Тема 6. Соціальний супровід прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу

Термін «соціальне супроводження» як вид соціальної роботи з прийомною сім’єю, на заміщення терміну «соціальний супровід» було введено у 2006 році. Оскільки поняття «соціальний супровід» і «соціальне супроводження» – це один і той самий вид (технологічний алгоритм) соціальної роботи, хоча у нормативних документах має різне звучання, ми при описі методики роботи з прийомною сім’єю і дитячим будинком сімейного типу будемо використовувати термін «соціальний супровід».

В основі соціального супроводу лежить оцінка та планування послуг. Складовою цього процесу є індивідуальна оцінка потреб прийомної дитини/дитини-вихованця та прийомної сім’ї/ДБСТ для визначення потрібного типу та рівня соціальної допомоги.

Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді здійснюють соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу від моменту їх утворення. Така діяльність передбачає надання прийомним батькам/батькам-вихователям та прийомним дітям психологічних, соціально-педагогічних та інших послуг, організацію соціальної реабілітації та інтеграції дітей. Така форма соціальної роботи виступає, з одного боку, як контроль за умовами виховання та утримання, з другого боку – як система дієвої допомоги у вирішенні життєвих проблем сімей, які виховують дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Соціальний супровід прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу здійснюється постійно, поки на вихованні перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування. Підставою припинення соціального супроводу є позбавлення прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу юридичного статусу.

Технологія здійснення соціального супроводу регламентується Порядком здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, затвердженого наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту № 966/16982 від 16 жовтня 2009 р. Документ визначає нормативну базу, принципи, етичні норми, зміст, завдання, процедури здійснення соціального супроводу від початку до завершення надання соціальної допомоги прийомній сім’ї чи дитячому будинку сімейного типу.

Утверджений порядок здійснення соціального супроводу поширюється не тільки на центри соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, але й на органи місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування (в т.ч. органи опіки та піклування, служби у справах дітей, управління у справах сім’ї, молоді та спорту); навчальні заклади, позашкільні навчальні заклади; медичні установи; заклади культури тощо. Тобто, в нормативному документі закладено міжгалузеве співробітництво щодо сприяння розвитку дитини.

Згідно до Порядку соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу зміст поняття «соціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу» визначається як робота, що передбачає здійснення фахівцем (або групою фахівців) центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді заходів, спрямованих на забезпечення належних умов функціонування прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, і зокрема, – надання соціальних послуг.

Соціальний супровід є формою державної підтримки сім’ї в інтересах дитини. Його здійснює центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання/знаходження прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу, а у разі його відсутності – міський або обласний центр соціальних служб.

Спеціалісти, які здійснюють соціальний супровід. Безпосередньо соціальний супровід здійснює працівник центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, який, згідно посадової інструкції, відповідає за здійснення соціальної роботи з прийомними сім’ями та дитячими будинками сімейного типу і який пройшов відповідну підготовку. Соціальний працівник закріплюється за прийомною сім’єю або дитячим будинком сімейного типу наказом директора відповідного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на підставі рішення органів місцевого самоврядування про створення прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу.

Відповідно до порядку, один соціальний працівник може здійснювати одночасно соціальний супровід не більше 30 прийомних дітей та дітей-вихованців. Навантаження щодо кількості на одного соціального працівника залежить від ряду факторів: новостворені прийомна сім’я чи дитячий будинок сімейного типу, чи уже мають досвід функціонування; кількості дітей у них, їх вік, стан здоров’я; рівень складності соціально-психологічних проблем, які підлягають розв’язанню; місце проживання.

Спеціалісти, які здійснюють соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, мають пройти курс спеціальної підготовки за програмою, затвердженою наказом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту від 3 січня 2006 р. №2670, і мати відповідний сертифікат.

Навчальна програма передбачає оволодіння спеціалістами теоретичними знаннями щодо причин та наслідків поширення в Україні соціального сирітства; форм сімейного влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування; етапів роботи з прийомними сім’ями; технології соціального супроводу сімей, які виховують дитину-сироту; функціональних обов’язків та кваліфікаційних вимог до спеціалістів, які здійснюють соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу; принципів та механізмів оцінювання ефективності функціонування. Водночас спеціалісти опановують уміннями реалізації державної програми розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; налагодження співпраці спеціалістів, які здійснюють захист прав дітей; здійснення рекрутування та попередньої роботи з кандидатами на створення прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу; юридичного оформлення і соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу.

Спеціалісти, які здійснюють соціальний супровід прийомних сімей, в яких виховуються діти, уражені ВІЛ-інфекцією, мають пройти курс спеціальної підготовки за програмою, затвердженою спільним наказом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту та Міністерства охорони здоров’я. Окрім основних положень щодо роботи з прийомною сім’єю, курс підготовки вміщує інформацію про специфіку ВІЛ-інфекції, соціально-медичні аспекти роботи з ВІЛ-інфікованими дітьми, специфічні вимоги та потреби сімей, які приймають на виховання дітей, уражених ВІЛ-інфекцією.

Однією із умов ефективної роботи соціальних працівників, що здійснюють соціальний супровід, є вимога підвищення рівня їх професійної кваліфікації, що здійснюється не рідше, ніж один раз на п’ять років. Організація підготовки спеціалістів, що здійснюють соціальний супровід, та підвищення їхньої кваліфікації покладається на обласні центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

До здійснення соціального супроводу на різних етапах можуть залучатися спеціалісти з різних сфер діяльності, які є або працівниками центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служб у справах дітей, або інших підприємств, установ, організацій (лікарі, юристи, психологи та ін.). Рішення про необхідність залучення фахівців приймається директором центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за поданням соціального працівника. У здійсненні соціального супроводу можуть брати участь також і волонтери. Соціальні працівники можуть взаємодіяти з громадськими об’єднаннями, які мають досвід роботи у сфері захисту прав дитини, відповідно до укладених з ними угод про співробітництво.

Метою соціального супроводу є захист та забезпечення дотримання прав та інтересів дитини, створення належних умов її життя та розвитку з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини шляхом надання соціальних послуг прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу.

Реалізація соціального супроводу спрямована на вирішення певних конкретних завдань залежно від терміну влаштування дитини у сім’ю та її основних потреб. Зокрема, соціальний супровід прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу орієнтовано на:

- адаптацію дитини в новій сім’ї;

- створення позитивно спрямованого психологічного клімату у родині;

- забезпечення оптимальних умов життя;

- забезпечення захисту прав дитини;

- створення можливостей для розвитку дитини шляхом надання комплексу якісних соціальних послуг;

- підготовка дитини до виходу з прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, в тому числі – і до самостійного життя.

Виходячи із необхідності найкращого забезпечення інтересів дитини, яка приходить на виховання у сім’ю, до сфери соціального супроводу залучаються не лише прийомні діти, діти-вихованці, прийомні батьки та батьки-вихователі. Об’єктами соціальної роботи визначено і найближче оточення дитини та сім’ї, що у сукупності забезпечує нормальні умови адаптації та розвитку вихованців. Соціальний працівник у процесі соціального супроводу прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу взаємодіє з рідними дітьми прийомних батьків та батьків-вихователів; біологічними батьками дитини чи особами, які їх замінюють; родинами прийомних дітей, дітей-вихованців; найближчим оточенням прийомних батьків та батьків-вихователів; найближчим оточення прийомних дітей та дітей-вихованців; членами громад, до складу яких входить прийомна сім’я/ дитячий будинок сімейного типу.

Можна стверджувати, що за таких умов допомога надається не лише дитині, прийомній сім’ї чи дитячому будинку сімейного типу, а й усьому оточенню, щоб потім сім’я, соціальне оточення дитини, громада могли спільно створювати умови для правильного розвитку дитини. Допомога заради самодопомоги – головний принцип соціального супроводу.

Вирішення поставлених перед соціальним працівником, що здійснює соціальний супровід, завдань відбувається завдяки наданню прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу комплексу соціальних послуг, які можна умовно розділити на такі напрями: соціально-економічні, юридичні, соціально-педагогічні, психологічні, соціально-медичні, інформаційні. Кожен із цих напрямів сприяє вирішенню конкретних проблем.

Соціально-економічні послуги:

- допомога у залученні додаткових ресурсів для задоволення потреб прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу, необхідних для лікування,оздоровлення тощо;

- допомога у своєчасному отриманні батьками державних виплат на утримання дитини; допомога у вирішенні побутових проблем, працевлаштування прийомних дітей, дітей-вихованців після досягнення ними повноліття чи закінчення навчання.

Юридичні (правові) послуги:

- консультування з питань застосування чинного законодавства;

- представлення та захист прав і законних інтересів прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу та дітей, що в них виховуються, в органах державної влади та інших установах, організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування; допомога в оформленні документів, необхідних для розв’язання проблем клієнтів;

- здійснення правової освіти прийомних батьків/батьків-вихователів та дітей, що виховуються в таких сім’ях; співпраця з різними установами та фахівцями для надання фахової юридичної допомоги.

Соціально-педагогічні послуги:

- допомога у вирішенні питань навчання прийомних дітей, здобутті ними освіти; організація додаткових занять, навчання;

- виявлення необхідності розвитку різнобічних інтересів і потреб прийомних дітей та вихованців дитячих будинків сімейного типу;

- залучення до науково-дослідної, гурткової роботи, влаштування дитини до клубу, гуртка, секції; забезпечення доступності відповідних освітніх послуг для дітей з вадами розумового або фізичного розвитку шляхом індивідуального навчання;

- просвітницька робота щодо всебічного і гармонійного розвитку дитини;

- сприяння формуванню здорового способу життя;

- організація навчання батьків з метою оволодіння ними ефективними методами виховання дітей без покарання, мобілізації власних ресурсів сім’ї для вирішення проблем у подальшому; допомога батькам у здійсненні статевого та гендерного виховання;

- встановлення та підтримка стосунків з біологічною сім’єю, якщо це не суперечить інтересам дитини;

- участь у формуванні життєвих навичок дитини: планування нею свого життя та його здійснення; допомога у розв’язанні конфліктних ситуацій сімейного виховання; підготовка до виходу з сім’ї у самостійне життя; організація зустрічей дітей з біологічними батьками/особами, що їх замінюють; підготовка біологічних родин до повернення їм дітей;

- здійснення моніторингу захисту дитини від жорстокого поводження та насильства;

- представлення інтересів клієнта в інших установах та закладах (здійснення функцій посередника між сім’єю і адміністрацією школи, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами опіки і піклування тощо);

Соціально-психологічні послуги:

- адаптація дитини до нової сім’ї та сім’ї до дитини, створення належного психологічного клімату, для якого характерними є повага, любов, турбота, емоційні зв’язки;

- допомога в запобіганні виникненню непорозумінь та конфліктів між членами сім’ї, в т.ч. рідними дітьми;

- участь у формуванні у дитини почуття власної гідності, адекватної самооцінки, самосвідомості, самостійності, громадянськості позиції;

- мінімізація негативних наслідків психологічних травм;

- організація реабілітаційних форм роботи, спрямованих на подолання затримок, відставань у розвитку, психічних та психологічних проблем, пов’язаних з занедбаністю, травмами та хворобами, жорстоким поводженням або насильством, які зазнала дитина до влаштування в прийомну сім’ю/дитячий будинок сімейного типу; корекція поведінки дитини;

- консультування з питань психічного здоров’я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем; організація сімейної психотерапії;

- проведення психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації; надання методичних порад;

Соціально-медичні послуги:

- допомога прийомним батькам/батькам-вихователям у вирішенні питань збереження, підтримки та охорони здоров’я прийомних дітей/дітей-вихованців;

- надання необхідної інформації, настанов щодо організації здорового способу життя, профілактики туберкульозу, венеричних захворювань та ВІЛ/СНІДу;

- допомога у проходженні прийомними дітьми/дітьми-вихованцями обов’язкового медичного огляду та, у разі потреби, контроль за виконанням призначень лікаря;

- допомога у забезпеченні регулярного та якісного медичного обслуговування;

- допомога у вирішенні питань щодо оздоровленням прийомних дітей/дітей-вихованців та рідних дітей (до 18-ти років);

- налагодження, у разі потреби, ефективної співпраці із закладами охорони здоров’ята іншими організаціями соціального спрямування, які надають допомогу ВІЛ-позитивним дітям;

Інформаційні послуги:

- інформування про ресурси громади та допомога щодо їх використання на користь дитини (про дитячі навчальні заклади, гуртки, спортивні школи та заняття, про діяльність дитячих, молодіжних громадських організацій, турпоходи, культурні заходи);

- надання довідкової інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації, надання інформації про послуги, які можна отримати в ЦСССДМ, графіки роботи закладів соціального спрямування, освіти, охорони здоров’я, центрів зайнятості, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; розповсюдження буклетів, листівок, пам’яток, плакатів соціального спрямування.

Порядок здійснення соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу вміщує детальне роз’яснення стосовно того, які види соціальної допомоги має надавати соціальний працівник прийомній сім’ї та дитячому будинку сімейного типу. Проте слід враховувати, що перелічені послуги мають надаватися за потреби, враховуючи індивідуальні запити сім’ї та вихованця, вони не є обов’язковими до виконання для усіх прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, що перебувають під соціальним супроводом.

Щодо того, яким чином соціальний працівник надає соціальні послуги прийомним сім’ям та дитячим будинкам в процесі соціального супроводу, то перелік форм та методів такої роботи є досить широким. Здійснення соціального супроводу передбачає відвідування сім’ї; телефонні розмови з членами родини та соціальним оточенням; бесіди; консультування; організацію зустрічей дитини з біологічними батьками; проведення тестувань; інтерв’ю; навчання; організацію груп взаємопідтримки; написання запитів, листів, клопотань, звернень; документування тощо.

Етапи соціального супроводу. Теоретично існує три етапу соціального супроводу: аналіз ситуації й розробка плану соціального супроводу, здійснення плану соціального супроводу та оцінка здійсненого процесу. Проте, враховуючи практику реалізації соціального супроводу прийомних сімей, Порядком реалізації соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу визначена детальна процедура початку, реалізації та завершення надання соціальної допомоги. Зокрема, передбачені такі етапи реалізації соціального супроводу:

1) початок соціального супроводу;

2) перевірка документів на дитину;

3) оцінка потреб дитини та прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу;

4) планування соціального супроводу;

5) реалізація соціального супроводу прийомної сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу;

6) періодична оцінка результатів соціального супроводу;

7) планування виходу дитини із сім’ї;

8) завершення соціального супроводу.

Кожен із зазначених етапів вирішує низку питань, які передують наступному етапу.

Початок соціального супроводу. Соціальний супровід розпочинається після прийняття офіційного рішення про створення прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу та передачу на виховання дитини/дітей.

Початок соціального супроводу фіксується виданням відповідного наказу центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на основі рішення про створення прийомної сім’ї /дитячого будинку сімейного типу та договору/угоди між органом, що прийняв таке рішення та прийомними батьками/батьками-вихователями про влаштування дитини/дітей у сім’ю.

Наказ центру соціальних служб про початок соціального супроводу видається не пізніше семи днів з дати надходження до центру соціальних служб копії рішення про створення прийомної сім’ї /дитячого будинку сімейного типу та договору про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім’ї/угоди про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Відповідним наказом за створеною прийомною сім’єю/дитячим будинком сімейного типу закріплюється соціальний працівник, який має здійснювати її соціальний супровід. Практика доводить, що доцільно закріпляти за сім’єю того спеціаліста, який провадив попередню роботу з батьками у якості кандидатів на створення сім’ї, надавав їм допомогу у процесі взаємодобору дитини.

В окремих випадках центр соціальних служб може запропонувати укладання з прийомною сім’єю/дитячим будинком сімейного типу договору/угоди про здійснення соціального супроводу, у якому конкретизуються права та обов’язки кожної із сторін, умови надання послуг, принципи взаємодії, визначаються відповідальні за виконання зобов’язань тощо. Таке офіційне оформлення необхідне у випадку чіткого розмежування обов’язків спеціаліста та прийомних батьків/батьків-вихователів, що попереджує формування патерналістських стосунків і визначає межі відповідальності за розв’язання нагальних потреб дитини та сім’ї.

На початку соціального супроводу соціальний працівник перевіряє наявність копій документів на дитину, згідно переліку, визначеному пунктом 12 Положення про дитячий будинок сімейного типу та пунктом 10 Положення про прийомну сім’ю.

Документи на дитину, яка влаштовується у прийомну сім’ю/дитячий будинок сімейного типу готуються службою у справах дітей і передаються прийомним батькам та батькам-вихователям як законним представникам прав та інтересів дитини.

До центру соціальних служб службою у справах дітей передається копія обліково-статистичної картки дитини, яка влаштована в сім’ю, та копію індивідуального плану соціального захисту дитини, яка опинилися у складних життєвих обставинах, дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування.

Копії документів на дитину, яка влаштовується в сім’ю, мають бути передані до центру соціальних служб службою у справах дітей у триденний термін після прийняття рішення місцевим органом виконавчої влади про створення прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу. У разі якщо на момент прийняття рішення індивідуальний план не складено, його копія передається у триденний термін після його затвердження.

Безумовно, на кожного вихованця прийомної сім’ї та дитячого будинку сімейного типу може бути свій перелік документів, але на початковому етапі документи, які стосуються життя та розвитку дитини, є підставою до окреслення першочергових потреб та проблем кожного вихованця. Інформація, що міститься в документах дитини, використовується при оцінці її потреб.

Соціальний працівник, при потребі, уточнює та доповнює інформацію про загальний стан здоров’я, щеплення, результати психодіагностичних досліджень, навчання дитини, характер її стосунків з біологічними батьками/особами, що їх замінюють, родичами, звертаючись до відповідних установ, фахівців. Термін перевірки документів та збору інформації становить один місяць. При його подовженні у плані соціального супроводу обов’язково зазначається, що стало підставою для такої затримки.

Відсутність того чи іншого документу засвідчує який напрямок діяльності ще неопрацьований. Наприклад, в особистій справі дитини немає копії рішення органу опіки та піклування про визначення форми спілкування дитини з біологічними батьками та іншими родичами. Постає запитання щодо ходу соціального супроводу: чи потрібен дитині контакт з рідними родичами, якщо «так», то з якими. Соціальний працівник не може самостійне вирішувати це питання, він може подати свої пропозиції, а вирішувати його буде опікунська рада.

Інший приклад, в особистій справі дитини немає фотографій з попереднього міста перебування. Така, на перший погляд, незначна деталь може стати у подальшому для дитини проблемою в встановленні історії свого життя. Тому з самого початку соціальний працівник, який здійснює соціальний супровід, має звернутися до дитячого будинку чи родини і отримати фотографії чи інші пам’ятні речі дитини.

Відсутні документи необхідно отримати, залучивши спеціалістів служб у справах дітей, які безпосередньо мають забезпечити повний пакет документів на дитину, яка влаштовується до прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу.

Оцінка потреб прийомної дитини, дитини-вихованця. Розробка планів соціального супроводу та визначення ефективності виховання дитини у прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу базується на початковій інформації щодо потреб дитини та можливостей конкретної сім’ї. Така інформація починає збиратися ще на етапі попередньої роботи з кандидатами на створення прийомної сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу та здійснення взаємодобору дитини та сім’ї. Детальне оформлення отриманих даних провадиться соціальним працівником в перший місяць проживання дитини у родині у вигляді Оцінки потреб прийомної дитини, дитини-вихованця.

Збір інформації про прийомну дитину/дитину-вихованця починається ще на етапі взаємодобору, із залученням осіб, які контактували з дитиною, а в перший період проживання у сім’ї вона надходить від батьків та спеціалістів, які безпосередньо працюють з дитиною. Термін отримання додаткової інформації стосовно дитини становить один місяць, протягом якого проводиться перша оцінка потреб прийомної дитини, дитини-вихованця.

Оцінка потреб прийомної дитини/дитини-вихованця здійснюється з використанням таких джерел:

- загальна інформація про дитину, яка міститься у документах;

- інформація від осіб, які спілкувалися з дитиною до влаштування у сім’ю;

- інформація від батьків та спеціалістів про перші місяці проживання дитини в сім’ї.

Оцінка потреб складається на кожну дитину окремо і передбачає визначення окремих аспектів життєзабезпечення та розвитку дитини, їхніх характеристик на етапі проведення оцінювання та потреб та проблем дитини, що мають бути предметом розгляду у процесі соціального супроводу. Результати оцінювання є базовою інформацією для здійснення періодичної оцінки змін розвитку та життєзабезпечення дитини, яка виховується у прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу. При цьому кожна складова оцінювання потреб дитини має свої характеристики.

Стан здоров’я. Дана складова характеризується трьома основними показниками:

- стан фізичного здоров’я – хронічні хвороби, ускладнення, захворювання протягом останнього періоду тощо;

- фізичний розвиток – відповідність розвитку дитини віковим показникам, будова тіла тощо;

- стан психічного здоров’я – наявність відхилення від норм, емоційний стан, самооцінка;

- дотримання графіка щеплень.

Здоров’я дитини є проблемою перших кількох місяців, коли вирішуються питання щодо усунення гострих захворювань, таких, як короста, різні інфекції та ін. Після цього питання стосується хронічних захворювань, які, як правило, потребують тривалого лікування.

Тобто, на підставі аналізу стану фізичного здоров’я дитини можна спланувати потреби дитини в медичній допомозі. Стан фізичного здоров’я дитини дає медичну складову до плану соціального супроводу на перший період (від 1 до 3 місяців) щодо лікування гострих та інфекційних хвороб, а на тривалий час – щодо лікування хронічних захворювань, а також проведення необхідних щеплень.

Стан фізичного розвитку допомагає визначити не тільки відповідність розвитку середнім показникам за віком та статтю, а й визначити потребу в хірургічних операціях, необхідних фізичних заняттях та ін.

Складним є визначення стану психічного здоров’я. Не завжди в районних та міських центрах соціальних служб є можливість залучити до такої роботи кваліфікованого спеціаліста. Проте слід враховувати, що для визначення психічного стану дитини доволі часто не потрібен психолог, досить досвідченого педагога, який зможе оцінити емоційний стан, протестувати самооцінку дитини тощо. Такий аналіз може бути відповідною позицією для виявлення необхідності психологічної чи педагогічної корекції.

Досвід показує, що самооцінка у дітей, які не мали батьківської опіки, зазвичай потребує підвищення. Для цього необхідно здійснювати розвиток існуючих здібностей, участь в дитячих чи молодіжних організаціях, любов близьких тощо. Підвищення самооцінки є надійним засобом профілактичної роботи щодо паління, алкоголю, наркотиків: особи з високою самооцінкою не потребують самоутвердження через такі дії.

Форма оцінки потреб дитини вміщує реальну картину стану здоров’я на момент оцінювання, а також передбачає прогнозування очікуваних змін. Така робота є передумовою планування соціального супроводу дитини на перший місяць та півроку проживання у сім’ї, і визначає пункти плану соціального супроводу.

Наприклад, у дитини 6-х років виявлено діатез, слабкий зір, замкнутість. Першим бажаним результатом, звичайно, буде зняття прояву діатезу, яка досягається лікуванням (в план соціального супроводу пишемо «лікування діатезу»). Другим бажаним результатом буде консультування та лікування у окуліста. Планувати реально в перший місяць перебування в сім’ї корекцію замкнутості недоцільно. Може бути таке, що вона зникне, коли дитина адаптується до нового оточення, а в результаті лікування шкіра дитини стане чистою, а зір (лікування чи окуляри) дозволить адекватно спілкуватися з оточуючими.

Адаптація в прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу. Рівень пристосування дитини до нового соціального середовища – прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу – визначається за такими показниками:

- емоційна реакція дитини на членів нової сім’ї;

- взаємостосунки з членами сім’ї, їхніми родичами, друзями тощо.

Можливо вивчення адаптації прийомної дитини в прийомної сім’ї/ДБСТ не є актуальним при першому оцінюванні потреб дитини, оскільки спочатку на більшість членів сім’ї та друзів реакція дитини буде настороженою. Як правило, дитина вибирає одного із членів родини: маму чи батька як безпечний об’єкт спілкування. До інших дитина ставиться насторожено, обережно. Тому протягом першого місяця перебуванні дитини в сім’ї плануються загальні заходи щодо адаптації дитини. При цьому конкретні заходи не планується, тому що дитина не потребує додаткової уваги. Її слід залишити лише з членами родини, виключити спілкування з рештою родичів та знайомих.

Після оцінки потреб через три місяці, півроку перебування в сім’ї, можуть проявитися проблеми адаптації, що потребує внесення в план соціального супроводу відповідних пунктів.

Взаємостосунки з дитячим оточенням. Стосунки дитини-вихованця з дитячим оточенням оцінюються відповідно за кількома рівнями:

- специфіка побудови відношень дитини з однолітками;

- наявність друзів, товаришів;

- взаємовідносини в дитячих колективах дошкільних закладів, шкіл, інших навчальних закладів;

- взаємовідносини з дітьми за місцем проживання;

- можливості розширення кола спілкування з однолітками – участь у діяльності позашкільних закладів, громадських організацій.

Ця проблема є актуальною не лише на етапі влаштування дитини у сім’ю, вона може виникати на різних етапах проживання дитини в прийомній сім’ї чи дитячому будинку сімейного типу, залежно від віку дитини. Найбільш актуальною вона є для підлітків. У цьому віці потрібно допомогти не тільки берегти існуючих друзів, а й находити спільну мову з новими. Для малюків ця проблема практично не існує і не потребує уваги в плані соціального супроводу.

Слід зауважити, що досвід функціонуючих в країні прийомних сімей показує, що проблеми адаптації з ровесниками в деяких випадках на певний час стають головною проблемою дитини в прийомної сім’ї.

Контакти з біологічними родичами. Оцінка підтримання контактів з біологічними родичами дитини стосується:

- можливості налагодження позитивних контактів з біологічними батьками дитини;

- контактів з іншими біологічними родичами.

Проблема контактів з біологічними батьками є не завжди приємною і прийнятною для прийомних батьків та батьків-вихователів, які в більшості випадків, не можуть простити біологічних батьків за покинутих дітей. У той же час самі біологічні батьки не дуже бажають зустрічі зі своїми дітьми, тому реально проблема не є такою актуальною, як, на перший погляд, здається.

Можна визначити кілька груп біологічних батьків, які бажають спілкуватися з дітьми. В першу чергу, – це психічно хворі особи. Потребу налагодження контактів з такими батьками визначає опікунська рада, залежно від діагнозу і стану здоров’я батьків. Залежно від рішення, соціальний працівник визначає свою діяльність і діяльність прийомних батьків/батьків-вихователів щодо необхідності підтримки кровних зв’язків дитини.

Ще одна категорія батьків, які можуть прагнути до підтримки контактів з дітьми, але при цьому має бути рішення на момент влаштування дитини у сім’ю. Це стосується батьків, які перебувають у місцях позбавлення волі. Одним із очікуваних результатів оцінювання потреб має стати визначення необхідності підтримання контактів дитини з батьками чи повна відмова від стосунків.

У випадку можливості повернення дитини до біологічних батьків після закінчення терміну ув’язнення, прийомні батьки та батьки-вихователі мають бути зорієнтованими на підтримку контактів біологічних батьків та дитини. Якщо контакти дитини з біологічними батьками, які перебувають у місцях позбавлення волі, суперечать інтересам дитини, цей факт має бути визначеним на рівні рішення опікунської ради і бути зафіксованим в одному із пунктів соціального супроводу, де має бути визначено прийняття рішення суду щодо позбавлення батьків батьківських прав.

При визначенні потреби підтримки контактів дитини не слід також забувати про інших біологічних родичів – бабів, дідів, тіток та інших. Кровні зв’язки стануть у нагоді дитині у дорослому житті. Тому слід підтримувати стосунки з біологічними родичами при можливості з дитинства, за умови що вони не суперечать інтересам дитини. В цьому контексті одним із пунктів плану подальшої роботи соціального працівника є відстеження впливу контактів з родичами на стосунки дитини з прийомними батьками/батьками-вихователями. На практиці спостерігаються непоодинокі випадки, коли біологічні родичі налаштовують дітей-вихованців на негативне сприйняття прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу, в такому випадку в плані соціального супроводу має бути передбачена робота з біологічними родичами, а у випадку непорозуміння – прийняття рішення щодо припинення контактів як таких, що суперечать інтересам дитини.

Освіта та навчання. Оцінка потреб щодо освіти та навчання дітей здійснюється за такими показниками:

- успішність у навчанні;

- розвиток особистісних здібностей;

- рівень умінь і навичок дитини відносно вікового розвитку.

Відповідно до свого віку дитина має володіти певними уміннями та навичками, що є базовими у її поступальному успішному розвитку. Діти, яких беруть на виховання в основному не мають необхідних умінь та навичок, що пояснюється специфічними умовами їхнього попереднього життя. Тому прийомні батьки та батьки-вихователі мають бути готовими до необхідності розвитку у дитини ряду вмінь, якими вона не оволоділа в певний період свого життя. Це стосується і гігієнічних процедур, вміння користуватися елементарними побутовими приладами, і навичок самообслуговування тощо.

Щодо рівня успішності у навчанні, то це найбільш відомий напрям оцінювання потреб дитини – бажаний результат будь-якої родини, що виховує дитину, – гарна успішність. Для дітей, які приходять на виховання в прийомні сім’ї і дитячий будинок сімейного типу, проблема навчання є дуже актуальною. Слід попередити, що дії щодо підвищення успішності вихованців, є дуже копіткою роботою і не завжди досягають бажаних батьками результатів. Є багато прикладів, коли за декілька місяців діти досягають чималих успіхів у навчанні, проте при визначенні рівня очікуваних результатів мають враховуватися можливості дитини щодо засвоєння матеріалів і мотивації успішного навчання.

Розвиток особистісних здібностей дитини є не менш значущим у досягненні гідного рівня успішності. Діти, яких беруть на виховання, як правило, мають занижену самооцінку, а визначення і розвиток їхніх талантів створює підґрунтя до формування у дитини мотивацій успіху, престижу, що, у свою чергу, сприяє у вирішенні ряду психологічних проблем, налаштування контактів з дитячим оточенням., організації змістовного дозвілля. Розвиток особливих здібностей може стати пріоритетним напрямом у забезпеченні подальшого влаштування молодої людини у самостійному дорослому житті.

Самостійність. Формування самостійності є проблемою постійною, яка ускладнюється з віком дитини і стосується таких параметрів:

- наявність сформованих життєвих навичок і умінь подбати про себе (відповідно до віку), самообслуговування; володіння побутовою технікою тощо;

- наявність навичок вирішувати побутові проблеми за межами місця проживання (придбання товарів в магазинах, аптеках, звернення за необхідними довідкам та документами до різних інстанцій тощо);

- досвід використання кишенькових грошей;

- уміння організовувати змістовне дозвілля.

Формування навичок самостійного обслуговування залежать від віку, в якому дитина прийшла в сім’ю. Найбільш складною є ситуація, коли в прийомну родину, до дитячого будинку сімейного типу влаштовується підліток, який не має сформованих елементарних навичок самостійного вирішення власних проблем та забезпечення потреб. З метою розвитку самостійності у підлітків соціальним працівникам необхідно передбачити проведення спеціальних тренінгів, рольових ігор, що значно полегшує завдання прийомних батьків/батьків-вихователів щодо «прискореного» розвитку у дитини життєво необхідних навичок.

Підготовка до самостійного життя після виходу з прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу. Забезпечення самостійного життя вихованця передбачає розв’язання двох життєво необхідних потреб:

- профорієнтація та набуття професії;

- вирішення питання місця проживання після виходу із сім’ї.

Для підлітків і прийомних батьків/батьків-вихователів дана проблема є найбільш актуальною, оскільки забезпечує безболісний вихід дитини із сім’ї у доросле самостійне життя. На сьогодні не існує реальних гарантії для вихованців прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу на отримання житла, працевлаштування з гідним рівнем заробітку. Тому питання професійної орієнтації та житлового забезпечення мають розглядатися на рівні оцінки потреб дитини, виходячи з її інтересів, здібностей як основи професійної орієнтації. Означене питання має стати одним із пунктів плану соціального супроводу вихованця-підлітка (див табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Дата добавления: 2014-11-29