Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема 1. Особистість, її структура і прояви . Концепції джерел активності особистості




Якщо ваше самостійне вивчення модулю було ефективним, ви (по закінченні його вивчення) зможете визначити, як взаємопов'язані його теми, з яких сторін в кожній з тем розкриваються такі поняття, як????

Якщо ви самостійно вивчаєте теми модуля, то дуже важливо встановити для себе логічні зв'язки між всіма його темами, визначити проблеми та питання, які знаходяться на перехресті кількох тем. Наприклад, поняття відображення є ключовим для розуміння сутності та природи психіки (тема 1), її еволюційного розвитку, тобто походження, вдосконалення та розвитку форм відображення у філогенезі (тема 5), сутності природничих основ психології: принципів і загальних механізмів зв'язку мозоку та психіки (тема 3). Проблема предмета психології проходить червоною лінією через вивчення психології як науки, її структури та завдань (тема 1), тривалого періоду становлення її як науки, визначення нею свого предмета (тема 2) та методів дослідження (тема 4).

Тема 1. Особистість, її структура та прояви. Тема 2. Концепції джерел активності особистості. Тема 3. Характеристика потребово-мотиваційної сфери особистості. Тема 4. Загальна характеристика діяльності людини.

Другий модуль курсу загальної психології «Психологія особистості і діяльності» має суттєве значення для подальшого вивчення цієї дисципліни. Модуль «Вступ до психології» виконує функцію фундамента психологічних знань студентів. Він складається з тем, які містять кілька близьких за змістом і фундаментальних за значенням понять,законів, принципів. До модуля входять п'ять базових тем: Тема 1. Загальна характеристика психології як науки. Тема 2. Історія становлення психології як науки. Тема 3. Мозок і психіка. Тема 4. Методи психологічних досліджень. Тема 5. Філогенез та антропогенез психіки.

Теми № 1-4 є центральними в курсі загальної психології.

В психологічній літературі категорії “особистість” та «діяльність» відносяться до базових понять. Але ці поняття не є суто психологічним і вивчаються всіма суспільними науками (філософія, соціологія, педагогіка).

 

МЕТА: сформувати наукове уявлення про особистість як суб’єкта діяльності і поведінки, як складну соціально зумовлену цілісну систему психічних якостей індивіда, розглянути структуру, з'ясувати роль біологічних, соціальних компонентів та власної активності в розвитку особистості, виявити закономірності розвитку особистості та її самосвідомості.

Питання для підготовки:

1.Поняття про особистість.

2.Співвідношення понять «індивід», «особистість», «індивідуальність».

3.Концепції джерел активності особистості. Біогенетичні, соціогенетичні, гуманістичні концепції джерел активності особистості. Діалектико-матеріалістичний підхід щодо пояснення чинників розвитку особистості.

4.Природа особистості у психологічних теоріях (психоаналітичні моделі - З.Фрейд, К.Юнг, біхевіористська модель - Б.Скіннер, гуманістичні теорії особистості – К.Роджерс, А.Маслоу).

5.Роль спадковості, соціального середовища та власної активності у формуванні особистості. Види суперечностей та їх роль у становленні особистості.

6.Структура особистості.

7.Свідомість та самосвідомість як продукт природної та соціальної еволюції людини.Структурні компоненти самосвідомості особистості. Я-концепція особистості. Самооцінка та рівень домагань.

8.Розвиток і виховання особистості. Формування адекватного образу Я і активної життєвої позиції особистості.

 

 

ЛІТЕРАТУРА:

1.Абульханова К.А., Воловикова М. И. Психосоциальный и субъектный подходы к исследованию личности в условиях социальных изменений//Психологический журнал.–Т.27. – 2007. – №5. – С.5-14.

2. Асмолов А. Г. Психология личности. Принципи общепсихологического анализа: учебник – М: МГУ, 1990.

3.Бернс Р. Развитие «Я - концепции» и воспитание. – М., 1986.

4.Бодалев А.А. Личность и общение. – М.:Педагогика, 1983.

5.Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М., 1968

6.Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию: Курс лекций. – М., 1988. –С.198-222.

7.Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. – СПб., - 2006.

8.Ковалев А. Г. Психология личности. – М.:Просвещение, 1970. –С.5-45

9.Кон И.С. В поисках себя: личность и ее самосознание. – М.:Политиздат,1984.

10.Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность – М.. 1975

Маклаков А. Г. Общая психология. – СПб. Питер, 2002. – С.470-490,511-535.

11. Максименко С. Поняття особистості в психології // Практична психологія та соціальна робота. – 2006. – №7. – С.1-7.

12.Маркин В. Личность в категориальном ряду: индивид, субъект и личность, индивидуальность: психолого-акмеологический объект // Мир психологии. – 2007. - №1. – с.45-55.

13.Мерлин В. С. Очерк интегрального исследования индивидуальности – М., 1986.

14. Немов Р.С. Психология. – В 3-х кн. – Кн.. 1.- М.: Владос, 2000. –С. 335-511.

15.Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. – М.: Просвещение, 1986. – С. 191-230.

16.Общая психология / Под ред. Богословского и др. – М., 1981.– С.64-80.

17.Петровский А. В., Ярошевский М. Г. Психология: Учебник для студентов высш. пед. учеб. Заведений. – 3-е изд. – М.: «Академия», 2002.–С. 336-384.

18. Платонов К. К. Структура и развитие личности. – М.:Наука, 1986.

19. Психологія / За ред. Ю.Л. Трофимова. - Київ: Либідь, 1999. –С.100-184.

20.Психология / Под ред. В.Н. Дружинина. – СПб.: Питер, 2000.–С. 138-154.

21.Практикум по общей психологии / Под ред. А.И. Щербакова. - М.: Просвещение, 1990.–С. 94-111.

22.Рубинштейн С.Л. Основи общей психологии. – Спб: Питер, 2003.–С. 150-161, 511-534, 663-645.

23.Сидоров К. Самооценка в психологии // Мир психологи 2006.- №2.- с.224-234. Спиркин А. Г. Сознание и самосознание. – М.: Политиздат, 1972.– С. 3-181.

24. Столяренко Л.Д. Основы психологии. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1997.–С. 86-170.

25.Фельдштейн Д. И. Психология становления личности – М., 1994.

26.Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии. – М., 1982.

27.Хьелл А., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.,1997

 

Методичні рекомендації до вивчення теми:

Тема «Особистість» – одна з центральних в курсі загальної психології. Формування синтетичного психологічного уявлення про особистість є вкрай необхідним для майбутніх вчителів. Дійсно, розвиток і діагностика особистості дитини,визначення найбільш ефективних шляхів її формування неможливі без знання структури особистісті та закономірностей її становлення. Реалізація особистісно-орієнтованого підходу в умовах гуманізації освітнього простору має базуватись на науковому уявленні про особистість як суб’єкта діяльності і поведінки, як складну соціально зумовлену цілісну систему психічних якостей індивіда. Особистісний підхід є важливим принципом психології. Він має надавати педагогам можливість визначати індивідуально-психологічні та соціально-психологічні особливості особистості, виявляти, прогнозувати, попереджати та використовувати з метою розвитку різноманітні особистісні проблеми людини.

Основою ефективного засвоєння даної теми є чітке розведення понять (і одночасно (за, Б.Г.Ананьєвим,) 4-х рівнів психологічної організації людини): індивід, суб’єкт, особистість, індивідуальність.

Індивід – людина представник свого роду, носій природно-зумовлених (біологічних) властивостей (будова тіла, структура мозку). Іноді поняття “людина”, вживається як синонім індивіда для позначення одиничної природної істоти – представника вида homo sapiens;

Суб’єкт – людина як типовий носій видів людської активності.

Особистість – суспільний індивід, об’єкт і суб’єкт історичного процесу.

Індивідуальність – людина в аспекті її неповторності, своєрідності, несхожості на інших людей. Особливості розвитку 3-х попередніх рівнів (індивід, особистість, суб’єкт) характеризують неповторність і своєрідність людини, визначають її індивідуальність – поняття, що містить в собі лише ті індивідні і особистісні властивості людини, таке їх співвідношення, що характерне, що відрізняє дану людину від інших. Індивідуальність виявляється у здібностях, потребах, інтересах, рисах характеру, світобаченні, інтелекті, творчих процесах, стилі діяльності, типі темпераменту...).

Родовим до всіх них є поняття людина – єдність 2 ліній розвитку: біологічної (людина як представник вида) та соціальної (людина як носій свідомості)(рис. №1).

В психології співіснують різноманітні визначення особистості. Але частіше за все під особистістю розуміють людину в сукупності її соціальних і життєво важливих якостей, які набуті єю в процесі соціального розвитку. Наголошується на тому, що особистість – це людина, абстрагована від біологічної, природної сторони буття (індивід /= особистість), це соціалізований індивід, це системна соціальна якість, що набувається індивідом в процесі засвоєння соціальних норм поведінки. Отже, це член суспільства, що займає певне положення і виконує певні соціальні функції (ролі). Людина з’являється на світ як індивід, включається в систему суспільних взаємовідносин і набуває особливу соціальну якість – стає особистістю.

Попри загальне визнання суспільної сутності особистості в психології особистість розглядають по різному: особистість може бути описана через мотиви та смисли; може розглядатися як система рис – певних психологічних характеристик людини; описується як діяльне «Я», як система планів, відносин, спрямованості, що регулюють її поведінку; розглядається як суб’єкт персоналізації – здібності індивіда визивати зміни в інших людях.

Ключовими,однак,залишаються 2 питання:1) якою є структура особистісті; 2) ящо детермінує розвиток особистісті (джерела її активності).

Ми маємо розглянути питання про структуру особистості,передусім, з позицій вітчизняної психології. В теорії особистості поняття структури має відношення до найбільш стабільних і незмінних властивостей, які проявляють індивідуми в різний час і в різних ситуаціях.

Проблема структурування особистісних якостей суттєво залежить від того,чи входять в поняття “особистість” генотипово зумовлені (індивідні) особливості (фізична конституція, тип НС, темперамент, задатки) (Б.Г.Ананьєв), чи вони розглядаються тільки як передумови формування особистості(О.М.Леонтьєв).

Розглянемо найбільш відомі та аргументовані варіанти структурування особистісті:

1 ) структура особистісті К. К. Платонова, який виділяв в ній 4 підструктури а)спрямованість, б)досвід, в)індивідуальні особливості відображення(пам'яті,мислення,сприймання), г)психофізіологічні властивості (властивості темперамента, тип НС,задатки).

2) Один з найбільш популярних прикладів структурної концепції – це риси особистості, що розглядаються як стійкі якості людини. За цією ознакою розроблено статичну структуру особистісті Паригіна: а) загальнолюдські психічні властивості; б) специфічно-соціальні особливості, пов’язані приналежністю до етнічних, класових, політичних, економічних, професійних та інших спільнот; в) індивідуально-неповторні особливості особистості.

3) В основу структурної концепції Н. І. Рейнвальд покладено таку ознаку як спрямованість– ієрархічно збудовану систему мотивів і спонук. Структура особистості аналізується за 3 параметрами: а) характер усвідомлення;б) характер організованості або особливості переведення в дії певних станів; в)сила (інтенсивність, масштаб прояву), тобто з точки зору пізнавальних, вольових і емоційних якостей людини.

4) Структура особистості А.В.Петровського складається з 3-х рівнів: а) внутриіндивідна (інтроіндивідна) підсистема – будова темпераменту, характер, здібності; б) інтеріндивідна підсистема особистості (представленість особистості в системі міжособистісних відносин);в) метаіндивідна (надіндивідна) особистість виходить за межі її наявних зв’язків з іншими людьми “тут і тепер” (“продовження себе” в іншому, за межами безпосередньо актуальної взаємодії: представленість в інших людях).

Найбільш популярною є структура особистості,яка складається з 4-х компонентів:а) спрямованість; б)здібності;в) характер;г) самоконтроль. Спрямованість особистості – це сукупність стійких мотивів, що орієнтують діяльність особистості (інтереси, переконання, світогляд) та відносно незалежні від наявних ситуацій життя.

Другапроблема психології особистісті (джерела її розвитку) тісно пов'язана з проблемою взаємодії біологічного та соціального(проблема “біо-соціо”) в детермінації розвитку особистісті. Основні підходи до вивчення джерел активності особистості у зарубіжній психології наступні:

1)Біогенетичний. Основа розвитку – біологічні процеси дозрівання організму, стадії якого універсальні(теорія рекапітуляції ); 2). Соціогенетичний: а)теорія соціалізації (людина стає особистістю завдяки впливу соціальних умов життя);б ) теорія научіння (життя особистості – результат підкріпленого научіння, засвоєння суми знань та навичок);в) теорія ролей (суспільство пропонує набір стійких ролей (способів) поведінки, визначених статусом людини. Ці ролі позначаються на характері поведінки особистості, її відносин тощо); 3) Психогенетичний ( не заперечується значення ані біології, ані середовища, але на перший план висувається розвиток власне психічних процесів):а)психодинамічні – поведінка особистості зумовлена емоціями, потягом та іншими позараціональними компонентами психіки (Фрейд, Еріксон); б) когнітивські – розвиток пізнавальних процесів (Піаже, Келлі);в) персонологічні – в центрі уваги розвиток особистості в цілому (Шпрангер, К. Бюлер, А. Маслоу).

Співвідношення біологічного та соціального, їх роль в психічному розвитку(як детермінант) трактується в них по різному,з акцентом на біологізаторському або соціологізаторському поясненні джерел активності особистості.

В сучасній психології виділяють 7 основних підходів до вивчення особистості: психодинамічна теорія особистості (класичний психоаналіз), аналітична теорія особистості (неофрейдизм), гуманістична теорія особистості, когнітивна теорія особистості, поведінкова теорія особистості (теорія «научіння»), диспозиційна теорія особистості, діяльнісна теорія особистості (вітчизняна психологія).

Кожен з них має свою теорію, свої уявлення про властивості та структуру особистості, свої методи їх вимірювання. Знання цих теорій суттєво поглибить уявлення студентів про про властивості та структуру особистості.

Кожна особистість характеризується системою уявлень про саму себе, на основі якої вона будує свою взаємодію іншими людьми. Самосвідомість (Я-концепція) визначають як усвідомлення індивідом самого себе, своїх якостей особистісних рис, інтересів, своїх можливостей. Самосвідомість дає змогу індивіду пізнати свій внутрішній світ, переживати його і відповідно ставитись до себе. Серед структурних компонентів самосвідомості психологи виділяють такі:

- когнітивний – повязаний з пізнанням себе(“ образ Я ”);

- емоційно-ціннісний – це ставлення до себе(само ставлення);

- оцінний – самооцінка своїх якостей рис, можливостей тощо().

Образ самого себе – “ образ Я ”(або “Я” – концепція) є відносно стійкою, більш – менш усвідомлюваною системою уявлень індивіда про самого себе, що впливає на регуляцію його поведінки і діяльності.Виділяють такі різновиди“образів я”:

- реальне я – уявлення про себе в даний період;

- ідеальне я – уявлення про те, яким індивід став би,оріентуючись на моральні норми;

- динамічне я – уявлення про те, яким індивід має стати;

- фантастичне я – уявлення про те, яким індивід волів би стати, якби це було можливим.

Самоставлення як компонент самосвідомості є особистісно ціннісним судженням, установкою індивіда щодо самого себе,яке включає в себе:самоповагу, задоволення собою(аутосимпатія),прийняття чи неприйняття себе,позитивне чи негативне ставлення до себе, почуття власної гідності.Самоставлення показує, якою мірою індивід вважає себе значущим, здібним, гідним чи навпаки. Самоставлення тісно пов’язане з емоційними переживаннями, тому його часто визначають як емоційно-ціннісне ставлення до себе. Встановлено,що позитивне самоставлення, самоповага сприяють збереженню внутрішньої стабільності особистості, її саморегуляції та самореалізації, виконують функцію психологічного захисту. Формування “Я ” – концепції залежить від соціального оточення. Лише отримуючи від оточення інформацію про себе, дитина усвідомлює власні якості.

Міра співпадання “Я ” – концепції із привабливою для людини ідеальною моделлю впливає на одну з базових характеристик особливості – самооцінку.

Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх якостей, можливостей, положення серед інших людей та їх ставлення до себе. Вона визначає вимогливість,самокритичність, ставлення до життєвих успіхів та невдач, наявність або відсутність життєвих перспекттив.

Самооцінка є результатом загальної оцінювальної діяльності, що відбувається через порівняння якостей, досягнень з еталонною моделью,через співставлення власного оцінювання себе із оцінками інших людей. Самооцінка може бути адекватною (співпадати з оцінками оточення) та неадекватною (самооцінка особистості не підтвержується оточенням). Неадекватно завищена самооцінка –це коли оточення оцінює людину нижче, ніж вона сама.Людина переоцінює себе, звинувачує інших у нерозумінні, упередженості. Неадекватно занижена самооцінка– коли людина недооцінює себе,що може призводити до безініціативності,самозвинувачення, недовіри до інших.

Рівень домагань – це рівень труднощів життєвих цілей і задач, які людина ставить перед собою.Він виявляється у прагненні досягти більш високого успіху (підвищення домагань) або у прагненні уникнути невдачі (зниження домагань).

Важлива характеристика рівня домагань – їх реалістичність: реалісти впевнені в собі, у своїх можливостях, настійливі у прагненні до мети,

послідовні у виборі цілей,відносно незалежні від оцінок оточення. Нереалістичний рівень домагань призводить до невпевненості, уникнення ситуацій змагання, залежності від чужої думки.

Отже, особистість – це конкретна людина, взята в системі її стійких соціально обумовлених психологічних характеристик, які виявляються в суспільних зв’язках і відносинах, визначають його вчинки і мають суттєве значення для нього самого і для оточуючих. Розвиток особистості здійснюється в умовах соціалізації індивіда і його виховання.

Значущість теми «Особистість» зумовлює обов'язковість оволодіння студентами основних понять теми:

Індивід — людина як одинична природна істота, представник виду Ноmо sapiens, продукт філогенетичного й онтогенетичного розвитку, єдності вродженого і набутого, носій індивідуально своє­рідних рис (задатки, тип НС і т. д.).

Індивідуальність — людина, що характеризується з боку своїх соціально значущих відмінностей у порівнянні з іншими людьми (своєрідність психіки та її неповторність). Виявляється в особливостях темпераменту, рисах характеру, специфіці інтересів, якостей перцептивних процесів, інтелекту, потреб і задатків інди­віда. Передумовою формування людської індивідуальності є анатомо-фізіологічні задатки, що перетворюються в процесі вихо­вання в суспільно обумовлені риси характеру, породжуючи широку варіативність індивідуальності.

Спрямованість особистості — сукупність стійких мотивів, що орієнтують діяльність особистості незалежно від ситуації; харак­теризується інтересами, нахилами, переконаннями, ідеалами, у яких виражається світогляд людини.

Активність особистості — виявляє себе у вольових актах самовизначенні і самоспогляданні людини як джерела свого існу­вання і розвитку. Виявляється також у тому, що своїми вчинками і діями особистість «продовжує» себе в інших людях, набуваючи в них свого «відображення». На відміну від суспільно значущих, однак стандартизованих актів поведінки людини, активність осо­бистості характеризується тим, що людина піднімається над стан­дартом, реалізуючи зусилля для досягнення сус­пільно заданої мети, або діючи «надситуативно», тобто за межами своїх вихідних спонукань і цілей.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 3458; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.054 сек.