Тема 1.9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення. 1 страница

На сучасному етапі соціального розвитку, якому притаманне прискорення темпів науково-технічного прогресу, з однієї сторони, та загострення ресурсно-екологічної ситуації – з іншої, вимагає досягнення кардинальних змін у структурних перетвореннях, орієнтації на ефективний пошук нових можливостей щодо ресурсозбереження в усіх сферах господарської діяльності.

Характерним і прогресивним регіональним економічним явищем є розвиток міжгалузевих комплексів.

Міжгалузевий комплекс – система економічно взаємопов’язаних галузей виробничої або невиробничої сфери. Він формується в наслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей. У цьому разі міжгалузеве кооперування є формою планово організованих зв’язків між підприємствами, які входять до складу галузей господарства.

Разом з галузевою спеціалізацією міжгалузеве кооперування сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. В Україні міжгалузеве кооперування особливо поширене в паливно-енергетичній галузі, машинобудуванні, агропромисловому виробництві та багатьох інших галузях. Останнім часом набуває значний розвиток рекреаційний, море-господарський, зовнішньоекономічний комплекси, а також комплекс природокористування, інформаційний, управлінський та ін.

Факторами формування міжгалузевих територіальних комплексів є наявність певних видів ресурсів (паливних, залізної руди, енергії, лісу, трудових ресурсів тощо). Розвиток значної кількості міжгалузевих комплексів базується на локальних природних ресурсах, що зумовлюють регіональний характер початкових стадій їхнього формування.

Паливно-енергетичний комплекс.

ПЕК – складна міжгалузева система видобутку і виробництва палива та енергії їхнього транспортування, розподілу і використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова) та електроенергетика, тісно пов’язані з усіма галузями господарства.

На сучасному етапі економічного розвитку найважливіша проблема – паливно-енергетична. Успішне її розв’язання визначає можливості, темпи і напрямки економічного і соціального розвитку. Значення палива для економіки будь-якої країни величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства і транспорту.

Далі слід розглянути розвиток паливно-енергетичного комплексу України, темпи його розвитку, фактори розміщення, значення і роль комплексу в структурі промисловості республіки. Вивчити структуру паливного балансу України і головні шляхи його вдосконалення.

Потім розглянути головні структурні підрозділи паливно-енергетичного комплексу.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива в натуральному вираженні посідає перше місце серед інших галузей. Тут необхідно знати якісну і кількісну характеристику вугільних районів України.

Найбільшим басейном в Україні є Донбас – у центральній і північній частинах Донецької та південної частині Луганської областей. Тут є усі марки вугілля: коксівне (половина запасів), антрацит, газове, довгополуменеве. Донецьке вугілля має високу теплотворну здатність і незначну зольність. Проте собівартість його порівняно висока через велику глибину залягання шарів та їхню малу потужність. Це знижує конкурентоздатність.

Нове шахтне будівництво налагоджено у Західному Донбасі (Дніпропетровська область).

Крім того, вугілля видобувається у Львівсько-Волинському та Дніпропетровському вугільному басейнах, проте поклади тут невеликі.

Нафтова промисловість – основа світового паливно-енергетичного балансу, найефективніше і найзручніше паливо. Продукти нафтопереробки широко використовуються в усіх галузях промисловості, сільського господарства, на транспорті, у побуті. Головна частина продукції використовується для вироблення енергії, на тому вона відноситься до групи галузей енергетики. Частина нафти і нафтопродуктів йде на нафтохімічну переробку.

Україна не багата на нафту. Відокремлюються три райони: Прикарпатський, Дніпропетровсько-Донецький та Причорноморський.

Далі слід розглянути економіко-географічну характеристику цих районів.

Газова промисловість. Промисловість природного газу включає розвідування, видобуток, транспортування, зберігання і переробку природного і суспільного нафтового газу, що видобувається разом з нафтою. Ця галузь енергетики розвивається чи не найшвидше, через що її роль в енергопостачанні постійно зростає.

Природний газ застосовується в багатьох господарствах але переважна його частина використовується в енергетиці, бо таке паливо найменше забруднює атмосферу.

В Україні запаси природного газу невеликі. На середину 90-х років розвідані запаси газу становили 9001 трил.м.куб. До найбільших родовищ належать Щебелинське, Єфремівське, Співаковське (Харківська обл.), у Прикарпатському районі – Дащавське, Рудківське (Львівська обл.), Калузьке, Битківське (Івано-Франківська обл.).

Головними резервами нарощування газо добуту в Україні є відкриття нових родовищ та запровадження нових технологій.

Одним з специфічних видів палива є торф. За його запасами виділяється Україна. На торфі працюють ТЕС в Поліссі, він використовується як сировина у хімічній промисловості та як добрива у сільському господарстві. Загальні запаси оцінюються у 1,9 трил.т.

Електроенергетика – капіталомістка складова частина паливно-енергетичного комплексу будь-якої країни, його галузь, їй належить провідна роль у розвитку науково-технічного прогресу.

За виробництвом електроенергії в Україні перше місце займає теплоенергетика. У розташуванні теплоенергостанцій, що працюють на різних видах палива, є своя специфіка. У районах, які мають великі розробки вугілля, потужні конденсаційні електростанції, що його використовують, прив’язані саме до цих розробок. Наприклад, на базі донецького вугілля працює Запорізька, Слов’янська, Вуглегірська та інші ДРЕС (потужність понад 3 млн.кВг.).

Місце для спорудження ТЕС вибирають шляхом зіставлення економічних показників транспортування палива та електроенергії. Якщо дешевше перевозити паливо, то ТЕС доцільно розташувати поблизу споживачів електроенергії, а якщо кращі економічні показники має електричний транспорт, то їх вигідніше будувати біля джерел палива.

Гідроелектростанції є одним з найефективніших джерел електроенергії. Перевага ГЕС полягає у тому, що вони виробляють електроенергію, яка у 5-6 разів дешевша, ніж ТЕС. Будівництво ГЕС на рівнинних ріках України завдає значних матеріальних збитків. Тому гідроенергетика поки що посідає незначне місце в енергетиці України – 4% виробництва електроенергії і майже 9% потужності.

Основні ГЕС розташовані на Дніпрі. Це – Дніпрогес, Кременчуцька, Каховська, Дніпродзержинська, Канівська, Київська.

Атомна енергетика стала окремою галуззю енергетики після Другої світової війни. В Україні функціонує 5 АЕС, які виробляють 45% електроенергетики країни. Це – Запорізька, Хмельницька, південноукраїнська, Чорнобильська та Рівненська.

Атомні електростанції використовують транспортабельне паливо – уран, їх розташовують незалежно від паливно-енергетичного фактора та орієнтується на споживачів у районах з напруженим паливно-енергетичним балансом.

Одним з перспективних шляхів вирішення проблеми виходу з енергетичної кризи є залучення до паливно-енергетичного балансу України нетрадиційних поновлюваних джерел енергії (енергії сонця, вітру, біоенергії та ін.).

Оцінка потенційних можливостей використання цих видів енергії на території України свідчить, що їх запаси досить значні. Широке впровадження і використання енергії нетрадиційних джерел може дати до 1800 млрд кВт-год. електроенергії на рік. Використання нетрадиційних джерел енергії дає змогу покращити екологічну обстановку в регіонах, змінити і законами дефіцитне паливо, вирішити певні соціально-економічні проблеми сільської місцевості, які не мають ще централізованого енергопостачання.

У перспективі також головним має бути структурна перебудова господарського комплексу України і переорієнтація його на переважний розвиток тих галузей, які найменше забруднюють природне середовище, мало енерго-, матеріало-, фондо- і працемісткі. Це середнє, точне сільськогосподарське машинобудування, автомобільна, електротехнічна, електронна, комп’ютерна, приладобудівна, легка і харчова промисловість. Переорієнтація господарського комплексу на розвиток цих галузей промисловості дасть змогу більш як на 1/3 скоротити споживання енергоресурсів, звести до мінімуму забруднення природного середовища, збільшити випуск конкурентоспроможної продукції, валютні надходження і підвищення добробуту населення нашої країни.

Питання для самоконтролю.

1. Дайте характеристику паливно-енергетичного балансу і його структури.

2. Охарактеризуйте основні проблеми вугільної галузі в Україні.

3. Охарактеризуйте основні райони нафтовидобутку України.

4. Якими галузями представлена газова промисловість в Україні.

5. Охарактеризуйте основні види електроенергетики.

Металургійний комплекс

Металургійний комплекс – це сукупність підприємств, які послідовно здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів на нерудної сировини для металургії, виробництво чавуну, сталі, кольорових і дорогоцінних металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини. До металургійного комплексу належать також коксохімія, виробництво вогнетривів, будівельних конструкцій з металу, електродів, металургійного устаткування, порошкова металургія тощо.

Функціональним ядром комплексу є чорна і кольорова металургія.

Чорна металургія є фундаментом індустріального розвитку багатьох країн світу.

Україна належить до країн Європи і світу з найбільш розвинутою чорною металургією, вона поступається за показниками виробництва основної продукції, цієї галузі в Європі тальки Німеччині.

Продукція чорної металургії має велике у зовнішньої торгівлі України, є її головною експортноспроможною галуззю.

Чорна металургія України сформувалась і функціонує в районах залягання палива і залізних руд (Донецький та Придніпровський економічні райони). Підприємства, що входять до складу металургійного комплексу, характеризуються високою концентрацією виробництва, великими масштабами використання сировини, палива і допоміжних матеріалів, широким розвитком комбінування. Райони розвитку чорної металургії виконують роль металургійних баз країни.

Сучасні підприємства чорної металургії з характером внутрішніх технологічних зв’язків можна назвати металургійно-енергохімічними комбінатами з повним циклом (чавун – сталь – прокат). Крім комбінатів з повним циклом, працюють також підприємства „переробної металургії”, сировиною для яких є металобрухт. На великих машинобудівних підприємствах діють спеціалізовані цехи для виробництва сталі і прокату – „мала металургія”.

Чорна металургія з повним циклом є важливою районоутворюючою галуззю. Вона притягує до себе ряд супутніх галузей: теплову електроенергетику, яка може використовувати відходи доменних газів, подрібнені коксові залишки; метало містке машинобудування. В металургійних комплексах розміщують також окремі підприємства легкої та харчової промисловості, завдяки їм можна найбільш раціонально використовувати трудові ресурси жіночої статі.

При розміщенні металургійних комбінатів з повним циклом визначальна роль належить двом факторам – сировинному та паливному. На сировину і паливо припадає 85-90% усіх затрат під час виплавляння чавуну.

Чорна металургія України відзначається високою виробничою і територіальною концентрацією підприємств.

Металургійні заводи України зосереджені у трьох галузевих районах чорної металургії – Донецькому, Придніпровському та Приазовському.

Донецький металургійний район сформувався на території Донецької і Луганської областей (13 великих заводів). Район добре забезпечений паливом, флюсами. Залізні та марганцеві руди надходять сюди з Придніпров’я. Лімітуючим фактором розвитку металургійного виробництва є недостатня забезпеченість підприємств водою. В межах Донбасу функціонують такі великі центри і вузли: Донецько-Макіївський, Горлівсько-Єнакієвський, Алчевсько-Алмазнянський, Харцизький, Костянтинівський, Краматорський. Надпотужними металургійними заводами є Донецький і Макіївський.

Придніпровський металургійний район простягається вздовж Дніпра від Дніпродзержинська до Нікополя, поблизу родовищ залізної і марганцевої рід. Паливо для металургійних заводів іде з Донбасу. Головні фактори розміщення металургії цього району – це вода і електроенергія. Тут сформувався надзвичайно насичений комплекс з великими металургійними і трубними заводами. Центри розміщення підприємств з повним циклом – Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя. В районі виділяються три великі промислові вузли з профілюючими галузями металургії: Дніпропетровський, до якого входять металургійні заводи Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Ново московська; Запорізький – завод „Запоріжсталь”, електроплавильний, „Дніпроспецсталь”, феросплавний завод, „Дніпросталь”; Криворізький – кар’єри, шахти, гірничо-збагачувальні комбінати, аглофабрики, металургійний завод, коксохімзавод в Кривому Розі, Південно трубний і феросплавний завод у Нікополі.

Приазовський металургійний район – він займає особливе місце, до його складу входять два великі комбінати: „Азовсталь” та ім.. Ілліча. Ці підприємства використовують переважно збагачені руди Камиш-Бурунського родовища (Керченський півострів), криворізьку руду, коксівне вугілля Донбасу та флюси, що видобуваються в Донецькій області. Вони мають повний цикл. Металургія Призов» я комплексується з хімією і галузями важкого машинобудування. У Маріупольському промисловому вузлу споруджено агломераційну фабрику для переробки залізних руд.

Кольорова металургія представлена не всіма, а лише деякими її галузями. Це зумовлено, насамперед, відсутністю великих покладів руд кольорових металів.

На сучасному етапі розвитку НТП неможливо обійтися без кольорових металів, які є незамінними в машинобудуванні і особливо широко використовуються в таких його галузях, як електронна, електротехнічна, радіотелевізійна, приладобудівна та ін.

Характерною рисою кольорової металургії є комплексне використання рудної сировини з метою вилучення основного металу та ряду інших комплексів, а також комбінування з іншими галузями.

Незважаючи на порівняно обмежену сировинну базу для розвитку кольорової металургії на території України, в межах держави є значні родовища алюмінієвої сировини, ртутних, титанових, нікелевих, ванадієвих, молібденових руд, магнієвої сировини, руд рідкісних металів та золота.

На розміщення підприємств кольорових металів мають вплив два основних фактори – сировинний та енергетичний. До джерел сировини тяжіють підприємства, що переробляють руди з незначним вмістом основного металу (виплавка міді, нікелю, рідкісних металів, ртуті). До джерел енергії – енергомісткі виробництва (алюмінієве, тітано-магнієве, цинкове).

В Україні сформувалось два райони кольорової металургії – Донецький і Придніпровський. У Донбасі ще в 1887 році був побудований Микитський ртутний завод, який використовував місцеві поклади кіноварі. Сьогодні це великий комбінат з рудниками та збагачувальною фабрикою. У Костянтинівні працює цинковий завод „Укрцинк”. Сировиною для нього служить довізні цинкові концентрати з Росії. Основний фактор, що зумовив розміщення цього підприємства у Донбасі – висока енергомісткість виробництва. Ще одне підприємство по обробці кольорових металів (латуні, латунного та мідного прокату) розміщене в Артемівське. Цей завод довозить із-за меж України переважно частину міді і свинцю. В м.Свердловську (Луганська обл.) знаходиться завод алюмінієвого прокату.

У Придніпровському районі кольорова металургія представлена Дніпропетровським алюмінієвим заводом і магнієвим комбінатом, які були прив’язані до енергетичного комплексу „Дніпрогес”. Алюмінієвий завод забезпечується сировиною з Миколаївського глиноземного заводу, що працює на імпортних бокситах з Гвінеї і Угорщини. У зв’язку з відкриттям Високопільського (Дніпропетровська обл.) і Смілянського (Черкаська обл.)родовищ бокситів, ніфеліно-сієнтів у Придніпров”ї і Побужжі, алунітів у Карпатах, в Україні буде збільшуватись обсяг переробки місцевої сировини. У післявоєнні роки Дніпропетровський магнієвий завод освоїв виробництво титану і його перетворено у титано-магнієвий комбінат. Магнієву сировину для переробки комбінату одержує з Калуша (Прикарпаття), Сиваша (Крим); титану – з Іранського (Житомирська область) та Самотканського (Дніпропетровська обл.) родовищ та з Кримського заводу діоксиду титану. На Дніпропетровщині збудовано Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, а на Кіровоградщині – Світловодський завод чистих металів. В Кіровоградській області споруджено По бузький нікелевих завод, який працює на місцевих нікелевих рудах, донецькому паливі та електроенергії теплових, гідравлічних і атомних станціях.

Новий район розвитку кольорової металургії – Прикарпаття. Тут працює Калузьке виробниче об’єднання „Хлорвініл”, а також збудовано магнієвий завод. Важливого значення набуває дальший розвиток Іранського гірничо-збагачувального комбінату у Житомирської області. Він працює на місцевих ресурсах ільменіту і рутилу, що містяться в каолінових розсипах і вивітрених габро. Комбінат виробляє титановий (ільменітів) концентрат і відправляє його на переробку в Придніпровський район.

За сучасної економічної ситуації металургійний комплекс залишається одним з найважливіших чинників подальшого розвитку народного господарства.

У перспективі стратегічним напрямом розвитку металургійного комплексу України буде система реструктуризації галузі з орієнтацією на кон’юнктуру внутрішнього та зовнішнього ринків. Передбачається продовжити будівництво об’єктів металургійного комплексу, спроможних збільшити експортний потенціал галузі. Поряд з цим очікується закрити нерентабельних виробництв, а також вилучення з експлуатації морального застарілого та фізичного спрацьованого обладнання.

Питання для самоконтролю.

1. Визначте сутність металургійного комплексу та його галузеву структуру.

2. Назвіть умови і фактори розміщення чорної і кольорової металургії.

3. Охарактеризуйте сировинну базу металургійного комплексу України.

4. Розкрийте особливості територіальної організації чорної металургії в Донецькому і Придніпровському районах.

5. Які галузі кольорової металургії розвинені в Україні і де розміщені головні підприємства.

6. Сформулюйте основні напрямки реструктуризації металургійного комплексу України.

Машинобудівельний комплекс

Машинобудування – одна з провідних галузей промисловості. Створюючи найактивнішу частину основних виробничих фондів – знаряддя праці, машинобудування істотно впливає на темпи і напрямки науково-технічного прогресу в інших галузях господарства, зростання продуктивності праці, інші показники, що визначають ефективність виробництва.

Машинобудування є матеріальною основою технічного переозброєння економіки. Науково-технічний прогрес прискорює накопичення капіталу, в свою чергу підвищенню попиту на засоби виробництва, передусім на машини і устаткування.

Структурні зрушення у машинобудуванні відбуваються в двох напрямках. По-перше, змінюється основа для зростання традиційних галузей машинобудування внаслідок розвитку науки. По-друге, розвиваються нові наукові галузі машинобудування (автоматика, радіоелектроніка, устаткування для атомної промисловості, роботехніка тощо), які впливають на інноваційний розвиток економіки країни в цілому.

Отже, тривалими пріоритетами в структурній політиці машинобудування мають стати:

· прискорення розвитку наукомістких машинобудівних виробництв;

· соціальна переорієнтація комплексу, передбачуване прискорення нарощування випуску продукції для споживання сектора;

· екологізація виробництва, що передбачає випуск ресурсозберігаючих технологій машинобудівного виробництва, розширення прогресивних конструкційних матеріалів.

В розвинутих країнах світу машинобудування, як правило, визначає їх експортний потенціал і забезпечує від 32 до 40% всього експорту.

Машинобудівельний комплекс України характеризується складовою галузевою структурою. Залежно від цільового призначення випущеної продукції всі галузі машинобудування поділяють на такі основні групи: енергетичне, транспортне, сільськогосподарське, будівельно-дорожнє, виробництво технологічного устаткування для різних галузей промисловості, електротехнічне та ін. Кожна група об’єднує декілька галузей, подібних за використання сировини і технологію виробництва.

Принципи і фактори розвитку та розміщення машинобудування мають велике значення для наукового обґрунтування підприємств галузі.

Визначну роль при розміщенні конкретних підприємств відіграють сировинний, споживчий і трудоресурсний фактори. В загальний витратах на виробництво машин сировинних і основні матеріали становлять до 50%, а іноді і більше. Сировинний фактор визначальний вплив чинить на розміщення найбільш метало містких галузей, зокрема виробництва вантажних вагонів і цистерн, тепловозів, тракторів, продукції важкого машинобудування.

Вагомий вплив на розміщення підприємств, що виробляють великогабаритні, об’ємні, часто з великою вагою машин, справляє споживчий фактор. Це виробництво сільськогосподарських машин, устаткування для легкої, харчової промисловості, а також металургійного комплексу, нафтодобувної, газодобувної та вугільної промисловості та інші.

Більшість галузей машинобудування вирізняється високою трудомісткістю, високим рівнем кваліфікації робітників та інженерно-технічних працівників. Складність виробництва машин вимагає не лише великих трудових витрат, а і розміщення машинобудівних заводів поблизу або безпосередньо у центрах зосередження науково-дослідних і конструкторських баз. Таким чином розміщення галузі точного наукомісткого машинобудування, зокрема верстатобудування і приладобудування, електронного, електротехнічного та деяких інших підгалузей.

Всі галузі машинобудування об’єднуються в 4 групи з функціональної направленості.

Група важкого машинобудування має повний виробничий цикл, який охоплює заготовку, механічну обробку і складання готовий виробів. Переважна їх більшість розміщується у металургійних баз або поблизу них, а в деяких випадках орієнтується і на район споживача. Найбільша кількість підприємств цієї галузі концентрується у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Харківській і Запорізькій областях.

Група загального машинобудування представлена підприємствами, що займаються складанням металевих конструкцій та виготовленням великих за розміром заготовок. До неї відносяться такі важливі галузі: транспортне машинобудування (без автобудування), виробництво технологічного устаткування для промисловості (крім легкої і харчової) і будівництва, сільськогосподарське машинобудування (без тракторобудування).

Група середнього машинобудування охоплює галузі з високим рівнем розвитку спеціалізації і кооперування виробництва. На розміщення підприємств цієї групи вирішальний вплив має фактор наявності кваліфікованих трудових ресурсів. До найважливіших група науково- та трудомісткого машинобудування. Ця група орієнтується на райони високої технічної культури, кваліфікованої робочої сили і достатньої забезпеченості трудовими ресурсами. В таких районах формуються нові форми територіальної організації машинобудування – технопарки і технополіси.

У машинобудівельному комплексі, який визначає розвиток і технічний прогрес інших галузей, процес інноваційної перебудови економіки України, повинна бути здійснена структурна перебудова, в першу чергу, за рахунок пріоритетних напрямків промисловості і науково-технічної політики у галузях, що характеризуються високим експортним потенціалом. Однак за останні роки темпи виробництва машинобудівної продукції знижувались. Більшість продукції виявилось неконкурентоспроможною на внутрішньому і зовнішньому ринках через високу собівартість.

Питання для самоконтролю.

1. Який вплив чинить машинобудування на розвиток і розміщення продуктивних сил.

2. Визначає галузеву структуру машинобудування України.

3. Назвіть фактори розміщення основних галузей машинобудування.

4. Назвіть основні форми територіальної організації машинобудування України.

5. Охарактеризуйте галузі важкого машинобудування та особливості їх розміщення.

6. Охарактеризуйте наукові галузі машинобудування України та особливості їх розміщення.

7. Обґрунтуйте основні проблеми та перспективи розвитку машинобудування України.

Хімічний комплекс

Хімічний комплекс – один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвитку машинобудування, значною мірою залежить науково-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, оборони і т.д. Галузі хімічної промисловості є основою хімізації народного господарства – процесу широкого застосування хімічних технологій, синтетичних матеріалів у різних його галузях.

Структура хімічного комплексу досить складна. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію органічного синтезу, гірнохімічну промисловість, фармацевтичну промисловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію.

Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти значну кількість використаних виробів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва як атомна, енергетика, радіоелектроніка тощо. Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів.

Рівень розвитку хімічної промисловості тієї чи іншої країни є важливим показником її індустріального розвитку і економічної незалежності. Що стосується України, то хімічна промисловість є однією із провідних галузей її народногосподарського комплексу, галуззю її спеціалізації у міжнародному поділу праці.

Україна має великі потенційні можливості для розвитку хімічної промисловості. Особливість галузі є те, що в структурі постачання сировини, матеріалів і напівфабрикатів близько 60-70% їх обсягу становили поставки за зв’язками по кооперації з підприємствами республік колишнього Радянського Союзу. У цих же регіонах реалізувалася значна частка виробленої продукції галузі.

Розміщення хімічної промисловості має свої особливості, у зв’язку з тим, що на нього впливає велика кількість факторів: сировинний, споживчий, паливно-енергетичний.

Частка сировини становить від 40-45 до 90% всієї вартості готової продукції цієї галузі. Найбільш відомі види хімічноїсировини: апатити, фосфорити, калійні солі, мірабіліт, кухонні солі, сірка, барити, вапняки, чіпси іін. Крім хімічної мінеральної сировини, хімія використовує для переробки величезну кількість органічного палива – нафти, газу, вугілля, а також деревини, та іншої сировини рослинного походження. У процесі хімічної переробки різних видів сировинних ресурсів хімія використовує у великій кількості прісну воду і повітря.

Сировинний фактор має вирішальне значення для виробництва капролактаму, ацетилену, аміаку. Великі витрати сировини необхідні для виробництва соди, синтетичного каучуку, азотних і калійних туків, спастичних мас.

Крім гірничо-хімічної та органічної сировини, хімія споживає велику кількість води. Забезпечення хімічних виробництв водою – актуальне завдання сучасної територіальної організації промисловості. За водомісткістю хімія значно випереджає такі галузі, як чорна і кольорова металургія, целюлозно-паперова і текстильна промисловість. Тому водний фактор стає певною мірою на перешкоді розвитку хімії в районах з напруженим водним балансом.

Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, багато паливної та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки. Так, наприклад, при виробництві 1т синтетичного волокна в середньому необхідно 15 тис. кВТ-год електроенергії і 7-8т пари.

Для розміщення таких виробництв особливо важливе значення має наближення їх до теплоелектростанцій.

При великих розмірах хімічних підприємств та високому ступені автоматизації і механізації виробництво у цілому хімічна промисловість належить до галузей з невисокою трудомісткістю виробництва. Її підприємства можна розмістити в слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

Споживчий фактор впливає головним чином на виробництво основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), а також на верхні поверхи деяких виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумовотехнічні вироби тощо).

При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування технологічного фактору. Необхідно вдосконалювати технологію виробництв, впроваджувати безвідходні технології, уникати надмірної територіальної концентрації виробництва.

В результаті розвитку і розміщення хімічної промисловості в Україні сформувались три основні райони: Донецький, Придніпровський, Прикарпатський. Донецький район добре забезпечений паливом і різноманітною хімічною сировиною. Тут розвинені майже всі хімічні виробництва, що пов’язані з металургією, машинобудуванням, скляною, текстильною галузями. На базі використання відходів чорної і кольорової металургії та природної хімічної сировини сформувалися найбільші вузли хімічної промисловості: Слав’яно-Артемівський, Лисичансько-Рубіжанський, Горлівський, Маріупольський.

Дата добавления: 2014-11-29