправильні форми державного правління – тиранія, олігархія (влада, що піклується про вигоди заможних громадян), демократія (вигода неімущих);

- панування і підкорення необхідні і корисні, одним призначено підкорятися, іншим – володарювати.

Арістотель виділяє три способи життя:

1) брутальний, грубий, коли під благом і щастям люди розуміють втіхи и розваги;

2) державний, під яким люди достойні і діяльні розуміють пошану, яка є метою життя;

3) споглядальний

Соціологічні погляди середньовіччя. Період середніх віків дуже бідний на матеріали, пов’язані із соціальними дослідженнями. Схоластика і теологія гальмували на віки розвиток наукового знання, яке було під патронатом богослов’я.

Августин Блаженний (4-5 ст.) –найвідоміша праця «Про град божий», в якій виділяються головні етапи розвитку суспільства, що символізують шість днів творення Богом світу:

1) малечість людства – від Адама і Єви до потопу;

2) дитинство – від потопу до Авраама;

3) отроцтво – від Авраама до Давида;

4) юність – від Давида до Вавілонського полону, коли вавілонський цар Навуходоносор захопив Єрусалим в 597 р. до н.е.;

5) зрілість – від вавілонського полону до Різдва Ісуса Христа;

6) старість – від пришестя Ісуса Христа, виникнення християнства до Страшного суду.

В історії діють два першопочатки: суспільство земне і суспільство небесне, тобто одні люди живуть за людськими стандартами, другі – у відповідності з божественними. Людина, маючи свободу волі, сама обирає, до якого суспільства вона увійде.

В 15-16 ст. в період розвитку ідей Відродження виникають концепції утопічного соціалізму, основоположниками яких були Т.Мор (твір «Утопія») і Т. Кампанелла (твір «Місто Сонця»).

Суть утопічних теорій:

1) в основі суспільства лежить суспільна власність;

2) громадяни суспільства повинні виконувати певні обов’язки: займатися працею на користь усіх громадян протягом 4-6 годин на день;

3) загальне житло в комунах, спільне харчування, суспільна праця;

4) постійний контроль за працею громадян з боку верховного правителя і чиновників;

5) пропагування ідей соціальної рівності, братерства і взаємодопомоги;

6) розподіл матеріальних благ відбувається згідно з розумно достатніми, але не надмірними потребами.

Важливою особливістю є відсунення питань, пов’язаних з свободою особистості, індивідуальністю людини, вороже ставлення до приватної власності, що привело до критики утопічних ідей багатьма видатними теоретиками.

Погляди на суспільство в період Нового часу (ХVП -поч. ХІХ ст.) Досить поширеними в цей період стали теорії «природного права» і «суспільного договору» Т.Гоббса і Д. Локка. Основні ідеї цих теорій:

1) люди народжуються вільними, рівними, з егоїстичною жадібністю;

2) люди мають однакові потреби і пристрасті і для власного самозбереження бачать в кожному собі подібному ворога і конкурента; тобто виникає «війна всіх проти всіх» за принципом моралі «людина людині - вовк»;

3) постійна загроза фізичного винищення приводить людей до укладання між собою суспільного договору, в основі якого лежить особистий інтерес і власна вигода;

4) суспільний договір робить людину істотою соціальною і формує громадянське суспільство;

5) держава –це живий організм, в якому правитель - душа, чиновники - нервова система, агентура - очі, гроші – кров суспільства (зародки натуралізму);

6) закони «природного права» здійснюються через діяльність держави, установ, санкцій, які зберігають громадянський мир, охороняють власність кожного громадянина;

7) уряд відповідає перед законом, а народ - носій влади і може скинути уряд або його не підтримати.

В подальшому ці ідеї були розвинуті Ш. Монтеск’є і Ж. Руссо та іншими. Наприкінці ХVШ ст. суспільна думка розвивалася в трьох головних напрямках: консерватизм, лібералізм, утопічний соціалізм. Ж. Руссо0 як автор вчення про походження соціальної нерівності, виділив шість видів відчуження людини, які існують і діють в суспільстві:

- політичне (відчуження правлячих осіб від підданих і потреб держави);

- соціально-економічне (нерівність у власності, що породжує зло);

- моральне (намагаючись жити «краще», люди приходять до морального зубожіння);

- психологічне (в міру розвитку суспільства людьми оволодіває почуття самотності);

- загально-культурне (фальш у мистецтві, науці і стосунках між людьми)

Наприкінці ХVШ- початку ХІХ ст. суспільна думка розвивалася в трьох основних напрямках: лібералізм, консерватизм і утопічний соціалізм.

Лібералізм – А. Сміт, І. Бентам, Д. Мілль та ін. пропагували ідеї просвітництва, буржуазного індивідуалізму, підприємництва, свободи особистості, ділової ініціативи. Лібералізм заклав основи для створення теорії соціальної дії, соціального обміну, функціоналізму.

Консерватизм – Е. Берк, Л. Бональд, Ж. Местр та ін. не сприймали наслідки Великої французької революції як позитивні, пропагували монархічні порядки, які мають традиції і зміцнюють суспільство загалом, критично ставилися до буржуазного ладу, який зламував усталені станові основи суспільства, критикували ідеї Просвітництва.

Утопічний соціалізм – А. Сен-Сімон, якого називають «хрещеним батьком» соціології, висловив ряд глибоких ідей щодо природи суспільного устрою, вважаючи, що ідеалом його є стан, коли «влада над людьми» поступиться місцем «владі над речами». Сен-Сімон, як прибічник позитивізму, висловив такі положення стосовно науки про людину і суспільство:

1) віділення суспільства як специфічного наукового предмета і об’єкта дослідження;

2) введення спостережень і точних методів фіксації явищ, опис їх взаємодій;

3) розгляд суспільства в системі його взаємоз’язку з природою.

Соціологічна концепція О. Конта. Огюст Конт (1798-1857) вперше застосував поняття соціології, яку вивів зі штучної класифікації наук (від математики до соціології за двома критеріями: абстрактність-конкретність – абстрактні розглядають закони певних груп явищ, а конкретні застосовують закони до певних явищ, та розподіл наук на 6 абстрактних теоретичних дисциплін – лінійна система класифікації: математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, соціологія. Використовував термін “соціальна фізика”, але потім, коли це ім’я почали застосовувати до демографії, застосував термін «соціологія». Відокремлення наук від метафізики та теології – головна ідея позитивізму Конта. Термін “позитивний” О. Конт вживає у п’яти значеннях:

1)реальний – протилежність химерному;

2)корисний – протилежність непотрібу;

3)визначений – протилежність амбівалентному;

4)точний – протилежність неточному;

5)”+” в противагу “-“

Предмет соціології – первинна реальність – суспільство в своїх цілісності та взаємозв’язку, таке, яким воно сприймається почуттями та спостереженнями. Методи соціології, за О. Контом: – спостереження, експеримент (спостереження за розвитком явищ під впливом спеціально створених для того умов; опосередкований експеримент – вивчення патологічних відхилень, девіацій в суспільстві) порівняння, співставлення різних типів суспільства, різних соціальних класів, людства та тваринних спільнот з метою виявлення спільних законів, історичне порівняння різних послідовних станів.

В процесі досліджень необхідно розрізняти вивчення умов існування суспільства, явищ суспільного порядку (соціальна статика) і закони розвитку суспільства та його зміни (соціальна динаміка).

Дата добавления: 2014-11-29