Тема 1.9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення. 2 страница

У Прикарпатському районі головними центрами хімії є Дрогобицько-Роздільський та Калузько-Долинський промислові вузли. Вони спеціалізуються на виробництві природної сірки, калійних добрив, металургійного магнію, сажі газової, виробництві органічних напівпродуктів з нафти.

Хімічна промисловість Придніпровського району представлена коксохімією, виробництвом азотних добрив, автомобільних шин, лаків і фарб, широкою гамою товарів побутової хімії. Виробництво хімічної продукції зосереджено у Дніпровсько-Дніпродзержинському, Запорізькому та Криворізькому промислових вузлах.

Основні напрямки розвитку комплексу хімічних виробництв пов’язуються з поглибленням комплексної хімічної переробки органічного палива та більш повним використанням місцевих сировинних ресурсів. Головним завданням прискореного розвитку галузей хімії є застосування прогресивних технологій та модернізація матеріально-технічної бази на підприємствах комплексу. Необхідно також вдосконалити галузеву структуру хімічного комплексу, надати пріоритетності таким галузям, як виробництво синтетичних смол і пластмас, синтетичних волокон, синтетичного каучуку, лакофарбових матеріалів, мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин.

Питання для самоконтролю.

1. Охарактеризуйте структуру хімічного комплексу України.

2. Які фактори впливають на розміщення галузей хімічної промисловості.

3. Назвіть природні і економічні передумови розвитку хімічної промисловості в Україні.

4. Охарактеризуйте розміщення виробництва мінеральних добрив в Україні, їх сировинну базу.

5. Охарактеризуйте розміщення хімії органічного синтезу.

6. Назвіть райони концентрації хімічної промисловості в Україні та розкрийте основні напрямки їх спеціалізації.

Лісовиробничий комплекс.

Лісовиробничий комплекс (ЛВК) України – це міжгалузевий комплекс, що об’єднує лісові галузі, які пов’язані з вирощуванням і переробкою лісової сировини. Цей комплекс складний за структурою міжгалузевими зв’язками.

Так, поставки готової продукції та лісоматеріалів ЛПК пов’язаний з більш як 100 галузями.

Лісовиробничий комплекс України має добре розвинену галузеву та територіальну структури. До галузевого складу комплексу входять гострі групи:

· лісогосподарська: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість;

· деревопереробна: лісопильна промисловість, фанерна, меблева, виробництво деревостружкових і деревоволокнистих пліт, виробництво будівельних матеріалів з деревної сировини;

· целюлозно-паперова: целюлозна промисловість, виробництво картону;

· лісохімічна: гідролізна промисловість, дубильно-екстрактова, піротехнічне виробництво, каніфольне виробництво, хвойно-ефірне виробництво та інші.

Україна не має достатніх запасів лісових ресурсів, які служать сировинною базою для розвитку ЛПК. Загальна площа лісового фонду України становить близько 10млн.га, в тому числі вкрита лісом – 8,6млн.га. Ліси України поділяються на дві групи. До першої, яка займає 50% загальної прощі лісів, належать водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі. Друга частина – ліси, що мають захист та обмежене експлуатаційне значення.

Питання для самоконтролю.

1. Визначте сутність лісовиробничого комплексу України.

2. Назвіть основні структурні ланки лісовиробничого комплексу.

3. Назвіть і охарактеризуйте основні лісосировинні райони України.

4. Охарактеризуйте розвиток і розміщення окремих галузей деревообробної промисловості України.

5. Назвіть найбільші підприємства целюлозно-паперової промисловості України.

6. Які виробництва охоплює лісохімічний під комплекс.

7. Назвіть спеціалізацію Карпатського і Поліського лісопромислових районів.

Будівельний комплекс.

Будівельний комплекс включає виробництво будівельних матеріалів, капітальне будівництво та галузі, які їх обслуговують. Рівень розвитку будівельного комплексу впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей господарства країни, розміщення і регіональній розвиток продуктивних сил. Сьогодні на виробництво будівельних матеріалів припадає більше половини затрат, пов’язаних з будівельно-монтажними роботами в Україні. Про значення промисловості будівельних матеріалів свідчить той факт, що затрати на будівельно-монтажні роботи становлять 1/2 загального обсягу капітальних вкладень у народне господарство.

До складу промисловості будівельних матеріалів входять чотири основні групи галузей:

· видобуток і обробка мінерально-будівельної сировини (пісок, гравій, щебінь, бутовий камінь та ін.);

· виробництво в’яжучих матеріалів (цемент, вапно, гіпс);

· виробництво стінових матеріалів, виробів і конструкцій (бетонні, залізобетонні, та інші конструкції і блоки);

· скляна та фарфорово-фаянсова промисловість.

Всі ці виробництва розвиваються на території України. Найбільшого розмаху виробництво збірного залізобетону, деяких стінових виробів, віконного скла і цементу.

Розміщення підприємств будівельних матеріалів має такі особливості:

· тяжіння до джерел сировини у зв’язку з низькою транспортабельністю сировини та її значними витратами при виготовленні продукції (цементні, гіпсові, вапнякові, нерудні, покрівельні та інші підприємства);

· тяжіння до регіонів споживання (заводи збірного залізобетону, комбінати крупнопанельного домобудування, м’якої покрівлі, санітарно-технічних виробів та ін.);

Підприємства, що пов’язані з сировинними базами, мають повний цикл виробництва (наприклад, виробництво цементу, скла, цеглі).

Галузі будівельного комплексу розвиваються у всіх районах, однак переважна більшість підприємств тяжіє до районів індустріального будівництва. У цьому зв’язку на перший план виступає виробництво цементу, збірного залізобетону і заповнювачів для бетону. В різних районах освоєні родовища мінерально-будівельної сировини - джерел природних будівельних матеріалів. Використовуються відходи окремих галузей важкої індустрії (шлаки в металургійному виробництві, відходи золи в електроенергетиці). Це привело до виникнення комплексів підприємств на основі комбінування виробництва будівельних матеріалів з чорною і кольоровою металургією, електроенергетикою та галузями, що виробляють мінеральну сировину.

У перспективі розвиток галузей будівельного комплексу пов’язаний з реконструкцією технічної бази. Низькі темпи обновлення техніки на підприємствах комплексу обумовили накопичення в машинному парку значної кількості морально застарілої і фізично зношеної техніки. Отже необхідність вирішення великомасштабних соціальних завдань потребує цілеспрямованої роботи по розвитку матеріально-технічної бази будівництва.

Питання для самоконтролю.

1. Назвіть групи галузей, що входять до складу промисловості будівельних матеріалів.

2. Які фактори впливають на розміщення будівельного комплексу.

3. Яка сировина використовується для виробництва цементу і в яких районах склалися найкращі умови для розвитку цієї галузі.

4. До яких районів України тяжіє виробництво збірного залізобетону, цегли, будівельної кераміки.

5. Де розміщені найбільші підприємства по виробництву віконного скла та фарфорової промисловості.

Агропромисловий комплекс.

Агропромисловий комплекс за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших міжгалузевих комплексів, передусім тому, що він як головний засіб виробництва використовує землю, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання. Власне, сільськогосподарське виробництво, що базується на використанні сільськогосподарських угідь, є основою розвитку переробних галузей промисловості.

Формування АПК є відображенням об'єктивного процесу поєднання сільського господарства та промисловості, розвитку різних форм агропромислової інтеграції. Агропромислова інтеграція розвивається на баз спеціалізації сільського господарства за регіонами та окремими господарствами. Розвиток інтеграції сільського господарства та переробної промисловості виражається у переході від традиційних фермерських і селянських господарств до агропромислових утворень: агрофірм, об'єднань.

Сьогодні АПК має такі сфери:

1. Промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського
господарства.

2. Власне сільське господарство.

3. Галузі по переробці сільськогосподарської сировини.

4. Виробнича та соціальна інфраструктура АПК.

Сфери АПК рідко організаційно оформлюються. Частіше за все спостерігаються сполучення сільського господарства з харчовою промисловістю та тими галузями легкої промисловості, які споживають сільськогосподарську продукцію у вигляді сировини.

АПК в Україні розвивається у напрямку реформування відносин власності, винайдення нових форм господарювання.

АПК України дає 95% продовольчих ресурсів в за рахунок його продукції формується більше двох третин фонду народного споживання.

Перехід АПК до ринкової економіки вимагає створення системи різноманітних форм господарювання, здатної викликати у робітників сільського господарства інтерес до високопродуктивної праці. Від вибору форм господарювання залежить успіх організації сільськогосподарського виробництва.

Територіальна структура АПК формується на конкретній території утворення в вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури.

В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК формуються на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств з переробці малотраспортабельної сільськогосподарського продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми є найбільш поширеними формами територіальної організації АПК. Серед них виділяють:

· агропромисловий пункт;

· агропромисловий центр;

· агропромисловий кущ;

· агропромисловий вузол.

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республік (АР Крим), області чи адміністративного району.

Національна програма розвитку АПК в Україні спрямована на пошуки і підтримку оптимального співіснування господарств різних форм власності і розмірів, кожне з яких в конкретних природно - кліматичних умовах має свої переваги і засоби ефективного функціонування.

Тепер в Україні є такі форми господарювання: колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), державні господарства (держгоспи), селянські (фермерські) господарства, акціонерні товариства, асоціації фермерських господарств, кооперативи.

Сільське господарство - одна з головних галузей матеріального виробництва, що має важливе значення для постачання продовольства для населення та сировини для промисловості.

Науково-технічна революція у сільському господарстві полягає у комплексній механізації усіх галузей, у хімізації, в застосуванні досягнень аграрної та біологічної науки.

Основу сільськогосподарського виробництва творять земельні ресурси. Землі, придатні для ведення сільського господарства, одержали назву сільськогосподарських угідь. У структурі сільськогосподарських угідь України провідне місце належить ріллі, проте резерви її збільшення дуже не значні.

Україна має всі умови для розвитку сільського господарства, але вони диференційовані за природними зонами.

Далі слід розглянути агрокліматичні умови за природними (сільськогосподарськими) зонами - лісною (20% території України), лісостепною - (30%), степною (45%), гірською (5%).

Сільське господарство України складається з двох великих взаємопов'язаних комплексів рослинництва і тваринництва.

Необхідно розглянути структуру посівної площі України, розміщення засівів головних культур (зернових, технічних).

Вивчити структуру тваринництва. Провідне місце в його структурі займає скотарство. Ця галузь м'ясо-молочного, молочно-м'ясного та м'ясного напрямку.

Інші галузі тваринництва слід розглянути в аспекті свинарства, вівчарства, птахівництва тощо.

Харчова промисловість. За кількістю зайнятих та за обсягом валової продукції харчова промисловість належить до найважливіших галузей господарства. її розміщення тісно пов'язане з сільським господарство і меншою мірою з промислом риби. їй властива вельми складна структура понад двадцять підгалузей, що виробляють як готову продукцію, так і напівфабрикати. Основними галузями її розміщення вважаються сировинний та споживчий. На сировину орієнтується цукрова, плодоовочеконсервна, рибна, олійницька, а на споживача - хлібопекарна, кондитерська, молочна, м'ясна та інші.

Перспективи розвитку агропромислового комплексу України виходять з його позитивної ролі у світовому просторі. Вона визначена цілісними ресурсними перевагами (зокрема орних сільськогосподарських угідь – понад 31 млн.га – 5-те місце у світі); з виробництва зерна (7-ме місце); цукрових буряків (4-те місце); картоплі (3-е місце); молока (7-ме місце); м’яса всіх видів (13-те місце). Сільське господарство 11 регіонів України є пріоритетним і може формувати експортний потенціал країни. Якщо розвинуті країни ЄС досягли граничних показників використання сільськогосподарських ресурсів, то в Україні «працює» менше половини власного потенціалу, що свідчить про значні резерви розвитку.

Питання для самоконтролю.

1. Значення і структура Агропромислового комплексу.

2. Дати оцінку агрокліматичним умовам України.

3. Спеціалізація АПК за сільськогосподарськими зонами України.

4. Умови і фактори розвитку і територіальної організації харчової
промисловості.

5. Проблеми і перспективи розвитку АПК в Україні.

Соціальний комплекс.

Особливий сектор економіки являє собою соціальний комплекс країни як сукупність галузей виробництва та видів діяльності, що забезпечують безпосередньо головної продуктивної сили – людини, а в регіональному вимірі – всього населення даної території. Соціальний комплекс складається з двох достатньо відмінних між собою секторів господарства – соціальної інфраструктури та виробництва товарів народного споживання.

Основними цільовими функціями соціального комплексу є:

· забезпечення життєдіяльності людей, створення умов існування та відтворення робочої сили;

· забезпечення цілісності регіональної соціально-економічної системи;

· забезпечення основних демократичних свобод людини (право на життя, житло, освіту, охорону здоров’я, свободу слова, соціальне забезпечення на випадок втрати працездатності);

· забезпечення певного рівня соціально-економічного розвитку регіону;

· забезпечення продуктивності зайнятості;

· забезпечення тривалого періоду працездатності;

· формування освіченого і висококваліфікованого кадрового потенціалу розвитку економіки;

· створення умов щодо оптимізації міграційних потоків населення;

· створення умов збалансованого розвитку сільської та міської мереж розселення.

Галузевий склад соціального комплексу:

· соціальна інфраструктура;

· виробництво товарів народного споживання.

Соціальна інфраструктура складається з матеріально-побутових послуг населенню – торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, житлово-комунального господарства та соціально-культурних послуг – охорона здоров’я, освіта, наука, культура, туризм, фізична культура і спорт, рекреаційний комплекс, інформаційні послуги.

Соціальна інфраструктура має не тільки галузеву, але й територіальну структуру. Одиницями територіальної структури соціальної сфери є країна, регіон, автономна республіка, область, місто, сільський адміністративний район, населений пункт.

Соціально-культурні послуги.

Соціально-культурні послуги включають галузі: освіту, охорону здоров’я; фізкультуру і спорт; туристично-екскурсійні організації; соціальне забезпечення; культуру і мистецтво; масову інформацію; науку та наукове обслуговування; кредит і державне страхування; органи державного управління і громадських організацій.

Рівень розвитку соціально-культурнігалузей значно відстає від сучасних вимог суспільства. Матеріальна база галузей цього комплексу становить лише 50-55% нормативного рівня. У складному становищі перебувають практично всі галузі соціальної інфраструктури і особливо: медичне обслуговування населення (скорочення середньої тривалості життя, зменшення народжуваності, поглиблення процесів депопуляції населення країни), в освіті (рівень освіти значно відстає від освітнього потенціалу розвинутих країн), культура і мистецтво (втратили попередні масштаби діяльності і творчості). Знижується інтелектуальний потенціал суспільства.

Однією з основних галузей соціально культурних послуг є освіта. Підвищує загальний рівень знань і культури населення та забезпечує всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили. В систему освіти входять дошкільна підготовка дітей у дошкільних закладах, навчання у загальноосвітніх школах та у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації (технікуми і коледжі) та ІІІ-ІV рівнів акредитації (університети, академії і інститути).

Аналізуючи стан ринку вищої освіти в Україні за 2000- 2013 роки, спостерігаємо, що динаміка мережі вищих навчальних закладів характеризується хвилеподібними тенденціями, коли їх мережа почала розширюватись з 2000 року від 979 закладів до найбільшого показника – до 1009 закладів, який і ознаменував пік розвитку, що припав на 2003/2004 навчальний рік.). При цьому кількість студентів за цей період збільшилася з 1930,9 тис. осіб до 2436,7 тис. осіб. Протягом наступних 10 років кількість ВНЗ в Україні скоротилася на 18 % (з 1009 ВНЗ – у 2003/2004 н.р. до 823 – у 2012/2013 н.р.).

До професійної середньої освітньої форми навчання належать професійно-технічні училища, що готують робітничі кадри для всіх галузей промисловості, сільського господарства і галузей сфери послуг. Актуальною сьогодні є оптимізація мережі шкіл в Україні, бо в деяких сільських школах на одного вчителя припадає максимум п’ять-шість школярів.

Вищий рівень забезпеченості населення навчальними закладами спостерігається у південних та східних областях України, нижчий – у західних та північних районах.

Створено сектор загальноосвітніх навчальних закладів приватної форми власності, навчально-виховні комплексі та об’єднання.

Важливою галуззю соціально-культурних послуг є охорона здоров’я. Вона включає лікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення, відпочинку і фізичної культури.

Матеріальні умови функціонування охорони здоров’я забезпечують медична промисловість та матеріально-технічне постачання і збут ліків, які представлені базами та аптеками.

Загальний стан медичної допомоги в Україні на сьогодні визначається такими факторами, як недостатнє бюджетне фінансування, відсутність матеріальних стимулів для належної роботи медичного персоналу і, як наслідок, - невисокою якістю послуг, що зумовлює низький загальний рівень здоров’я населення та негативне ставлення до системи охорони здоров’я в цілому.

У сільській місцевості основними медичними закладами є фельдшерсько-акушерські пункти. Останнім часом тут швидко зростає мережа лікарських амбулаторій.

Галузь соціальної інфраструктури є культура і мистецтво яка представлена театрами, палацами та будинками культури, клубами, бібліотеками, музеями та ін.. Культура вже не одне десятиліття фінансується за, так званим, залишковим принципом. У результаті суттєво погіршилася її матеріально-технічна база. Все це негативно позначається на рівні обслуговування населення, на культурно-дозвільній поведінці населення.

Матеріально-побутові послуги.

Забезпечують матеріальні умови життя населення. Він має галузеві під комплекси: житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громадського харчування та ін, які сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства.

Житлово-комунальний комплекс задовольняє потреби людей у житлі. У містах переважає державний, суспільний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів і становить дві третини, а житловий фонд в особистій власності-третину. В сільській місцевості картина майже протилежна: житловий фонд в особистій власності громадян становитиме близько 90%, а державний – понад 10%.

Середня забезпеченість населення житлом у розрахунку на одного жителя у містах становить 18,7м² загальної площі, а в сільській місцевості 22,6м². Краща забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Київської і Черкаської областей, а в сільській місцевості – у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмільницькій, Кіровоградській, Чернігівській, Житомирській, Полтавській, Сумській і Дніпропетровській областях.

За рівнем благоустрою жилі приміщення в міських поселеннях та сільській місцевості істотно відрізняються. Сільські житла гірше забезпечені газом, центральним опаленням, водопроводом, каналізацією, гарячим водопостачанням. Найкращий рівень благоустрою житлового фонду мають нові міста і санітарно-курортні центри.

Галузь побутового обслуговування займає одне з провідних місць в обслуговування населення, що обумовлено його функціональною роллю у відтворювальному процесі. Розвиток і удосконалення побутового обслуговування населення забезпечує покращення умов життя, підвищення матеріального благоустрою всіх верств населення різних регіонів і глибокий розвиток на всебічне удосконалення особливості. На цю галузь припадає чверть загального обсягу платний послуг. Галузь об’єднує більш ніж 20 окремих підгалузей. Підприємства побутового обслуговування надають населенню понад 900 видів послуг.

У загальному обсязі побутових послуг найбільша частка припадає на транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів, ремонт і будівництво житла, ремонт та індивідуальне пошиття одягу і ін.

Надання побутових послуг має чітко виражений локальний характер. Найвищий показник щодо наданих послуг на одного жителя припадає на Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Харківську, Київську та південні області України. Внутріобласні відмінності зумовлені перш за все особливостями розселення, тобто територіальною концентрацією населення. Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Роздрібний товарообіг визначається обсягом споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу громадського харчування усіма діючими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населенню через касу підприємств.

Виробництво товарів народного споживання.

Виробництво товарів народного споживання представлене різними галузями легкої промисловості а також цілою групою підгалузей машинобудування (радіоелектронна, виробництво телевізорів, автомобілів та інших транспортних засобів, електротоварів тощо), товарів побутової хімії. Сюди також відноситься виробництво меблів, музичних інструментів, засобів захисту рослин тощо. Велику групу товарів народного споживання становлять вироби, що належать до продовольчого комплексу – складової частини агропромислового комплексу України. Особливості і фактори їх розміщення, територіальна організація їх виробництва розглянуті у темі «Агропромисловий комплекс». Тому зупинимось на виробництві і особливості розміщення найважливіших галузей непродовольчого комплексу.

В структурі виробництва непродовольчих товарів народного споживання одне з важливих місць належить легкій промисловості. В умовах соціальної переорієнтації економіки легкій промисловості належить провідна роль у підвищенні життєвого рівня населення. Розміщення основних галузей легкої промисловості представлено у схемі 3.

Підприємства легкої промисловості виготовляють продукцію з рослинної (бавовняної, льону, коноплі, кунжут), тваринної (вовна і шкіра), хімічної (хімічне або штучне волокно, штучна шкіра тощо) сировини. Виробництво продукції легкої промисловості в значній мірі залежить від забезпеченості України різними видами сировини.

Схема 3

Структура і розміщення галузей легкої промисловості

ЛЕГКА ПРОМИСЛОВІСТЬ
Текстильна
Бавовняна	Херсон, Тернопіль
Вовняна	Чернігів, Луганськ, Богослав (килими)
Шовкова	Київ, Черкаси, Луцьк
Лляна	Житомир, Рівне
Конопляно-джутова	Одеса, Харків
Трикотажна	Київ, Чернівці, Харків, Львів, Одеса
Швейна
Готовий одяг	повсюдно
Шкіряно-взуттєва
Шкіра, замінник	Київ, Львів, Харків, Васильків, Бердичів, Луганськ, Одеса, Дніпропетровськ, Львів
Хутрова
Одяг з натурального та штучного хутра	Харків, Івано-Франківськ
Галантерейна
Ґудзики, голки, парасольки, пояси, тощо	повсюдно

Рекреаційне господарство

Рекреаційне господарство задовольняє потреби людини, що пов’язані з оздоровленням, відпочинком та змістовним проведенням часу період дозвілля. Вони охоплюють мережу санаторіїв, профілакторіїв, пансіонатів, баз відпочинку та туризму. Найбільш природно-рекреаційними районами в Україні є: Крим, Карпати, Причорномор’я. Привабливими культурно-історичними цінностями є: Київ, Чернігів, Львів, Полтава, Чернівці, Камянець-Подільський, Харків.

Вихід економіки держави з кризи в значній мірі залежить від глибокої перебудови соціальної сфери. Важливим пріоритетом є здійснення політики зростання доходів та реформування системи оплати труда, подолання існуючої нині зниження вартості робочої сили та низького рівня соціальних витрат.

В перспективі в процесі реформування бюджетних коштів слід збільшити видатки на соціальний захист населення та розвиток соціальної сфери – освіти, медицини, науки та житлового будівництва для соціально незахищених верств населення.

Соціальна сфера, задовольняючи потреби населення в культурних цінностях, освіті, охорони здоров’я, комунальному обслуговуванні, сприяє розв’язанню таких соціальних завдань, як формування гармонійно розвинутої особистості, ліквідації культурно-побутових розбіжностей між містом і селом, між соціальними групами населення та раціональній зайнятості трудового потенціалу України.

Питання для самоконтролю.

1. Значення соціального комплексу для соціального розвитку країни.

2. Структура комплексу.

3. Сучасний стан та особливості розміщення соціально-культурних послуг в Україні.

4. Сучасний стан та особливості розміщення матеріально-побутових послуг в Україні.

5. Проблеми і перспективи розвитку соціальної інфраструктури України.

6. Структура комплексу по виробництву товарів народного споживання.

7. Які форми впливають на розміщення галузей комплексу.

8. Розміщення комплексів текстильної промисловості України.

Транспортний комплекс

Транспорт – одна з найбільш важливих галузей народного господарства. Це головна ланка у сфері економічних відносин, оскільки він бере участь у створенні продукції і доставці її споживачам, здійснює зв'язок між виробництвом і споживанням, між різними галузями господарства, країнами і регіонами.

Транспортний комплекс належить до інфраструктурних галузей. Транспортна інфраструктура – мережа транспортних шляхів, видів транспорту, засобів перевезення вантажів та пасажирів, сервісного обслуговування транспортних перевезень.

Головними показниками роботи транспорту є:

· обсяг перевезень вантажів (т.);

· обсяг перевезень пасажирів (осіб);

· вантажооборот (тонно-кілометрів);

· пасажирооборот (пасажиро-кілометрів).

За видами роботи транспорт поділяється на дві галузі – вантажний та пасажирський. Вантажний забезпечує обслуговування матеріального виробництва, пасажирський – потреби перевезень населення. За видами використання можливостей навколишнього середовища на сухопутний, водний (морський та річковий) і повітряний, за видами використанням засобів пересування – на залізничний, автомобільний, трубопровідний, гужовий.

Транспортний комплекс – це територіальне поєднання взаємопов’язаних видів транспорту, які взаємодіючі, найповніше задовольняють потреби суспільного господарства і населення в перевезеннях вантажів і пасажирів. До його складу входить сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління і зв’язку, різноманітне технічне обладнання, що забезпечує роботу всіх видів транспорту.

Вантажний транспорт – галузь виробничої інфраструктури. Не виробляючи безпосередньо матеріальної продукції, вантажний транспорт є четвертою галуззю матеріального виробництва після видобувної, переробної промисловості і сільського господарства. Жодна з названий трьох основних галузей матеріального виробництва не здатна функціонувати без транспортного забезпечення. Продукт тільки тоді готовий до споживача, коли від доставлений до споживача. Пасажирський транспорт є галуззю невиробничої сфери і належить до інфраструктури галузей.

Дата добавления: 2014-11-29