Модуль 2. Технологія соціального супроводу сім’ї

Визначення пріоритетів.При розв’язанні певних проблем або забезпеченні потреб клієнта чи сім’ї постає питання щодо порядку їхньої реалізації: виконання яких питань потрібно планувати в першу чергу, а які можна відкласти на більш віддалений термін. Оскільки досягти усіх бажаних і необхідних змін одночасно неможливо, соціальний працівник має допомоги клієнту або сім’ї вирішити, які завдання необхідно вирішувати у першу чергу, щоб задовольнити найбільш важливі і невідкладні потреби або усунути найбільш серйозні проблеми. Формулювання першочергових завдань соціальної роботи, їхня пріоритетність може здійснюватися через здійснення оцінки потреб/проблем за системою критеріїв – важливо-терміново[6, с.133].

Рівень важливості завдання/виду діяльності залежить від того, наскільки його реалізація допоможе досягти поставленої мети. Якщо завдання/дія є обов’язковою, без її виконання мета не зможе бути досягнутою, тоді рівень її важливості визначається як «високий». Якщо завдання може бути частково вирішене без будь-якої дії, рівень її важливості визначається як «середній». Для визначення рівня важливості потрібно поставити запитання: «Що саме погане може здійснитися, якщо це не буде зроблено?». Відповідь «нічого поганого», визначає низький рівень важливості.

Терміновість визначає необхідність вирішення завдання або реалізації дії в певний термін. Теоретично можна сказати: чим менше часу відведено на певні рішення і дії, тим вищий рівень їхньої терміновості.

У процесі визначення пріоритетів потрібно дотримуватися ряду вимог:

- дії з високим рівнем важливості і терміновості мають найвищий рівень пріоритетності і тому потребують виконання у першу чергу;

- дії з середнім рівнем важливості і високим рівнем терміновості або з високим рівнем важливості і середнім рівнем терміновості мають другу позицію пріоритетності;

- дії з високим або середнім рівнем важливості і низьким рівнем терміновості можуть відкладатися на більш віддалений термін;

- дії з низьким рівнем важливості (незалежно від рівня терміновості) не мають здійснюватися взагалі.

Для наочності перелік необхідних потреб і проблем клієнта має бути умовно «розкладений» на квадрати відповідно до важливості їхнього впливу на життя клієнта і терміну виконання. Пріоритетність завдань соціального супроводу визначається за принципом «дуже важливо» і «дуже терміново» У першу чергу робота проводиться з метою вирішення ситуацій, що становлять загрозу насилля, втрати здоров’я або життя клієнта.

Рис. 3.2. Оцінка пріоритетності завдань та дій/заходів

При цьому соціальний працівник має спрогнозувати, які самі погані наслідки можуть бути, якщо терміново не будуть вжиті конкретні заходи.

Документальне оформлення соціального супроводу. Крім розробки індивідуального плану соціального супроводу клієнта/сім’ї необхідно також обговорити і запротоколювати інші документи, наприклад, договори, угоди, контракти тощо. Угода/договір укладається у письмовій формі між клієнтом/сім’єю і соціальним працівником як представником установи, чиї послуги будуть надані клієнту. Угода/договір засвідчує домовленість, взаємну згоду.

Угода/договір визначає не тільки мету і завдання допомоги, а й ролі соціального працівника і клієнта (хто, що, яким чином робитиме), їхні права й обов’язки, наслідки невиконання обов’язків, часові межі (тривалість дії угоди, дати зустрічей і перегляду поточного оцінювання), методи поточного і підсумкового оцінювання (які ознаки будуть свідченням прогресу, які підтвердження будуть братися до уваги). Зазвичай, фіксуються результати аналізу потреб клієнта, пріоритетні напрямки роботи, методи, форми й засоби, що застосовуватимуться за згодою клієнта, рішення щодо надання соціальної допомоги, дії інших організацій, які залучаються соціальним працівником до надання допомоги.

Слід зауважити, що можуть виникати ситуації, коли складання угоди/договору відбувається ще до того, як буде розроблено план допомоги (наприклад, якщо клієнта потрібно вилучити з небезпечного оточення, влаштувати до спеціалізованого центру для дітей, жінок тощо). У цьому разі оформляється угода щодо правил поведінки у закладі та терміну перебування, готовності клієнта до соціальної допомоги. План індивідуальної допомоги розробляється після цього і так само узгоджується з клієнтом.

Угода/договір є необхідною умовою ефективного соціального супроводу, оскільки мотивує як клієнтів/сім’ю, так і соціальних працівників до співпраці, захищаючи водночас їх права. На етапі підписання угоди/договору важливо пересвідчитися, що клієнт/сім’я насправді розуміє важливість укладання угоди/договору, свою відповідальність за її виконання, а також у тому, що і клієнт/сім’я і соціальний працівник однаково розуміють мету та завдання спільної роботи та власні зобов’язання [2].

Однією із методичних особливостей планування і документування роботи є те, що соціальний працівник спільно з клієнтом ретельно вивчають і спільно обговорюють можливі варіанти вирішення проблем, обирають необхідні методи, виробляють взаємоузгодженні документи (плани, форми обліку, графіки роботи, угоди тощо), якими чітко визначають мету, завдання роботи, терміни виконання тих чи інших заходів, відповідальність сторін, прогнозують досягнення.

Підсумки підготовчого етапу дозволяють окреслити бажані результати:

· чітке усвідомлення соціальним працівником ситуації, яка склалася з клієнтом, розуміння її особливостей, причин, найбільш впливових факторів, які потрібно усунути або змінити, визначення цілей і завдань допомоги, методів і засобів, котрі доцільно застосувати стосовно самого клієнта, його найближчого соціального оточення для досягнення очікуваних результатів;

· свідоме розуміння клієнтом причин своїх проблем, сформована готовність співпраці, позитивна мотивація до активного застосування особистих зусиль; погодження із визначеними цілями, завданнями, методами, термінами і зобов’язаннями; бажання діяти за визначеним планом;

· усвідомлення клієнтом особистої відповідальності за свої рішення та дії;

· пакет розроблених та погоджених усіма учасниками реалізації наміченого плану дій документів.

Здійснення соціального супроводу. Цей процес передбачає впровадження окремих дій і заходів, передбачених планом. Це головний етап надання практичної соціальної допомоги клієнтові/сім’ї, коли одночасно або послідовно (залежно від особливостей випадку) здійснюється втручання (інтервенція) по кожному з визначених планом завдань, проведення заходів стосовно самого клієнта, його найближчого і більш віддаленого соціального оточення. На цьому етапі до практичної роботи можуть активно залучатися інші сторони – організації і спеціалісти, які надають необхідні адресні послуги.

На етапі реалізації соціального супроводу:

· здійснюються безпосередні дії із розв’язання окремих завдань,

· випробовуються заплановані методи й засоби втручання,

· оцінюється їх ефективність відносно проміжних результатів, які були заплановані або з’явилися неочікувано.

· при потребі, діяльність коригується, можуть обиратися інші методи, більш доречні до ситуації, якщо вона змінюється.

Зміст роботи у цей час дуже різноманітний і залежить від особливостей випадку, а також від індивідуальних та психологічних особливостей клієнта, його проблем і потреб сім’ї. Це можуть бути соціально-психологічні і соціально-правові консультації, залучення до групових тренінгів, бесід, заходи медичного, юридичного характеру, сприяння у лікуванні, працевлаштуванні, навчанні самого клієнта або когось із членів сім’ї, реалізація спеціальних індивідуальних програм навчання і виховання, психотерапія, психолого-педагогічної корекції, соціально-трудової реабілітації тощо.

Оскільки неблагополуччя клієнта/сім’ї може проявлятися в різних сферах життєдіяльності, потрібні й різні підходи до його усунення. Наприклад, матеріальне неблагополуччя може бути вирішене шляхом працевлаштування членів сім’ї, оформленням пільг, субсидій, інвалідності, матеріальної допомоги в кризовій ситуації тощо. Неблагополуччя, пов’язане з проблемами здоров’я, може потребувати діагностики і лікування хвороб клієнтів, набуття навичок здорового способу життя, профілактики хвороб, наркологічної допомоги. Неблагополуччя у сфері духовного і морального здоров’я може потребувати вирішення проблем алкогольної залежності, перегляду ціннісних орієнтацій членів сім’ї тощо. Неблагополуччя у сфері виховання дітей можна подолати шляхом надання педагогічної, психологічної, логопедичної, психотерапевтичної допомоги дітям, юридичної допомоги дорослим членам сім’ї. Неблагополуччя у сфері внутрішніх та зовнішніх комунікацій сім’ї можна подолати шляхом відновлення чи побудови нових соціальних зв’язків, сприяння у вирішенні конфліктів тощо.

Слід пам’ятати, що теоретичні основи соціальної допомоги особі або родині на етапі безпосередньої реалізації втручання ґрунтуються на принципі «допомога заради самодопомоги». Це передбачає, передусім, виявлення внутрішніх резервів особи/сім’ї і розвиток навичок і умінь альтернативної поведінки по відношенню до тієї, яка призвела до виникнення неблагополуччя.

Соціальний працівник ще на першому (підготовчому) етапі має переконати клієнта або членів сім’ї, що всю відповідальність за те, щоб застосовувати на практиці нові (альтернативні) навички й уміння несуть вони самі, оскільки ніхто інший не зможе за них це робити. Соціальні служби можуть лише допомогти розвинути навички альтернативної поведінки, навчити, створити для цього сприятливі умови.

Крім того, у процесі соціального супроводу слід дотримуватися принципу індивідуалізації допомоги (зосередження роботи на клієнті, її орієнтація на резерви, які потенційно є саме в цього клієнта) та принципу забезпечення легкого доступу до клієнта (завдяки створенню довірливих взаємин із працівником).

Кваліфікований соціальний працівник завжди має на увазі, що успішна реалізація різних методів і засобів втручання з метою допомоги клієнту/сім’ї використовує системний підхід. Тобто втручання охоплює комплекс людей, явищ, взаємин, зв’язків, а не лише одного чи кількох клієнтів – членів родини. Системний підхід вимагає простеження закономірностей, що діють у цих комплексах, а люди, як їх складова, розглядаються як активні особистісні системи, включені у складне переплетіння взаємин соціального середовища. Взаємодія (інтеракція) між особистістю і середовищем характеризується наявністю зворотних реакцій. Всі фігуранти, включені у процес допомоги, або такі, що іншим чином впливатимуть на ситуацію, у тому числі й соціальний працівник, фахівці-консультанти тощо, також стають частиною системи, взаємозалежними від інших людей, стосунків, умов допомоги. Виходячи з цього, успішне консультування проблемних родин потребує цілісного вивчення всієї сфери зв’язків родини. Тобто не лише членів родини клієнта, а й усієї системи, причетної до ситуації (наприклад, зв’язків і взаємин, що походять від структур навчання, роботи, дозвілля, оточення за місцем проживання, родичів тощо).

Важливо також на етапі реалізації соціального супроводу сім’ї постійно підтримувати в індивідуальній роботі з нею конструктивну перспективу для кожного з її членів. Тобто формувати і підтримувати переконання членів родини, що результати взаємин у кожній конкретній ситуації залежать не лише від їх фізично виконаних дій сьогодні, сказаних у цей момент слів тощо. Багато що залежить також від їхнього розуміння того, якими вони хочуть бачити ці ситуації у позитивній перспективі. Тоді уже зараз вони можуть вводити елементи альтернативних поведінкових моделей, конструювати наявну дійсність у перспективному напрямі.

Форми та методи соціальної підтримки. Соціальний супровід є видом соціальної роботи, що базується на комплексному індивідуальному підході і використовує різні методи та форми соціальної роботи, залежно від індивідуальних потреб і проблем клієнта/сім’ї, з урахуванням наявних ресурсів та сильних сторін.

Українські науковці Звєрєва І. Д., Безпалько О. В. визначають основні форми та методи соціальної роботи, на яких базується соціальний супровід [3], як:

- індивідуальна робота, суть якої полягає у здійсненні соціальної допомоги, соціальних послуг і соціальної реабілітації відповідно до потреб особистості й характеру самих проблем;

- соціальне навчання, що здійснюється у різних типах державних, приватних освітніх закладах і пов’язана з отриманням певного рівня соціальної освіти;

- соціально-психолого-педагогічна та юридична підтримка, призначення якої є надання професійної допомоги та посередницька діяльність професіоналів із соціальної роботи у розв’язанні різноманітних проблем;

- консультування, у процесі якого виявляються і накреслюються основні напрями виходу з проблеми, що хвилює особистість.

Впровадження соціального супроводу потребує науково-обґрунтованих й своєчасно застосованих дій держави, соціальних інституцій, зокрема й центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, спеціальних установ, професіоналів і волонтерів, спрямованих на запобігання можливим фізичним, психологічним та соціокультурним колізіям у розвитку окремих індивідів і груп ризику; збереження, підтримку і захист нормального рівня життя та здоров’я сімей, молоді; сприяння молодим людям у досягненні поставлених цілей і розкритті їх внутрішнього потенціалу [3].

Методи соціальної допомоги, що застосовуються на етапі реалізації плану соціального супроводу, досить різноманітні, обираються залежно від конкретних завдань допомоги і особливостей ситуації в родині, можуть втілюватися окремо або комбіновано, одночасно або послідовно. При розгляді конкретної життєвої історії у кожному конкретному випадку визначається, яка саме допомога буде надана клієнту або сім’ї. Готових рецептів методичного забезпечення на всі випадки бути не може, усе залежить від особливостей випадку, можливостей власне соціальних служб та їх співробітництва з іншими фахівцями й установами.

Але важливо, щоб форми і методи соціальної роботи обиралися відповідно до тих форм, які соціальний працівник вважає доречними в даний час і в даній ситуації. Форм роботи з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, в узагальненому вигляді можна виокремити три [9]:

· індивідуальна робота;

· групова (спільна) робота з усіма членами родини;

· групова робота, що виходить за межі родини.

Індивідуальна робота прагне компенсувати членам сім’ї відсутній досвід позитивного ставлення до інших людей, якого зазвичай бракує у неблагополучних сім’ях. Адже ці сім’ї набули великого досвіду конфліктів, розлучень, взаємних образ членами сім’ї один одного тощо. Усе це відбувається досить часто на тлі інших соціальних та економічних негараздів, що підсилює негативні стосунки. Натомість доброзичливих відносин, взаємоповаги, любові членам сім’ї часто бракує.

Індивідуальні бесіди і консультації з окремими членами родини спрямовуються на формування інших відносин, розуміння труднощів інших членів родини, переконання у потребі взаємопідтримки. Прищеплення індивідуальних навичок відновлення добрих стосунків, участі кожного в плануванні витрат сімейного бюджету, веденні домашнього господарства, організації дозвілля, надання знань і умінь кожному члену родини (по можливості) організувати взаємодію з державними органами, іншими зовнішніми установами, підтримати один одного в цьому процесі, у вирішенні проблем навчання, роботи тощо – все це сприяє розвитку самоповаги, відчуття власної значущості, відновленню (набуттю) гідного соціального статусу.

Групова (спільна) робота з усією родиною базується на використанні методів сімейної терапії, які слугують залагодженню конфліктних відносин. Сімейні конференції сприяють налаштуванню контактів між членами родини, ідентифікації неконструктивних моделей взаємостосунків, які стали стереотипними, і від того можуть не помічатися й не усвідомлюватися тим членом сім’ї, який у цьому випадку стає джерелом конфлікту. Аналіз неправильної поведінки за участю всіх членів родини дає можливість оприлюднити помилки спілкування, спільно знайти альтернативні засоби, замінити неконструктивні (дисфункціональні) прояви функціональними.

Відносини між родиною і соціально-педагогічним працівником розглядається як діалектичне, усередині якого необхідно витримати баланс між протилежностями. Наприклад, між співчуттям, довірою, певним патерналізмом працівника і його вимогами щодо застосування незвичних зусиль членами сім’ї. Складність ролі соціального працівника полягає ще й у тому, що він має одночасно запроваджувати сімейну терапію і власне соціальну роботу щодо неблагополучної родини – сприяти вирішенню її соціально-економічних проблем, що вимагає співпраці поза сім’єю з організаціями і структурами громадського суспільства. Отже, він має однаковою мірою володіти методами соціальної роботи і сімейної психотерапії.

У роботі з усією родиною важливо цілеспрямовано починати з тих проблем, від яких вона страждає у першу чергу (або такими вони вважаються оточенням), і домогтися сенсибілізації (підвищення чутливості) до основних причин, що стали причиною конфлікту у взаєминах.

Групова робота поза сім’єю доцільна тоді, коли ситуація в родині характеризується соціальною ізоляцією (що виникає досить часто) і від того у родині панує низька самооцінка, острах неприйняття суспільством. У ході групової роботи члени родини здобувають досвід зав’язування контактів і спілкування з іншими людьми. У такий спосіб можна боротися із соціальною ізоляцією.

Але досить часто окремі родини опираються розширенню зв’язків, наполягають на звичному стереотипі щодо спілкування з оточенням. Вони не знають, що групова робота створює умови для формування відчуття солідарності, демонструє приклади поведінки, які створюють стимули до змін. Це, у свою чергу, впливає на сімейні стосунки і тим самим підтримує соціально-педагогічну роботу всередині родини. Ще один важливий аспект групової роботи полягає у тому, щоб виявити індивідуальні сильні сторони членів групи, підтримати їх, унаочнити для кожного члена і групи в цілому. Це помітно підвищує самооцінку клієнта, слугує стимулом для позитивних змін.

На етапі здійснення соціального супроводу проявляються особливості стратегії соціального працівника що спостерігається у спрямуванні роботи:

· на відновлення утрачених соціальних зв’язків, контактів клієнта, його оточення до такого стану, що відповідає звичайним нормам, правилам і традиціям суспільства;

· якщо це виявляється неможливим або клієнт, його найближче оточення не мали сформованих позитивних соціальних зв’язків і контактів та на компенсацію цієї нестачі за рахунок установлення нових зв’язків, контактів;

· на інтенсифікацію впливу як на самого клієнта, так і на всіх членів найближчого оточення, груп, які виявляються значущими для клієнта.

Поточне (періодичне) оцінювання. Реалізація соціального супроводу клієнта/сім’ї передбачає періодичну перевірку – оцінку – ефективності такої діяльності. В першу чергу, таке оцінювання спрямоване на визначення відповідності запланованих і реалізованих дій задоволенню потреб і вирішенню проблем клієнта. У випадку низької ефективності або невідповідності спроектованих планів реальним потребам і можливостям, відбувається корегування напрямів, форм і методів діяльності.

Таке оцінювання не можна проводити «взагалі», воно має ґрунтуватися на порівнянні певних характеристик за певний термін. Початковим відліком такого порівняння стає базова оцінка, яка здійснюється на етапі планування. В першу чергу така інформація є основою для розробки стратегії соціального супроводу клієнта або сім’ї, в той же час вона є базовою для подальшого оцінювання ефективності безпосередньої діяльності.

Періодичне оцінювання ефективності реалізації соціального супроводу проводиться соціальним працівником, який здійснює супровід і клієнтом або членами родини. Мета обстеження – оцінка змін: що відбулися за певний проміжок часу, та рівень виконання плану соціального супроводу.

Періодичність поточного оцінювання ефективності соціального супроводу окремих категорій клієнтів та сімей визначено нормативними документами, що регулюють таку діяльність. За результатами періодичного (поточного) оцінювання здійснюється корегування планів соціального супроводу.

Основними підсумками другого етапу, які можуть слугувати критеріями можливості переходу до наступного етапу є зміни, що сталися з клієнтом/сім’єю, оточенням і ситуацією загалом внаслідок проведеної роботи. Якщо змін не спостерігається, можливі такі варіанти:

· тривалість етапу була недостатня для появи змін;

· застосовані методи і засоби були неадекватні особливостям клієнта, оточення, ситуації і поставленим завданням;

· заплановані цілі, завдання були визначені неадекватно особливостям клієнта, оточення, ситуації.

Якщо зміни спостерігаються, соціальний працівник має вирішити (на підставі порівняння у динаміці результатів поточної оцінки, яка постійно відбувалася протягом етапу), наскільки вони позитивні, стійкі, такі, що уможливлюють перехід до наступного етапу.

Процес здійснення соціального супроводу складається із кількох циклів, що передбачають проведення періодичної оцінки поетапних результатів, внесення коректив до плану соціального супроводу та подальшої роботи з урахуванням потреб і суперечностей, що були виявлені під час періодичного оцінювання.

Підсумки етапу здійснення соціального супроводу є:

- чітке усвідомлення і соціальним працівником, і клієнтом досягнутих змін у ситуації, поведінці, розв’язання окремих проблем;

- свідоме розуміння клієнтом подальшої активної та самостійної роботи над собою, бажання діяти;

- оцінка клієнтом ефективності результатів роботи;

- активізація особистих ресурсів клієнта для розв’язання проблем, пов’язаних із негативними звичками;

- усвідомлення клієнтом необхідності працевлаштуватися (навчатися).

Завершення соціального супроводу. Третій підсумковий етап надання соціальної допомоги клієнтам і сім’ям у різних літературних джерелах має назву етапу о цінювання і припинення, стабілізації, згортання тощо.

Підсумковий етап включає:

· оцінку змін, які відбулися у процесі надання соціальних послуг і після того, як вони були отримані клієнтом;

· вивчення нових потреб, які з’явилися у клієнта в результаті змін, що сталися і вимагають задоволення;

· розробку, якщо це потрібно, нового, додаткового плану соціальної допомоги або припинення роботи з клієнтом, якщо ситуація це уможливлює;

· підготовку клієнта до згортання соціальної допомоги (соціального супроводу) як складову припинення роботи;

· додаткове кураторство клієнта і оточення, якщо це потрібно для профілактики небажаних наслідків і закріплення позитивних змін.

Методичними особливостями цього етапу є те, що клієнт має бути підготовленим до припинення активного втручання і воно повинно відбуватися поступово, за рахунок скорочення обсягів допомоги. Таке скорочення відбувається тоді, коли соціальний працівник за результатами підсумкової оцінки має підстави судити, що позитивні зміни набули ознак достатньої стабільності. При цьому у порядку додаткового кураторства за клієнтом зберігається можливість звертатися до працівника після припинення активного втручання. Крім того, задля підтримання сталості змін клієнта і членів оточення ще певний час доцільно залучати до групових заходів, організованих соціальними службами або таких, що ними опікуються (дозвіллєві заходи, групи взаємодопомоги, групові свята тощо).

Оцінка змін, які відбулися у процесі надання соціальних послуг і після того, як вони були отримані клієнтом визначається шляхом проведення підсумкового оцінювання. Підсумкове (заключне) оцінювання здійснюється шляхом порівняння стану до надання соціальних послуг і після їх реалізації, відповідно до критеріїв, передбачених на етапі планування соціального супроводу.

Проведення підсумкового оцінювання, як і попередніх, доцільно проводити спільно з клієнтом або членами сім’ї, що дозволить продемонструвати позитивні зміни, що відбулися у процесі соціального супроводу і є причиною для завершення надання комплексної соціальної допомоги.

Реалізація запропонованої технології передбачає, що на кожному етапі, у кожній фазі роботи плани, заходи, засоби, цілі, завдання, методи й результати оцінки мають бути предметом регулярних обговорень у середовищі фахівців з метою обміну інформацією, пошуку найбільш ефективних рішень, безперервної супервізії конкретних випадків. Практика доводить, що найбільш результативна робота притаманна мультидисциплінарним командам, що спромоглися зібрати навколо конкретного випадку фахівців різного профілю – організаторів, соціальних педагогів, психологів, медиків, юристів тощо.

Рис. 3.3. Алгоритм технології соціального супроводу

Наведені вище етапи та їх складові загалом відповідають алгоритму технології соціальної роботи з клієнтами, незалежно від їх категорій.

Питання та завдання до теми:

2. Назвати основні етапи технологічного алгоритму соціального супроводу. Визначити завдання кожного із етапів.

3. Описати сценарій проведення першої бесіди з клієнтом.

4. В чому полягає сутність процесу планування соціального супроводу. Перелічити послідовність дій ефективного планування.

5. Охарактеризувати сутність планування соціальної допомоги за системою критеріїв «важливо–терміново».

6. Визначити основні форми соціальної роботи, на яких базується соціальний супровід.

Література до теми:

1. Впровадження програми надання соціальних послуг сім’ям з дітьми раннього та дошкільного віку, які опинилися у складних життєвих обставинах: Методичні рекомендації. – К.: «Р.К.Майсетр-принт», 2008. – 196 с.

2. Зберегти сім’ю, соціальна робота з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах / [автори-упорядники: Мороз О.М., Постолюк Г.І., Семигіна Т.В., Шепіленко О.С.]. – К.: ЕКМО, 2008. – 160 с.

3. Звєрєва І. Д., Безпалько О. В., Харченко С. Я. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / [заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової]. – К.: Наук. світ, 2003. – 117 с.

4. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації: Навч.-метод. комплекс / [за заг. ред. І.Д.Звєрєва, Ж.В.Петрочко]. – К.: Фенікс, 2007. – 528 с.

5. Кочубей А., Умарова Н. Визит в семью, или практика работы с семьями: Учебное пособие. – Псков: ПОИПКРО, 2002. – 118 с.

6. Раймус Дж., Хьюз Р. Социально-психологическая помощь семьям и детям групп риска: Практическое пособие. – СПб.: Питер, 2009. – Т.II. – 256 с.

7. Соціальна робота: технологічний аспект / [за ред. проф. А.Й.Капської]. – К.: ДЦССМ, 2004. – 364 с.

8. Технологии социальной работы: Учеб.пособие для вузов. – [2-е изд.]. – М.: Академический Прект; Трикста, 2009. – 428 с.

9. Технології роботи з різними категоріями клієнтів центрів соціальних служб для молоді: Методичний посібник / [С. В. Толстоухова, О.О. Яременко, О. В. Вакуленко та ін.]. – К.: ДЦССМ, Державний ін.-т проблем сім’ї та молоді, 2003. – 88 с.

10. Технології створення та функціонування прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу. Збірник методичних матеріалів / [авт. кол. Г. М. Бевз, А. Й. Капська, Н.М.Комарова та ін.]. - К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. - 188 с.

Дата добавления: 2014-11-29